Рішення № 126890084, 23.04.2025, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/15879/24

Провадження № 2/175/2511/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

23 квітня 2025 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Бойка О.М.

за участі секретаря судового засідання Кальченко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяна Леонідівна, про повернення безпідставно набутих коштів,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяна Леонідівна, про повернення безпідставно набутих коштів.

В жовтні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області із вищезазначеним позовом.

За автоматичним розподілом програми «Д-3» у відповідністю зіст. 11-1 ЦПК Українисправу розподілено на суддю Бойка О.М.

Ухвалою від 21 жовтня 2024 року суддя Бойко О.М. прийняв дану цивільну справу до свого провадження та призначив справу до судового розгляду у загальному позовному провадженні.

В позовних вимогах позивач просить стягнути з АТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 80 918,43 грн., що були безпідставно стягнені за виконавчим написом №4764 від 30.05.2018 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 березня 2015 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» було укладено кредитний договір №260652279. На підставі умов укладеного кредитного договору АТ «ПУМБ» надав Позивачу суму кредиту у розмірі 37 200,00 грн.

30 травня 2018 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною було вчинено виконавчий напис №4767 на підставі заяви АТ «ПУМБ» ЄДРПОУ 14282829. Вчинення вищезазначеного виконавчого напису було обґрунтоване тим, що з повідомленими АТ «ПУМБ» відомостями, ОСОБА_1 нібито, мав перед банком заборгованість за кредитним договором № 260652279 від 04.03.2015 у сумі 89 375, 15 грн. і допустив прострочення платежів.

На підставі зазначеного вище виконавчого напису, було відкрито виконавче провадження із реєстраційним номером №57959092 від 29.12.2018.

Таким чином, на підставі вищевказаної постанови із ОСОБА_1 було стягнуто на користь АТ «ПУМБ» заборгованість в розмірі 80 918,43 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Не погоджуючись із вищевказаним виконавчим написом та постановою приватного виконавця, ОСОБА_1 звернувся із позовом про визнання вищевказаного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

18 квітня 2024 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області по справі № 175/9464/23 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Вольф Тетяна Леонідівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною, що зареєстрований в реєстрі за № 4764 від 30.05.2018. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості за кредитним договором №260652279 від 04.03.2015 року, в розмірі 89 375,15 грн.

Таким чином, станом на день подання позову Відповідачем безпідставно отримано грошові кошти на загальну суму 80918,43 грн.

Таким чином, наданий час належне позивачу майно безпідставно утримується Відповідачем у своєму незаконному користуванні, чим порушені майнові права Позивача щодо розпорядження власністю.

У судовому засіданні позивач не з`явився. Про причини неявку до суду - не повідомив.

Представник відповідачау судовезасідання нез`явився.Був належнимчином повідомлений.Клопотань ненадавав, а тому суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.223,280 ЦПК України.

Виходячи з наведеного, а також положень ч. 3ст. 211 Цивільного процесуального кодексу України(даліЦПК України), суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні судового засідання за відсутності сторін.

У відповідності до вимог ч. 2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Частина 1 статті 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як встановлено в судовому засіданні, 04 березня 2015 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» було укладено кредитний договір №260652279. На підставі умов укладеного кредитного договору АТ «ПУМБ» надав Позивачу суму кредиту у розмірі 37 200,00 грн.

30 травня 2018 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною було вчинено виконавчий напис №4767 на підставі заяви АТ «ПУМБ» ЄДРПОУ 14282829. Вчинення вищезазначеного виконавчого напису було обґрунтоване тим, що з повідомленими АТ «ПУМБ» відомостями, ОСОБА_1 нібито, мав перед банком заборгованість за кредитним договором № 260652279 від 04.03.2015 у сумі 89 375, 15 грн. і допустив прострочення платежів.

На підставі зазначеного вище виконавчого напису, було відкрито виконавче провадження із реєстраційним номером №57959092 від 29.12.2018.

Таким чином, на підставі вищевказаної постанови із ОСОБА_1 було стягнуто на користь АТ «ПУМБ» заборгованість в розмірі 80 918,43 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Не погоджуючись із вищевказаним виконавчим написом та постановою приватного виконавця, ОСОБА_1 звернувся із позовом про визнання вищевказаного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

18 квітня 2024 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області по справі № 175/9464/23 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Вольф Тетяна Леонідівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною, що зареєстрований в реєстрі за № 4764 від 30.05.2018. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості за кредитним договором №260652279 від 04.03.2015 року, в розмірі 89 375,15 грн.

Таким чином, станом на день подання позову Відповідачем безпідставно отримано грошові кошти на загальну суму 80918,43 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 зазначеної статті, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, наданий час належне позивачу майно безпідставно утримується Відповідачем у своєму незаконному користуванні, чим порушені майнові права Позивача щодо розпорядження власністю.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, і. (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. №475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «ОСОБА_2 проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93. п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01. п. 93. від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58. ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року. Series А № 296-А. п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99. пп. 49-62. від 10 травня 2007 року).

Статтями 316-320, 321, 328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності.

Так, 18 квітня 2024 року рішенням Дніпровським районним судом Дніпропетровської області по справі № 175/9464/23 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна. Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Вольф Тетяна Леонідівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та що не підлягає виконанню виконавчий напис № 4764 від 30.05.2018 року вчинений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості за кредитним договором № 260652279 від 04.03.2015 року, в розмірі 89 375,15 грн.

Згідно вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України «Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Відповідно до ч. 2 даної статті положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З приписів ч. 2 1214 ЦК України, глави 13 ЦК України випливає, що норми ст. 1212 ЦК України повною мірою стосуються і випадків безпідставного набуття або збереження грошей.

Згідно з ч. 2 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, обов`язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об`єктивний результат: наявність безпідставного збагачення.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу Україні, положення глави 83 ЦК України застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності.

На відміну від зобов`язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої ста пі 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Відповідно до ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі № 629/4628/16ц.

За умовами ч. 1 ст. 1214 ЦК України, на яку посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 року № 6-88-цс13, Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Таким чином, для визнання майна набутим без достатньої правової підстави обов`язковою є наявність усіх зазначених умов.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 року у справі № 5006/18/13/2012 та від 17.06.2014 року у справі №3-30гс 14, від 25.02.2015 року у справі №3-11гс15.

Крім того, у постанові Верховного суду України від 03.06.2015 року у справі №6-100пс15 зазначено, що системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Згідно ст.12 та ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 133 ЦПК Українипередбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати у вигляді професійної правничої допомоги у сумі 15000,00 грн.

Згідност.137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

На підтвердження понесених витрат, пов`язаних з правничою допомогою, позивачем додано: копію договору про надання правової допомоги №07-10-24/1 від 07.10.2024 року, копію акту прийому-передачі наданих послуг та копію детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом на виконання умов.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Статтею 141 ЦПК Українивизначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до правової позиції викладеної у Додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню з відповідача у розмірі 7000,00 грн.

Відповідно до вимогст.141 ЦПК Україниз відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн. та понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 77-81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяна Леонідівна, про повернення безпідставно набутих коштів задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (код ЄДРПОУ 14282829) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) кошти у розмірі 80 918,43 грн., що були безпідставно стягнені за виконавчим написом №4764 від 30.05.2018 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною.

Стягнути з Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (код ЄДРПОУ 14282829) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1211,20 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн., що загалом складає 8211,20 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня отримання рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Бойко О.М.