Рішення № 126884180, 25.04.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2025 року Київ справа №758/5566/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального забезпечення населення Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

У квітні 2017 року до Подільського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Управління соціального забезпечення населення Подільської районної в м. Києві державної адміністрації (далі відповідач), в якій позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:

-визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, а саме: - складання та видачу офіційного документу (листа), до якого внесена недостовірна (неправдива ) інформація, а саме: «Ваше звернення ... щодо визначення Вам статусу інваліда війни III групи, ... « протиправними;

-зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації інформацію: - «Ваше звернення ... щодо визначення Вам статусу інваліда війни III групи, ...» спростувати;

-визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у видачі відповідного посвідчення;

-зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в м. Києві державної адміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни.

В обґрунтування викладених вимог позивач посилався на те, що він звернувся до відповідача з заявою про видачу посвідчення «інвалід війни», яке необхідно йому для підтвердження статусу інваліда війни, однак, посвідчення йому видано не було.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 24.04.2017 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в судове засідання.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 19.07.2017 залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 25.10.2022 матеріали позовної заяви передані на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва за підсудністю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2022 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

01.05.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 01.05.2023 справа розподілена судді Горобцовій Я.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 справу прийнято до свого провадження суддею Горобцовою Я. В. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Стверджує, що в документах, наданих позивачем при подачі заяви про видачу посвідчення інваліда війни відсутнє документальне підтвердження залучення його особисто до формування Цивільної оборони згідно з наказом чи розпорядженням. Також вказав на те, що в заяві позивача не було зазначено норму Закону відповідно до якої необхідно встановити статус та видати посвідчення. Вважає, що з огляду на зазначене, підстави для надання позивачу посвідчення інваліда війни відсутні. Просив у задоволенні позову відмовити та розглядати справу за відсутності представника Управління.

Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації у наданих письмових поясненнях адміністративний позов підтримав в повному обсязі. Разом з тим просив суд розглядати справу без участі представника третьої особи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки МСЕК серії КИЕ-1 № 533402 від 30.08.1999 (а.с. 105) позивачу встановлена третя група інвалідності безстроково, причина інвалідності: роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 24.01.2008 Київською обласною адміністрацію позивач є особою постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до вкладки до вказаного посвідчення № НОМЕР_2 від 24.04.2008 позивач є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС безстроково.

Відповідно до довідки «Київкомунекологія» Державного підприємства спеціалізованих ремонтно-будівельних та монтажно-налагоджувальних робіт від 21.10.1992 №070/358, ОСОБА_1 з 06.08.1986 по 08.08.1986 та з 11.08.1986 по 15.08.1986 та 18.08.1986 працював у м. Чорнобиль та отримав підвищену заробітну плату з урахуванням коефіцієнта 2.

Згідно з експертним висновком Київської регіональної міжвідомчої експертної комісії від 22.06.1998 № 1239, захворювання ОСОБА_1 пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 виданого 25.09.2019 Київською міською державною адміністрацією позивач є учасником ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи безстроково, група інвалідності 3.

11.10.2016 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив видати посвідчення інваліда війни. До заяви було додано: копію довідки МСЕК; копія інформаційної довідки Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації.

Листом-відповіддю від 25.10.2016 №09101-09101/Х-309-843 відповідач повідомив, що Управлінням надіслано запит до ТОВ НВП «Київкомунекологія» стосовно надання підтверджуючих документів: розпорядчого документу по підприємству Київське спеціалізоване ремонтно-будівельне та монтажно-налагуджувальне управління «Київкомуненерго» про залучення осіб до складу формування Цивільної оборони та відомості про роботи, які ви виконували під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі зазначеного формування. Після надходження відповіді на запит, ваше звернення буде розглянуто Управлінням та прийнято відповідне рішення щодо визначення (відмови у визначенні) вам статусу інваліда війни III групи, з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС залучених до формувань Цивільної оборони.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно з частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №3551-XII).

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону №3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Отже, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, є:

1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, а також отримав інвалідність у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків, відтак, на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-ХІІ.

Водночас, для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон №3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 року, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 №90, передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 7 Положення про цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78 (далі - Положення №201-78), підготовка країни з цивільної оборони проводиться завчасно в мирний час з урахуванням розвитку зброї масового ураження та інших засобів нападу. Цивільна оборона СРСР організовується за територіальним принципом на всій території країни. Загальне керівництво цивільної оборони СРСР здійснює Рада Міністрів СРСР, а безпосереднє керівництво - Міністерством оборони СРСР. Керівництво цивільною обороною на об`єктах народного господарства здійснює керівник такого об`єкту, який виконує свої функції через штаби і служби цивільної оборони.

Згідно з пунктом 12 Положення №201-78 служби цивільної оборони створюються для виконання інженерно-технічних, медичних та інших спеціальних заходів цивільної оборони, підготовки сил та засобів, а також для забезпечення діяльності невоєнізованих формувань в ході проведення рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних робіт. Служби цивільної оборони поділялися на загальнорадянські, республіканські, крайові, обласні, районні, міські служби та служби об`єктів народного господарства. Такі служби створювалися з урахуванням рекомендацій керівника цивільної оборони СРСР.

Відповідно до пункту 13 Положення №201-78 силами цивільної оборони СРСР були невоєнізовані формування цивільної оборони та військові частини, а також залучені у відповідності до плану цивільної оборони організації та установи міністерств, відомств і виконавчих комітетів Рад депутатів робітників.

Комплектування невоєнізованих формувань цивільної оборони особовим складом, технікою та матеріально-технічними засобами здійснюється керівниками цивільної оборони і керівниками служб цивільної оборони за рахунок об`єктів народного господарства, на базі яких вони створені.

Згідно з пунктом 16 Положення №201-78 до невоєнізованих формувань цивільної оборони можуть в обов`язковому порядку зараховуватися громадяни СРСР: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки - від 16 до 55 років, за винятком військовозобов`язаних, які мають мобілізаційні приписи, інвалідів І та ІІ груп, вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років, а жінок з середньою та вищою медичною освітою - до 2 років.

Громадяни СРСР, зараховані до невоєнізованих формувань, зобов`язані приймати участь в рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних роботах і виконанні інших завдань цивільної оборони.

Таким чином, особа з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи має право на встановлення статусу інваліда війни у разі, якщо вона приймала участь у ліквідації таких наслідків у складі штабу, служби чи невоєнізованого формування цивільної оборони СРСР.

Формування цивільної оборони підлягали створенню на кожному об`єкті народного господарства, мали визначену чисельність, а їх укомплектування здійснювалося за рахунок громадян СРСР. Певна група громадян СРСР могла бути залучена до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони в обов`язковому порядку.

За змістом пункту 16 Положення №201-78 громадяни СРСР підлягали залученню до невоєнізованих формувань цивільної оборони, а не входили до складу таких формувань в силу вимог закону.

Крім того, особа підлягала залученню до штабу, служби чи невоєнізованого формування цивільної оборони певного рівня - загальнорадянського, республіканського, крайового, обласного, районного, міського чи певного об`єкта народного господарства.

Суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.05.2018 у справі №279/12162/15-а, згідно якого не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію статті 7 Закону №3551-ХІІ.

З пояснювальної записки до проекту Закону №3551-ХІІ вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Таким чином, статус інваліда війни поширюється на осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони СРСР.

Також, Верховний Суд у постановах від 27.02.2020 у справі №537/5039/16-а, від 06.05.2020 у справі №751/1484/17, від 14.05.2020 у справі №686/20301/16-а висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини першої статті 9 Закону №796-ХІІ.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

В обґрунтування позовних вимог позивачем не подано, а матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем не підтверджено його участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони.

Суд констатує, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що у свою чергу свідчить про відсутність достатніх підстав для набуття позивачем статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ.

Таким чином, належного підтвердження безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи позивачем саме в складі формувань Цивільної оборони, судом не встановлено.

Отже, матеріалами справи не підтверджено те, що позивач дійсно брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, адже згідно з пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у тридцятикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2018 у справі №377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З огляду на положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини та відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про залучення безпосередньо позивача чи підприємства, у якому він працював, до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у позивача відсутні достатні підстави для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ.

Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин суд, за правилами, встановленими статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.