Ухвала суду № 126883882, 25.04.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

25 квітня 2025 року Справа №200/2894/25

суддя Донецького окружного адміністративного суду Голубова Л.Б., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про:

- визнання протиправною бездіяльності, що полягає у невидачі направлення на медичний огляд та проведення лікарської експертизи на предмет можливості продовження служби у поліції;

- зобов`язання видати у порядку, визначеному Положенням про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженим наказом МВС України від 03.04.2017 № 285, направлення на медичний огляд та проведення лікарської експертизи на предмет можливості продовження служби у поліції.

Разом із позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Головному управлінню Національної поліції в Донецькій області залучати ОСОБА_2 до виконання завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану під час дії воєнного стану на всій території України або в окремій її місцевості.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову, зазначає, що з 2019 року працює в органах Національної поліції України, у тому числі з 18.06.2024 - на посаді інспектора взводу №1 роти №2 батальйону поліції особливого призначення (стрілецького) ГУНП в Донецькій області.

Відповідно до виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 24/0255 у період з 04.12.2024 по 16.12.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у ДУ «ТМО МВС України по Луганській області» з діагнозом «Вертеброгенна люмбоішиалгія праворуч, цервікобрахіалгія ліворуч на тлі розповсюдженого остеохондрозу хребта, ускладненого спондилартрозом, S-подібним сколіозом хребта, протрузіями МХД Т2-3, Т6-7,Т10-11, больовий, м`язово-тонічним корінцевим синдромом, статико-динамічними порушеннями хребта, стадія загострення». Відповідно до виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 7681 у період з 17.12.2024 по 31.12.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Міська лікарня № 3» Краматорської міської ради з діагнозом, крім іншого, «хронічна вертеброгенна (остеохондроз, спондилоартроз, протрузії МХД С3-С7, екструзії МХД С4-С6 до 4,5 мм, відносним стенозом хребтового каналу, компресією дурального мішку) цервікальна радикулопатія з больовим, м`язово-тонічним, корінцевим синдромами, тривале загострення». Згідно трудових рекомендацій лікаря йому рекомендовано уникати фізичних перенавантажень та підйому важких предметів. Невиконання рекомендацій може привести до погіршення стану. Наявність зазначених захворювань підтверджується також консультаційним висновком спеціаліста (лікаря-невропатолога) від 10.12.2024, консультаційним висновком спеціаліста (лікаря-невролога) від 17.12.2024, результатами МРТ шийного відділу хребта від 11.12.2024, результатами МРТ грудного відділу хребта від 06.08.2024, результатами МРТ попереково-крижового відділу хребта від 06.08.2024. Рекомендації щодо обмеження фізичних навантажень передбачені також індивідуальним реабілітаційним планом.

Наголошує про наявність документального підтвердження захворювання кістково-м`язової системи, яке перешкоджає належним чином виконувати позивачу покладені на підрозділ поліції особливого призначення завдання.

Зазначає, що попри наявність очевидної документально підтвердженої хвороби (наявність якої відповідачем не заперечується), рекомендації лікарів щодо обмеження фізичних навантажень, загрозу погіршення стану здоров`я, відповідач не тільки не вживає заходи щодо направлення за наявності підстав на медичний огляд для проведення лікарської експертизи, а навпаки, включає до наказів про виконання бойового спеціального завдання, заздалегідь усвідомлюючи неможливість його виконання позивачем за станом здоров`я. Такі дії відповідача у подальшому стають підґрунтям притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ст. 154 ч. 1-3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

Наведена норма передбачає, що за загальним правилом, розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється судом без повідомлення учасників справи. Заявник викликається тільки у випадку необхідності надати додаткові пояснення та/або докази. Судове засідання для розгляду заяви про забезпечення позову призначається у виняткових випадках, за відсутності пояснень заявника та/або недостатності поданих ним доказів.

Суд не вбачає підстав для виклику заявника та призначення судового засідання.

З урахуванням викладеного, суд розглядає заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходить з такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Таким чином, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» у тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.

При цьому, регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 року у справі № 640/868/19, від 30.09.2019 року у справі № 1840/3517/18, від 29.01.2020 року у справі № 640/9167/19.

Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Аналіз змісту вказаних норм та правових висновків свідчить про те, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, у тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховний Суд у постановах від 16.05.2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12.02.2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27.02.2020 року у справі № 640/16242/19 зазначив, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Безумовно, рішення, бездіяльність чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

При вирішенні заяви представника позивача про забезпечення позову суд зазначає, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.

Як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача посилається, зокрема, на те, що позивач є поліцейським, проходить службу на посаді інспектора взводу №1 роти №2 батальйону поліції особливого призначення (стрілецького) ГУНП в Донецькій області та за наявними медичними документами має хвороби кістково-м`язової системи, які перешкоджають йому належним чином виконувати покладені на підрозділ поліції особливого призначення функції (повноваження), визначені розділом ІІ «Функції (повноваження) Підрозділів» Положення № 987, зокрема беруть участь в обороні України, виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану під час дії воєнного стану на всій території України або в окремій її місцевості та 60 днів після цього. Служба у підрозділах поліції особливого призначення передбачає окремі, встановлені законом, обмеження щодо можливості її проходження поліцейськими, що мають певні захворювання і фізичні вади, що перешкоджають проходженню служби у таких підрозділах.

Відповідно до статті 71 Переліку № 285 у випадку наявності у поліцейських підрозділів поліції особливого призначення захворювання «Хвороби хребта та їх наслідки: спондильоз і пов`язані з ним стани, хвороби міжхребцевих дисків, інші захворювання хребта - викривлення та інші набуті деформації хребта (M40 - M43, M47 - M54)» такі особи визнаються непридатними для служби у підрозділах особливого призначення (у випадках захворювання із значним або помірним порушенням функцій, що знижує працездатність (п.а) або їх придатність визначається індивідуально (у випадку захворювання з незначним або помірним порушенням функцій (п.б).

Позивач наполягає, що наявні у нього, документально підтверджені, захворювання кістково-м`язової системи перешкоджають йому належним чином виконувати покладені на підрозділ поліції особливого призначення завдання.

Суд зауважує, що на даному етапі позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправної бездіяльності у невидачі направлення на медичний огляд та проведення лікарської експертизи на предмет можливості проходження служби у поліції, оскільки встановлення ознак протиправної бездіяльності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 року у справі № 800/521/17, в якій зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Представник позивача в обґрунтування обставин, на які він посилається в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувана бездіяльність відповідача є «очевидно протиправною» поза обґрунтованим сумнівом.

У постанові Верховного Суду від 03.05.2023 року у справі № 640/15534/22 суд звернув увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Так, оцінивши доводи заявника щодо бездіяльності у невидачі направлення на медичний огляд та проведення лікарської експертизи на предмет можливості продовження служби у поліції, суд дійшов висновку, що така підстава у заяві про забезпечення позову і як наслідок забезпечення позову у спосіб, який пропонує представник позивача, є неприпустимим, оскільки фактичні обставини справи, у тому числі питання щодо правомірності/неправомірності бездіяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті, а не під час вирішення питання про забезпечення позову.

Щодо можливого настання негативних наслідків у частині підґрунтя притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності на що вказує представник у заяві, то такі доводи заявника також не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Більш того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 року у справі №826/13306/18.

Також суд бере до уваги, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений і триває дотепер, у тому числі, на момент розгляду заяви про забезпечення позову.

У цей період законодавець вніс зміни до положень КАС України, що регулює питання забезпечення адміністративного позову. Так, частину третю статті 151 КАС України доповнено пунктом 10 згідно із Законом України «Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 08.07.2022 № 2359-IX, відповідно до якого, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Як зазначено вище, позивач просить забезпечити позов шляхом заборони Головному управлінню Національної поліції в Донецькій області залучати ОСОБА_2 до виконання завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану під час дії воєнного стану на всій території України або в окремій її місцевості, який суд розцінює, як спосіб забезпечення позову, який опосередковано матиме вплив на дію можливих наказів керівництва позивача, відданих в умовах воєнного стану.

Із цього слідує, що обраний заявником спосіб забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані керівником в майбутньому, що відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

При цьому, ініціюючи питання щодо обрання такого способу забезпечення позову як заборону на залучення/направлення до виконання завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану під час дії воєнного стану на всій території України або в окремій її місцевості, представник позивача, фактично намагається в межах інституту забезпечення позову визначити, по суті зручне для позивача, який є поліцейським, місце проходження служби на період розгляду адміністративної справи, що вочевидь не відповідатиме меті забезпечення позову та завданням адміністративного судочинства.

До того ж, навіть якщо виходити із припущень заявника щодо негативних для позивача наслідків у вигляді можливого притягнення до дисциплінарної відповідальності за невиконання відповідного наказу керівництва поліції, то суд зазначає, що існує конституційне право на оскарження дії, бездіяльності та рішення, які на думку позивача порушують його права та законні інтереси, у тому числі під час дії воєнного стану.

Отже, суд не встановив достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі позивача, а ймовірність існування ризику, у зв`язку з яким і мали б, на думку представника позивача, вживатися заходи забезпечення позову, не підтверджується належними й допустимими доказами.

Підсумовуючи зазначене, суд враховує, що саме суб`єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Натомість, наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову у цій справі.

Оскільки заява про забезпечення позову не містить обставин, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, не містить обґрунтованих причин неможливості захисту (поновлення) прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не містить очевидність ознак протиправності рішень чи дій відповідача, за таких обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною п`ятою статті 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Відповідно до частини восьмої статті 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 5, 6, 12, 150-154, 248, 256 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Повний текст ухвали складено та підписано 25 квітня 2025 року.

Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтями 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Суддя Л.Б. Голубова