Ухвала суду № 126844521, 23.04.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/48027/24

Провадження № 2/761/4362/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва у складі головуючого судді Савчук Ю.Н., при секретарі Алексєєвій Ю.В., за участі позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Босенка О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва питання про прийняття до розгляду заяви позивача ОСОБА_1 про уточнення позовних вимоги від 25.03.2025 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волейків» про зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024р. на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волейків» про зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою від 16.01.2025 р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

27.01.2025 р. на адресу суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, у якій викладено вимоги в остаточній редакції.

Ухвалою від 28.01.2025 було прийнято до розгляду заяву позивача ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимоги від 27.01.2025 р.

25.03.2025 р. на адресу суду надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог.

У заяві про уточнення позовних вимог від 25.03.2025 року позивачем збільшено розмір моральної шкоди до 121120,00 грн. та заявлено додаткову позовну вимогу про скасування рішення зборів ОСББ «Волейків», оформлених протоколом від 02.06.2024 року.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Також до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог необхідно розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. При цьому не вважається збільшення розміру позовних вимог заявлення нових (додаткових) вимог. У разі подання позивачем заяви про збільшення позовних вимог, в якій по суті йдеться про нові вимоги, суд повинен у прийнятті заяви відмовити.

Суд звертає увагу, що предмет позову - це матеріальний зміст позовних вимог позивача, яке проявляється в матеріально-правової зацікавленості - отримати певне матеріальне благо. Зміна предмета позову може полягати в зміні способу захисту права, яке може мати 2 форми: кількісну і якісну: 1) якісна зміна предмета позову - це заміна одного способу захисту іншим; 2) кількісна зміна предмета позову - це його уточнення шляхом збільшення (зменшення) розміру позовних вимог (матеріального об`єкта позовних вимоги). Збільшення (зменшення) розміру позовних вимог відноситься до виду кількісного уточнення (зміни) предмету позову.

Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги позивача до відповідача. Зміна обставин на яких представник позивача обґрунтував свою вимогу до відповідача, є зміною його підстав.

Згідно з законом позивач має право змінити один з елементів позову (або предмет, або підставу), одночасно змінювати підставу і предмет позову неможливо, оскільки в подібному випадку буде пред`явлений новий позов з нових мотивів.

Зменшення або збільшення розміру позовних вимог не можна розглядати як зміну предмета позову. Це особливі права позивача, що дозволяють йому уточнити розмір позовних вимог (кількісні показники). По суті вимоги залишаються тими самими.

Так, згідно із постановою Верховного Суду у справі № 922/404/19 від 09.07.2020 року, зроблено висновок: «позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. При цьому під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви".

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.11.2021 року по справі №405/3360/17.

Виходячи зі змісту заяви про уточнення позовних вимог в частині збільшення розміру моральної шкоди до 121120,00 грн., суд розцінює її як збільшення позовних вимог, оскільки це є збільшенням кількісних показників за тією ж самою вимогою та приходить до висновку про її прийняття.

Позовна ж вимога про скасування рішення зборів ОСББ «Волейків», оформлених протоколом від 02.06.2024 року, є заявленням нової (додаткової) вимоги.

З врахуванням того, що у разі подання позивачем заяви про збільшення позовних вимог, в якій по суті йдеться про нові вимоги, суд повинен у прийнятті заяви відмовити, суд приходить до висновку, що у прийнятті заяви про уточнення позовних вимог в частині скасування рішення зборів ОСББ «Волейків», оформлених протоколом від 02.06.2024 року, відмовити.

Щодо прийняття заяви про уточнення позовних вимог в частині збільшення розміру моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Крім того, суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, на судовий захист її особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, предмет, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору.

Отже, за загальним правилом у порядку цивільного судочинства можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з того, що корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

За змістом частин першої - третьої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Отже, вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України, щодо віднесення до господарських правовідносин, зокрема правовідносин, які виникають з некомерційної діяльності, спрямованої на забезпечення матеріально-технічних умов функціонування таких суб`єктів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18, пункт 4.11) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19, пункт 74) зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір.

Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

Пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів віднесено розгляд справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Отже, спори про визнання недійсними рішень вищого органу управління суб`єкта некомерційного господарювання щодо вирішення питань, пов`язаних з управлінням такою особою, між суб`єктом некомерційного господарювання та одним з його засновників (членом) належать до господарської юрисдикції відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України виходячи з характеру правовідносин, які є предметом такого спору (щодо визнання недійсним рішення вищого органу управління такої юридичної особи, прийнятого в межах його виключної компетенції).

Особливості правового режиму майна багатоквартирного будинку зумовлюють спеціальне правове регулювання порядку реалізації прав власниками нерухомого майна в такому будинку. Так, частиною другою статті 382 ЦК України визначено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Статтею 385 ЦК України передбачено, що з метою забезпечення експлуатації багатоквартирного будинку, користування квартирами та нежитловими приміщеннями, управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Приписами статті 1 цього Закону розкрито поняття ОСББ як юридичної особи, створеної власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Термін «співвласники багатоквартирного будинку» вживається законодавцем у розумінні власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Статтею 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено статус ОСББ як непідприємницького товариства, що створюється для здійснення функцій, які забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. ОСББ відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном об`єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем і відповідачем у суді.

Частиною другою статті 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» регламентовано, що питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються ГК України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів. Отже, виходячи з такого матеріально-правового регулювання зазначених правовідносини вони є господарськими за своєю правовою природою.

У заяві про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просить, зокрема, визнати недійсними рішення ОСББ «Волейків», що оформлені протоколом загальних зборів ОСББ «Волеків» від 02 червня 2024 року, в частині, що стосуються обмеження її прав, як власника квартири у багатоквартирному будинку, шляхом відключенням її квартири від електропостачання і водопостачання та застосування додаткових тарифів, які не були передбачені рішеннями зборів ОСББ «Волейків».

Отже, спірні правовідносини виникли між позивачем (власником квартири у багатоквартирному будинку) та відповідачем (ОСББ «Волейків») з приводу неправомірних, на думку позивача, дій щодо обмеження її прав шляхом застосування незаконних додаткових тарифів, відключення водопостачання та електроенергії.

Прийняття рішення установчими зборами щодо всіх питань, віднесених до їх компетенції та виключної компетенції загальних зборів ОСББ відповідно до статей 6, 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», стосується створення та управління ОСББ як юридичною особою, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України визначає предметну юрисдикцію спору про визнання недійсним рішення установчих зборів ОСББ судам господарської юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України (постанови від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18, пункт 4.19), від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 (провадження № 11-1012апп19, пункт 40), від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15 (провадження № 11-1106апп19, пункт 39)).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , будучи власником квартири АДРЕСА_1 , та, відповідно, членом ОСББ «Волейків», є носієм корпоративних прав й має право звертатися до господарського суду з відповідними позовами, з метою захисту своїх порушених прав, завданих діяльністю ОСББ «Волейків».

У віднесенні цієї справи до юрисдикції господарських судів визначальним є саме встановлення між сторонами характеру корпоративних правовідносин, що виключає вирішення такого спору у порядку цивільного судочинства, незалежно від суб`єктного складу осіб, які беруть участь у справі.

Отже, вказаний спір належить до юрисдикції господарських судів.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 01 лютого 2022 року у справі № 910/5179/20 (провадження № 12-38гс21).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом і в постанові від 26 липня 2023 року у справі № 761/15293/21 (провадження № 61-4908св23).

Згідно з ч.4,5 ст.188 Цивільного процесуального кодексу України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Вказане зазначено також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 2 березня 2023 року у справі № 215/3640/22.

Зміст наведених норм свідчить, що порушення правил об`єднання позовних вимог, в разі якщо суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи не роз`єднає позовні вимоги, є підставою для повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України.

Вказане відповідає викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №911//1431/18 (провадження №12-228гс18) від 20.11.2018р.

Згідно з ч.6 ст. 188 ЦПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства.

Отже, визначальною умовою для роз`єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз`єднання сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства.

Зазначений припис спрямований на те, щоб суб`єкт правовідносин міг з дотриманням принципів цивільного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (частина перша статті 2 ЦПК України).

Указаному кореспондує припис ч.6 ст.188 ЦПК України згідно з яким розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Таким чином, Шевченківський районний суд міста Києва не вправі здійснювати розгляд позовної вимоги проскасування рішення зборів ОСББ «Волейків», оформлених протоколом від 02.06.2024 року, оскільки такі вимоги належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Велика палата ВС у постанові від 7 жовтня 2021 року у справі № 9901/285/21 та постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 420/3956/20 також зазначила, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог у самостійне провадження. Проте таке роз`єднання можливе лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз`єднав позовні вимоги.

Отже, Шевченківський районний суд міста Києва в розумінні Конвенції не є судом, встановленим законом.

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

Згідно п.2 ч.4 ст.185 ЦПК України крім цього, заява повертається у випадках, коли: порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).

Однак з врахуванням того, що позовна вимога про скасування рішення зборів ОСББ «Волейків», оформлених протоколом від 02.06.2024 року, за своїм змістом не є збільшенням позовних вимог, а є заявленням нової (додаткової) вимоги., суд відмовляє у прийнятті заяви про уточнення позовних вимог в частині скасування рішення зборів ОСББ «Волейків», оформлених протоколом від 02.06.2024 року.

Щодо зави про уточнення позовних в частині збільшення розміру моральної шкоди до 121120,00 грн., вона підлягає прийняттю.

УХВАЛИВ:

Заяву позивача ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог від 25.03.2025 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волейків» про зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Прийняти до розгляду заяву про уточнення позовних вимог в частині збільшення розміру моральної шкоди до 121120,00 грн.

В решті вимог заява задоволенню не підлягає.

Встановити відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення копії даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву з врахуванням уточнення позовних вимог, а також всіх письмових доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 178 ЦПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов`язаний надіслати іншим учасникам справи.

Роз`яснити відповідачу, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Встановити позивачу десятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, копія якої одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи.

Встановити відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення на відповідь на відзив, копія якого одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: