Рішення № 126844518, 23.04.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/10254/24

Провадження № 2/761/3493/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Романишеної І.П.

за участю секретаря Арсененко І.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Дмітрішина Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з вказаною позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач) про відшкодування шкоди.

В позовній заяві позивач просив суд: ???стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 27 000 119, 56 євро (двадцять сім мільйонів сто дев?ятнадцять євро 56 центів) та зобов?язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб упродовж трьох місяців після дня набрання рішенням суду у справі законної сили перерахувати на банківський рахунок ОСОБА_1 відшкодування завданої моральної шкоди в гривнях у розмірі грошового еквіваленту 27 000 119, 56 євро, визначеного за офіційним курсом Національного банку України національної валюти України гривні до іноземної валюти євро на день платежу, з відповідним одночасним утриманням відповідачем (податковим агентом) відповідних податків та зборів з цих доходів, що виплачуються позивачу (платнику податків), та перерахуванням відповідних податків та зборів до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків (позивача) у встановленому порядку, у відповідності до приписів Податкового кодексу України.

Короткий зміст та узагальнені доводи позовної заяви.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що період 2006 - 2014 років він працював у ПАТ КБ «ІНТЕРБАНК».

18 грудня 2017 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було подано до Печерського районного суду міста Києва позовну заяву від 18 грудня 2017 року № 27-25696/17 про відшкодування шкоди в порядку ч. 5 ст. 52 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 (відповідача у справі №757/75526/17-ц ОСОБА_14 було виключено з переліку відповідачів у справі №757/75526/17-ц відповідно до заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про уточнення вимог від 14 травня 2018 року № 27-10064/18), ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_1 , ОСОБА_27 ) про солідарне стягнення із зазначених відповідачів у судовій справі № 757/75526/17-ц заподіяної ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" шкоди, зокрема, в розмірі 302 795 518 (триста два мільйони сімсот дев?яносто п?ять тисяч п?ятсот вісімнадцять) гривень 08 копійок. Одним з відповідачів у справі № 757/75526/17-ц за позовною заявою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди в порядку ч. 5 ст. 52 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" № 27-25696/17 від 18 грудня 2017 року, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб визначено власне самого позивача у даній справі - ОСОБА_1 .

Позивач вказує, що як вбачається з позовної заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди в порядку ч. 5 ст. 52 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 18 грудня 2017 року № 27-25696/17 та доданих до неї документів, логіка позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у справі № 757/75526/17-ц полягала у відповідальності посадових і службових осіб ПАТ "КБ "ІНТЕРБАНК" за прийняття рішень щодо здійснення ПАТ "КБ "ІНТЕРБАНК" кредитно-інвестиційних операцій з клієнтами ПАТ "КБ "ІНТЕРБАНК»: кредитно-інвестиційних операцій щодо 8 боржників-емітентів боргових цінних паперів, а саме: ТОВ "ПРАЙМТРЕЙДЕКСПРЕС", ТОВ "ЛОК-ПРОПЕРТІ", ТОВ "КОМЕРЦТРЕЙДПРОФІТ", ТОВ "КОМЕРЦІЙНА ГРУПА "ЕДЕЛЬВЕЙС", ТОВ "КЕПІТАЛІНДАСТРІСТАЙЛ", ТОВ "ЕМ-СІ-ЕМ-ДЖІ КИЇВ", ТОВ "ЕМ-ДІ-ЕМ-ЕЙ ЗАХІД" та ВАТ "СІЛЬРОСПРОДУКТ"; кредитно-інвестиційних операцій щодо 13 боржників-позичальників, а саме: ТОВ "СТАРИНСЬКИЙ СІЛЬГОСПКОМБІНАТ", ТОВ "ТЕМАРАЛ", ТОВ "МАГЕН ВМ", ТОВ "ТЕХНОЄВРО", ТОВ "КЕЙН ТРЕЙД ГРУП", ТОВ "КБК ГРУП", ТОВ "ЕВЕЛІН ГРУП", ТОВ "ДЕКС ТРЕЙД СЕРВІС", ТОВ "ГАСТ ТРЕЙД ЛАЙН", ТОВ "ТАБО ТРЕЙД СЕРВІС ГРУП", ТОВ "БУДАЛЬЯНС ПЛЮС", ПП "АЛЬФА-Л" та ДП "ЕКОЛ АВІА").

При цьому, ОСОБА_1 , як і частину інших відповідачів у судовій справі № 757/75526/17-ц, було залучено лише за фактом прийняття рішення Кредитним комітетом ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" щодо строку дії Кредитного договору № 3266/1, раніше укладеного між власне ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" та ПП "АЛЬФА-Л".

Разом з тим, якщо Фонд гарантування вкладів фізичних осіб формально і міг мати певне легітимне право ініціювати певні розгляд та (або) дослідження обставин відповідного кредитування ПП "АЛЬФА-Л" за Кредитним договором № 3266/1 від 06 квітня 2011 року, то відповідно до обставин судової справи № 757/75526/17-ц Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не мав жодних підстав та (або) права звинувачувати ОСОБА_1 в судовому порядку у завданні ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" спільними діями з іншими відповідачами у судовій справі № 757/75526/17-ц визначеної позовною заявою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди в порядку ч. 5 ст. 52 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 18 грудня 2017 року №27-25696/17 та доданими до неї документами шкоди щодо Кредитного договору №3266/3 від 29 березня 2010 року, укладеного між ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" та ПП "АЛЬФА-Л", а також відповідних кредитних договорів, укладених між ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" та позичальниками ТОВ "СТАРИНСЬКИЙ СІЛЬГОСПКОМБІНАТ", ТОВ "ТЕМАРАЛ", ", ТОВ "МАГЕН ВМ", ТОВ "ТЕХНОЄВРО", ТОВ "КЕЙН ТРЕЙД ГРУП", ТОВ "КБК ГРУП", ТОВ "ЕВЕЛІН ГРУП", ТОВ "ДЕКС ТРЕЙД СЕРВІС", ТОВ "ТАСТ ТРЕЙД ЛАЙН", ТОВ "ТАБО ТРЕЙД СЕРВІС ГРУП", ТОВ "БУДАЛЬЯНС ПЛЮС" і ДІ "ЕКОЇЛ АВІА", та кредитно-інвестиційних операцій ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" в частині відповідних кредитно-інвестиційних операцій щодо емітентів ТОВ "ПРАЙМТРЕЙДЕКСПРЕС", ТОВ "ЛОК-ПРОПЕРТІ", ТОВ "КОМЕРЦТРЕИДПРОФІТ", ТОВ "КОМЕРЦІИНА ГРУПА "ЕДЕЛЬВЕЙС", ТОВ "КЕПІТАЛІНДАСТРІСТАЙЛ", ТОВ "ЕМ-СІ-ЕМ-ДЖІ КИЇВ", ТОВ "ЕМ-ДІ-ЕМ-ЕЙ ЗАХІД" і ВАТ "СІЛЬРОСПРОДУКТ".

Таким чином, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб поширив завідомо неправдиві відомості та недостовірну інформацію про ОСОБА_1 , зокрема в частині того, що ОСОБА_1 нібито причетний до завдання ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" та його кредиторам певної шкоди спільними діями з іншими, відповідними відповідачами у справі № 757/75526/17-ц, як публічно, так і серед конкретних осіб.

При цьому, як зазначає позивач, як вбачається з наданих Фондом гарантування вкладів фізичних осіб Печерському районному суду міста Києва документів, копії яких було надано позивачу разом з копією позовної заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди в порядку ч. 5 ст. 52 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" №27-25696/17 від 18 грудня 2017 року та копією ухвали Печерського районного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року про відкриття провадження у справі №757/75526/17-ц, як учаснику справи №757/75526/17-ц ОСОБА_1 не мав жодного відношення до завдання ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" шкоди, зазначеної відповідачем у позовній заяві Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди в порядку ч. 5 ст. 52 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" №27-25696/17 від 18 грудня 2017 року, в тому числі шкоди в розмірі 302 795 518 (триста два мільйони сімсот дев?яносто п?ять тисяч п?ятсот вісімнадцять) гривень 08 копійок, тим більше спільними діями з іншими відповідачами. Більше того, позивача, як і деяких інших відповідачів у судовій справі № 757/75526/17-ц, було залучено лише за фактом прийняття рішення кредитним комітетом ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" щодо строку дії Кредитного договору № 3266/1, що був укладений між ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" та ПП"АЛЬФА-Л" (навіть не за фактом первісного надання кредиту).

Таким чином, позивач вказує, що при поширенні відповідачем недостовірної інформації про нього, зокрема, в частині того, що він нібито причетний до завдання ПАТ КБ «ІНТЕРБАНК» та його кредиторам шкоди, зокрема, у розмірі 302 795 518, 08 гривень спільними діями з іншими відповідачами у справі № 757/75526/17-ц, відповідачем було порушено вимоги Конституції України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року та завдано йому моральної шкоди.

При цьому, на переконання позивача, неправомірним втручанням в його особисте життя, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб порушено проголошений частиною першою ст. 32 Конституції України конституційний принцип, за яким ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Так, згідно змісту позовної заяви, розмір відповідної завданої шкоди, зокрема, діловій репутації позивача, прямопропорційний заявленим публічно та письмово Фондом гарантування вкладів фізичних осіб розмірам шкоди, нібито завданій ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" у відповідних розмірах, в тому числі позивачем, спільними діями позивача та відповідно, такими особами як ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_28 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 .

При цьому, відповідна публічність розповсюдженої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідної недостовірної інформації про позивача прямо випливає із приписів статті 11 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII та статті 7 Цивільного процесуального кодексу України в редакції (що діє з 15 грудня 2017 року) Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

При цьому, в публічному доступі, а саме: в Єдиному державному реєстрі судових рішень, за пошуковим запитом "Інтербанк" наявні посилання, зокрема, на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року у справі № 757/11936/20-к, ухвалу Солом?янського районного суду міста Києва від 09 січня 2019 року у справі № 760/32535/18, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2018 року у справі № 757/2925/18-к.

Як вказує позивач, можливість вилучення відповідної недостовірної інформації про нього, як відповідача у справі № 757/755/26/17-ц з Єдиного державного реєстру судових рішень https://reyestr.court.gov.ua/, веб-сайту Судової влади України https://court.gov.ua/ або веб-сайту Печерського районного суду міста Києва https://pc.ki.court.gov.ua/sud2606/, не є жодним чином можливою, так як можливість такого вилучення суперечить вимогам закону, як і відсутня будь-яка можливість спростування відповідної недостовірної інформації в частині невстановленого кола осіб, в тому числі службовців та співробітників Печерського районного суду міста Києва, Апеляційного суду міста Києва та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також в частині встановленого кола осіб.

Таким чином, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб поширив завідомо неправдиві відомості та недостовірну інформацію про ОСОБА_1 , зокрема в частині того, що ОСОБА_1 нібито причетний до завдання ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" та його кредиторам певної шкоди спільними діями з іншими, відповідними відповідачами у справі № 757/75526/17-ц як публічно, так і серед конкретних осіб, здійснивши особливо тяжкий наклеп на позивача ОСОБА_1 , зокрема порушив право ОСОБА_1 на повагу до його гідності, гарантоване частиною першою статті 28 Конституції України. При цьому, неправомірним втручанням в особисте життя ОСОБА_1 , Фондом гарантування вкладів фізичних осіб порушено проголошений частиною першою статті 32 Конституції України конституційний принцип, за яким ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Так, саме через системні порушення відповідача при підготовці позову у справі № 757/75526/17-ц, системні порушення закону при створенні інформації, викладеної у позовній заяві у справі № 757/75526/17-ц, та власне шляхом звернення до Печерського районного суду міста Києва з позовом у справі №757/75526/17-ц, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було розповсюджену безпідставну, необґрунтовану та таку, що не відповідає дійсності, недостовірну інформацією про нібито причетність позивача до завдання ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" відповідної шкоди спільно з іншими відповідачами.

Наявність завданої моральної шкоди, яка полягає, насамперед, у приниженні ділової репутації фізичної особи, а також полягає у приниженні його честі та гідності фізичної особи, та додатково полягає у душевних стражданнях, яких він, як фізична особа, зазнав у зв?язку з протиправною поведінкою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо нього особисто, підтверджується розповсюдженою як на сторінках в мережі Інтернет серед невстановленого кола осіб, так і у письмовому вигляді серед невстановленого кола осіб, зокрема, службовців та співробітників Печерського районного суду міста Києва, Апеляційного суду міста Києва та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також серед іншого кола невстановлених осіб.

В частині причинного зв?язку між завданою шкодою та протиправною поведінкою відповідача, позивач зазначає, що факт того, що саме відповідна протиправна поведінка відповідача є тією безпосередньою причиною, яка спричинила шкоду, підтверджується як письмовими доказами, які подаються до суду разом з цією позовною заявою, так і електронними доказами, що зберігаються в мережі Інтернет, зокрема, за наведеними вище посиланнями, та які є публічно доступними в розумінні частини дев?ятої статті 83 Цивільного процесуального кодексу України.

В частині наявності вини відповідача у завданні відповідної шкоди, насамперед діловій репутації позивача, а також честі та гідності позивача, позивач зазначає, що така вина Фонду гарантування вкладів фізичних осіб полягає у надмірній недбалості, необережності та легковажності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по відношенню як до попереднього вивчення фактичних обставин, що підтверджується листами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №27-7321/18 від 06 квітня 2018 року, №27-8700/18 від 24 квітня 2018 року та № 27-9319/18 від 27 квітня 2018 року, так і до підготовки позовної заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди в порядку ч. 5 ст. 52 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" № 27-25696/17 від 18 грудня 2017 року, що підтверджується її копією, а як наслідок, і по відношенню до обов?язків відповідача, визначених Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та власне й по відношенню до виконання вимог закону, як в цілому, так і по відношенню до відповідних порушених прав позивача.

Позивач також окремо зазначає, що з точки зору моралі та справедливої сатисфакції, мінімальним розміром відшкодування відповідної шкоди, завданої, насамперед, власне діловій репутації, а також честі і гідності позивача, є розмір відшкодування, пропорційний відповідному недостовірному звинуваченню Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яким на репутації позивача цією державною установою фактично пожиттєво поставлено "клеймо" правопорушника, що нібито завдав шкоди банку в колосальних розмірах, ще й спільно з деякими особами із неоднозначною репутацією, та особливо - в тому числі з особою, що перебуває в міжнародному розшуку.

Наводячи в тексті позовної заяви відповідний розрахунок позивач вказує, що еквівалент моральної шкоди, яка полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи ОСОБА_1 , а також ділової репутації фізичної особи ОСОБА_1 , завданої внаслідок порушення прав фізичної особи ОСОБА_1 відповідним викладеним письмово безпідставним та нелегітимним наклепом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, становить суму 27000119,56 євро.

Окрім, того позивач зазначив, що звертався до відповідача з відповідними претензіями, які не було виконано з боку відповідача.

Також, вказував, що за наявних обставин цієї справи, законом (в тому числі Цивільним процесуальним кодексом України) не передбачено жодної можливості спростування відповідної недостовірної інформації, поширеної відповідачем про нього, як безпосередньо, зокрема серед відповідачів у справі №757/75526/17-ц, так і через веб-сайти органів судової гілки влади, ця позовна заява про відшкодування шкоди не є позовною заявою про захист честі та гідності фізичної особи, чи ділової репутації фізичної особи, а предметом позову за цією позовною заявою є лише відшкодування завданої моральної шкоди, без позовної вимоги щодо видалення з офіційного веб-сайту судової влади України в мережі Інтернет https://court.gov.ua/ відповідної інформації, адже заявлення такої вимоги безпосередньо суперечило б приписам закону.

Провадження у суді та позиція сторін щодо предмету спору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2024 року матеріали справи передані для розгляду судді Романишеній І.П.

Ухвалою суду від 22 березня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року ухвалу суду від 22 березня 2024 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

02.12.2024 року матеріали цивільної справи було передано судді для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 03.12.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

19.12.2024 року до суду надійшла заява про усунення недоліків, докази сплати судового збору, а також позовна заява з додатками для відповідача.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19.12.2024 року відкрито провадження у даній цивільній справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 14.01.2025р. та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

09.01.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві представник відповідача зазначав, що дійсно Фонд підтверджує, що звертався до Печерського районного суду м. Києва з позовом до пов`язаних з ПАТ КБ «ІНТЕРБАНК», в тому числі до ОСОБА_1 про солідарне відшкодування шкоди в порядку ст. 52 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Водночас, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.10.2020 року провадження у даній справі закрито. Інших проваджень Фондом до позивача ініційовано не було. Разом з цим, зазначав, що не може вважатися протиправною дія, пов?язана із зверненням Фондом до суду за захистом, оскільки кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права та законного інтересу. Представник відповідача вказував, що як вбачається зі змісту позовних вимог ОСОБА_29 , Фонд, начебто, поширив завідомо неправдиві відомості та недостовірну інформацію про його причетність до заподіяння шкоди ПАТ КБ «ІНТЕРБАНК» та його кредиторам з іншими відповідачами у справі № 757/75526/17-ц як публічно, так і серед конкретних осіб, що повністю не відповідає дійсності. Тобто, доводи ОСОБА_1 фактично зводяться до незгоди з діями Фонду в частині визначення його відповідачем у відповідній цивільній справі № 757/75526/17-ц, непідтверджені жодними належними доказами, що свідчить про відсутність у позивача порушеного та/або оспорюваного законом інтересу, який підлягає судовому захисту. З огляду на викладене, представник відповідача вказував, що вчиняючи дії, які є предметом даного цивільного провадження, відповідач діяв в межах компетенції та в рамках чинного законодавства, у зв`язку з чим, позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

04.02.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, згідно змісту якої позивач, серед іншого зазначав, що як чітко викладено у позовній заяві у даній справі, предметом та підставою позову у справі є відшкодування шкоди за наклеп щодо неіснуючих спільних дій ОСОБА_1 з іншими відповідними посадовими і службовими особами ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК", а відповідні спільні дії ОСОБА_1 з іншими відповідними посадовими і службовими особами ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" щодо укладеного між ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" та ПП "АЛЬФА-Л" Кредитного договору №3266/1, які б теоретично могли б бути предметом солідарного відшкодування за умови їх протиправності та наявності шкоди від таких дій, не є предметом чи підставою позову у справі №761/10254/24, тобто фактично виключені з них. Позивач звертав увагу суду, що заперечення відповідача проти позову, викладені Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у своєму відзиві на позовну заяву від 07 січня 2025 року № 46-164/25, жодним чином не знаходять свого підтвердження за фактичних обставин справи, а також повністю спростовуються доказами, доданими до позовної заяви у справі.

17.02.2025 року через систему «Електронний суд» до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив. Згідно змісту заперечень представник відповідача наголошував на тому, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не погоджується з жодною із обставин, на яких ґрунтується позов, заперечує щодо їх задоволення, адже вважає такий позов необґрунтованим та таким, що не ґрунтується на вимогах закону. Таким чином, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

24.02.2025 року від позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення доказів.

Ухвалою суду від 25.02.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

11.03.2025 року від позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про розгляд справи в частині дослідження доказів по справі в закритому судовому засіданні.

25.03.2025 року від представника відповідача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про неналежність доказів, поданих позивачем, а також заява про закриття провадження у справі, в задоволенні якої протокольною ухвалою суду відмовлено.

21.04.2025р. від позивача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі, заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження у справі та клопотання про застосування до відповідача заходу процесуального примусу у вигляді попередження.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Фактичні обставини спірних правовідносин сторін, встановлені судом.

18 грудня 2017 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було подано до Печерського районного суду міста Києва позовну заяву від 18 грудня 2017 року № 27-25696/17 про відшкодування шкоди в порядку ч. 5 ст. 52 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 (відповідача у справі № 757/75526/17-ц ОСОБА_14 було виключено з переліку відповідачів у справі № 757/75526/17-ц відповідно до заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про уточнення вимог від 14 травня 2018 року № 27-10064/18), ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_1 , ОСОБА_27 ) про солідарне стягнення із зазначених відповідачів у судовій справі № 757/75526/17-ц заподіяної ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" шкоди, зокрема в розмірі 302 795 518 (триста два мільйони сімсот дев?яносто п?ять тисяч п?ятсот вісімнадцять) гривень 08 копійок.

Судом також встановлено, що одним з відповідачів у справі № 757/75526/17-ц позивачем визначено ОСОБА_1 .

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.10.2020 року провадження у справі № 757/75526/7-ц закрито.

24 лютого 2024 року позивачем було направлено засобами поштового зв`язку до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб претензію № 20240223/21708016/048 від 23 лютого 2024 року (з додатками), що підтверджується засвідченими належним чином копіями претензії ОСОБА_30 №20240223/21708016/048 від 23 лютого 2024 року, опису вкладення до поштового відправлення ОСОБА_1 від 24 лютого 2024 року штрих код 0503807622643, яка була отримана Фондом гарантування вкладів фізичних осіб 29 лютого 2024 року, що підтверджується засвідченою належним чином копією рекомендованого повідомлення про вручення 29 лютого 2024 року поштового відправлення з відповідною відміткою про вручення.

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб моральної шкоди у розмірі 27 000 119, 56 євро.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (Постанова ВП ВС від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В той же час, як роз`яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

При цьому, в п.п. 3, 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ.

При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

Водночас, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності.

Як зазначав позивач у позовній заяві та пояснив у судових засіданнях завдана йому моральна шкода полягає насамперед у приниженні ділової репутації фізичної особи, а також у приниженні його честі та гідності фізичної особи, та додатково полягає у душевних стражданнях, яких він, як фізична особа зазнав, у зв?язку з протиправною поведінкою у вигляді неналежного правозастосування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб ст. 52 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо нього особисто при зверненні до суду 18.12.2017 року з позовом по справі 757/75526/17-ц.

В обґрунтування позовної вимоги про відшкодування шкоди зазначав, що відповідно до обставин судової справи №757/75526/17-4 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не мав жодних підстав та (або) права звинувачувати його в судовому порядку у завданні ПАТ КБ "ІНТЕРБАНК" спільними діями з іншими відповідачами у судовій справі № 757/75526/17-цшкоди, визначеної позовною заявою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди в порядку ч. 5 ст. 52 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Однак, позивач жодним чином не довів суду, яким чином звернення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до суду з позовом у справі 757/75526/17-ц порушило його права, свободи та/або законні інтереси, зокрема, завдало моральної шкоди.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою 18.12.2017 року, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вказав в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Визначення відповідачів, предмету та підстав спору є правом позивача.

Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) є його предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Правова підстава позову - це посилання у позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

При цьому, незгода позивача із підставою позову та обставини, на яких грунтувались позовні вимоги у справі № 757/75526/17-ц повинна була бути висловлена відповідно до норм ЦПК України під час розгляду судом безпосередньо тієї справи.

Більш того, як вже було встановлено судом, провадження у вищевказаній справі було закрито, а тому доводи позивача щодо завдання йому моральної шкоди, яка на його думку полягає у приниженні ділової репутації фізичної особи, а також у приниженні його честі та гідності фізичної особи, фактично зводяться до незгоди зі змістом позовних вимог у справі №757/75526/17-ц.

Принагідно також зауважити наступне, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 296/12456/23 від 20 січня 2025 року, відступаючи від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року у справі № 296/6169/23, провадження № 61-12472св23, зазначив наступне: "З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки нормами законодавства не передбачено такого способу захисту як звернення із позовною заявою з вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої поданням апеляційної скарги в іншій справі. Незгода позивачки із апеляційною скаргою повинна бути висловлена у процесуальний спосіб, тобто відповідно до норм процесуального законодавства під час розгляду судом безпосередньо тієї справи, у межах якої така апеляційна скарга подана. Тоді як, відсутність спору виключає можливість звернення до суду, адже відсутнє право, що підлягає судовому захисту."

Перевіряючи доводи позивача про відсутність можливості висловити свої заперечення проти позову у справі № 757/75526/17-ц, судом з Єдиного державного реєстра судових рішень встановлено наступне.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.01.2018 року у відкритті провадження по справі відмовлено.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 04.04.2018 року скасовано, та передано справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.04.2018 року відкрито провадження у справі № 757/75526/17-ц.

19.10.2020 року до початку розгляду справи по суті представником позивача подано клопотання про закриття провадження у справі, оскільки відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постановах від 19.06.2018 у справі № 757/75149/17-ц та від 07.12.2018 року у справі № 757/75148/17-ц позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до відповідачів як пов`язаних у розумінні статті 52 Закону №2121-ІІІ з банком осіб за своїм суб`єктним складом відноситься до юрисдикції господарських судів.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2020р. провадження у цивільній справі № 757/75526/17-ц за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_31 , ОСОБА_27 , третя особа: Публічне акціонерне товариство КБ "ІНТЕРБАНК" про відшкодування шкоди - закрито.

Отже, починаючи з 16.04.2018 року (дата відкриття провадження у справі № 757/75526/17-ц) та до 19 жовтня 2020р. (дата закриття провадження у справі № 757/75526/17-ц) ОСОБА_32 мав процесуальну можливість подати свої заперечення проти позову з наданням відповідних доказів.

Крім того, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2020р. зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Публічне акціонерне товариство КБ "ІНТЕРБАНК про визнання рішення незаконним - повернуто.

Дані про оскарження ОСОБА_1 вищезазначених ухвал у Єдиному реєстрі судових рішень та на сайті "Судова влада України" відсутні.

Зазначені обставини у їх сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 не був позбавлений права та можливості бути заслуханим та почутим судом у справі № 757/75526/17-ц, оскільки був обізнаний про наявність судової справи № 757/75526/17-ц, мав можливість подавати свої заперечення у справі, в тому числі шляхом подання зустрічного позову, інформація про який як і про пред`явлений до нього позов міститься в мережі інтернет.

Зазначені процесуальні можливості (подання заперечень, доказів, зустрічного позову тощо) є достатньою сатисфакцією для будь-якої особи, визначеної відповідачем у справі, що нівелює будь-який можливий негативний вплив пред`явленням до особи позову, навіть у разі закриття провадження у справі. Такими можливостями був наділений ОСОБА_1 як і будь-який інший відповідач у будь-якій іншій цивільній справі.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/10602/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язати вчинити дії, «…не може вважатися протиправною дія, пов`язана із зверненням Фонду до суду за захистом, оскільки кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом, звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права та законного інтересу».

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/11027/18 зазначено, що положеннями законодавства (стаття 92 ЦК України, стаття 89 ГК України, стаття 63 Закону України «Про акціонерні товариства») закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення. Таким чином, при застосуванні статті 92 ЦК України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства. Оскільки в банку, що ліквідується, єдиною особою, яка має повноваження і обов`язок діяти від імені та в інтересах банку, є уповноважена особа Фонду, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини 5 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначають мінімальні стандарти поведінки Фонду та уповноваженої особи Фонду і не обмежують повноважень щодо звернення до суду з позовами до власників істотної участі, контролерів, керівників банку, пов`язаних з банком осіб, а також до будь-яких інших осіб про відшкодування ними шкоди в повному обсязі. При цьому, позивач мав би довести неправомірність рішень та дій відповідачів або вчинення ними неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.

Отже, на переконання колегії суддів, пред`явлення Фондом вимог (як досудових, так і судових) в порядку частини 5 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є не правом, а обов`язком Фонду гарантування у разі виникнення недостатності майна неплатоспроможного банку та наявності шкоди, заподіяної Банку його посадовими особами (керівниками та членами комітетів правління Банку, власниками істотної участі тощо), заявляти такі вимоги.»

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі N 180/1735/16-ц (провадження N 61-18013сво18) зазначено, що "тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.".

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року у справі №766/21131/18 (провадження N 61-18770св19), аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У вказаній постанові у справі № 766/21131/18 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звернення до нотаріуса з заявою про видачу виконавчого напису та отримання виконавчого напису є реалізацією прав банку як кредитора отримати від боржника у кредитному зобов`язанні суми заборгованості за кредитним договором, а тому такі дії не можуть бути розцінені як протиправна поведінка банку.

Суд зазначає, що сторона, яка пред`являє вимоги відшкодування завданої їй моральної шкоди, не звільняється від обов`язку довести наявність такої шкоди, її розмір, надавши належні, допустимі та достовірні докази цього факту, у порядку встановленому процесуальними нормативно-правими актами.

Отже, враховуючи вище викладене, важливою умовою для осіб, які звертаються до суду для відшкодування моральної шкоди є наявність доказів. Доказами, що підтверджують розмір моральної шкоди можуть слугувати дані, що підтверджує дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну звичного способу життя потерпілого, це можуть бути висновок спеціаліста, психолога або висновок судового експерта-психолога, показання свідків (свідчення друзів, колег, тощо), характеристика з місця роботи, виписки з лікарні, якщо потерпілий звертався по допомогу до лікаря невролога чи психіатра, рахунки від приватних психологів чи проходження спеціальних курсів реабілітації.

Однак, саме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі діями іншої сторони, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленого рівня моральних страждань.

Позивач зазначає розмір моральної шкоди 27 000 119, 56 євро (двадцять сім мільйонів сто дев?ятнадцять євро 56 центів), які він просить стягнути з відповідача.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до вище зазначеного позивачем не надано до матеріалів справи доказів, які підтверджують дійсність душевних страждань та рівень їх тяжкості, про які зазначав позивач у позовній заяві.

Для покладення відповідальності на заподіювача моральної шкоди необхідна сукупність таких обов`язкових умов: наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою, вина в заподіянні шкоди.

Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта, або виявилася у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов`язання.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

На переконання позивача причинний зв?язок між завданою шкодою та протиправною поведінкою відповідача, є факт того, що саме відповідна протиправна поведінка відповідача є тією безпосередньою причиною, яка спричинила шкоду.

Однак, в ході розгляду даної справи судом встановлено, що пред`явлення Фондом вимог (як досудових, так і судових) в порядку частини 5 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є не правом, а обов`язком Фонду гарантування у разі виникнення недостатності майна неплатоспроможного банку та наявності шкоди, заподіяної Банку його посадовими особами (керівниками та членами комітетів правління Банку, власниками істотної участі тощо), заявляти такі вимоги, а тому такі дії не можуть бути розцінені судом як протиправні.

Презумпція наявності моральної шкоди законодавством не передбачена, а всупереч приписам ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що відповідач спричинив йому моральну шкоду, яка описана ним у позовній заяві.

Особисте негативне сприйняття факту визначення особи відповідачем у справі не може підтверджувати заподіяння цій особі моральної шкоди.

Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, і відповідно, заподіяння моральної шкоди, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Решта доводів позивача не стосуються предмету спору у даній справі, фактично за своєю суттю є відзивом на позовну заяву у справі № 757/75526/17-ц, та не впливають на висновки суду, викладені у даному судовому рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006р. у справі «Проніна проти України»).

Розподіл судових витрат.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 22, 23, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст 12, 76, 77, 78, 79, 81, 89, 265, 268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ;

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016.

Повне судове рішення складено 24.04.2025 року.

СУДДЯ І.П. РОМАНИШЕНА