Ухвала суду № 126832516, 24.04.2025, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"24" квітня 2025 р. Справа № 911/1393/25

Господарський суд Київської області у складі судді Горбасенка П.В., перевіривши матеріали позовної заяви Комунального підприємства «Дмитрівська управляюча компанія» Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області

до ОСОБА_1

про виселення з кімнати

установив:

18.04.2025 через підсистему «Електронний суд» Комунальне підприємство «Дмитрівська управляюча компанія» Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (далі позивач) надіслало позовну заяву з вимогами до ОСОБА_1 (далі відповідач), в якій просить висилити відповідача із житлового приміщення в гуртожитку АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що громадянину ОСОБА_1 рішенням Виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради від 28.10.2021 № 249 було надано житлову площу в гуртожитку, а саме кімнату № 3. Проте відповідач у період з 2021 по 2025 роки в зазначеному приміщенні не проживав, у зв`язку з чим, відповідно до положень Житлового кодексу України, втратив право користування зазначеним жилим приміщенням.

Розглянувши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Ознаками господарського спору, зокрема є: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

В розрізі вказаного суд зазначає, що предметна і суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у ст. 20 ГПК України.

Так згідно з п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Водночас критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.

За приписами ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з положеннями ст. 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У ст. 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Отже відповідно до норм процесуального законодавства фізичні особи, які не є підприємцями також можуть брати участь у господарському судочинстві у випадках, коли предмет спору відповідає критеріям господарської юрисдикції.

З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Як випливає з матеріалів позовної заяви, позивач звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 про виселення останнього з кімнати гуртожитку, яка (кімната) була надана відповідачу для проживання згідно з рішенням Виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради від 28.10.2021 № 249.

Проаналізувавши предмет позову та його обґрунтування, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги не пов`язані із здійсненням сторонами господарської діяльності та не випливають із господарських правовідносин. Матеріали позовної заяви не містять жодних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 є суб`єктом господарювання. Крім того, у тексті позовної заяви позивач посилається на положення Житлового кодексу України, який регулює житлові відносини з метою забезпечення гарантованого Конституцією України права громадян на житло, належного використання та збереження житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових правовідносин. Відповідно, предмет поданої позовної заяви не становить спір, який підлягає розгляду господарським судом у порядку, передбаченому нормами ГПК України.

Відтак, з огляду на суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності, суд відзначає, що цей спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

У той же час відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, заявлений до розгляду спір не підлягає розгляду в господарських судах України, а має бути розглянутий в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави для відкриття провадження у цій справі за правилами господарського судочинства.

Водночас суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на приписи п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», яка передбачає, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 175, ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Комунального підприємства «Дмитрівська управляюча компанія» Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області до ОСОБА_1 про виселення з кімнати.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена окремо від рішення суду згідно із ч. 2 ст. 254, ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя П.В.Горбасенко