Рішення № 126830054, 16.04.2025, Шполянський районний суд Черкаської області

Справа № 710/1666/24 Провадження № 2/710/19/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.04.2025 м. Шпола

Шполянський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Щербак О.В.,

за участю:

секретаря судових засідань - Кисличенко Л.А.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шпола у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Служба у справах дітей Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить надати їй, ОСОБА_2 , дозвіл на виїзд її сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для виїзду в Канаду задля відвідування родичів без дозволу( згоди) та супроводу батька, ОСОБА_3 , строком на один рік з дня набрання рішенням законної сили; надати малолітній особі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України, а саме до Канади без згоди та супроводу батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у супроводі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з дня набрання рішенням законної сили, з обов?язковим поверненням дитини до постійного місця проживання та реєстрації в Україну по закінченню цього строку.

В обґрунтування позовних вимог, позивачка вказала, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі із відповідачем з 19.07.2014 по 08.05.2023, але через різницю у поглядах на сімейне життя, вони розірвали шлюбні стосунки з серпня 2018 року. Офіційно розлучились у травні 2023 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син, ОСОБА_4 . Крім сина, вона ще має доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

24.02.2022 відповідач надав їй дозвіл на тимчасовий виїзд до Італії їхнього сина, ОСОБА_4 , у зв`язку з початком повномасштабної війни. З 07 березня 2022 року вона з дітьми проживає в Італії. Протягом останніх 6 років діти проживають з нею, на повному її забезпеченні. Відповідач зовсім не цікавиться життям свого сина, не зв`язується з ним жодним чином. На прохання допомогти матеріально відповідає, що немає змоги.

Їхній син ОСОБА_4 має підтверджену алергію на пил і асматичну спазматичну реакцію на подразник.

05.02.2024 вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 в мерії м. Джугліано ін Кампанія держави Італійська Республіка. Її чоловік є офіцером НАТО і 29 листопада 2024 року термін дії його контракту закінчується, він повертається на постійне місце дислокації - Канаду. Вона має намір поїхати з ним та дітьми до Канади з метою еміграції, а також для відвідування родичів, для поліпшення здоров`я дітей, тощо. Однак для в`їзду дитини до Канади їй потрібен дозвіл батька, який відповідач відмовляється їй надавати, мотивуючи відсутністю часу. Заявляючи про порушення своїх прав на можливість бачитись з дітьми він забуває про те, що не виконує жодних із своїх батьківських обов`язків. Вважає, що на першому місці повинне бути забезпечення прав дитини, а саме право на навчання та здорову сім`ю.

ОСОБА_3 надав їй дозвіл на виїзд дитини, але строком на три місяці, тоді як для оформлення необхідних документів для виїзду їй необхідно щонайменше 180 днів. Не надаючи згоду на виїзд дитини відповідач мотивую це тим, що подорожувати дитина може коли виросте, а лікуватися можна в Україні.

Зазначила також, що відповідач не опікується сином практично від народження, не приймав участі у його вихованні та утриманні, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не спілкується з дитиною, свідомо не бере участі у житті дитини, матеріально не утримує. З відповідача, відповідно до судового наказу від 05.07.2024, стягнуті аліменти та судовий наказ поданий до виконання, але аліменти позивачка не отримує.

Ураховуючи вищенаведене, позивач вимушена звернутись до суду із вказаним позовом.

Відповідно до ухвали Шполянського районного суду Черкаської області від 20.11.2024 позовну заяву залишено без руху.

25.11.2024 позивачка усунула недоліки.

Відповідно до ухвали Шполянського районного суду Черкаської області від 29.11.2024 відкрито провадження у справі.

24.02.2025 судом закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду.

У судовому засіданні представник позивачки просила задовольнити позовні вимоги.

Позивач у судове засідання не з`явилась, про час, дату та місце повідомлена належним чином.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце був повідомлений належним чином.

Представника Органу опіки та піклування Шполянської міської ради ОТГ, Кучерява В.М., в судове засідання не з`явилась, просила справу розглянути за її відсутності, не заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Судом у судовому засіданні у зв`язку із повторною неявкою належним чином повідомленого про час, дату та місце судового засідання відповідача, не подання ним відзиву та згодою представника позивача , постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення.

Суд заслухавши представника позивачки та дослідивши матеріали справи у їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_1 , виданий 05.09.2014 Шполянським РС УДМС України в Черкаській області ( а.с. 9-10).

Відповідно до рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 08.05.2023 у справі №710/274/23, яке набрало законної сили 08.06.2023, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано ( а.с. 11-12).

Сторони у справі,ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданим 13.02.2015 виконавчим комітетом Надточаївської сільської ради Шполянського району Черкаської області ( а.с. 13).

Позивачка є також матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 08.04.2011 ( а.с.15).

Відповідно до витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №520, виданого 05.06.2024 виконавчим комітетом Шполянської міської ради ОТГ Черкаської області, за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 08.04.2011 по теперішній час; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 13.02.2015 по теперішній час; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 13.03.2002 по теперішній час та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 з 28.10.1983 по теперішній час ( а.с. 17).

05.02.2024 ОСОБА_2 уклала шлюб із ОСОБА_7 в мерії м. Джугліано ін Кампанія держави Італійська Республіка, що підтверджується підсумковим витягом з реєстру актів цивільного стану шлюбним актом ( а.с. 18-19).

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має діагноз: атопічний дерматит розповсюджена форма, алергічний риніт, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного ( стаціонарного) хворого від 04.11.2024 ( а.с. 20).

Докази, долучені до позову на а.с.14,16 суд не досліджує, оскільки такі надані іноземною мовою без перекладу.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до положень статті 313 ЦК України, фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Порядок виїзду за кордон громадян України визначено положеннями Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Пунктом 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі Правила) передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску; якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном; у разі пред`явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері), довідки про наявність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем; свідоцтва про народження дитини, виданого компетентним органом іноземної держави, що не містить відомостей про батька дитини, легалізованого або засвідченого апостилем, а також без будь-якого додаткового засвідчення у випадках, передбачених міжнародним договором України; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця під час пред`явлення рішення суду або органу опіки та піклування (районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі його утворення), сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади) або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав, у якому визначено (підтверджено) місце проживання дитини з одним із батьків, який має намір виїзду з дитиною або який уповноважив на це нотаріально посвідченою згодою інших осіб; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця та більше дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на захворювання, передбачені частиною п`ятою статті 157 Сімейного кодексу України, під час пред`явлення таких документів або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав: довідки, виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, про наявність заборгованості із сплати аліментів (у разі коли сукупний розмір заборгованості перевищує суму відповідних платежів за три місяці); документа, виданого лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу, в порядку та за формою, встановленими МОЗ (у разі коли сума заборгованості по аліментах становить понад три місяці, але не більше чотирьох місяців).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17-ц сформулювала висновок, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків має відповідати найкращим інтересам дитини і такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення, а також із зазначенням країни, до якої вивозиться дитина.

У постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 297/1949/21 зазначено, що дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька не передбачає можливості його видачі на майбутні, постійні поїздки, є разовим, тобто таким, що надається на конкретно визначену поїздку з конкретно визначеним періодом перебування за кордоном та з конкретно визаченою країною.

Сама по собі можливість поїздки за кордон не є безумовним свідченням того, що така поїздка відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки істотне значення має країна поїздки, мета такої поїздки та період поїздки.

Надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 643/1090/17.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

У своєму позові ОСОБА_2 просить надати їй дозвіл на виїзд дитини за кордон без дозволу (згоди) батька (з правом оформлення відповідних документів) до Канади для відвідування родичів та у зв`язку із укладенням нею шлюбу з чоловіком, який є офіцером НАТО та 24.11.2024 термін дії його контракту закінчується і він повертається на постійне місце дислокації в Канаду.

Однак доказів, того що чоловік позивачки проживає в Канаді, він чи його родичі приймуть для проживання дитину та на який період часу, суду не надано.

Позивачкою жодними належними, допустимими та достатніми доказами не доведено обґрунтованості надання неповнолітньому сину дозволу на тимчасовий виїзд за межі України без згоди та супроводу батька, зокрема необхідності у наданні дозволу на тимчасовий виїзд дитини до Канади саме на термін один рік, конкретного місця перебування дитини, підтвердження повернення дитини до України, що виключає суду можливість встановити чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дитини.

Крім того, як на одну з підстав своїх позовних вимог щодо надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітнього сина , без згоди та участі батька, позивач покликається на те, що такий дозвіл необхідний, оскільки вона має намір поїхати до Канади з дітьми з метою еміграції, що суперечить меті тимчасового виїзду дитини.

Крім того, суд критично оцінює наданий позивачкою лист на адресу відповідача про надання дозволу на виїзд дитини за кордон та фіскальний чек про відправку кореспонденції, оскільки лист датований 01.08.2024, а фіскальні чеки днем раніше - 31.07.2024, крім того відсутній опис вкладення.

Також суд звертає увагу, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє і по теперішній час.

Згідно з п. 2-3 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, зі змінами, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, пояснень представника позивачки у судовому засіданні, на час подачі позовної заяви та вирішення спору позивачка разом з малолітнім сином перебуває (проживає) за межами території України, а саме в Італії. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 359/1506/21 зазначено, що: «Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові з огляду на те, що неповнолітня ОСОБА_3 як на момент звернення до суду із цим позовом, так і на час розгляду судами справи фактично постійно перебуває за кордоном, а саме в Словацькій Республіці, де проживає разом із матір`ю. Оскільки дитина перебуває за межами України, то вирішувати питання щодо надання дозволу на її виїзд можливо лише після її повернення до України, тобто, з визначенням конкретної дати виїзду та повернення до України».

За встановлених судом обставин у сукупності, вимоги позивачки є необгрунтованими та передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263-265,280 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 , місце реєстрації : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Служба у справах дітей Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади, місце знаходження вул. Лозуватська, 59, м. Шпола Звенигородський район Черкаська область.

Повний текст рішення складений 23.04.2025.

Суддя О.В. Щербак