Рішення № 126813895, 22.04.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2025 року справа №320/37126/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної авіаційної служби України про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної авіаційної служби України (далі - відповідач, Державіаслужба), в якій позивач, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 14.02.2024, просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в оформленні та видачі позивачу свідоцтва пілота CPL, відповідно до вимог Авіаційних правил України «Технічні вимоги та адміністративні процедури для льотних екіпажів цивільної авіації», затверджених Наказом АСУ від 20.07.2017 № 565;

- зобов`язати відповідача оформити та видати позивачу свідоцтво пілота CPL, відповідно до вимог Авіаційних правил України «Технічні вимоги та адміністративні процедури для льотних екіпажів цивільної авіації», затверджених Наказом АСУ від 20.07.2017 № 565.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що дії відповідача щодо відмови позивачу у видачі свідоцтва комерційного пілота (CPL(A) є протиправними та такими, що суперечать вимогам Авіаційних правил України «Технічні вимоги та адміністративні процедури для льотних екіпажів цивільної авіації», затвердженими наказом Державіаслужби від 20.07.2017 № 565, зареєстрованими в Міністерстві юстиції 28.08.2017 за № 1056/30924 (далі - Авіаційні правила) та Повітряного кодексу України (далі - ПК України).

Зазначає, що системний аналіз статті 50 ПК України та FCL.065 Авіаційних правил дають підстави зробити висновок, що законодавцем встановлені саме вікові обмеження прав для пілотів повітряного судна (далі - ПС), задіяних в комерційних повітряних перевезеннях при цьому не встановлена заборона у видачі свідоцтва CPL пілоту, який досяг 65 річного віку.

Отже обмеження, що передбачені FCL.065 Авіаційних правил стосуються лише пілотів повітряного судна, задіяного в комерційних перевезеннях. Тобто позивач по досягненню 65 років не має права виконувати функції пілота на повітряному судні будь-якого рейтингу, що задіяне саме для перевезення пасажирів, вантажу або пошти за винагороду або за наймом.

Натомість, ці обмеження не стосуються власників свідоцтва пілота, які досягли віку 65 років та виконують функції саме пілота-випробувача на повітряному судні будь-якого рейтингу, на якому здійснюється випробування.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у відзиві проти позовних вимог заперечив. Зазначив, що згідно з пунктом (b) FCL.065 Авіаційних правил власники свідоцтва пілота, які досягли віку 65 років, окрім пілотів планерів та повітряних куль, не повинні виконувати функції пілота повітряного судна, задіяного в комерційних повітряних перевезеннях.

А згідно з частинами третьою та четвертою статті 50 ПК України пілоту комерційної авіації дозволяється виконувати функції командира повітряного судна під час здійснення польотів до досягнення ним 60 років, 65 років - якщо польоти виконуються у складі екіпажу на повітряному судні, сертифікованому для виконання польотів більш як одним пілотом, і другий пілот молодший 60 років, а пілоту комерційної авіації, який виконує функції другого пілота, дозволяється виконувати свої обов`язки під час здійснення польотів до досягнення 65 років.

Звертає увагу суду на те, що позивачу на момент подачі заяви виповнилось 68 років, у зв`язку з чим Державіаслужбою, за результатом розгляду заяви позивача, листом від 31.05.2023 № 13.1/13.1-789-23 повідомлено, що видача свідоцтва комерційного пілота (СРL(А)) з зазначеним в заяві рейтингом типу повітряного судна неможлива.

Таким чином відповідач вважає, що Державіаслужба повідомляючи позивача про неможливість видачі свідоцтва комерційного пілота (СРL (А)) діяла правомірно, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 .

Позивач є пілотом-випробувачем, що підтверджується Свідоцтвом льотчика-випробувача першого класу, виданим Міністерством промислової політики України 15.02.2006.

11.06.2012 Державна авіаційна служба видала позивачу Свідоцтво транспортного пілота НОМЕР_2.

Згідно довідки ДП «Антонов» від 09.10.2023 № 1536 позивач з 1987 року і по теперішній час працює в ДП «Антонов» як інструктор-льотчик-методист.

Як вказує позивач з 2020 року він припинив виконувати комерційні повітряні перевезення, оскільки досяг віку 65 років.

19.04.2021 позивач, як голова спілки льотчиків-випробувачів України, звернувся до відповідача з листом № 2, в якому просив роз`яснити, чи розповсюджуються вимоги статті 50 (пункти 3, 4) ПК України на льотчиків-випробувачів державних авіабудівних підприємств України.

Відповідач листом від 06.05.2021 № 1.16-2828-21, з посиланням на статтю 50 ПК України повідомив позивача, що льотчики - випробувачі державних авіабудівних підприємств України, які є власниками свідоцтва пілота комерційної авіації, обмежені віковим цензом для виконання роботи, пов`язаної з комерційною авіацією.

09.05.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою щодо зміни чинного ІСАО - свідоцтва пілота, виданого Державною авіаційною службою України на свідоцтво пілота згідно Наказу 565 від 20.07.2017.

Відповідач листом від 31.05.2023 № 13/1-13.1-789-23 повідомив позивача, що видача свідоцтва комерційного пілота (СРL(А)) з зазначеним в заяві рейтингом типу ПС неможлива. Рішення вмотивовано тим, що рейтинг типу повітряного судна Ан-124 є багаточленним та призначений для перевезення великогабаритних і важких вантажів. Позивачу на момент подачі заяви виповнилось 68 років, а згідно з пунктом (b) FCL.065 Авіаційних правил власники свідоцтва пілота, які досягли віку 65 років, окрім пілотів планерів та повітряних куль, не повинні виконувати функції пілота повітряного судна, задіяного в комерційних повітряних перевезеннях.

Не погоджуючись з таким рішення відповідача позивач і звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Правові основи діяльності в галузі авіації встановлює Повітряний кодекс України (ПК України). Державне регулювання діяльності в галузі авіації та використання повітряного простору України спрямоване на гарантування безпеки авіації, забезпечення інтересів держави, національної безпеки та потреб суспільства і економіки у повітряних перевезеннях та авіаційних роботах.

Відповідно до статті 1 ПК України:

авіаційна безпека - захист цивільної авіації від актів незаконного втручання, який забезпечується комплексом заходів із залученням людських і матеріальних ресурсів;

авіаційний персонал - особи, які пройшли спеціальну фахову підготовку, мають відповідне свідоцтво і здійснюють льотну експлуатацію, технічне обслуговування повітряних суден, організацію повітряного руху, технічну експлуатацію наземних засобів зв`язку, навігації, спостереження;

авіація загального призначення - авіація, що не використовується для здійснення комерційних повітряних перевезень і виконання авіаційних робіт;

безпека авіації - стан галузі цивільної авіації, за якого ризик завдання збитків людям чи майну знижується до прийнятного рівня у результаті безперервного процесу визначення рівня небезпеки і керування ним та утримується на такому рівні, або знижується далі, у сферах безпеки польотів, авіаційної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, економічної безпеки та інформаційної безпеки;

безпека польотів - стан, за якого ризик шкоди чи ушкодження обмежений до прийнятного рівня.

Частиною четвертою статті статтею 4 ПК України передбачено, що авіація поділяється на цивільну та державну авіацію.

Цивільна авіація задовольняє потреби держави і громадян у повітряних перевезеннях і авіаційних роботах та виконанні польотів у приватних цілях і поділяється на комерційну авіацію та авіацію загального призначення.

Згідно з статтею 49 ПК України особа, яка належить до авіаційного персоналу, має відповідати кваліфікаційним вимогам за професійною ознакою, станом здоров`я та мати належним чином оформлене свідоцтво згідно з авіаційними правилами України.

Свідоцтво видається окремо на кожну спеціальність осіб авіаційного персоналу. У свідоцтво можуть вноситися відмітки про право виконання деяких функцій, передбачених іншими спеціальностями.

Особа авіаційного персоналу зобов`язана мати при собі свідоцтво під час провадження професійної діяльності і провадити таку діяльність згідно з умовами та обмеженнями, передбаченими свідоцтвом.

Наявність свідоцтва є необхідним для таких спеціальностей осіб авіаційного персоналу, зокрема пілот повітряного судна.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 50 ПК України пілоту комерційної авіації дозволяється виконувати функції командира повітряного судна під час здійснення польотів до досягнення ним 60 років, 65 років - якщо польоти виконуються у складі екіпажу на повітряному судні, сертифікованому для виконання польотів більш як одним пілотом, і другий пілот молодший 60 років.

Пілоту комерційної авіації, який виконує функції другого пілота, дозволяється виконувати свої обов`язки під час здійснення польотів до досягнення 65 років.

Наказом Державної авіаційної служби України від 20.07.2017 № 565, зареєстрованими в Міністерстві юстиції 28.08.2017 за № 1056/30924, затверджено Авіаційні правила України «Технічні вимоги та адміністративні процедури для льотних екіпажів цивільної авіації» (Авіаційні правила).

Відповідно до преамбули вказаного Наказу його прийнято відповідно до частин третьої та сьомої статті 11 Повітряного кодексу України, Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» та з метою впровадження в Україні положень правил Європейського Союзу, Регламенту Європейської комісії від 03 листопада 2011 року (EU) № 1178/2011, що встановлює технічні вимоги та адміністративні процедури для льотних екіпажів у цивільній авіації (з поправками від 30.03.2012 № 290/2012 та від 13.03.2014 № 245/2014), відповідно до Регламенту Європейського Парламенту та Ради від 20.02.2008 (ЄC) № 216/2008.

Згідно пункту 2 розділу I Авіаційних правил вони встановлюють загальні вимоги щодо умов видання свідоцтв, дотримання їх чинності, внесення змін, обмеження, призупинення дії та анулювання свідоцтв, права та обов`язки власників свідоцтв, умови заміни чинних національних свідоцтв пілотів та національних свідоцтв бортових механіків на свідоцтва пілотів, а також умови визнання свідоцтв інших країн.

Додатком I до Авіаційних правил України затверджено Технічні вимоги та адміністративні процедури для льотних екіпажів цивільної авіації.

Так, відповідно до пункту FCL.065 Обмеження прав власників свідоцтв віком понад 60 років щодо комерційних повітряних перевезень

(a) Вік 60-64 роки. Літаки та вертольоти. Власники свідоцтва пілота після досягнення 60-річного віку не можуть виконувати функції пілота ПС, що здійснює комерційні повітряні перевезення, окрім виконання функцій члена багатопілотного екіпажу;

(b) Вік 65. Власники свідоцтва пілота, які досягли віку 65 років, окрім пілотів планерів та повітряних куль, не повинні виконувати функції пілота ПС, задіяного в комерційних повітряних перевезеннях.

(c) Вік 70. Власники свідоцтва пілота повітряної кулі або пілота планера, які досягли віку 70 років, не повинні виконувати функції пілота повітряної кулі або пілота планера, які задіяні в комерційних повітряних перевезеннях.

Проте судом встановлено, що на час звернення позивача з заявою (09.05.2023) до відповідача щодо зміни чинного свідоцтва пілота ІСАО позивач вже у виповнилось 68 років.

Крім того, суд зазначає, що Авіаційні правила встановлюють наступні види свідоцтв пілотів: свідоцтво пілота легкого повітряного судна (LAPL); свідоцтво приватного пілота (РРL); свідоцтво пілота планера (SPL); свідоцтво пілота вільного аеростата (ВРL); свідоцтво комерційного пілота (СРL); свідоцтво пілота багатопілотного екіпажу (МРL); свідоцтво пілота транспортного пілота (АТРL).

В свою чергу позивач звернувся до відповідача з заявою від 09.05.2023 про заміну чинного ІСАО свідоцтва пілота, на свідоцтво пілота згідно Наказу № 565 від 20.07.2017 для отримання свідоцтва комерційного пілота (СРL), зазначивши рейтинг типу повітряного судна Ан-124/225.

Повітряне судно типу Ан-124/225 є багаточленним транспортним повітряним судном та призначене для перевезення великогабаритних і важких вантажів.

Відповідно до пункту FCL.010 Авіаційних правил перевезення пасажирів, вантажу або пошти за винагороду або за наймом це комерційні повітряні перевезення (Commercial air transport).

При цьому позивач стверджував, що має намір виконувати функції командира або другого пілота лише під час використання повітряного судна для випробувань, а не для здійснення комерційних польотів.

В той же час відповідно до пункту FCL.205.А РРL(А) Авіаційних правил право виконання функцій РІС (командира повітряного судна) або другого пілота на будь-якому повітряному судні, що здійснює польоти (окрім комерційних) надається власнику свідоцтва приватного пілота (РРL(А)).

Згідно з пункту FCL.205.А РРL(А) Авіаційних правил права власника РРL(А) включають виконання функцій РІС або другого пілота на літаках або ТМС під час здійснення некомерційних польотів, які не передбачають винагороди.

Власник РРL(А) з правами інструктора або екзаменатора може одержувати винагороду за: (1) проведення льотної підготовки для отримання LAPL(А) та РРL(А);

(2) перевірку навичок та професійних перевірок для отримання таких свідоцтв;

(3) отримання рейтингів та сертифікатів, що стосуються таких свідоцтв.

Проте позивач із заявою на отримання свідоцтва приватного пілота (РРL), яке надає право на виконання функцій командира повітряного судна або другого пілота на літаках під час здійснення некомерційних польотів до Державіаслужби не звертався.

При цьому однією з позовних вимог позивача є зобов`язати відповідача видати саме свідоцтво комерційного пілота (СРL).

Згідно з пунктом (а) FCL.305 СРL Авіаційних правил права власника свідоцтва СРL включають (для відповідної категорії повітряного судна):

(1) права власників LAРL та РРL;

(2) право виконання функцій РІС (командира повітряного судна) або другого пілота на будь-якому ПС, що здійснює польоти, окрім комерційних;

(3) право виконання функцій РІС під час комерційних польотів будь-яких однопілотних ПС з урахуванням обмежень, установлених FCL.060 та цією главою,-

(4) право виконання функцій другого пілота під час комерційних польотів з урахуванням обмежень, установлених FCL.060.

Таким чином, свідоцтво комерційного пілота (Commercial ріlоt lісеnсе (СРL)) відрізняється від свідоцтва приватного пілота (РРL(А), тим, що надає більш ширші права пілоту на виконання функцій командира повітряного судна під час комерційних польотів будь-яких однопілотних повітряних суден з урахуванням обмежень, установлених Авіаційними правилами та право виконання функцій другого пілота під час комерційних польотів.

Аналіз встановлених обставин справи та наведених вище норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що Державіаслужбою за результатом розгляду заяви позивача від 09.05.2023 про зміну чинного свідоцтва пілота обґрунтовано та правомірно повідомлено, що видача свідоцтва комерційного пілота (СРL(А)) неможлива.

Щодо інших доводів сторін то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Таким чином позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 09.12.1994 №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 06.09.2005) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Положеннями статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин суд, за правилами, встановленими статтею 90 КАС України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.