Ухвала суду № 126813856, 21.04.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

21 квітня 2025 року м. Київ № 320/18468/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Сас Є.В., розглянувши позовну заяву ФОП ОСОБА_1 до Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду 21.03.2025 через підсистему "Електронний суд" надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить суд:

- скасувати рішення комісії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель №2791-р/пк-пз від 24.02.2025.

Позовна заява надійшла до суду 21.03.2025, однак у зв`язку із надмірним навантаженням, передана судді 14.04.2025 відповідно до протоколу автоматизованого судового розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Частиною 1 ст. 2 КАС України передбачено, що адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.

З аналізу наведених норм убачається, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Водночас Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті шостій Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

При цьому, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України від 25 грудня 2015 року № 922-VIII «Про публічні закупівлі» (далі - Закон № 922-VIII) визначено: замовники - суб`єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону; суб`єкт оскарження в органі оскарження (далі - суб`єкт оскарження) - фізична чи юридична особа, яка звернулася до органу оскарження з метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів з приводу рішення, дії чи бездіяльності замовника, що суперечать законодавству у сфері публічних закупівель і внаслідок яких порушено право чи законні інтереси такої особи; орган оскарження - Антимонопольний комітет України.

Приписами частини першої статті 18 Закону № 922-VIII закріплено, що Антимонопольний комітет України як орган оскарження з метою неупередженого та ефективного захисту прав і законних інтересів осіб, пов`язаних з участю у процедурах закупівлі, утворює постійно діючу адміністративну колегію (колегії) з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель. Рішення постійно діючої адміністративної колегії (колегій) ухвалюються від імені Антимонопольного комітету України.

Орган оскарження розглядає скаргу та приймає рішення на її підставі в межах одержаної за скаргою інформації та інформації, розміщеної в електронній системі закупівель. Рішення за результатами розгляду скарг приймаються органом оскарження виключно на його засіданнях (частина шістнадцята статті 18 Закону № 922-VIII).

Згідно з частиною вісімнадцятою статті 18 Закону № 922-VIII за результатами розгляду скарги орган оскарження має право прийняти рішення:

1) про встановлення або відсутність порушень процедури закупівлі (у тому числі порушення порядку оприлюднення або неоприлюднення інформації про процедури закупівлі, передбаченої цим Законом);

2) про заходи, що повинні вживатися для їх усунення, зокрема зобов`язати замовника повністю або частково скасувати свої рішення, надати необхідні документи, роз`яснення, усунути будь-які дискримінаційні умови (у тому числі ті, що зазначені в технічній специфікації, яка є складовою частиною тендерної документації), привести тендерну документацію у відповідність із вимогами законодавства або за неможливості виправити допущені порушення відмінити процедуру закупівлі.

Відповідно до частини двадцять третьої статті 18 Закону № 922-VIII рішення органу оскарження може бути оскаржене суб`єктом оскарження, замовником до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, протягом 30 днів з дня його оприлюднення в електронній системі закупівель.

Право на оскарження не обмежує права суб`єкта оскарження звернення до суду без попереднього звернення до органу оскарження (частина двадцять четверта статті 18 Закону № 922-VIII).

Аналізуючи вказані норми законодавства (пункти 11, 17, 30 статті 1, частини п`ята, вісімнадцята, двадцять третя статті 18 Закону № 922-VIII) убачається, що право на оскарження рішення органу оскарження мають виключно замовник та суб`єкт оскарження.

Отже, правом на оскарження рішень органу оскарження наділені лише суб`єкти, які беруть участь у його прийнятті в порядку, передбаченому законом. Інші учасники тендера, які не є суб`єктами оскарження, не мають права оскаржувати таке рішення органу оскарження за результатами розгляду скарги.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.07.2022 у справі № 640/9046/21.

Як убачається з матеріалів справи, такими суб`єктами у спірних правовідносинах є Ліцей «Сихівський» Львівської міської ради (як замовник) та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) (як суб`єкт оскарження). При цьому, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , яка є учасником тендерних закупівель за оголошенням № 25-01-28-012957-а, не входить до складу суб`єктів, яким Законом №922-VIII надано право на оскарження спірних рішень відповідача.

Водночас за змістом статті 18 Закону №922-VIII судовому контролю підлягає як рішення Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель про задоволення скарги повністю чи частково, оскаржити яке може замовник, права, інтереси та обов`язки якого безпосередньо пов`язані з цим рішенням у випадку встановлення наявності порушення процедури закупівлі, як передумови для задоволення скарги, та зобов`язання усунення замовником порушення процедури закупівлі та/або відновлення процедури закупівлі з моменту попереднього законного рішення чи правомірної дії замовника. Також судовому контролю підлягає і рішення органу оскарження про відмову в задоволенні скарги, яке може оскаржити суб`єкт оскарження, який уважає порушеними свої права та охоронювані законом інтереси внаслідок рішення, дії або бездіяльності замовника, що суперечать законодавству у сфері публічних закупівель.

За змістом частини двадцять четвертої статті 18 Закону № 922-VIII суб`єкту оскарження, як особі, яка звернулась з метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів з приводу рішення, дії чи бездіяльності замовника, що суперечать законодавства у сфері публічних закупівель і внаслідок яких порушено право чи законні інтереси такої особи, надано право безпосереднього звернення до суду, оминаючи процедуру попереднього звернення до органу оскарження.

Однак фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не доведено та не надано належних доказів на порушення її прав та інтересів після прийняття оскаржуваного рішення відповідача.

Ураховуючи зазначене, суд вважає, що позивач не є суб`єктом оскарження у розумінні зазначених вище норм законодавства. Відповідач не вчиняв будь-яких дій (бездіяльності) та не приймав рішень, які б створювали для позивача права та обов`язки і породжували для нього право на захист, і, відповідно, право на звернення до суду з таким позовом. Тобто між позивачем і відповідачем відсутній будь-який спір, що підлягає розгляду в судах.

А отже суд приходить до висновку про те, що дана позовна заява не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим, оскільки позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, які склались у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення, задоволення позовних вимог не зумовить виникнення будь-яких прав і обов`язків для нього, а тому такі дії та рішення не можуть бути предметом спору за такого суб`єктного складу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною п`ятою статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

За таких обставин, суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 170, статтями 248, 256, 294 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №320/18468/25.

Копію ухвали про відмову у відкритті разом з позовними матеріалами направити позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Сас Є.В.