Рішення № 126790883, 23.04.2025, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/145/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Марфіна Н. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів, -

У С Т А Н О В И В :

23 грудня 2024 року ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпровського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Позов мотивовано тим, що 29 липня 2024 року позивач здійснив 5 грошових переказів в АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 на загальну суму 120 000,00 грн на її картку за номером НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ», а саме:

?платіжна інструкція №Р24А3046465107D0684 від 29 липня 2024 року на суму 29 500,00 грн;

?платіжна інструкція №Р24А3046474004D7141 від 29 липня 2024 року на суму 29 500,00 грн;

?платіжна інструкція №Р24А3046480678D4758 від 29 липня 2024 року на суму 29 500,00 грн;

?платіжна інструкція №Р24А3046479120D9664 від 29 липня 2024 року на суму 29 500,00 грн;

?платіжна інструкція №Р24А3046481701D4718 від 29 липня 2024 року на суму 2 000,00 грн.

Позивач вказує, що вказаний переказ грошових коштів зроблений позивачем помилково, оскільки переказ мав бути здійснений на іншого отримувача, однак позивач невірно записав номер картки внаслідок чого здійснив переказ на неналежного отримувача.

Зазначає, що зі скріншоту з мобільного додатку АТ «ПУМБ» вбачається, що номер картки належить відповідачці ОСОБА_2 .

За допомогою ресурсів судова влада та АСВП позивачем було виявлено дату народження відповідача, оскільки у Дніпровському районному м. Києва розглядалась справа за позовом до відповідача №755/4721/18.

Вказує, що на підставі вказаної інформації у відкритому доступі у мережі інтернет позивачем виявлену інші ідентифікуючі дані відповідача зазначені у позові.

Дізнавшись номер телефону отримувача, позивач намагався зв`язатись з відповідачем, однак остання на зв`язок не виходила.

Враховуючи, що позивач помилково перерахував грошові кошти, а відповідач отримала кошти без достатньої правової підстави та не повернула, позивач звертається з даним позовом до суду.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 120 000,00 грн;

На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 13 січня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Згідно вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали про відкриття провадження, копія позовної заяви разом з доданими до неї документами, повернулись на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», станом на дату ухвалення рішення відповідач не скористались процесуальним правом подати відзив на позовну заяву.

Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони грунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, як це передбачено статті 279 ЦПК України.

На підставі частини першої статті 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За наведених обставин, у відповідності до вимог частини першої статті 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 29 липня 2024 року позивач здійснив 5 грошових переказів в АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 на загальну суму 120 000,00 грн на її картку за номером НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ», а саме:

?платіжна інструкція №Р24А3046465107D0684 від 29 липня 2024 року на суму 29 500,00 грн;

?платіжна інструкція №Р24А3046474004D7141 від 29 липня 2024 року на суму 29 500,00 грн;

?платіжна інструкція №Р24А3046480678D4758 від 29 липня 2024 року на суму 29 500,00 грн;

?платіжна інструкція №Р24А3046479120D9664 від 29 липня 2024 року на суму 29 500,00 грн;

?платіжна інструкція №Р24А3046481701D4718 від 29 липня 2024 року на суму 2 000,00 грн.

З листа від 10 лютого 2025 року за вихідним номером КНО-07.8.5/1740БТ наданого АТ «ПУМБ» на виконання ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 13 січня 2025 року про витребування доказів відомо, що 29 липня 2024 року від надавача платіжних послуг АТ КБ «Приватбанк» з рахунку платника НОМЕР_2 на картку ОСОБА_2 № НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ» було здійснено чотири платежі, а саме:

?29 липня 2024 року о 07 год. 44 хв. ID оператора №РР24А3046481701D4718 на суму 29 500,00 грн;

?29 липня 2024 року о 07 год. 33 хв. ID оператора №Р24А3046465107D0684 на суму 29 500,00 грн;

?29 липня 2024 року о 07 год. 40 хв. ID оператора № Р24А3046474004D7141 на суму 29 500,00 грн;

?29 липня 2024 року о 07 год. 45 хв. ID оператора № Р24А3046481701D4718 на суму 2 000,00 грн.

Операція на суму 29 500,00 грн, ідентифікатор транзакції Р24А3046479120D9664 від 29 липня 2024 року від надавача платіжних послуг АТ КБ «Приватбанк» з рахунку платника НОМЕР_2 в банку не виявлена.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24) зазначила загальні правила щодо застосування статті 1212 ЦК України, та зазначила, що кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

Закон України «Про платіжні послуги» (далі - ЗУ «Про платіжні послуги») визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.

У пункті 1 частини першої статті 1 ЗУ «Про платіжні послуги» безготівкові розрахунки - перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів

Пунктом 21 частини першої статті 1 ЗУ «Про платіжні послуги» визначено, що ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює платіжну операцію шляхом формування та/або подання відповідної платіжної інструкції, у тому числі із застосуванням платіжного інструменту. До ініціаторів належать платник, отримувач, стягувач, обтяжувач.

Згідно пункту 42 частини першої статті 1 ЗУ «Про платіжні послуги» неналежна платіжна операція - платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі.

Відповідно до частини третьої статті 32 ЗУ «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача щодо використання платіжного інструменту, помилкових, неналежних, неакцептованих платіжних операцій, ініційованих з використанням такого платіжного інструменту, надавати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, встановлений договором, але не більше строку, передбаченого законом для розгляду звернень (скарг) громадян.

Звертаючись з позовом 23 грудня 2024 року позивач вказував, що 29 липня 2024 року позивач здійснив 5 грошових переказів в АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 на загальну суму 120 000,00 грн на її картку за номером НОМЕР_1

в АТ «ПУМБ» та зазначав, що вказані грошові кошти були перераховані відповідачу випадково, а про особу відповідача дізнався з автоматизованої системи виконавчих проваджень, а особисті дані відповідача стали відомі ОСОБА_1 з мережи інтернет, тобто стверджує що не знає відповідача, ніколи не бачив її, а кошти перерахував внаслідок помилки у зазначені номеру картки.

Змагальність сторін є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Оцінивши у справі докази що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку що позивачем не доведено що ОСОБА_1 не знав відповідачку, а грошові кошти переведені на її рахунок помилково, так, з долученого до матеріалів справи скріншоту з АТ "ПУМБ" відомо, що " ОСОБА_2 " має вікриту картку № НОМЕР_1 в цьому банку (а. с. 13), на яку позивач здійснив переказ коштів у розмірі 120 000,00 грн., однак за наявними даними неможливо односзначно ідентифікувати особу, система АСВП не дає змоги знайти особу лише за прізвищем.

ОСОБА_1 хоч і вказує, що про особисті дані відповідача дізнався з мережі інтернет, однак застосовуючи засоби доказування щодо виявлення прізвища ім`я по-батькові відповідача (шляхом надання скріншоту з телефону) не застовує такі засоби до визначення ідентифікуючих даних відповідачки (номеру телефону, РНОКПП, місця реєстрації/проживання) тобто, позивач не надає скріншоти з сайтів з яких нібито дізнався особисті відповідача, в такому випадку суперечлива поведінка позивача щодо засобу доказування свідчить про те, що особу якій ОСОБА_1 здійснював переказ грошових коштів позивач знав.

Відповідно до частини першої статті 7 ЗУ "Про доступ до судових рішень" у текстах судових рішень, що відкриті для загального доступу, не можуть бути розголошені такі відомості: 1) місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням адреси, номери телефонів чи інших засобів зв`язку, адреси електронної пошти, реєстраційні номери облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу, унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі; 2) реєстраційні номери транспортних засобів; 3) номери банківських рахунків, номери платіжних карток; 4) інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися у закритому судовому засіданні; 5) інші відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу. Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями.

Отже зі справи №755/4721/18 позивач не міг дізнатись про особисті дані учасника справи, однак, якщо такі дані стали відомі позивачу, то в силу частини першої статті 78 ЦПК України, суд їх не бере до уваги, оскільки такі докази одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Позивач не надав доказів повідомлення банку про ініціювання неналежної операції, доказів звернення до суду з заявою про забезпечення доказів, для отримання інформації про особу відповідача до матеріалів справи не додано.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 7 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22 (провадження № 61-18405св 23) скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанції, та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, зазначено що: "Суди не звернули уваги, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 кошти, знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, позивач добровільно сплачував кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). При цьому позивач перераховував відповідачу кошти тривалий час, а саме півроку, регулярно, різними сумами, всього було перераховано 37 платежів. У призначеннях платежу позивач зазначав, що призначенням платежу є поповнення карткового рахунку відповідача. Так як позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем щодо створення спільного бізнесу, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною. Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 555 645,00 грн."

У даній справі позивач здійнив 5 платежів на загальну суму 120 000,00 грн, при цьому, позивачем не доведено ту обставину, що він не знав ОСОБА_2 , а кошти перераховані внаслідок помилки, в той же час ОСОБА_1 не звертався до банку щодо виявлення помилки у розрахунку, а звернення до суду з даним позовом до суду через 5 місяців з дати перерахунку грошових коштів, вказує на суперечливу поведінку позивача, яка не відповідає загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісністі та розумності (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі

№ 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), ураховуючи висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) вважала за потрібне конкретизувати висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання заявника на постанови Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15 та Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 904/5844/17 суд не бере до уваги, оскільки суди викладали висновки по суті вирішення справ за фактичних обставин, які є відмінними від фактичних обставин у даній справі, а висновок суду у цій справі із застосуванням висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 7 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22 (провадження № 61-18405св 23) наведеним позивачем правовим висновкам Верховного Суду, не суперечить.

Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів є необгрунтовані, та такі, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 141 ЦК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 1212-1215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 273, 280, 284, 288, 354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 23 квітня 2025 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ).

С у д д я -