Рішення № 126780826, 10.04.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2025 рокусправа № 1340/4156/18

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Сидор Н.Т.,

за участю секретаря судового засідання Яськів В.Ю.,

позивач та представник позивача не прибули,

представника відповідача Боднарчука М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в :

у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №1340/4156/18 за позовом фізичної особи-підприємця фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу в розмірі 186 150,00 грн. від 14.08.2018 № ЛВ679/1095/НД/АВ/ФС.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 14.09.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2021, адміністративний позов задоволив повністю: визнав протиправною та скасував постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу від 14.08.2018 № ЛВ679/1095/НД/АВ/ФС.

Верховний Суд постановою від 26.07.2024 касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задоволив частково; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2021 скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд, скасовуючи рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2021, серед іншого зазначив, що ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не з`ясували яка система оплати працівників, чи мало місце перевищення місячної норми робочого часу і як наслідок чи мав позивач надавати вихідні дні зазначеним працівникам за роботу у святкові та неробочі дні. Для правильного вирішення цього спору судам необхідно встановити всі обставини справи, з цього приводу належним чином дослідити наявні докази, а у разі потреби, витребувати додаткові. Також надати оцінку всім аргументам, які учасники справи наводять в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 1340/4156/18 передано для розгляду судді Сидор Н.Т.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова про накладення штрафу прийнята уповноваженими посадовими особами від 14.08.2018 № ЛВ679/1095/НД/АВ/ФС є протиправною та такою, що не ґрунтується на законі та відповідно підлягає скасуванню. Вказує, що позивачем дотримані мінімальні державні гарантії в оплаті праці відповідним працівникам, а саме вимоги ч. 6 ст. 95 КЗпП, ст. 33 Закону України «Про оплату праці» щодо проведення індексації відповідним працівникам та вимоги ч. 1, ч. 2 ст. 107 КЗпП шляхом надання, за згодою працівників, додаткових днів в якості компенсації за роботу у святкові та неробочі дні. Крім того, позивач усунув відповідні порушення у строк вказаний в приписі про усунення виявлених порушень від 23.07.2018 № ЛВ679/1095ЄАВ/П, що підтверджується зокрема, оборотно-сальдовою відомістю по трудових договорах за липень 2018 р. та видатковими касовими ордерами від 31.07.2018, а тому згідно з приписами ч. 11 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи реагування до позивача не застосовуються. Також позивач просить суд застосувати ст. 58 Конституції України, як норму прямої дії та врахувати те, що норми чинного на даний час Поряду № 823 та вимоги ст. 265 КЗпП України, звільняють позивача від відповідальності у зв`язку з виконанням позивачем припису у встановлений відповідачем приписом строк, а відтак наявні законні підстави для скасування спірної постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 14.08.2018 № ЛВ679/1095/НД/АВ/ФС. Також зазначає, що застосований відповідачем захід впливу не відповідає критерію пропорційності, оскільки застосовані до позивача штрафні санкції, що значно перевищують розмір виявлених збитків, добровільно відшкодованих позивачем у строки, визначені суб`єктом владних повноважень жодним чином не відповідає принципу пропорційності та збалансованості між завданою шкодою загальним інтересам суспільства та відповідальністю особи за таку завдану шкоду, а також не сприяє досягненню того результату, який ставиться на меті в діяльності відповідача.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, де на спростування аргументів позивача зазначає, що за результатами проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 , зокрема з аналізу наданих документів, інспектором праці Ракубовчук С.Б. складений акт інспекційного відвідування від 23.07.2018 № JIB679/1095/HД/AB, яким зафіксовано порушення позивачем вимог ч. 1, 2 ст. 107, ч. 6 ст. 95, ч. 1, 2 ст. 115, ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України, ст. 24, 33 Закону України «Про оплату праці». Також було внесено припис про усунення виявлених порушень від 23.07.2018 № JIB679/1095/AB/П, в якому було надано строк до 03.08.2018 усунути виявлені порушення законодавства. 02.08.2018 ФОП ОСОБА_1 , на виконання вимог Припису № ЛВ679/1095/АВ/П, скеровано Управлінню документи, що підтверджують усунення виявлених порушень. Тобто, об`єкт відвідування повністю погодився з наявністю виявлених порушень та вжив заходів до їх усунення. Згідно п. 29 Порядку № 295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Так, зважаючи на вищенаведене 14.08.2018 начальником Управління Вільховою О.О. винесена постанова № ЛВ679/1095/Ш/АВ/ФС про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 186 150 (сто вісімдесят шість тисяч сто п`ятдесят) гривень за порушення вимог ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці», порушення ч. 1, 2 ст. 107 КЗпП України. Зазначає, що факт виконання вимог припису у встановлений термін не звільняє суб`єкта господарювання від відповідальності.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.

Ухвалою від 13.08.2024 суддя прийняла до свого провадження адміністративну справу № 1340/4156/18 за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови; призначила справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

06.02.2025 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження в адміністративній справі. Призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач та представник позивача не прибули, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомили.

У заяві від 06.02.2025 представник позивача наголосив, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій під час попереднього розгляду цієї справи повною мірою підтвердили неправомірність рішень відповідача, зокрема й щодо порушень позивачем вимог ч. 1, 2 ст. 107 КЗпП України. Проте, у постанові від 26.07.2024 у цій справі Верховний Суд звернув увагу на необхідність з`ясувати якою була система оплати працівників позивача, чи мало місце перевищення місячної норми робочого часу і як наслідок чи мав позивач надавати вихідні дні зазначеним працівникам за роботу у святкові та неробочі дні. Однак, наголошує, що з моменту звернення позивача з позовом минуло понад шість років, а після набрання законної сили рішенням суду, ухваленим на його користь чотири роки. Тому надати будь-яке документальне підтвердження для з`ясування визначених Верховним Судом обставин позивач не може у зв`язку із тривалим припиненням відповідної господарської діяльності та фізичною відсутністю відповідних документів. Стверджує, що повторно викладені відповідачем міркування з приводу правомірності своїх рішень ґрунтуються виключно на вже досліджених раніше судами обставинах і не враховують принципів добросовісності, розсудливості та пропорційності дій суб`єкта владних повноважень.

Представник відповідача у судовому засіданні наполягав на розгляді справи по суті на підставі наявних у ній доказів у відсутності позивача та його представника, які повторно не прибули у судове засідання. Проти задоволення позовних вимог заперечив з мотивів аналогічних, наведеним у відзиві на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши вступне слово представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 23.10.2012.

На підставі наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 05.07.2018 № 1544-П, інспектору праці - головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів у Львівській області Ракубовчук С.І. на підставі підпункту 6 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі Порядок №295) за листом ГУ ПФУ у Львівській області від 30.03.2017 №3536/06-24 в термін з 6 по 9 липня 2018 року доручено провести інспекційне відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці у ФОП ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , про що інспектору праці Ракубовчук С.Б. видано направлення від 05.07.2018 № 1405.

09.07.2018 складений акт № ЛВ679/1095/НД про неможливість проведення ГУ Держпраці у Львівській області інспекційного відвідування у зв`язку з відсутністю об`єкта відвідування за зареєстрованим місцем знаходження та вимогу від 09.07.2018 № ЛВ679/1095/НД/ПД про надання документів.

Наказом ГУ Держпраці у Львівській області від 09.07.2018 № 1568/1-П внесено зміни до пункту 1 наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 05.07.2018 № 1544-П, якими головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів у Львівській області Ракубовчук С.І. перенесено термін проведення інспекційного відвідування на 20 23 липня 2018 року у ФОП ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .

ГУ Держпраці у Львівській області 05.07.2018 у направлення №1405 внесено зміни, яким уповноважено інспектора праці головного державного інспектора Ракубовчук С.Б. провести інспекційне відвідування у період з 20 по 23 липня 2018 року.

Посадовою особою ГУ Держпраці у Львівській області 23.07.2018 складений Акт інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ЛВ679/1095/НД/АВ, у якому зафіксовано виявлені порушення:

- частин першої, другої статті 107 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), не проведено оплати за роботу у святкові і неробочі дні у подвійному обсязі, а саме: ОСОБА_2 за роботу 1 та 9 травня 2018 року відповідно до табеля обліку використання робочого часу за травень 2018. ОСОБА_3 працювала 1 та 7 січня 2018 року, 9 березня 2018 року, 8 квітня 2018 року (Великдень), 27 травня 2018 року (Трійця), 28 червня 2018 року, відповідно до табелів обліку використання робочого часу за 2018 рік. ОСОБА_4 працювала 1 та 7 січня 2018 року, відповідно до табеля обліку використання робочого часу за січень 2018 року. Однак оплата за роботу у вищезазначені дні здійсненна в одинарному розмірі;

- частини шостої статті 95 КЗпП України, статті 33 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі Закон № 108/95-ВР) - індексація заробітної не проводиться. Відповідно до штатного розпису, затвердженого 1 січня 2017 року, встановлено посадові оклади для працівників (продавців-консультантів, товарознавця) у розмірі 3200 грн. Відповідно до штатного розпису, затвердженого 1 січня 2017 року, встановлено посадові оклади для продавців-консультантів у розмірі 3200 грн та для одного продавця консультанта погодинну оплату праці у розмірі 19,90 грн/за годину, для товарознавця у розмірі 3200 грн. Відповідно до штатного розпису, затвердженого 1 квітня 2017 року встановлено посадові оклади для продавців консультантів у розмірі 3250 грн та двох продавців консультантів з погодинною оплатою праці у розмірі 19,90 грн/за годину, для товарознавця у розмірі 3250 грн. Та згідно з штатним розписом, затвердженим 26 вересня 2017 року посадові оклади для продавців консультантів були незмінними. Відтак, починаючи з липня 2017 року підлягала проведенню індексації заробітна плата продавця консультанта з погодинною оплатою праці встановленою з 1 лютого 2017 року ( ОСОБА_4 ) та з вересня 2017 року підлягали проведенню індексації заробітні плати для інших вищезазначених працівників (продавці консультанти ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , продавець-консультант з погодинною оплатою праці встановленою з 1 квітня 2017 року ОСОБА_3 , товарознавець ОСОБА_6 ), яку слід було нараховувати та виплачувати щомісячно відповідно до індексу споживчих цін. Однак, при огляді відомостей нарахування та виплати заробітної плати за період 2017 року та січень-липень 2018 року індексація заробітної плати не нараховувалась та не виплачувалась ОСОБА_5 (продавець-консультант), ОСОБА_2 (продавець-консультант), ОСОБА_3 (продавець-консультант), ОСОБА_4 (продавець-консультант), ОСОБА_6 (товарознавець). Станом на 23 липня 2018 року не надано підтверджуючих документів по нарахуванню та виплаті сум індексації заробітної плати за 2017 рік зазначеним працівникам;

- частини першої та другої статті 115 КЗпП України, частини першої статті 24 Закону № 108/95-ВР - виплата заробітної плати проводиться регулярно в робочі дні у строки, не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплату заробітної плати працівникам за першу половину травня 2018 року проведено до оплати 17 травня 2018 року відповідно до видаткових касових ордерів від 17 травня 2018 року. За другу половину травня 2018 року 5 червня 2018 року відповідно до видаткових касових ордерів від 5 червня 2018 року. Таким чином, виплату заробітної плати проведено до оплати через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів;

- частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації проводиться не в день звільнення. Відповідно до наказу №3 від 28 лютого 2018 року ОСОБА_5 звільнено із займаної посади за угодою сторін з 9 березня 2018 року. Зазначений працівник працював у день звільнення (9 березня 2018 року), що підтверджує табель обліку використання робочого часу працівників за березень 2018 року. Виплату розрахункових коштів ОСОБА_5 проведено до оплати 20 березня 2018 року згідно видаткового касового ордеру від 20 березня 2018 року;

- частини першої статті 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх належних сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться не в день звільнення. Відповідно до наказу №3 від 28 лютого 2018 року ОСОБА_5 звільнено із займаної посади за угодою сторін з 9 березня 2018 року. Зазначений працівник працював у день звільнення (9 березня 2018 року), що підтверджує табель обліку використання робочого часу працівників за березень 2018 року. Виплата розрахункових коштів ОСОБА_5 проведено до оплати 20 березня 2018 року згідно податкового касового ордеру від 20 березня 2018 року. Під час проведення інспекційного відвідування не надано підтверджуючих документів по нарахуванню та проведенню до оплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку вищезазначених осіб. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум в день звільнення, при відсутності спору про їх розмір виплачується середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів у Львівській області ГУ Держпраці у Львівській області Ракубовчук С.І. 23.07.2018 винесено припис № ЛВ679/1095ЄАВ/П про усунення виявлених порушень, що зафіксовані в акті інспекційного відвідування та встановлено строк до 3 серпня 2018 року для усунення таких порушень.

Начальником ГУ Держпраці у Львівській області 14.08.2018 на підставі акта інспекційного відвідування №ЛВ 679/1095/НД/АВ від 23.07.2018 прийнято постанову № ЛВ679/1095/НД/АВ/ФС про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 186 150, 00 грн за порушення вимог частини шостої статті 95 КЗпП України, статті 33 Закону № 108/95-ВР, частин першої та другої статті 107 КЗпП України.

Позивач, не погоджуючись з постановою про накладення штрафу від 14.08.2018, звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Порядок № 295, у редакції чинній на час виникнення спірних відносин).

Згідно з пунктів 2, 3 Порядку № 295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження). Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

Підстави для проведення інспекційних відвідувань передбачені у пункті 5 Порядку № 295.

Відповідно до підпункту 3 пункту 5 Порядку № 295, інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту.

Згідно з пунктами 8, 9, 10 Порядку № 295, про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб`єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів.

Статтею 265 КЗпП України передбачена відповідальність за порушення законодавства про працю.

Відповідно до абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин), юридичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Згідно з частиною п`ятою статті 265 КЗпП України, штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Згідно з пунктами 19, 20, 27, 28, 29 вказаного Порядку за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Системний аналіз наведених вище положень дає підстави дійти висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти несвоєчасної та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, то вживаються заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.

Аналогічна правова позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12.04.2018 у справі № 816/2325/16, від 19.09.2019 у справі №813/2406/18, від 16.07.2020 у справі № 815/5516/17, від 06.10.2020 у справі № 489/5032/16-а, від 30.11.2020 у справі №824/1059/17-а, від 01.12.2020 у справі № 160/8918/18 та від 29.01.2021 у справі № 814/1944/17.

Як встановлено судомна підставі наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 05.07.2018 № 1544-П, інспектору праці - головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів у Львівській області ОСОБА_7 на підставі підпункту 6 пункту 5 Порядку № 295 за листом ГУ ПФУ у Львівській області від 30.03.2017 № 3536/06-24 в термін з 6 по 9 липня 2018 року доручено провести інспекційне відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці у ФОП ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , про що видано інспектору праці Ракубовчук С.Б. направлення від 05.07.2018 № 1405.

У зв`язку із виявленими в ході інспекційного відвідування порушення вимог законодавства про працю, 14.08.2018 начальником ГУ Держпраці у Львівській області на підставі акта інспекційного відвідування від 23.07.2018 № ЛВ 679/1095/НД/АВ прийнято постанову № ЛВ679/1095/НД/АВ/ФС про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 186 150, 00 грн за порушення вимог: 1) частини шостої статті 95 КЗпП України, 2) статті 33 Закону № 108/95-ВР, 3) частини першої та другої статті 107 КЗпП України.

Також було внесено припис про усунення виявлених порушень від 23.07.2018 № JIB679/1095/AB/П, в якому було надано строк до 03.08.2018 усунути виявлені порушення законодавства.

Так, на дотримання вимог ч. 1, 2 ст. 107 КЗпП України позивачем надано відомість за липень 2018 та видаткові касові ордери від 31.07.2018, відповідно до яких нараховано та виплачено кошти за роботу у святкові і неробочі дні працівникам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Також, зважаючи на наявність встановленого порушення вимог ч. 6 ст. 95 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», позивачем надано відомість за липень 2018 та видаткові касові ордери від 31.07.2018, відповідно до яких нараховано та виплачено індексацію заробітної плати за 2017 рік працівникам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . На забезпечення дотримання вимог ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці» позивачем проведено виплату заробітної плати за першу половину липня 2018 р. - 17.07.2018, відповідно до видаткового касового ордеру від 17.07.2018, за другу половину липня 2018 року - 01.08.2018, відповідно до видаткового касового ордеру від 01.08.2018. На забезпечення виконання вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України позивачем надано копію книги реєстрації наказів, відповідно до якої у період з 23.07.2018 по 03.08.2018 звільнених працівників не було. Також, позивачем на забезпечення дотримання вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України проведено нарахування та виплату звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме: ОСОБА_5 відповідно до наказу № 3 від 28.02.2018 звільнено із займаної посади за угодою сторін з 09.03.2018. Виплату розрахункових коштів ОСОБА_5 проведено до оплати згідно видаткового касового ордеру від 20.03.2018. Позивачем 31.07.2018 здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відповідно до видаткового касового ордеру від 31.07.2018.

Отже, викладене вище вказує на те, що виконані у встановлений інспектором праці строк вимоги припису свідчить про згоду позивача з виявленими порушеннями законодавства про працю під час інспекційного відвідування.

При цьому суд наголошує, що виконання вимог припису не може бути правовою підставою для того, щоб не застосовувати до суб`єкта господарювання фінансової санкції і, відповідно, не звільняє від обов`язку понести відповідальність за вчинення порушень законодавства про працю, оскільки відповідно до п. 29 Порядку № 295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за порушень законодавства про працю вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.04.2018 у справі № 823/708/17 (провадження № К/9901/747/17), заходи щодо притягнення до відповідальності - штрафи у сфері порушення законодавства про працю - застосовуються незалежно від факту усунення виявлених порушень та не можуть бути підставою для уникнення застосування контролюючими органами та органами у сфері нагляду зазначених заходів.

Відтак, усунення позивачем виявлених під час проведення інспекційного відвідування порушень щодо несвоєчасної та не у повному обсязі виплати заробітної плати, а також недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, не позбавляє його від накладення штрафу за вчинення таких порушень.

Щодо порушення частини шостої статті 95 КЗпП України, статті 33 Закону України «Про оплату праці» суд зазначає таке.

Відповідно до частини шостої статті 95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Статтею 33 Закону № 108/95-ВР визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону № 108/95-ВР, норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Стаття 9 Закону № 108/95-ВР регламентує, що розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров`я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.

Статтею 2 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017-III) визначено, що на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Відповідно до статті 18 Закону № 2017-III, законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою (стаття 11 Закону України «Про оплату праці»).

Таким чином, індексація заробітної плати є і мінімальною державною гарантією в оплаті праці, і державною соціальною гарантією, оскільки стосується працівників і їх сімей.

Згідно з статтею 95 КЗпП України, мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Позивач не заперечує не проведення індексації заробітної плати за період, що перевірявся. При цьому, позивач вважав, що індексація є складовою заробітної плати, є додатковою заробітною платою і не є мінімальною гарантією в оплаті праці.

Суд не погоджується з таким твердженням позивача та зазначає, що індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, за недотримання якої юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац 4 частини другої статті 265 КЗпП України).

Дана позиція підтверджується судовою практикою, а саме постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.04.2018 у справі № 816/2325/16, в якій вказано, що індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією, і державною соціальною гарантією, оскільки стосується працівників і їх сімей.

При цьому, ненарахування індексації заробітної плата за наявності підстав є порушенням статті 95 КЗпП та, відповідно, мінімальних державних гарантій в оплаті праці.

Оскільки за період 2017 року та січень-липень 2018 року працівникам не було здійснено доплату індексації до заробітної плати, то суд погоджується з наявністю порушень, що були встановлені актом інспекційного відвідування.

Щодо встановлених порушень вимог частин першої, другої статті 107 КЗпП України, а саме не проведення оплати за роботу у святкові і неробочі дні у подвійному розмірі працівникам ( ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ), то суд зазначає таке.

Мінімальними державними гарантіями у розумінні статті 12 Закону № 108/95-ВР є норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо. Такі встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Відповідно до статті 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі:

1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Згідно з статтею 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 73 КЗпП України, у дні, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. У ці дні допускаються роботи із залученням працівників у випадках та в порядку, передбачених статтею 71 цього Кодексу. Робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.

На думку Позивача, як вбачається з п. 11 трудових договорів та заяв трьох працівників, які працювали у 2018 році в святкові та неробочі дні, сторони досягли згоди щодо надання працівникам інших днів для відпочинку, які працівники просили приєднати до чергових основних відпусток, а тому порушення ст. 107 КЗпП України відсутнє.

Щодо наведеного суд приймає твердження відповідача, що крім подвійної оплати, за бажанням працівника, який працював у святковий (неробочий) день, йому може бути наданий інший день відпочинку, який не оплачується та є вихідним днем. Компенсація або заміна підвищеної оплати за роботу у святкові та неробочі дні наданням іншого дня відпочинку законодавством не передбачена.

Також у позовній заяві ФОП ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду від 23 лютого 2016 року у справі № 808/6683/13-а, в якій Верховний Суд зазначив, що згідно зі статтею 72 КЗпП робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Проте суд наголошує, що у вищенаведеній справі вирішувалось питання належності способу компенсації роботи працівника саме у вихідний день, а не у святковий (неробочий) день. У ст. 72 КЗпП України прямо розмежовується спосіб компенсації роботи у вихідні дні: «Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі».

Проте у ст. 107 КЗпП України, яка регулює питання компенсації роботи працівника у святковий (неробочий) день законодавець не використовує розмежування, наведене у ст. 72 КЗпП України. Оплата у подвійному розмірі є імперативною гарантією, яка застосовується незалежно від досягнення згоди між працівником та роботодавцем про інше. А надання працівнику іншого дня відпочинку здійснюється вже за бажанням такого працівника.

Суд погоджується із відповідачем, що подані працівниками заяви про надання їм додаткових днів відпусток в рахунок компенсації за роботу у святкові (неробочі) дні не свідчать безумовно про їх відмову від оплати праці у подвійному розмірі, адже за згодою працівника разом із подвійною оплатою праці йому може бути надано і додаткову відпустку. Більше того, право на працю є особистим немайновим правом, гарантованим Конституцією України, від якого неможливо відмовитися.

Отже, з наведеного судом висновується, що надання працівникові іншого дня відпочинку у випадку виконання ним роботи в святковий день понад норму робочого часу не позбавляє працівника права на оплату праці в такий день у подвійному розмірі. Якщо ж час роботи у святковий чи неробочий день не виходить за межі фонду робочого часу відповідного місяця, компенсація за роботу в такий день у вигляді надання іншого дня відпочинку привела б до того, що не виконана місячна норма робочого часу, що не може допускатися.

Наведені висновки підтверджуються і постановою Верховного Суду у справі, що розглядається, в якій зазначено, зокрема, (пункт 42): «У постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 817/2367/16 зроблено висновок про те, що аналіз змісту положень статті 107 КЗпП України дає підстави для висновку, що працівникам, які одержують місячний оклад, робота у святковий і неробочий день оплачується у розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо така робота провадилася понад місячну норму. У разі, залучення до роботи у святковий чи неробочий день працівників, які одержують місячний оклад, така робота оплачується у розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, лише якщо ця робота провадилась з перевищенням місячної норми робочого часу. При цьому, у разі виконання зазначеними працівниками роботи у святковий чи неробочий день, однак, у межах місячної норми робочого часу, інший день відпочинку не надається, оскільки це спричинить зменшення встановленої їм норми робочого часу.».

Аналогічну правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 16.12.2021 у справі № 520/2804/19.

Згідно штатного розпису, затвердженого 01.01.2018, за місячним посадовим окладом працювали троє працівників (два продавці-консультанти та один менеджер із збуту та адміністративної діяльності), а за погодинною ставкою працювали два працівники (продавці-консультанти).

У штатному розписі, затвердженому 10.03.2018 та 17.03.2018, міститься інформація, що за місячним посадовим окладом працювали двоє працівників (один продавець-консультант та один менеджер із збуту та адміністративної діяльності), а за погодинною ставкою працював один працівник (продавець-консультант).

У штатному розписі, затвердженому 17.03.2018, міститься інформація, що за місячним посадовим окладом працював один працівник (один продавець-консультант) і за погодинною ставкою також працював один працівник (продавець-консультант).

Керуючись табелями обліку робочого часу (саме за ті періоди, коли працівники залучалися до роботи у святкові чи неробочі дні), можна дійти висновку, що для ОСОБА_2 працювала за місячним посадовим окладом, а для ОСОБА_3 та ОСОБА_4 була встановлена погодинна оплата праці.

Згідно з п. 9 трудового договору від 15.07.2016 укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 час виконання робіт установлюється з розрахунку 40 годин на тиждень, 1 година обіду згідно графіка.

Як встановлено судом протягом травня ОСОБА_2 залучена до роботи у святкові (неробочі) 1-го та 9-го травня.

Суд встановив, що відповідно до табелю обліку використання робочого часу за травень 2018 року ОСОБА_2 пропрацювала 23 дні; 183 години (22 дні х 8 год + 1 день х 7 год), що перевищує максимально допустимий час роботи за місяць на 23 год (4 тижні х 40 год = 160 год).

З наведеного висновується, що робота, яку виконувала ОСОБА_2 у святкові (неробочі) дні, провадилася понад місячну норму, а тому в обов`язковому порядку підлягала оплаті в подвійному розмірі пропорційно до фактично відпрацьованого часу.

Суд встановив, що відповідно до табелю обліку використання робочого часу за січень 2018 року ОСОБА_3 пропрацювала 13 днів; 100 годин; відповідно до табелю обліку використання робочого часу за березень 2018 року ОСОБА_3 пропрацювала 12 днів; 90 годин; відповідно до табелю обліку використання робочого часу за квітень 2018 року ОСОБА_3 пропрацювала 12 днів; 90 годин; відповідно до табелю обліку використання робочого часу за травень 2018 року ОСОБА_3 пропрацювала 10 днів; 80 годин; відповідно до табелю обліку використання робочого часу за червень 2018 року ОСОБА_3 пропрацювала 10 днів; 80 годин.

Протягом січня 2018 року ОСОБА_3 залучена до роботи у святкові (неробочі) 1 та 7 січня 2018 року, протягом березня 2018 року - 9 березня 2018 року, протягом квітня 2018 року - 8 квітня 2018 року (Великдень), протягом травня 2018 року - 27 травня 2018 року (Трійця), протягом червня 2018 року - 28 червня 2018 року.

Суд встановив, що відповідно до табелю обліку використання робочого часу за січень 2018 року ОСОБА_4 пропрацювала 13 днів; 100 годин.

Протягом січня 2018 року ОСОБА_4 залучена до роботи у святкові (неробочі) 1 та 7 січня 2018 року.

При цьому, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залучались до роботи у святкові (неробочі) коли вони працювали саме за погодинною оплатою праці, то немає необхідності встановлювати чи мало місце перевищення місячної норми робочого часу, враховуючи наведені вище висновки суду.

Отже, оскільки, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконували роботу у святкові (неробочі) дні, тому така підлягала оплаті в подвійному розмірі.

Суд звертає увагу, що згідно спірної постанови, штраф накладено, зокрема, за не проведення оплати за роботу у святкові і неробочі дні у подвійному обсязі, а саме: ОСОБА_2 за роботу 1 та 9 травня 2018 року відповідно до табеля обліку використання робочого часу за травень 2018. ОСОБА_3 працювала 1 та 7 січня 2018 року, 9 березня 2018 року, 8 квітня 2018 року (Великдень), 27 травня 2018 року (Трійця), 28 червня 2018 року, відповідно до табелів обліку використання робочого часу за 2018 рік. ОСОБА_4 працювала 1 та 7 січня 2018 року, відповідно до табеля обліку використання робочого часу за січень 2018 року. Однак оплата за роботу у вищезазначені дні здійсненна в одинарному розмірі.

Отже, враховуючи, що працівникам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не було здійснено оплати за роботу у святкові і неробочі дні у подвійному обсязі, то суд погоджується з наявністю порушень, що були встановлені актом інспекційного відвідування.

Щодо твердження позивача про те, що штрафні санкції, значно перевищують розмір виявлених збитків, суд зазначає, що законодавство України про працю не передбачає пом`якшуючих чи обтяжуючих обставин для звільнення від відповідальності юридичних та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, не передбачає застосування принципу пропорційності з врахуванням виду встановленого порушення, розміру порушення, факту усунення порушення тощо.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штраф, у зв`язку з чим постанова про накладення штрафу в розмірі 186 150,00 грн від 14.08.2018 № ЛВ679/1095/НД/АВ/ФС є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд дійшов висновку, що за сукупністю встановлених у даній справі обставин оскаржена постанова Головного управління Держпраці у Львівській області відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені частиною 2 статті 2 КАС України, відтак позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 139 КАС України повернення судових витрат позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову не передбачено.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови, відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.04.2025.

Суддя Сидор Н.Т.