Ухвала суду № 126761379, 22.04.2025, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа №711/1690/25

Провадження №2-з/711/17/25

У Х В А Л А

Іменем України

22 квітня 2025 року Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі

головуючий суддя Скляренко В.М.

при секретарі Карабань З.І.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу заяву представника позивача адвоката Гарбазея Дмитра Олександровича про забезпечення позову у справі №711/1690/25 за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про встановлення факту батьківства та визнання членом сім`ї наймача,

в с т а н о в и в:

28.02.2023р. ОСОБА_1 звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до Черкаської міської ради, в якому просила: 1) встановити факт, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідним батьком позивачки; 2) визнати позивачку членом сім`ї наймача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_3 .. Натомість під час оформлення позивачкою спадщини після смерті батька стало відомо, що державна реєстрація факту народження позивачка була проведена за заявою ОСОБА_2 , а батьком дитини було записано ОСОБА_4 , що за твердженням позивачки відбулося внаслідок того, що її батьки на момент реєстрації її народження не перебували у шлюбі між собою. Зазначена обставина перешкоджає позивачці документально підтвердити наявність родинного зв`язку з померлим батьком та реалізувати її спадкові права.

Також позивачка зазначає, що за життя її батько не встиг закінчити процедуру приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірне житло), - в якій все життя проживає позивачка і яка, як член сім`ї наймача, вселилися у таке житло і набула права користування таким житлом, як член сім`ї наймача. На теперішній час від представників Черкаської міської ради до позивачки надходять усні вимоги про виселення з відповідної квартири, що свідчить про наявність між сторонами спору з приводу невизнання відповідачем права позивачка на користування такою квартирою. За таких обставин встановлення факту родинних відносин та визнання позивачки членом сім`ї померлого наймача сприятиме захисту права позивачки на житло, що обумовило її звернення до суду з даним позовом.

18.03.2025р. судом відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засіданні на 22.04.2025р.

16.04.2025р. від представника позивачки адвокат Гарбазей Д.О., який діє на підставі ордеру серії СА №1119247 від 16.04.2025р., надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявлено вимогу постановити судом ухвалу, якою заборонити Черкаській міській раді та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо виселення позивачки та членів її сім`ї, здійснювати заміну замків, вхідних дверей або зміни вхідних дверей у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог необхідності вжиття заходів забезпечення позову у відповідній заяві зазначено, що позивачка отримала лист від Департаменту житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради від 26.03.2025р. з вимогою звільнити спірне житло разом з членами своєї сім`ї (матір та донька) через безпідставність його зайняття. В свою чергу, предметом спору в даному судовому провадженні є підтвердження набуття позивачкою права на користування таким житлом, але у випадку її виселення обраний нею спосіб захисту не буде ефективним, що обумовить необхідність вжиття додаткових заходів для поновлення та захисту прав позивачки в інших судових провадженнях. З метою запобігання в подальшому від спроб Черкаської міської ради істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та унеможливлення виселення позивачки та членів її сім`ї зі спірного житла, а також вселення у таке житло третіх осіб, позивачка вважає за необхідне вжити судом заходи забезпечення позову, про які вона просить.

В судове засідання позивачка та її представник адвокат Гарбазей Д.О. не з`явилися. Разом з тим, 21.04.2025р. до суду надійшла заява позивачки ОСОБА_1 , в якій остання просила відкласти розгляд справи на іншу дату, в зв`язку з неможливістю її прибуття до суду.

Представник позивачки адвокат Гарбазей Д.О. не повідомив про причину неявки.

Разом тим, неявка учасників справи не перешкоджає розгляду заяви про забезпечення позову.

Суд, дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову та матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження до суду без повідомлення учасників справи. Натомість, враховуючи положення ч. 3, 4 ст. 153 ЦПК України, беручи до уваги особливості спірних правовідносин та зміст доводів, наведених у заяві про забезпечення позову, з метою сприяння повноті, всебічності та об`єктивності розгляду відповідної заяви, суд дійшов висновку про доцільність її розгляду у судовому засіданні з викликом сторін, а враховуючи зміст принципу пропорційності цивільного судочинства, то розгляд такої заяви доцільно провести під час підготовчого судового засідання, про яке сторони заздалегідь були належним чином повідомлені.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбаченихстаттею 150 цього Кодексузаходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Позов забезпечується шляхом, зокрема, забороною вчиняти певні дії (п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України).

Як роз`яснено у п. 6Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Системний аналіз положень ст.ст. 149, 150 ЦПК України свідчить, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню через вжиття таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч вищевикладених норм процесуального законодавства заявником не обґрунтовано належним чином виправданість та доцільність застосування заходів забезпечення позову в даному випадку, оскільки у заяві про забезпечення позову не наведено достатніх обґрунтувань та не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд зауважує, що потенційна можливість вчинення відповідачем чи іншими особами дій, які будуть перешкоджати позивачу в реалізації своїх прав, без наведення відповідного обґрунтування, підтвердженого належними доказами, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони вчинення певних дій.

Обставин, що обґрунтовують та підтверджують можливе ускладнення виконання рішення суду або його невиконання відповідачем, у випадку задоволення позову судом, у заяві не зазначено та відповідних доказів на їх підтвердження не надано. Посилання заявника на здійснення відповідачем заходів направлених на звільнення спірного житла, яке є об`єктом державного житлового фонду, не свідчить про те, що відповідні заходи матимуть протиправний характер.

В цьому контексті суд звертає увагу, що право на житло є одним з основоположних прав громадян у демократичному суспільстві, яке захищено на рівні закону. Згідно з ч. 4 ст. 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК України виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Отже сукупний аналіз норм ЖК України свідчить, що примусове виселення громадян із житла державного житлового фонду можливе лише в судовому порядку, особливо коли спірне питання стосується статусу жильців, які залишаються у найманому житлі після припиненні договору найму з основним наймачем (ст.ст. 94, 97-99) або мають право на укладання з ними договору найму.

За таких обставин доводи сторони позивача, що органи та посадові особи відповідача вживатимуть протиправних заходів для примусового виселення позивачки та членів її сім`ї із спірного житла є припущенням, яке не підтверджено ніякими доказами.

Сам факт наявності між сторонами спору щодо житлових прав позивачки на спірне житло та не досягнення сторонами згоди щодо досудового врегулювання такого спору не є достатньою правовою підставою для забезпечення позову та не свідчить про подальше можливе ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, з огляду на обраний позивачкою спосіб захисту.

Отже, суд приходить до висновку, що сторона позивача не довела належними й допустимими доказами у визначений законом спосіб необхідність вжиття визначених нею заходів забезпечення позову, а відтак суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.149, 150, 153 Цивільного процесуального кодексу України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного-процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову», суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні заяви представника позивача адвоката Гарбазея Дмитра Олександровича про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її підписання.

Головуючий: В.М. Скляренко