Рішення № 126749762, 21.04.2025, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2025 року Справа № 480/900/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/900/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про стягнення інфляційних збитків за невиконання грошового зобов`язання,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просить:

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь позивача 3% річних з у розмірі - 11046,28 грн., інфляційні збитки - 39 989,04 грн. та у якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, суму в розмірі 50000,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управління ПФУ в Сумській області, отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 року у справі № 480/10614/21 зобов`язано відповідача здійснити з 01.04.2019 перерахунок пенсії, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.07.2023 року у справі № 480/5487/23 зобов`язано відповідача здійснити з 01.07.2021 перерахунок пенсії.

На виконання вищезгаданих рішень суду від ГУ ПФУ проведено розрахунок доплати позивачу. Сума доплати за період з 01.04.2019 року по 01.05.2022 року склала 122480,73 грн., та за період з 01.07.2021 року по 01.09.2023 року склала 52000 грн., всього 174 480,73 грн., однак позивач вважає його невірним, так як розрахунок проведений з порушеннями.

У зв`язку з невиплатою нарахованих коштів позивач вважає порушеними свої права та охоронювані законом інтереси, а тому звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій у виді 3% річний та інфляційних втрат внаслідок заборгованості, яка склалася з невиплати пенсії у належному розмірі.

Ухвалою суду від 05.02.2025 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідач відзив не надав, але надав письмові пояснення, де зазначив, що вважає позов безпідставним та необгрунтованим.

Щодо фактичних обставин справи та виконання рішень Сумського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 року у справі №480/10614/24 та від 07.07.2023 року у справі№2480/5487/23 відповідач зазначив наступне.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 у справі №480/10614/24, що набрало законної сили 25.02.2022, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019, на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.09.2021 №11/44298/4407, з урахуванням раніше виплачених сум.

На його виконання у квітні 2022 року здійснено перерахунок пенсії. Розмір пенсії після проведеного перерахунку склав 9356,14 грн. Сума перерахованих коштів за період з 01.04.2019 по 30.04.2022 нарахована до виплати та становить 122480,75 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.07.2023 у справі №480/5487/23, що набрало законної сили 08.08.2023, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області нарахувати та виплатити з 01.07.2021 ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

На його виконання у серпні 2023 року здійснено перерахунок пенсії. Розмір пенсії після проведеного перерахунку склав 12856,14 грн. Сума перерахованих коштів за період з 01.07.2021 по 31.08.2023 нарахована до виплати та становить 52000,00 грн.

Повноваження Пенсійного фонду України, як виконавця бюджетних програм, визначаються статтею 23 цього Кодексу, а саме: будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Виплата нарахованих коштів буде забезпечена у разі їх надходження з Пенсійного фонду України до головного управління на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних збитків та 3% річних за невиконання зобов язання відповідач зазначив наступне.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Норми Цивільного кодексу України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, не застосовуються, а тому у цій справі відсутні підстави для застосування цивільно-правової відповідальності до головного управління, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, є публічними, а не цивільно-правовими.

З огляду на вищевикладене, головне управління не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні ст. 625 ЦК України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які в даному випадку виникли у зв`язку з виконанням судового рішення.

Враховуючи зазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 15-17).

Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управління ПФУ в Сумській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що відповідачем не заперечувалось.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 року у справі № 480/10614/21 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо не проведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019, на підставі довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 про розмір грошового забезпечення від 10.09.2021 №11/44298/4407 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019, на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.09.2021 №11/44298/4407, з урахуванням раніше виплачених сум (посилання на рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень - https://reyestr.court.gov.ua/Review/103024883).

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.07.2023 у справі № 480/5487/23 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн з 01.07.2021 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області нарахувати та виплатити з 01.07.2021 ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000 грн, з урахуванням раніше виплачених сум (посилання на рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень - https://reyestr.court.gov.ua/Review/112122551).

На виконання вищезгаданих рішень суду від ГУ ПФУ в Сумській області проведено розрахунок доплати позивачу. Сума доплати за період з 01.04.2019 року по 01.05.2022 року склала 122480,73 грн. (а.с. 7), за період з 01.07.2021 року по 01.09.2023 року - 52000 грн. (а.с. 7 звор.бік).

У зв`язку з невиплатою нарахованих коштів позивач вважає порушеними свої права та охоронювані законом інтереси, а тому звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій у виді 3% річний та інфляційних втрат внаслідок заборгованості, яка склалася з невиплати пенсії у належному розмірі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 11 та частиною першою статті 13 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570.

За результатами системного аналізу законодавчих норм, які регулюють спірні правовідносини, зокрема, статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.

У постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.

У той же час, правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можна застосовувати норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Таким чином, приписи частини другої статті 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується, оскільки трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Норми Цивільного кодексу України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, не застосовуються, а тому у цій справі відсутні підстави для застосування цивільно-правової відповідальності до відповідача, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, є публічними, а не цивільно-правовими.

Таким чином, пенсійний орган не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні ст. 625 ЦК України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які в даному випадку виникли у зв`язку з виконанням судового рішення.

Вказану позицію також підтримано постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2023 по справі № 552/880/21, від 11.11.2024 року по справі № 520/13575/24, від 18.11.2024 по справі №440/14385/23.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаний висновок щодо застосування ст. 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, яка враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.

Поряд з цим, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані спеціальним Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Так, приписами ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Тож, позивач не позбавлений можливості скористатися вказаним правом компенсації втрати частини доходів у порядку та спосіб, визначені законом.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначений статтею 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом під час розгляду даної справи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звертається до суду із таким позовом.

Позивачем до матеріалів позовної заяви не долучено жодних доказів, що підтверджує заподіяння позивачу моральної шкоди, не надано жодних доказів, що підтверджують та встановлюють зв`язок між погіршенням морального або фізичного стану позивача та невиконанням рішення суду відповідачем.

Суд вважає необхідним зазначити, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім зазначеного, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Посилання позивача на те, що невиконання судового рішення по справі №480/288/22 та невиплата позивачу перерахованої суми пенсії призвела до моральних страждань, виплата пенсії проводиться у заниженому розмірі, порушуються життєві плани та спосіб життя позивача, необхідно докладати додаткові зусилля для його організації, слід вважати недоведеними.

Саме по собі переконання позивача про заподіяння йому шкоди не є підставою для стягнення на його користь 50 000 грн. моральної шкоди, оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів погіршення стану його здоров`я (медичних довідок, висновків тощо), а також доказів настання у позивача інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні ст. 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Слід зауважити, що для вирішення питання щодо відшкодування шкоди обов`язково необхідно встановити наявність одночасно трьох складових: підтвердження факту заподіяної шкоди правам заявника саме внаслідок протиправного діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв`язку з протиправними діями відповідача мали наслідком стягнення з відповідача моральної шкоди. Положеннями ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинили моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

Зазначений висновок суду узгоджується із правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладено в постанові від 11.06.2024 по справі №552/880/21.

Також зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.07.2019 по справі № 823/628/17 та від 07.02.2023 по справі № 823/2108/18, та в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом під час розгляду даної справи.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведений факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) заподіювача та вини останнього в її заподіянні, вимоги позивача про стягнення на його користь 50000 грн моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про стягнення інфляційних збитків за невиконання грошового зобов`язання відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Прилипчук