Рішення № 12673646, 18.11.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

18 листопада 2010 року справа № 5020-9/177

За позовом Приватного підприємства «Дунай-Сервіс»(68100, м. Татарбунари , вул. Карла Маркса, 15)

до Приватного підприємства «Крим-Кант»(99055, просп. Генерала Острякова, 178, кв. 28)

про стягнення заборгованості у сумі 70130,61 грн.,

суддя Рибіна С. А.

За участю:

позивача - Афанас'єв Роман Георгійович, директор, наказ № 2/07 від 26.03.2007;

відповідача –явку уповноваженого представника не забезпечив.

Суть спору: Приватне підприємство «Дунай-Сервіс»(далі –ПП «Дунай-Сервіс») звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до Приватного підприємства «Крим-Кант»(далі - ПП «Крим-Кант») про стягнення заборгованості у сумі 70130,61 грн., з яких: сума боргу –49450,00 грн., пеня –13297,00 грн., інфляційне відшкодування –5509,61 грн., 3% річних –1874,00 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем належним чином не виконані зобов’язання щодо виконання умов договору купівлі –продажу від 12.03.2009, доводи та обґрунтування викладені у позові (а.с.3-5).

Ухвалою суду від 14.10.2010 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-9/177.

Відповідач не скористався правом, наданим статтею 59 Господарського кодексу України: не надав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся за адресами, зазначеними у позові та у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.27-28).

Оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового зв’язку з юридичної адреси особи з позначкою «за закінченням терміну зберігання»можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов’язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (а.с.20-23, 46-49).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.

Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

З врахування вищевикладеного, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача, за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

встановив:

12.03.2009 між ПП «Крим-Кант»(Продавець) та ПП «Дунай-Сервіс»(Покупець) був укладений договір купівлі - продажу №ПМ- ам-11-03-2009-С2 (далі - Договір) (а.с.12-13), відповідно до умов Продавець зобов'язується передати у власність Покупця селітру (Товар) протягом дії договору, тобто з 12.03.2009 по 31.03.2009 в кількості 23 тони, по ціні 2150,00 грн. за одну тону, на загальну вартість 49450,00 грн.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.03.2009 (пункти 11.1 Договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору загальна вартість Договору складає 49450,00 грн. з урахуванням ПДВ на день укладення Договору.

Згідно пункту 5.2 Покупець здійснює оплату Товару шляхом передплати в розмірі в 100% вартості конкретної партії Товару згідно виставленого рахунку.

На виконання умов договору позивач здійснив 100% передплату Товару в розмірі 49450,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №86 від 13.03.2009 (а.с.14).

Відповідач, в свою чергу, Товар позивачу не передав.

12.03.2009 позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія з вимогою про повернення грошових коштів за не отриманий товар (а.с.15).

Однак відповідач на претензію не відповів, грошові кошти в сумі 49450,00 грн. не повернув.

Дані обставини стали підставою для звернення ПП «Дунай-Сервіс»до господарського суду з вимогами про стягнення заборгованості за Договором з урахуванням штрафних санкцій.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно вимог статей 202, 204 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною першою статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно частини першої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

На підставі вищевикладеного, дослідивши надані докази, суд встановив, що 12.03.2009 між сторонами був укладений договір купівлі - продажу товару.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

На виконання умов договору позивач здійснив 100% передплату Товару в розмірі 49450,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №86 від 13.03.2009 (а.с.14).

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина друга статті 693 Цивільного кодексу України).

Відповідач не виконав умови договору щодо передачі товару, тому позивач звернувся до нього з вимогою про повернення грошових коштів (а.с.15).

Докази повернення суми попередньої оплати відповідачем на день прийняття рішення суду не надані.

Враховуючи викладене та у зв’язку з тим, що відповідачем грошові кошти не повернуті, заявлена сума у розмірі 49450,00 грн. підлягає стягненню в повному обсязі.

Додатково позивач просить стягнути пеню, інфляційне відшкодування та 3% річних.

Згідно частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

15.07.2005 Інформаційним листом №3.2-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов’язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов’язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Згідно частини першої статті 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Повернення суми попередньої оплати в розмірі 49450,00 грн. не є грошовим зобов’язанням в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки здійснюється не на виконання договірних зобов’язань та підставою для їх стягнення є рішення суду.

Враховуючи, що положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України підлягають застосуванню лише у разі прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, господарським судом не приймаються до уваги посилання позивача на статті 230, 625 Цивільного кодексу України, та позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційного відшкодування визнаються такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного суд визнає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню частково в розмірі 49450,00 грн.

Суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості захистити свої права належним чином та у спосіб, передбачений статтею 611 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 18.11.2010 відмовлено Приватному підприємству «Дунай-Сервіс» у задоволенні клопотання про вжиття заходів по забезпеченню позову.

Витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 82–85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства «Крим-Кант»(99055, просп. Генерала Острякова, 178, кв. 28, ідентифікаційний код 34945370, р/р 26009300002726 в ФАКБ «Форум», МФО 384931) на користь Приватного підприємства «Дунай-Сервіс»(68100, м. Татарбунари , вул. Карла Маркса, 15, ідентифікаційний код 34890547, р/р 26005060261796 в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 328704) 50110,91 грн., з яких: сума попередньої оплати –49450,00 грн., витрати по сплаті державного мита –494,50 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 166,41 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          В інший частині позову відмовити.

Суддя           підпис                     С.А. Рибіна

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано 23.11.2010