Рішення № 12673633, 11.11.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

11 листопада 2010 року справа № 5020-9/168

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Южная Бухта» (99001, м. Севастополь, пл. Ластова, буд. 3-А)

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (99022, АДРЕСА_1)

про стягнення 4999,18 грн.,

суддя Рибіна С.А.

За участю представників:

позивача - Пфайф Надія Костянтинівна, довіреність №52 від 27.10.2010,

Пфайф Валерій Якович, довіреність №52 від 27.10.2010.

відповідача - не зявився.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Южная Бухта»(далі ТОВ «НВФ «Южная Бухта») звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) про стягнення 4999,18 грн., з яких: основний борг 4290,00 грн., інфляційне відшкодування 186,33 грн., пеня 436,11 грн., 3% річних 86,74 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем належним чином не виконані зобовязання щодо виконання умов договору поставки №01 від 15.01.2010, доводи та обґрунтування викладені у позові (а.с.2-3).

Ухвалою суду від 05.10.2010 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-9/168.

Відповідач не скористався правом, наданим статтею 59 Господарського кодексу України: не надав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся за адресами, зазначеними у позові та у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.41).

Оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового звязку з юридичної адреси особи з позначками «за закінченням терміну зберігання» можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обовязку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (а.с.26-29).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.

Оскільки явка учасників процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

З врахування вищевикладеного, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача, за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

встановив:

15.01.2010 між ТОВ «НВФ «Южная Бухта»(постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір поставки №01 (далі - Договір) (а.с.9).

Договір діє з моменту його підписання до повного виконання сторонами обовязків (пункт 7.1Договору).

Відповідно до пункту 1.1 Договору покупець доручає, а постачальник зобовязується доставити товар на реалізацію в магазин за адресою: вул. Адмірала Макарова, 4.

Згідно пункту 2.1 Договору датою поставки товару є дата, яка вказана у накладній, що підписана обома сторонами.

Оплата товару за договором здійснюється шляхом переведення грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Умови оплати поставки: повний розрахунок протягом трьох банківських днів з моменту поставки товару. Сума договору складає 4290,00 грн. без ПДВ відповідно накладній №01 від 23.01.2010 (пункти 3.1-3.3 Договору).

Позивач зобов'язання за Договором виконав повністю, передав відповідачу товар на суму 4290,00 грн., що підтверджується накладною №01 від 23.01.2010 (а.с.10).

Однак відповідачем обовязок щодо оплати товару не був виконаний взагалі.

На усні звернення позивача про оплату боргу відповідач не відповів, суму боргу не оплатив.

Дані обставини стали підставою для звернення ТОВ «НВФ «Южная Бухта»до господарського суду з вимогами про стягнення заборгованості за Договором з урахуванням штрафних санкцій.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором постачання одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд встановив, що позивач поставив відповідачеві товар на суму 4290,00 грн., який відповідачем не оплачений.

Докази погашення суми заборгованості за поставлений товар ФОП ОСОБА_1 на день прийняття рішення суду не надані.

На підставі вищевикладеного, суд визнає позовні 4290,00 грн. такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Додатково позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 436,11 грн.

Згідно частини першої статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно статей 546, 549, пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статей 3-4 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 5.1 Договору за невиконання або неналежне виконання зобовязань за даним Договором постачальник та покупець несуть майнову відповідальність згідно діючому законодавству України, винна сторона сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки.

Суд перевірив розрахунок позивача та встановив, що пеня підлягає стягненню частково в розмірі 425,00 грн., виходячи з наступного розрахунку суду:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення

429027.01.2010 - 07.06.201013210.2500 %0.056 %*318.05

429008.06.2010 - 07.07.2010309.5000 %0.052 %*66.99

429008.07.2010 - 27.07.2010208.5000 %0.047 %*39.96 Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 86,74 грн. та інфляційне відшкодування в розмірі 186,33 грн. за прострочення виконання грошового зобовязання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Суд перевірив розрахунки позивача та встановив, що вони містять певні недоліки у визначені періодів нарахування, інфляційне відшкодування та 3% річних повинні бути розраховані наступним чином:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції

27.01.2010 - 30.09.201042901.055235.954525.95 Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів

429027.01.2010 - 30.09.20102473 %87.09 Оскільки заявлені позивачем суми інфляційного відшкодування та 3% річних менші ніж у розрахунках суду, то вимоги позивача в цієї частині задовольняються судом в повному обсязі.

Таким чином, суд визнає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню частково, в розмірі 4988,07 грн., в тому числі основний борг 4290,00 грн., інфляційне відшкодування 186,33 грн., 3% річних 86,74 грн., пеня 425,00 грн.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно задоволеному розміру.

Керуючись статтями 49, 8285, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (99022, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про рахунки відсутні) на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Южная Бухта» (99001, м. Севастополь, пл. Ластова, буд. 3-А, ідентифікаційний код 22315081, відомості про рахунки відсутні) 5325,32 грн., з яких: основний борг 4290,00 грн., інфляційне відшкодування 186,33 грн., 3% річних 86,74 грн., пеня 425,00 грн., витрати по сплаті державного мита 101,77 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 235,48 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.В іншій частині позову відмовити.

Суддя підпис С.А. Рибіна

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано 15.11.2010