Рішення № 12673043, 01.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 9/40001.12.10 За позовом Холдингової компанії «АвтоКрАЗ»у формі відкритого акціонерного товариства

До Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

Про стягнення 7526436, 30 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від позивача Бабич Ф.П. (дов. №1 від 04.01.2010р.)

Від відповідача Нагаївська Н.В. (дов. №01-3142/24 від 22.03.2010р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Холдингова компанія "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства (далі по тексту - Позивач) звернулося з позовною заявою до Господарського суду міста Києва до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі по тексту - Відповідач) про стягнення 7526436,20 грн., з яких 6007500,00 грн. - боргу за поставлений товар, 365965, 65 грн. - пені, 420525,00 грн. - штрафу, 108135,00 грн. - 3% річних та 276345,00 грн. –втрат від інфляції, а також про стягнення з відповідача судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2010 року позовну заяву прийнято до розгляду, провадження у справі порушено, розгляд справи призначено на 13.10.2010 року.

13.10.2010 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи, в якому просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату. Представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Представник позивача в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду від 09.09.2010 року виконав, надав додаткові матеріали по справі та усні пояснення по справі.

Ухвалою суду від 13.10.10р. розгляд справи було відкладено 17.11.10р., в зв’язку з неявкою представника відповідача та його клопотанням про відкладення розгляду справи.

15 листопада 2010 року представником Відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначалося, що Міністерство не визнає позов, вважає його необґрунтованим, а відтак таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав: фінансування витрат за Договором передбачалось проводити за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України за бюджетною програмою КПКВ 3201540 «Придбання спеціальної аварійно-рятувальної, пожежної техніки та обладнання в т.ч. авіаційної техніки». Відповідно до пункту 1.1 Договору Позивач зобов’язується поставити продукцію, а Відповідач –прийняти та оплатити на умовах договору. В пункті 2.2 Договору сторони досягли згоди, що рахунок за продукцію спеціального призначення здійснюється за наявності коштів на реєстраційному рахунку Відповідача протягом 10 банківських днів з моменту поставки продукції.

Позивачем було подано заперечення на відзив МНС України від 15 листопада 2010 року №24-1104/01. Із зазначеним відзивом Позивач не погоджується з огляду на наступне.

У пункті 2.2 Договору сторона чітко погоджено строк здійснення відповідачем оплати за поставлену продукцію –протягом 10 банківських днів з моменту поставки продукції на підставі акту приймання-передачі.

Умова п.2.2 Договору, що розрахунок за продукцію здійснюється при наявності коштів на реєстраційному рахунку, не звільняє відповідача від обов’язку здійснити оплату за поставлений та отриманий товар, у погоджений сторонами строк.

У судовому засіданні 17.11.2010р. представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути 6007500,00 грн. основного боргу по договору, штраф у розмірі 420525,00 грн., 108135,00 грн. - 3% річних та 276345,00 грн. – інфляційних витрат (вимоги про стягнення пені позивачем не заявлено), яка прийнята судом та розгляд справи здійснюється у відповідності до зменшених позовних вимог. Представником позивача надано додаткові пояснення по справі, в яких він просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, надав акт звірки взаєморозрахунків, підписаний представниками сторін та надав заперечення на відзив, поданий відповідачем.

Представником відповідача було надано усні пояснення та заперечення по справі, в якій просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 77 ГПК України суд оголосив перерву в судовому засіданні 17.11.10р. до 24.11.10р., у зв’язку з необхідністю надання представниками сторін додаткових пояснень по справі.

Судове засідання, призначене на 24.11.10р. не відбулося, в зв’язку з перебуванням судді Бондаренко Г.П. на лікарняному, а представників сторін було повідомлено про наступне судове засідання, призначене на 01.12.10р. під розписку.

У судовому засіданні 01.12.2010р. представником позивача було надано усні пояснення по справі. Представником відповідача надано усні пояснення по справі.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва –

ВСТАНОВИВ:

4 серпня 2009 року між Холдинговою компанією «АвтоКрАЗ»у формі відкритого акціонерного товариства (далі –Позивач) та Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі –Відповідач) був укладений договір №21-6/30 на поставку останньому п’яти пожежно-рятувальних автоцистерн АЦ-60 (65053) (далі –автомобілів).

На виконання умов Договору та зазначеної правової норми Позивач поставив Відповідачу товар, а саме:

Два автомобіля (автоцистерни на базі шасі №№90812240) по ТТН №013546 від 1 грудня 2009 року; зазначені автомобілі прийняті Відповідачем відповідно до акту приймання-передачі №155/1540-П від 03 грудня 2009 року.

Три автомобіля (автоцистерни на базі шасі №90812245, 90812235, 9081229) по ТТН №013547 від 14 грудня 2009 року; зазначені автомобілі прийняті Відповідачем відповідно до акту приймання-передачі №190/1540/0-П від 16 грудня 2009 року –автомобіль (автоцистерна на базі шасі 90812245); акту приймання-передачі №192/1540/0-П від 17 грудня 2009 року –автомобіль (автоцистерна на базі шасі 90812235); акту приймання-передачі №194Ї1540/0-П від 18 грудня 2009 року –автомобіль (автоцистерна на базі шасі №90812229).

Автомобілі отримані представником Відповідача Меренюком Василем Івановичем на підставі довіреностей №027116 від 01 грудня 2009 року та №027124 від 14 грудня 2009 року.

На оплату поставлених автомобілів Позивачем виписані рахунки-фактури від 02 грудня 2009 року №10351 та №10352.

Ціна одного автомобіля становить 1 201 500,00 гри. Тобто загальна сума поставлених в адрес Відповідача автомобілів складає 6 007 500,00 гри.

За твердженням позивача, враховуючи умови Договору (а саме позивач посилається на п. 2.2 договору) граничний строк оплати за поставлені автомобілі має бути:

-          автоцистерни на базі шасі №90811393 - 17 грудня 2009 року;

-          автоцистерни на базі шасі №90812240 - 17 грудня 2009 року; автоцистерни на базі шасі №90812245 - ЗО грудня 2009 року; автоцистерни на базі шасі №9081223 5-31 грудня 2009 року;

-          автоцистерни на базі шасі №90812229 - 04 січня 2010 року.

Враховуючи те, що відповідач, в порушення умов договору за отримані автомобілі своєчасно не розрахувався і станом на момент подання позову борг Відповідача за поставлені автомобілі складає 6 007 500,00 грн., що підтверджується також актом звірки взаєморозрахунків між сторонами від 01.10.10р., позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу, штрафні санкції за порушення зобов’язання, а також 3% річних та інфляційні збитки.

Відповідач вважає таке твердження позивача щодо настання строків оплати по договору хибним, враховуючи наступне: фінансування витрат за Договором передбачалось проводити за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України за бюджетною програмою КПКВ 3201540 «Придбання спеціальної аварійно-рятувальної, пожежної техніки та обладнання в т.ч. авіаційної техніки». Відповідно до пункту 1.1 Договору Позивач зобов’язується поставити продукцію, а Відповідач –прийняти та оплатити на умовах договору. В пункті 2.2 Договору сторони досягли згоди, що рахунок за продукцію спеціального призначення здійснюється за наявності коштів на реєстраційному рахунку Відповідача протягом 10 банківських днів з моменту поставки продукції.

Оскільки кошти з Державного бюджету України на реєстраційний рахунок відповідача так і не надішли, умова, з якою пов’язується настання строків оплати за договором, не настала, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Таким чином, умови п. 2.2. Договору пов’язують оплату Товару саме з надходженням грошових коштів на реєстраційний рахунок відповідача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно з ч. 3 ст. 8 Господарського кодексу України господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст. 13 Господарського кодексу України, державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності. Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін регулюються їх господарські відносини.

Поставки продукції для пріоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку, визначеному законом.

Придбання продукції для пріоритетних державних потреб за рахунок державних коштів здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення пріоритетних державних потреб визначаються законом.

Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для пріоритетних державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та військової техніки, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюються відповідно до закону.

Судом встановлено, що між сторонами спору укладено саме державний контракт щодо закупівлі відповідачем за державні кошти пожежно-рятувальних цистерн відповідно до Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою КМУ від 17.10.08р. за № 921 (діяло на момент укладення договору, далі Положення про закупівлю) та наказу Мінекономіки від 30.01.09р. за № 64 «Про затвердження Порядку погодження застосування процедури торгів з обмеженою участю та процедури закупівлі в одного учасника»за наявності погодження Мінекономіки відповідно до процедури закупівлі в одного учасника (п. 82-83 Положення про закупівлю).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державне замовлення пріоритетних державних потреб»(в редакції від 15.12.05р., що діяла на момент укладення договору), фінансове забезпечення виконання державного замовлення здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державне замовлення пріоритетних державник потреб», державні замовники - це Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та інші установи - головні розпорядники коштів державного бюджету.

Як встановлено ч. 2 ст. 1 зазначеного Закону, поставки товарів, робіт і послуг для пріоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються до цього, а обсяги коштів для закупівлі зазначених товарів, робіт і послуг передбачаються в Законі про Державний бюджет України на поточний рік та визначаються Кабінетом Міністрів України відповідними рішеннями про використання позабюджетних джерел фінансування.

Як зазначає, відповідач, та не заперечується сторонами у справі у Державному бюджеті України на 2009 рік, затвердженому у встановленому порядку, передбачалися кошти для проведення розрахунків за бюджетною програмою КПКВ 3201540 «Придбання спеціальної аварійно-рятувальної, пожежної техніки та обладнання в т.ч. авіаційної техніки».

Частиною 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що стадіями виконання бюджету за видатками визнаються: 1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису; 2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів; 3) взяття бюджетних зобов'язань; 4) отримання товарів, робіт та послуг; 5) здійснення платежів; 6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 51 Бюджетного кодексу України Відповідач прийняв до сплати та зареєстрував в Управлінні Державного казначейства ГУДКУ в м. Києві фінансове зобов’язання у розмірі 6007500, 00 грн. за Договором №21-6/30.

Витрати на реалізацію цього бюджетного зобов’язання були передбачені у Державному бюджеті України на 2009 рік, однак Позивач не отримав оплати за поставлений Товар.

Відповідач всупереч взятих на себе зобов’язань в межах передбачених бюджетом асигнувань не здійснив оплату бюджетного зобов’язання.

При цьому посилання відповідача на недофінансування з Державного бюджету України як підставу звільнення від виконання зобов’язання, суд вважає безпідставним, оскільки скорочення видатків Державного бюджету має відбуватися у порядку, встановленому статтею 54 Бюджетного кодексу України, а тому посилання відповідача на листи Державного казначейства України не є належним доказом щодо скорочення видатків Державного бюджету України у 2009 році.

Відповідно до п. 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, установи мають право брати зобов'язання щодо видатків або надання кредитів з бюджету відповідно до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану надання кредитів із загального фонду бюджету та плану спеціального фонду виходячи з потреби у забезпеченні виконання пріоритетних заходів та з урахуванням здійснення платежів для погашення зобов'язань минулих періодів; обсяг бюджетних зобов'язань, узятих установою протягом року, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов'язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов'язаннями в поточному році.

Крім того, суд зазначає, що умовами договору передбачено умови поставки та оплати поставленої продукції.

Відповідно до п. 2.2 Договору розрахунок на автомобілі здійснюється при наявності коштів на реєстраційному рахунку Замовника (Відповідача у справі) протягом 10 банківських днів з моменту поставки частини автомобілів за поставлену частину автомобілів або з моменту поставки автомобілів у повному обсязі на підставі акту приймання-передачі, накладної та рахунку-фактури Постачальника.

Разом з тим, пунктом п. 2.5 договору № 21-6/30 від 04.08.09р., укладеного між сторонами, передбачено, що у разі зменшення бюджетних призначень під час уточнення показників Державного бюджету України та у разі ненадходження бюджетних коштів на реєстраційний рахунок Замовника (відповідача), сторони повинні здійснити коригування обсягів та загальної вартості продукції в сторони зменшення, що оформлюється додатковою угодою про внесення змін до цього договору, за підписами сторін. Продукція поставлена до вказаних обставин повинна бути оплачена у повному обсязі.

Таким чином, посилання Відповідача на відсутність бюджетного фінансування, а також на недофінансування капітальних видатків (на дане твердження відповідач не надав належних доказів у відповідності до вимог ст. 54 Бюджетного кодексу України) не звільняє його від виконання зобов’язань щодо оплати поставленого та прийнятого Товару, який був поставлений у грудні 2009 року, тобто до настання вказаних обставин (які стали відомі відповідачеві у січні 2010 року, тобто після повної поставки та прийняття продукції).

Пункт 2.5 договору, також зобов’язує сторін у разі настання таких обставин як зменшення бюджетних призначень та ненадходження бюджетних коштів , оформити додаткову угоду щодо зменшення обсягів та загальної вартості продукції (при цьому такий обов’язок покладено на обидві сторони договору), чого сторонами зроблено не було.

Відповідно до вимог ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання щодо оплати за поставлений товару, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача основної суми боргу підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу, 3% річних та інфляційних збитків, то дані вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями. Відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями за Договором №21-6/30 від 04.08.2009 р. і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання. Також у ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язань товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України (про стягнення пені позивач відповідно до зменшених позовних вимог не заявляє).

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, які закуповуються за кошти державного бюджету, а не за порушення грошового зобов'язання з боку державного замовника. (Даний висновок підтверджується також зазначеним у постанові ВГСУ від 29.01.09р. у справі № 20/27, відповідно до якої зазначено, що обґрунтованими є також висновки господарських суддів попередніх інстанцій про відмову в позові в частині стягнення з відповідача пені та штрафу на підставі ст. 231 ГК України, оскільки за змістом частини 2 зазначеної статті, вказані санкції застосовуються у випадках прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції, а не за порушення грошового зобов'язання та узгоджується з висновками постанови ВГСУ від 22.01.09р. у справі № 24/231 .)

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у відповідності до ч. 2 ст. 231 ГК України задоволенню не підлягають, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах законодавства.

Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вимоги вказаної статті, підлягають стягненню з відповідача інфляційні збитки за період з січня 2009р. по березень 2010р., що становить відповідно наданого позивачем розрахунку 276345,00 грн. (контррозрахунку відповідачем на надано), а також 3% річних за період з 17.12.09р. по 29.07.10р., які відповідно до наданого позивачем розрахунку становлять 108135,00 грн. (контр розрахунку відповідачем не надано).

Відповідно до п. 38 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, позивач звільнений від сплати державного мито як виконавець державного замовлення, який звернувся до суду з позовом, що пов'язаний із неналежним виконанням відповідачем зобов’язання за державним контрактом.

Відповідно, розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, пов’язаного з розглядом господарської справи, для позивача обчислюється з нульовою ставкою.

Оскільки позовні вимоги залишено судом без задоволення, а позивач в установленому законом порядку звільнений від сплати державного мита як виконавець державного замовлення, державне мито стягненню з відповідача не підлягає, а сплачене позивачем державне мито підлягає поверненню з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 218, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 96, 525, 526, 530, 617, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 51 Бюджетного кодексу України, ст.ст. 33, 49, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства України з питань надзвичайних ситуації та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (01030, м. Київ, вул. О. Гончара 55а; р/р 35217136000044 в ДКУ, м. Київ, МФО820172 ЄДРПОУ 00013528) на користь Холдингової компанії «АвтоКрАЗ»у формі відкритого акціонерного товариства (39623, м. Кременчук, вул. Київська 62, р/р2600804013598у філії ПРРУ ВАТ «Банку «Фінанси та кредит», м. Комсомольськ, МФО 331564 код ЄДРПОУ 05808735) 6007500 (шість мільйонів сім тисяч п’ятсот грн. 00 коп.) –основного боргу за поставлений товар, 108135 (сто вісім тисяч сто тридцять п’ять грн. 00 коп.) –3-х процентів річних, 276345 (двісті сімдесят шість тисяч триста сорок п’ять грн., 00 коп.) –втрат від інфляції.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України надмірно сплачене Холдинговою компанією «АвтоКрАЗ»у формі відкритого акціонерного товариства державне мито у сумі 25500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. на підставі платіжного доручення № 5092 від 27.07.10р. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. на підставі платіжного доручення № 5685 від 20.08.10р.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Бондаренко Г.П.

Рішення підписано 06.12.10р.