Рішення № 12672557, 29.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/639-36/41629.11.10 За позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно імпортний банк України»в особі Філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»в місті Львові

До 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтермаркет»;

          2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Кодфіш Холдінгс»

Про визнання недійсним (нікчемним) договору оренди

Суддя Т.Ю.Трофименко

Представники:

Від позивача           Фурсов В.В. по довіреності № 010-00/6057 від 08.09.2010р.

Від відповідача-1 не з’явився

Від відповідача-2 не з’явився

В засіданні приймали участь

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»в особі Філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»в місті Львові до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтермаркет»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кодфіш Холдінгс»про визнання недійсним (нікчемним) договору оренди, укладеного 18.03.2009р. між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди нерухомого майна від 18.03.2009р. було укладено між відповідачами без одержання згоди позивача як іпотекодержателя зазначеного майна, відтак, згідно зі ст. 12 Закону України «Про іпотеку», такий договір є нікчемним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2010р. у справі № 51/639, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2010р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.09.2010р. у справі № 51/639 скасовано.

За резолюцією Голови Господарського суду міста Києва від 08.11.2010р. справу № 51/639 передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2010р. справу № 51/639 прийнято до свого провадження суддею Трофименко Т.Ю., присвоєно їй номер № 51/639-36/416, розгляд справи призначено на 29.11.2010р.

В судовому засіданні 29.11.2010р. представник позивача надав суду письмові пояснення, в яких позовні вимоги повністю підтримує.

Представники відповідачів в судове засідання 29.11.2010р. не з’явилися, вимог суду, викладених в ухвалі суду від 10.11.2010р., не виконали.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.11.2010р. було надіслано на адреси відповідачів, вказані в позовній заяві. Зазначену ухвалу відповідач-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтермаркет», отримав 15.11.2010р., що підтверджується підписом його представника на зворотному боці повідомлення про вручення поштового рекомендованого відправлення № 0103012471592. Ухвалу суду відповідачу-2 - Товариству з обмеженою відповідальністю «Кодфіш Холдінгс», було надіслано на адресу відповідача-2, вказану в позовній заяві та в Довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії АЕ № 105781, наданій позивачем.

На підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва –

ВСТАНОВИВ:

Між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України»(нове найменування - Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України») (далі іпотекодержатель, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтермаркет»(далі іпотекодавець, відповідач-1) 25.11.2005р. укладено договір іпотеки № 6005Z187, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В., зареєстрований за № 8455.

За умовами вказаного договору, з метою забезпечення виконання зобов'язань відповідача-1 перед позивачем за укладеною між ними Генеральною угодою № 6005141 від 25.11.2005р. (з наступними змінами), відповідач-1 передав належне йому на праві власності нерухоме майно в іпотеку позивачу, а саме: земельну ділянку (кадастровий номер 21002035) несільськогосподарського призначення загальною площею 17338,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Наукова - Княгині Ольги, та будівлю загальною площею 6 771,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Княгині Ольги, 120, реєстраційний номер 12562255 (далі предмет іпотеки).

Відповідно до п. 1.1 договору іпотеки в редакції договору № 6 від 16.09.2008р. про внесення змін до договору іпотеки іпотекою за цим договором забезпечуються вимоги іпотекодержателя до іпотекодавця, що випливають з Генеральної угоди № 6005N1 від 25.11.2005р., укладеної між іпотекодавцем та іпотекодержателем з наступними змінами та доповненнями з урахуванням усіх кредитних та інших договорів, які є додатками до вказаної угоди на даний час та стануть такими додатками в майбутньому, в межах загальної суми 240000000,00 грн. по наданню певних сум грошей в обмін на зобов’язання іпотекодавця щодо повернення заборгованої суми, сплати процентів та інших платежів, строком остаточного погашення іпотекодавцем усіх заборгованостей до 31.12.2015р. включно.

Згідно з п. 1.3 договору іпотеки в редакції договору № 5 від 04.07.2008р. про внесення змін до договору іпотеки предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у кредитному договорі зобов’язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, є земельна ділянка (кадастровий номер 21002035) несільськогосподарського призначення загальною площею 17338,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Наукова-Княгині Ольги, та будівля (літ. А-2) загальною площею 6771,3 кв.м. (реєстраційний номер 12562255), що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Княгині Ольги, 120.

Будівля (літ. А-2) належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на будівлю, виданого 25.10.2005р. Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради.

За умовами договору іпотеки (пункти 2.3.3, 2.4.5) іпотекодавець взяв на себе зобов'язання без письмової згоди іпотекокодержателя не здійснювати дій, пов'язаних з передачею предмета іпотеки третім особам, та лише за письмовою згодою іпотекокодержателя передавати предмет іпотеки у спільну діяльність чи розпоряджатись ним іншим чином.

Згідно із ч. 3 ст. 9 Закону України «Про іпотеку»іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки, зокрема, в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про іпотеку»правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

При цьому, при укладенні договору іпотеки його сторонам роз'яснено, зокрема, положення статті 12 Закону України «Про іпотеку», про що зазначено в п. 1.10 договору іпотеки.

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтермаркет»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кодфіш Холдінгс»(далі відповідач-2) 18.03.2009р. укладено договір оренди щодо нерухомого майна, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки.

Згідно з п. 1.1 договору оренди орендодавець (відповідач-1) передає, а орендар (відповідач-2) приймає за плату на певний строк у користування окреме індивідуально визначене майно –будівлю торгового центру, розташовану за адресою: м. Львів, вул. Княгині Ольги, 120, загальною площею 6771,3 кв.м. Орендар має право користуваитсь земельною ділянкою, яка знаходиться під будівлею та прилеглої до будівлі розміром, що є необхідним для його підприємницької діяльності та на виконання цілей цього договору.

Відповідно до п. 10.1 договору оренди строк оренди за цим договором складає 1090 днів з моменту підписання акту приймання-передачі об’єкту.

Позивач вважає, що вказаний договір оренди нерухомого майна, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки, є нікчемним, оскільки його було укладено без письмової згоди позивача як іпотекодержателя.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Правочином, відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить вичерпний перелік вимог, додержання яких є необхідно для чинності правочину, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про іпотеку»правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Недійсним, в силу ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судом встановлено, що договір оренди нерухомого майна від 18.03.2009р. було укладено між відповідачами без одержання згоди позивача як іпотекодержателя зазначеного майна, відтак, згідно зі ст. 12 Закону України «Про іпотеку», такий договір є нікчемним.

Суд відзначає, що Верховний Суд України в листі від 24.11.2008р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»стосовно положення ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу про те, що не вимагається визнання правочину недійсним судом, якщо його недійсність встановлена законом, зазначив наступне: «така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо».

Таку ж позицію висловив Вищий господарський суд України у своєму Інформаційному листі від 13.08.2008р. № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»(пункт 20).

Що стосується заперечень відповідача-2 з посиланням на те, що на момент розгляду справи відсутній предмет спору, оскільки оскаржуваний договір оренди від 18.03.2009р. було розірвано на підставі додаткової угоди від 24.09.2009р., а також те, що договір, дія якого на момент звернення до суду з позовом є припиненою, може бути визнаний недійсним лише за зверненням сторін такого договору, а позивач не є стороною договору оренди, судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Зазначена норма означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оскаржуваного правочину недійсним має зворотну силу в часі.

Частина друга статті 236 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється, не встановлює винятків із правил ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України. Натомість ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України конкретизує норму абзацу першого ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Саме ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України встановлено, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не виникають не тільки ті права та обов'язки, настання яких сторони передбачали з моменту укладення правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому. Тобто, чинне законодавство не обумовлює неможливості визнання договору недійсним внаслідок припинення його дії.

Момент, з якого нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є таким, а також припинення можливості настання у майбутньому прав та обов'язків за такими правочинами, імперативно встановлені частинами 1 та 2 ст. 236 Цивільного кодексу України, і не можуть бути змінені судом. Тому в разі задоволення судом позову про визнання правочину недійсним в рішенні не слід вказувати ні момент, з якого правочин є недійсним, ні про припинення можливості настання прав та обов'язків за правочином у майбутньому (п. 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 07.04.2008р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).

Крім того, Вищим арбітражним судом України у листі від 24.01.1997р. № 01-8/25 на питання: «Чи можливе прийняття арбітражним судом рішення про визнання договору недійсним, якщо сторони домовились про його розірвання до розгляду справи по суті?»вказав: «Недійсна ж угода за загальним правилом вважається недійсною з моменту її укладення (ст. 59 Цивільного кодексу України) і не створює будь-яких правових наслідків. Таким чином, якщо сторони домовились про розірвання договору до вирішення спору, пов'язаного з визнанням цього договору недійсним, арбітражний суд повинен вирішити такий спір по суті незалежно від домовленості сторін»(вказується у зв'язку зі збереженням актуальності після набрання законної сили новою редакцією Цивільного кодексу України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Положеннями ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначається, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що оскаржуваний договір оренди від 18.03.2009р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтермаркет»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кодфіш Холдінгс», підлягає визнанню недійсним (нікчемним).

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним (нікчемним) договір оренди від 18.03.2009р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтермаркет»(61001, м. Харків, пр-т Гагаріна, 7/1, код ЄДРПОУ 13827416) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кодфіш Холдінгс»(03191, м. Київ, вул. Лятошинського, 4-а/289, код ЄДРПОУ 34714532), щодо оренди будівлі загальною площею 6771,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Княгині Ольги, 120, реєстраційний номер 12562255, та права користування земельною ділянкою (кадастровий номер 21002035) несільськогосподарського призначення загальною площею 17338,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Наукова-Княгині Ольги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтермаркет»(61001, м. Харків, пр-т Гагаріна, 7/1, код ЄДРПОУ 13827416) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»в особі Філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»в місті Львові (79000, м. Львів, пл. Міцкевича, 4, код ЄДРПОУ 09805171) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кодфіш Холдінгс»(03191, м. Київ, вул. Лятошинського, 4-а/289, код ЄДРПОУ 34714532) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»в особі Філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»в місті Львові (79000, м. Львів, пл. Міцкевича, 4, код ЄДРПОУ 09805171) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Суддя                                                                                          Т.Ю.Трофименко

Повний текст рішення складено 01.12.2010р.