Ухвала суду № 126723584, 27.02.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

27 лютого 2025 рокуСправа №160/7848/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛуніної О.С за участі секретаря судового засіданняКамінської С.В. за участі: представника позивача Алексєєнка А.І. представника відповідача-2 Віціної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро клопотання Міністерства внутрішніх справ України про залишення без розгляду позовної заяви в адміністративній справі №160/7848/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу координації пенсійних виплат Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №160/7848/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу координації пенсійних виплат Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

07.02.2025 від представника відповідача 2 Міністерства внутрішніх справ України до суду надійшла заява про залишення без розгляду позовної заяви.

В обґрунтування вказаного клопотання відповідач-2 зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Зазначає, що Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 04.07.2022 №51-IV та від 04.04.2006 №3591-IV, зокрема, до редакції пункту «б» статті 12 Закону, що визначали права і обов`язки громадян, відповідно до статті 57 Конституції України були доведенні до відома населення у порядку, встановленому законом. Отже, на думку відповідача-2 зі змінами в законодавчому акті позивач не міг бути обізнаний, так як останні були доведені до громадян у встановленому законом порядку. Зазначає, що досягнувши 45-річного віку 31.10.2004, позивач будь-яких дій щодо реалізації свого права на отримання пенсії за нормами пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, в редакції що була чинна станом на 31.10.2004, не вживав, що на думку відповідача свідчить зі змісту позовної заяви. Зазначає, що тільки майже через 20 років позивач звернувся до суду із даним позовом, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду. Отримання позивачем 01.12.2023 року листа МВС України від 20.11.2023 №Н-33819/49-31201-2023 на думку відповідача не змінює момент з якого позивач, повинен був дізнатись про порушення, своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Позивачем жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до суду не надано та не наведено поважних обставин, яуі не залежали від його волевиявлення та пов`язанні з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку. У зв`язку із викладеним відповідач-2 вважає, що існують достатні підстави для залишення позову без розгляду.

Розглянувши клопотання Міністерства внутрішніх справ України про залишення без розгляду позовної заяви в адміністративній справі №160/7848/24, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, абз. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що позивач 23.09.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з питання призначення йому пенсії.

01.11.2023 від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшла відповідь в якій зазначено, що позивачу слід звернутися до уповноваженого органу, звідки його було звільнено зі служби з питання оформлення матеріалів для призначення пенсії за вислугу років.

07.11.2023 року позивач звернувся із заявою до Міністерства внутрішніх справ України з питання призначення йому пенсії відповідно до закону України від 09.04.1992 №2262-ХII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

У справі міститься відповідь Міністерства внутрішніх «про розгляд заяви», яку позивач отримав 01.12.2023 року з якої видно, що позивач саме з цієї відповіді дізнався про порушення свого права.

При цьому, суд зазначає, що з позовною заявою до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позивач звернувся 26.03.2024 року, що підтверджується штемпелем вхідної кореспонденції суду, тобто в межах строку встановленого ч. 2ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України право на звернення до суду та способи судового захисту кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За приписами ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Крім того, Європейським судом з прав людини у справі «Мушта проти України» зазначено, що не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

При цьому, суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії» ).

Отже, суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі здійснення справедливого правосуддя.

Так, встановлення строків звернення до суду має на меті дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій, натомість дана мета не може перешкоджати основній меті - здійснення справедливого судочинства.

Тому не можна застосовувати формальні підходи для вирішення питання щодо пропуску строку звернення до суду, в порівнянні з метою - здійснення справедливого судочинства.

Суд вважає за необхідне зазначити, що питання доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог частини 2 статті 6 КАС України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, наведені позивачем доводи щодо строку подання позовної заяви, а саме що він не є пропущеним, суд вважає обґрунтованими, а подану позовну заяву поданою в рамках ч. 2ст. 122 КАС України.

Таким чином, наведені відповідачем у клопотанні про залишення позовної заяви без розгляду обставини щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, у своїй сукупності спростовуються матеріалами справи.

За викладених обставин, суд вважає заяву Міністерства внутрішніх справ України року про залишення без розгляду позовної заяви в адміністративній справі №160/7848/24 не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 44, 45, 248, 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Міністерства внутрішніх справ України про залишення без розгляду позовної заяви в адміністративній справі №160/7848/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу координації пенсійних виплат Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали суду складений 04.03.2025 року.

Суддя О.С. Луніна