Рішення № 12671485, 06.12.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.12.10 р.                     Справа № 14/170пд                               

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „М’ясний продукт”,

ЄДРПОУ 33603926, м.Горлівка

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий

банк”, ЄДРПОУ 19357325, м.Київ в особі Донецької філії Товариства з

обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк”,

ЄДРПОУ 26353084,

м.Донецьк

про визнання недійсними іпотечного договору №60/Zквіп-07 від 31.10.2007р., договорів

застави рухомого майна (обладнання) №60/Zк-07-1 від 24.10.2007р., №60/Zк-07-2 від

24.10.2007р. та №61/Zк-07-3 від 14.11.2007р.

Суддя Левшина Г.В.          

Представники:

від позивача: не з’явився

від відповідача: Чернієнко Ю.Г.-по дов.

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „М’ясний продукт”, м.Горлівка, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк”, м.Київ в особі Донецької філії Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк”, м.Донецьк, про визнання недійсними іпотечного договору №60/Zквіп-07 від 31.10.2007р., договорів застави рухомого майна (обладнання) №60/Zк-07-1 від 24.10.2007р., №60/Zк-07-2 від 24.10.2007р. та №61/Zк-07-3 від 14.11.2007р.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на нікчемність кредитного договору на відкриття невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії від 31.10.2007р. №61/К-07, в забезпечення виконання якого були підписані оспорювані правочини, внаслідок порушення вимог ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, вимог закону щодо обов’язкової реєстрації кредитного договору Національним банком України.

Відповідач надав відзив на позовну заяву від 28.07.2010р., в якому проти позовних вимог заперечує. В обгрунтування своїх заперечень проти позову відповідач посилається на повну відповідність оспорюваних правочинів вимогам закону.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, господарський суд встановив:

31.10.2007р. між сторонами був підписаний кредитний договір №61/К-07 на відкриття невідновлювальної кредитної лінії.

Відповідно до п.1.1 вказаного договору (з урахуванням додаткових договорів) банк зобов’язався відкрити позивачу відкличну невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію та в її межах надати кредитні кошти на наступних умовах: ліміт кредитування, валюта ліміту кредитування – еквівалент 4500000,00 грн., що змінюється відповідно до Графіка зменшення ліміту кредитування, наведеного у додатку №1 до договору, валюти кредиту – долар США, українська гривня, строк кредитної лінії – з 31.10.2007р. по 09.07.2010р. включно, мета використання коштів – придбання обладнання, процентна ставка – 15,0% річних (у доларах США), 22,0% річних (в українській гривні), комісія за підготовку та оформлення договору – 150,00 грн.

Для забезпечення виконання умов кредитного договору позивачем, між сторонами були укладені іпотечний договір №60/Zквіп-07 від 31.10.2007р., договори застави рухомого майна (обладнання) №60/Zк-07-1 від 24.10.2007р., №60/Zк-07-2 від 24.10.2007р. та №61/Zк-07-3 від 14.11.2007р.

Виходячи зі змісту позовної заяви, кредитний договір від 31.10.2007р. №61/К-07 є нікчемним.

Зокрема, в ч.2 ст.198 Господарського кодексу України передбачено, що грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Як вказує позивач, із цієї норми Господарського кодексу України вбачається, що здійснення грошових операцій, до яких у контексті положень ст.345 Господарського кодексу України відносяться і кредитні операції банків, в іноземній валюті може здійснюватися виключно у випадках і в порядку, прямо передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Згідно ст.5 вказаного Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. За приписом п.”в” ч.4 ст.5 Декрету індивідуальної ліцензії потребує в тому числі надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

За твердженням позивача, оскільки кредитний договір №61/КВ-07 на відкриття невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії від 31.10.2007р. зі змінами та доповненнями передбачав надання позивачу саме мультивалютного кредитування з лімітом у розмірі 4500000,00 грн. у гривневому еквіваленті та встановлював процентну ставку у доларах США на рівні 15,0% річних, остільки на даний кредитний договір мають розповсюджуватися приписи ст.5 вказаного вище Декрету відносно необхідності попереднього отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Проте, як вказує позивач, відповідач не мав індивідуальної ліцензії Національного банку України на вчинення цієї банківської кредитної операції в іноземній валюті, внаслідок чого кредитний договір вчинено з порушенням вимог ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Крім цього, відповідно до п.1.7 Постанови Правління Національного банку України від 17.06.2004р. №270 „Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам”, договори, які передбачають виконання резидентами-позичальниками боргових зобов'язань в іноземній валюті перед нерезидентами за залученими від них кредитами підлягають обов'язковій реєстрації Національним банком України відповідно до Указу Президента України від 27.06.1999р. №734 „Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства”.

Пункт 1 Указу Президента України встановлює, що договори, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за запозиченими у них кредитами, позиками в іноземній валюті, підлягають реєстрації Національним банком України.

Проте, кредитний договір від 31.10.2007р. №61/К-07 не було зареєстровано Національним банком України.

Як наслідок, за твердженням позивача, кредитний договір від 31.10.2007р. №61/К-07 є нікчемним, що не потребує підтвердження або визнання в судовому порядку.

Відповідно до ст.548 Цивільного кодексу України недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

З урахуванням викладеного, позивачем заявлені вимоги про визнання недійсними іпотечного договору №60/Zквіп-07 від 31.10.2007р., договорів застави рухомого майна (обладнання) №60/Zк-07-1 від 24.10.2007р., №60/Zк-07-2 від 24.10.2007р. та №61/Zк-07-3 від 14.11.2007р.

Відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов від 28.07.2010р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, суд приймає до уваги заперечення відповідача та вважає позовні вимоги неправомірними, такими, що підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов’язків (ст.11 Цивільного кодексу України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво– чи багатосторонніми (договори) (ст.202 Цивільного кодексу України).

Заявляючи позов про визнання недійсними іпотечного договору, договорів застави згідно ст.548 Цивільного кодексу України, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст.203 Цивільного кодексу України, а саме: 1)зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3)волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4)правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов”язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 Цивільного кодексу України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 “Позика” глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 “Кредит” і не випливає із суті кредитного договору. Викладене міститься у ст.1054 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч.3 ст.533 Цивільного кодексу України.

Визначення терміну “іноземна валюта” як “валютної цінності” містить ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, зокрема, ст.1 Декрету визначає, що іноземна валюта – це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Як встановлено ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”:

- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;

- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;

- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;

- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України №275 від 17.07.2001р.

Стаття 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” відносить до кредитних операції, зазначені у п.3 ч.1 та у п.п.3-7 ч.2 ст.47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.

Як встановлено судом, відповідач станом на час укладання кредитного договору, мав видані Національним банком України банківську ліцензію №67 від 13.12.2001р. на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Отже, відповідач має право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій.

Крім того, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, до цього часу ці межі законодавчо не встановлені. Отже, будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті (незалежно від строків та сум) отримання індивідуальної ліцензії не потребують.

Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №483 від 14.10.2004р. використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Отримувачем відсотків, комісій за кредитним договором є відповідач (банк), таким чином, посилання позивача на обов’язкове одержання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, є помилковим.

Посилання позивача на п.1.7 постанови Правління Національного банку України від 17.06.2004р. №270 „Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам”, згідно з якою, договори, що передбачають виконання резидентами-позичальниками боргових зобов’язань в іноземній валюті перед нерезидентами за залученими від них кре6дитами підлягають обов’язковій реєстрації Національним банком відповідно до Указу Президента України від 27.06.1999р. №734, судом до уваги не приймаються.

Зокрема, згідно п.1.15 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” резидентами є юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території. Нерезиденти це юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.

Як встановлено судом, як позивач так й відповідач є юридичними особами, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території, тобто, є резидентами. Викладене підтверджується наданими до матеріалів справи свідоцтвами про державну реєстрацію, довідками з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, статутами тощо.

Одночасно, постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004р. №270 „Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам” встановлено порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті, у тому числі поворотної фінансової допомоги, від нерезидентів, а також порядок надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам.

Як наслідок, за висновками суду, дія положення не розповсюджується на правовідносини сторін, що виникли за кредитним договором від 31.10.2007р. №61/К-07.

Статтями 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем до матеріалів справи не надано будь–яких доказів, які б підтверджували той факт, що кредитний договір від 31.10.2007р. №61/К-07 суперечить нормам закону, є нікчемним.

Відповідно до ст.548 Цивільного кодексу України недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

Враховуючи висновки суду щодо відсутності доказів нікчемності кредитного договору від 31.10.2007р. №61/К-07, позов про визнання недійсними іпотечного договору №60/Zквіп-07 від 31.10.2007р., договорів застави рухомого майна (обладнання) №60/Zк-07-1 від 24.10.2007р., №60/Zк-07-2 від 24.10.2007р. та №61/Zк-07-3 від 14.11.2007р. підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „М’ясний продукт”, м.Горлівка до Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк”, м.Київ в особі Донецької філії Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк”, м.Донецьк про визнання недійсними іпотечного договору №60/Zквіп-07 від 31.10.2007р., договорів застави рухомого майна (обладнання) №60/Zк-07-1 від 24.10.2007р., №60/Zк-07-2 від 24.10.2007р. та №61/Zк-07-3 від 14.11.2007р.

В судовому засіданні 06.12.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 06.12.2010р.

Суддя