Постанова № 12670213, 18.11.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 листопада 2010 року 16:44 № 2а-17477/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О. при секретарі судового засідання Очколясу О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Мостобуд"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків

проскасування податкових повідомлень-рішень

За участю представників:

від позивача : Сергієнко Ю.В.

від відповідача: Гладун Є.В., Хантюк С.О.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 18.11.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство «Мостобуд» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень - рішень №0001614230/0, №000162430/0 від 20.11.2009р.

Позивач на момент подання позову перебував у статусі Відкритого акціонерного товариства «Мостобуд». У звязку із необхідністю приведення організаційно-правової форми позивача у відповідність з вимогами ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства»від 17.09.2008р., загальними зборами акціонерів ВАТ «Мостобуд»26.03.2010р. було прийняте рішення про зміну організаційно-правової форми акціонерного товариства з «відкритого»на «публічне», на підставі чого відповідні зміни до Статуту були зареєстровані та Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією видано свідоцтво серії А01 №365580 від 30.03.2010р. про реєстрацію Публічного акціонерного товариства «Мостобуд».

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та зазначив, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є безпідставними, оскільки висновки акту перевірки базуються виключно на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22.06.2009р., яке було скасоване ухвалою Апеляційного суду м. Києва, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. За наведених обставин, представник позивача просить суд скасувати оспорювані податкові повідомлення рішення.

Представник відповідача у письмових запереченнях та в судовому засіданні позов не визнав, мотивуючи тим, що позивачем неправомірно завищено податковий кредит з ПДВ за період 01.01.07р. 31.12.2008 р., що визначений на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Фірма «Магнум-С», статут та свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ якого визнано недійсними на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22.06.2009р. В звязку з цим, податковим органом встановлено порушення пп. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та винесені податкові повідомлення рішення №0001614230/0, №0001624230/0 від 20.11.2009р., яке вважає правомірними та винесеними у відповідності до чинного законодавства.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізованої державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено невиїзну документальну перевірку Відкритого акціонерного товариства «Мостобуд» (код ЄДРПОУ 01386326) з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток ат податку на додану вартість пр. проведенні взаєморозрахунків із ТОВ «Фірма Магнум-С»(код ЄДРПОУ 34601301) за період із 01.01.2007р. по 31.12.2008 року та складено акт перевірки №492/42-30/01386326 від 06.11.2009р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в періоді що перевірявся на суму 1604089,00 грн.;

- пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та виявлено заниження податку на прибуток в періоді що перевірявся на загальну суму 1975818,00 грн.

З аналізу Акту перевірки вбачається, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», стало рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22.06.2009р. у справі №3987/09, яким було визнано недійсним статут ТОВ «Фірма Магнум-С» та визнано недійсним реєстрацію в к платника податку на додану вартість. Відповідно СДПРІ у м. Києві по роботі з ВПП прийшла до висновку, що всі укладені між ВАТ «Мостобуд»та ТОВ «Фірма Магнум-С»договори, а також підписані на їх виконання акти виконаних робіт, податкові накладні є недійсними з моменту їх вчинення.

На підставі зазначеного акту перевірки, СДПІ у м. Києві по роботі з прийняті податкові повідомлення рішення від 20.11.10р.:

- №0001624230/0, яким визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 2406133,50 грн., в т.ч. 1604089,00 грн. - основний платіж, 802044,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №0001614230/0. яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 3951636,00 грн., в т.ч. 1975818,00 грн. основного платежу, 1975818,00 грн. штрафні (фінансові) санкцій.

Правомірність вказаних повідомлень рішень є предметом даного спору.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, ВАТ «Мостобуд»як платник податків та зборів взяте на облік в Спеціалізованій державній податковій інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків та згідно свідоцтва №35479246 від 10.04.2002р. в періоді, що перевірявся, був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Як свідчать матеріали справи та встановлено актом перевірки, між ВАТ «Мостобуд», в особі його відокремлених структурних підрозділів Мостобудівельний загін №2 і Мостобудівельний загін №103 та ТОВ «Фірма Магнум-С», в особі директора Булейко Руслана Валерійовича, було укладено договори про надання послуг: №1/02-9 від 01.02.2007р., №1/02-9/8 від 01.01.2008р., №37 від 01.02.2007р., №37/1 від 01.02.2007р., №37/2 від 01.02.2007р., №1/02-2/8 від 28.12.2007р. та №1/02-4/8 від 28.12.2007р.

Згідно акту перевірки, відповідачем зроблений висновок, що угоди, укладені між ВАТ «Мостобуд», в особі його відокремлених структурних підрозділів Мостобудівельний загін №2 і Мостобудівельний загін №103 та ТОВ «Фірма Магнум-С», в особі директора Булейко Руслана Валерійовича, є недійсними в силу закону, оскільки правочини не відповідають загальним умовам дійсності правочину. Зокрема, відсутнє вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідальність внутрішній волі, а також у однієї з сторін правочину відсутній необхідний обсяг цивільної правоздатності.

Даний висновок зроблений податковим органом на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22.06.2009р. по справі №3987/09, яким визнано недійсним з моменту реєстрації статут ТОВ «Фірми Магнум-С», визнано недійсною реєстрацію ТОВ «Фірма Магнум-С»в якості платника податку на додану вартість з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість.

Проте, як свідчать матеріали справи, вищевказане рішення суду не набрало законної сили, оскільки ухвалою Апеляційного суд м. Києва від 22.10.2009р. скасовано рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22.06.2009р. по справі №3987/09 скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Крім того, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 30.03.2010р. закрито провадження за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Фірма Магнум-С», треті особи: ДПІ у голосіївському районі м. Києва, Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація про визнання недійсним статуту та державної реєстрації ТОВ «Фірма Магнум-С».

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, дотримання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК, до них належать: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Відповідно до ст. 190 ЦК України майном вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обовязки. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну припинення цивільних прав та обовязків (п.1. ст.202 ЦК України).

Усі інші підстави за яких відповідач вважає правочин, спрямованим на порушення публічного порядку не є такими, що порушує публічний порядок і як наслідок не може бути визнаний нікчемним, оскільки наділений всіма ознаками оспорюваного правочину, передбаченого п.3 ст.215 ЦК України.

Крім того, відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (ч.1 ст. 234). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ч.2 ст. 234).

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобовязані складати фінансову звітність.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпункт 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає, що валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарський діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У відповідності до вищевказаних договорів ТОВ «Фірма Магнум-С» надало ВАТ «Мостобуд»послуги на загальну суму 9483928,00, в тому числі ПДВ 1 580 654,70 грн.

Згідно акту перевірки, розрахунки між субєктами господарювання проводилися у безготівковій формі. Фактичне виконання робіт підтверджується актами виконаних робіт (послуг). Заборгованості за даними бухгалтерського обліку ВАТ «Мостобуд»по розрахункам з ТОВ «Фірма Магнум-С» станом на 31.12.2008р. не значиться.

Актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до валових витрат та до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам Бостобудівельного загону №2 ВАТ «Мостобуд»та Мостобудівельного загону №103 ВАТ «Мостобуд» з ТОВ «Фірма Магнум-С»зроблено на підставі первинних документів, а саме: Акти виконаних робіт на загальну суму 9483928,00 грн., в т.ч. ПДВ 1580654,70 грн., податкових накладних на загальну суму 9624535,00 грн., в т.ч. ПДВ 1604089,00 грн., суми ПДВ по яким були включені до реєстру отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди, що підтверджується п. 3 акту перевірки.

Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, як того вимагає пп.5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд дійшов висновку про безпідставність тверджень СДПІ м. Києва по роботі з великими платниками податків щодо неправомірності формування позивачем валових витрат.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 3951636,00 грн. та винесення податкового повідомлення рішення №0001614230/0 від 20.11.2009р., яке підлягає скасуванню.

Відносно правомірності визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 2406133,50 грн. за порушення вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суд зазначає наступне.

Суд не погоджується з висновками податкового органу та вказує на те, що договори про виконання робіт та первинні документи не визнавалися недійсними в судовому порядку, що не заперечується відповідачем.

Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України «Про податок на додану вартість».

Тому, при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість, насамперед, слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків і не суперечать спеціальному Закону.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Виходячи зі змісту пункту 7.4. ст.7 Закону, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) чи основних фордів з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Згідно з п. 7.4.5 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 цього ж Закону, податкова накладна, має містити : порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

В даному випадку, видані та зазначені вище податкові накладні оформлені у відповідності до вимог наведеної норми, чого не заперечує представник відповідача.

Разом з тим, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за необхідне звернути увагу на те, що обставини реєстрації платником податку на додану вартість контрагентів мають істотне значення для вирішення спору стосовно правомірності формування податкового кредиту, оскільки відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники цього податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до ч.4 ст. 87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Відповідно до ч.4. ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»датою державної реєстрації юридичної особи є дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи. Відповідно до ч.2 ст. 108 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч.1 с.91 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство повязує виникнення цивільної правоздатності.

В силу ч.1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, закріпленого нормами процесуального права, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Так, з метою встановлення додаткових обставин по справі, Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 05.10.2010р. витребував від Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відомості щодо фінансово-господарської діяльності ТОВ «Фірма Магнум-С»(код ЄДРПОУ 34601301).

Відповідно до письмових пояснень ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 01.11.2010р. ТОВ «Фірма Магнум-С»з 28.09.2006р. перебуває на податковому обліку в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва. Дата реєстрації платником податку на додану вартість 19.10.2006р. Податкові декларації з податку на додану вартість за 2007 -2008 роки до ДПІ подавались. Свідоцтво платника ПДВ анульовано 18.06.2009р. в звязку з поданням підприємством заяви форми 3-ПДВ за власним бажанням. Інформація щодо наявності рішень судів України, які вступили в законну силу, щодо скасування державної реєстрації ТОВ «Фірма Магнум-С»- відсутня.

Таким чином, судом встановлено, що на момент вчинення та виконання договорів ТОВ «Фірма Магнум-С»перебувало в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та було платником податку на додану вартість.

Рішення про виключення з реєстру платників ПДВ не може мати зворотної дії в часі, тобто поширюватися на правовідносини, що виникли до їх прийняття, а відтак - не може поширюватись і на податкові накладні, видані у цей період, та господарські операції, які мали місце до прийняття такого рішення. Тим більш, що рішення суду на яке посилається відповідач було скасовано в апеляційному порядку.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься і обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за необхідне зазначити, що наявність мети, включеної до складу правопорушення та наявність незаконного заволодіння майном підлягають обов'язковому доведенню субєктом влади Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Позивачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем у справі та контрагентом вказаних договорів в період з січня-травня 2008 року.

Жодного факту донарахування податку на додану вартість контрагенту позивача ТОВ «Фірма Магнум-С»на підставі поведеного контролюючого заходу, в межах реалізації контролюючих функцій, державною податковою службою не подано.

Крім того, позивачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у відповідачів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та/або нікчемним та застосування відповідної адміністративно-господарської санкції.

Укладаючи угоди із своїми контрагентами позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосубєктності (сукупність господарських прав і обовязків сторін) договору, тобто здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобовязання, нести за ними відповідальність, тощо.

З огляду на викладене, а також те, що судом встановлено здійснення позивачем господарських операцій, підтвердження податкового кредиту та витрат відповідними документами, як того вимагає пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та враховуючи наявність законних підстав для здійснення даних господарських операцій, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту в сумі 1604089,00 грн.

А тому, суд вважає висновки акту перевірки від 06.11.2009р. щодо порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, пп.7.4.5, п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»такими, що не відповідають дійсності, отже, податкове повідомлення - рішення від 20.11.2009р. №0001624230/0 підлягає скасуванню.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги про скасування податкових повідомлень рішень №0001614230/0, №0001624230/0 від 20.11.2009р. винесених СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків є обґрунтованими, підтвердженими відповідними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Мостобуд»в даному випадку підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 69, 71, 112, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Скасувати податкові повідомлення рішення від 20.11.2009р. №0001614230/0, №0001624230/0 Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя П.О. Григорович