Постанова № 12669567, 29.10.2010, Одеський окружний адміністративний суд

Справа №2а- 8222/10/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2010 року           

          Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «ТРАНСКВІК»до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень –рішень від 10.06.2010р. № 0000982301/0, № 0000992301/0 та від 12.08.2010р. № 0000982301/1, № 0000992301/1, –

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «ТРАНСКВІК»(надалі по тексту –Позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області (надалі по тексту –Відповідач) від 10.06.2010р. № 0000982301/0, № 0000992301/0 та від 12.08.2010р. №0000982301/1, № 0000992301/1.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі зазначивши, що Відповідач в ході проведення перевірки прийшов до хибних висновків, оскільки з огляду на те, що поставка імпортного товару відбувалася на замовлення оптових покупців, та за рахунок добре проведеної логістики, Позивачу вдалося мінімізувати витрати пов'язані з оформлення, експедуванням, та зберіганням, перевезенням вантажів, які дозволяли при мінімальних оптових торгівельних націнках отримувати прибуток. Вартість торгівельної націнки на оптовій партії становила приблизно 3%, що дозволяло при великих обсягах поставки товарів, працювати Позивачу з прибутком, а тому висновки Відповідача про те, що ціна імпортованого товару з метою обчислення податку на додану вартість регулюється нормами Закону України «Про ПДВ»та митного законодавства, та встановлюється на рівні договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечив у повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки з боку Позивача були встановлені порушення, які знайшли своє відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржуване рішення є законним.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд встановив наступне.

В період з 06.05.2010р. по 20.05.2010р. Відповідачем проведено планову виїзну перевірку приватного підприємства «Трансквік»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 09.06.2008р. по 31.12.2009р., валютного та іншого законодавства за період з 09.06.2008р. по 31.12.2009р. За результатами перевірки складено акт від 03.06.2010р. №1267/23-3/35898898 (а.с.12-34).

В ході перевірки Відповідач прийшов до висновку, що Позивачем порушено пп.1.20.5 п1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. №334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 499873 грн. Даний висновок зроблено у зв’язку з тим, що Позивачем не включено до складу валових доходів суми різниці між договірною ціною –ціною продажу товару та митною вартістю товару. На думку Відповідача Позивач на порушення пп.1.20.5 п1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.94 p. №334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.97 p. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями): яким визначено, що: «у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною визначається ціна встановлена згідно із принципами такого регулювання...»занижено валові доходи за період з 09.06.2008 р. по 31.12.2009 р. у сумі 1 999 490 грн. у тому числі за 3 квартал 2009 року у сумі 954 844 грн. Таким чином ціна імпортованого товару з метою обчислення податку на додану вартість регулюється нормами Закону України «Про податок на додану вартість», та митного законодавства, та встановлюється та рівні договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості.

Суд з даними висновками Відповідача не погоджується у зв’язку з наступним.

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. № 334/97 –ВР (надалі по тексту Закон № 334/97-ВР), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункт 1.20.8 Закону № 334/97-ВР, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 Закону № 334/97-ВР, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону № 334/97-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Суд приходить до висновку, що при визначенні рівня звичайних цін товарів Відповідач діяв не у межах наведеної норми законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що представником відповідача не заперечувалось.

Твердження представника відповідача про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не грунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

Крім того, відповідно до норм ст. 259 та ст. 267 Митного кодекс України від 11.07.2002р. № 92-ІV (надалі по тексту –МК), митна вартість визначається на основі цін, по яким товари придбаваються за межами митної території України.

Таким, чином придбання товарів на території України та за її межами не може бути порівняльними (співставними) умовами для визначення звичайної ціни. Крім того, відповідно до положень Цивільного кодексу України, сторони договору є вільними щодо визначення умов договору, стосовно ціни договору , яка є суттєвою умовою договору, крім випадків, коли ціни (тарифи, ставки) регулюються законодавством.

Відповідно до ст. 6, ст. 7, ст. 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення»від 03.12.1990р. № 507-ХІІ у народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни та тарифи. Вільні ціни та тарифи встановлюються на усі види продукції, товарів та послуг, за винятком тих, у відношенні до яких застосовується державне регулювання. Державні фіксовані і регульовані ціни встановлюються на ресурси, які впливають на загальний рівень та динаміку цін на товари, та послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари та послуги виробництво яких зосереджено на підприємствах, які займають монопольне (домінуюче) положення на ринку. Перелік таких ресурсів, товарів, послуг, затверджує Кабінет міністрів України.

Таким, чином, товари, які були імпортовані Позивачем, та реалізовані на території України, не входять до вищевказаного переліку, не були віднесені до товарів, стосовно яких встановлена регульована ціна, і відповідно перевіряючи не мають підстав вважати митну вартість таких товарів їх звичайною ціною.

Таким чином, судом встановлено, що висновок Відповідача щодо того, що ціна товарів, реалізованих Позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни є протиправним та таким що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

          Крім того, в ході перевірки, Відповідачем зроблено висновок, що Позивачем порушено п.4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, яким визначено, що база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 399898 грн. Даний висновок було зроблено у зв’язку з тим, що на думку Відповідача, Позивачем занижено податкові зобов’язання з податку на додану вартість внаслідок не включення до складу податкових зобов’язань суми різниці ПДВ між договірною ціною –ціною продажу товару та митною вартістю товару.

З даним висновком Відповідача суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідачем при проведенні перевірки, не взято до уваги абз.2 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, у якому зазначено, що: «у разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари /послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами»Судом встановлено, що різниця між митною вартістю товарів та ціною продажу на території України складає менше 20 відсотків.

Відповідно до ст. 259. МК, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до ст. 260 МК, митна вартість товарів, методи визначення митної вартості та умови застосування визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень МК.

Згідно до ч. 3 ст. 265 МК, якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Відповідно до ст. 266 МК, визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Судом встановлено, що за умовами, контракту та інвойсу поставка відбулася на умовах CIF -Іллічівськ, відповідно до Інкотермс-2000. Це означає, що перевезення, страхування та фрахт входять до ціни товару та сплачені імпортером, тому декларантом було заявлено вартість товару згідно інвойсу продавця. Але митний орган, відповідно до ст. 265 МК самостійно розрахував митну вартість тозарів. Даний факт був встановлений в ході перевірки та не заперечувався представником відповідача в судовому засіданні.

Згідно контракту № WB/TQ-J09 укладеного з компанією MANADGMENT AG»від 20.06.2009р., та інвойсу №WJ-31/0110 від 31.10.2010р. на поставку дверей металевих вхідних на суму 22 637,16 доларів США., (по курсу 7,99 гривен за 1 долар США), було поставлено товарів на суму 180 870, 91 грн.

Визначена митна вартість вищезазначеного товару органом Державної митної служби України становить 204 831,64 гривень, відповідно до ВМД № 500040012/2010/002195 від 26.02.2010р.

Імпортний товар, двері вхідні металеві, згідно Закону України «Про митний тариф України»від 05.04.2001р. № 2371-ІІІ оподатковуються ввізним митом за ставкою 0%. Податок на додану вартість, сплачений митним органам, справляється з митної вартості та становить 40 966,33 гривні. До складу податкового кредиту підприємства відносилась та частина ПДВ сплаченого митним органам, яка відповідала фактурній вартості товару. Різниця між фактурною – згідно інвойсу, та митною вартістю товару склала 11,6% відсотків.

Відповідно до видаткової накладної №11 від 26.02.2010р. на поставку ПП «Стандарт Трейд»за договором №001-12-08-09 від 12.08.09р. дверей металевих вартість реалізованих товарів на території України становить 190 063,4 без ПДВ, (228 076, 08 грн., у т.ч. ПДВ 38 012,68 грн.). Різниця між митною вартістю товару та вартістю реалізації товару на території України становить 7,2 %.

Представником позивача в судовому засіданні зазначено, що поставка імпортного товару відбувалася на замовлення оптових покупців, Позивачу вдалося мінімізувати витрати пов'язані з оформлення, експедуванням, та зберіганням, перевезенням вантажів, які дозволяли при мінімальних оптових торгівельних націнках отримувати прибуток. Вартість торгівельної націнки на оптовій партії становила приблизно 3%, що дозволяло при великих обсягах поставки товарів, працювати підприємству з прибутком. Даний факт представник відповідача в судовому засіданні спростувати не зміг.

          Суд вважає, що Відповідачем не надано доказів правомірності прийнятих рішень про застосування фінансових санкцій до Позивача, в той час як положеннями ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд також вважає за необхідне на підставі положень ч. 2,3 ст.162 КАС України винести постанову, яка б гарантувала дотримання та захист прав, свобод, інтересів особи, яка звернулась за судовим захистом.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

                                         П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов приватного підприємства «ТРАНСКВІК»до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень –рішень від 10.06.2010р. № 0000982301/0, №0000992301/0 та від 12.08.2010р. № 0000982301/1, № 0000992301/1 –задовольнити частково.                                                                      

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області від 12.08.2010р. №0000982301/1.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області від 12.08.2010р. №0000992301/1.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

                    Суддя                                                             С.О. Cтефанов

29 жовтня 2010 року