Постанова № 12667253, 18.11.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

18.11.10Справа №2а-11875/10/18/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Лавренчук О.В. , за участю секретаря Дехтяренко А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Мале приватне підприємство Кентравр»

до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Приватне підприємство «Евро-ДГ»

про скасування податкових повідомлень-рішень.

за участю представників:

від позивача Кручко Ф.О., довіреність №14/5 від 22.05.2010 р., НОМЕР_1;

від відповідача не з»явився;

від третьої особи Маліченко Л.Т., довіреність б/н від 01.07.10 р., НОМЕР_2.

Суть спору. Приватне Підприємство “Мале приватне спортивне підприємство “Кентавр” (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Керчі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Керчі №0000302301/0 від 03.03.2010р. (№0000302301/1 від 02.04.2010р.), №0000302301/2 від 21.06.2010р., №0000302301/3 від 31.08.2010р.), якими позивачу визначено податкове зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 1647508,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення вимог ст.19 Конституції України, Закону України “Про систему оподаткування” вийшов за межі своїх повноважень та визначив ПП “МПСП “Кентавр” податкове зобовязання з платежу, що не передбачений законом, а саме податку на прибуток приватних підприємств, помилково тлумачить приписи законодавства України, що регулює порядок укладання, виконання договорів підприємством з іншим субєктом господарювання. Окрім того, на думку позивача оскаржувані податкові повідомлення-рішення мають бути скасовані з тих підстав, що за основу взятий акт ДПІ в Заводському районі м. Миколаєва від 18.02.2009 року №655/23-600/32755158, який постановою Миколаївського окружного адміністративного суду справа (2-а-6732/09/1470), залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2010 року, визнано таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства; визнано протиправними дії ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, які полягають в визнанні правочинів, укладених ПП «Евро-ДГ» з контрагентами такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, в тому числі із договору від 18.07.2006 року №37 з ПП «МПСП «Кентарвр»; визнано протиправними дії ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, які полягають в визнанні відсутніми обєктів, які підпадають під визначення статей 3-5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та у визнанні даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток за період з 01.10.2006 року по 30.09.2008 року недійсними.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 14.09.2010 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду.

Представники позивача та третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, причини неявки суду не повідомив.

В матеріалах справи місяться заперечення проти адміністративного позову у яких відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які зявились в судове засідання, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно дослідивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

В період з 04.02.10 по 10.02.10 посадовими особами Державної податкової інспекці в м.Керчі проведено виїзну планову перевірку Приватного підприємства “Мале приватне спортивне підприємство “Кентавр” щодо підтвердження відомостей, отриманих від осіб, яка мала правові відносини з платниками податків ПП «Евро-ДГ» та ЗАТ «Вегас-М» за період 01.10.2006 року по 30.09.2008 року, за результатами якої складено акт №184/23-1/16331041 від 15.02.2010 року (а.с.11-31).

На підставі акту перевірки №184/23-1/16331041 від 15.02.2010 року ДПІ в м.Керчі прийняті податкові повідомлення-рішення №0000302301/0 та за результатами адміністративного оскарження через дріб 1 -3 про визначення ПП “МПСП “Кентавр”податку на прибуток приватних підприємств у сумі 1098339,00грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 549169,50 грн. на загальну суму 16331041,00 грн. (а.с.62) .

За результатами перевірки, перевіряючі дійшли висновку про наявність ознак нікчемності правочинів, між ПП “МПСП “Кентавр” з ПП «Евро-ДГ», що призвели до порушень: ч.ч. 1, 5 ст. 203, ст. 215, ч.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП “МПСП “Кентавр” з зазначеними у акті перевірки постачальниками. П.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 та п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1098339,00, в тому числі 1 кв.2007 на суму 108487,00 грн.;2 кв.2007 року на суму -132112,00 грн.; 3 кв.2007 року на суму 147792,00 грн.; 4 кв.2007 року 174580,00 грн.; 1 кв.2008 року на суму 200801,00 грн.; 2 кв.2008 року на суму 334567,00 грн. П.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартіть, в загальному розмірі 31486,33 грн., у тому числі січень 2007 року в сумі 31486,33 грн.

Судом встановлено, що позивач 18 липня 2006 року ПП «Евро-ДГ» і ПП “МПСП “Кентавр” уклали договір №37 на покупку та продаж металабрухту на загальну вагу 600 тон, плюс, мінус 5 %. Відповідно до вказаного договору, поставка здійснюється окремими партіями автомобільним транспортом за рахунок продавця. Пунк доставки: м. Керч, вул. Л.Толстого,177. Згідно додаткової угоди від 19.12.2006 року строни домовились змінити п.1.3 договору №37 від 18.07.2006 року щодо ваги металобрухту, яка складає 950 тон, плюс, мінус 5 % (а.с.33-35).

Умови зазначеного договору та додаткової угоди сторонами виконані в повному обсязі, про що свідчать надані суду документи, долучені до матеріалів справи, а саме: специфікації, видаткові накладні, акти прийому-передачі лома чорних металів (а.с. 36-170).

Не погодившись із висновками, викладеними в акті перевірки №184/23-1/16331041 від 15.02.2010 року та визначення податкових зобовязань ПП “МПСП “Кентавр”на підставі спірного податкового повідомлень-рішеня №0000302301/0 від 03.03.2010р. позивач в порядку апеляційного узгодження податкових зобовязань з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 1647508,50 грн. оскаржив його, однак контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення через дріб 1-3, якими сума визначених підприємству зобовязань не змінилася.

Приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач виходив з того, що договір укладений в т.ч. з ПП «Евро-ДГ» у відповідності до : ч.ч. 1, 5 ст. 203, ст. 215, ч.1 ст. 216, ст. 228 ЦК є нікчемними.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, дослідивши докази у справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в т.ч. на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено, що субєкт владних повноважень-орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”від 04.12.1990 року №509-XII встановлено, що Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та обєднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до підпункту 2.1.4 п.2.1 статті 2 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”№2181-III від 21.12.2000р. податкові органивизнані контролюючими органами стосовно податків і зборів (обовязкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Отже вони наділені компетенцією, визначеною підпунктом 2.1.4 п.2.1. ст.2 цього Закону здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати зазначених податків.

Отже органи державної податкової служби у відносинах із субєктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є субєктами владних повноважень.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зясовує, чи використане повноваження, надане субєкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без предявлення упередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Суд вважає помилковим донарахування позивачу податкових зобовязань без урахування укладення договорів та виконання господарських зобовязань, що виникли на підставі договору від 18.07.2006 року №37 та додаткової угоди від 19.12.2006 року.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”від 28.12.1994р. №334, валові витрати виробництва та обігу (далі- валові витрати)це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не повязані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, повязаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті).

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд зазначає, що відповідно до статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках, яка має бути складена відповідно до підпункту 7.2.1 цієї статті. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач надав належні документальні підтвердження правомірності включення до валових витрат витрати, повязані з веденням своєї господарської діяльності за господарськими договорами з ПП «Евро-ДГ».

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов'язання, яке виникає між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин в сфері господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний зробити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію та ін.) або утриматись від виконання певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі і кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Ст.175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині ( ч. 1 ст.207 ГК України)

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ст.208 ГК України) .

Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби можуть звертатись до судів із позовами про визнання угод недійсними та про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

На думку суду таке право органи податкової служби мають реалізовувати виключно при наявності підстав та умов, передбачених законодавством України. Санкція, зазначена в ч. 1 ст. 208 ГК України, не можна застосовуватись за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Суд приймає до уваги те, що ч.1 ст.207 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок.

Відповідно до ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок встановлені ч.2 ст. 228 ЦК України, відповідно до якої правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивілних прав та обовязків (ст.202 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.203 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), що стосується також правочинів, які порушують публічний порядок. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За таких обставин суд приходить до висновку , що органи податкової служби стосовно угод, які вони вважають такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, можуть звертатись до судів із позовами виключно про стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими правочинами, посилаючись на їхню нікчемність.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана зробити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші та ін.) або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Позивач обґрунтовує свої твердження про те, що правочини, укладені між відповідачами, були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства тим, що у Підприємства були відсутні технічні можливості для реалізації металобрухту та макулатури, у нього відсутні основні фонди, виробничі потужності.

Відповідач наполягав на тому, що з матеріалів перевірки позивача, яка була проведена податковими органами, не підтверджено факт відвантаження третьою особою товарів позивачу та його реальне транспортування на адресу останнього.

Податковий орган наполягав на тому, що під час проведення перевірки позивача не виявлено документів, по яких можливо встановити рух товарів від продавця (постачальника) до перевізника, покупця, а також документів, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження товару на адресу позивача.

Відповідач вважає, що вище вказане свідчать про відсутність у позивача наміру створення правових наслідків, що є доказами фіктивності правочинів, укладених з третьою особою.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2009р. Миколаївський окружний адміністративний суд прийняв постанову по справі №2а-6732/09/1470 за позовом Приватного підприємства “Евро-ДГ”до ДПІ в Заводському районі м. Миколаєва про визнання протиправними дій та визнання недійсними висновків акту перевірки. Зазначеною постановою позовні вимоги ПП “Евро-ДГ”були частково задоволені, визнаний акт перевірки Державної податкової інспекції в Заводському районі м. Миколаєва від 18.02.2009р. №655/23-600/32755158 таким, що складений із порушенням, а тому не відповідає вимогам наказу державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327 “Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства”(зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 25.08.2005р. №925/11205). Крім того, були визнані протиправними дії ДПІ в Заводському районі м.Миколаєва, які полягають в визнанні правочинів, укладених приватним підприємством “Евро-ДГ”з контрагентами такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах. Судом також були визнані протиправними дії ДПІ в Заводському районі м. Миколаєва, які полягають в визнанні відсутніми обєктів, які підпадають під визначення статей 3,4,5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та у визнанні даних, відображених в деклараціях з податку на прибуток за період з 01.10.2006р. по 30.09.2008р. Крім того суд визначив протиправними дії ДПІ в Заводському районі м. Миколаєва, які полягають в визнанні відсутніми обєктів, які підпадають під визначення статей 3,4,7 Закону України “Про податок на додану вартість” та у визнанні даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобовязання та податковий кредит за період з 01.10.2006р. по 30.09.2008р. недійсними. В решті позовних вимог провадження по справі було закрито.

При цьому, в постанові Миколаївського окружного адміністративного суду по справі №2а-6732/09/1470 було зазначено, що позивачем ПП “Евро-ДГ” - було доведено, що до прийняття рішення по справі, відповідач не надав висновку щодо повернення сум податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, сплачених останнім в якості податкових зобовязань, визначених в податкових деклараціях, які були визнані в ході проведення перевірки недійсними, а також не здійснив відповідних коригувань валових доходів і податкових зобовязань по особовому рахунку платника податків ПП “Евро-ДГ”. Крім цього, відповідач, не знімаючи з позивача валові доходи і податкові зобовязання, не визнає податковий кредит і валові витрати контрагентів останнього, а відповідні інспекції донараховують їм відповідні суми податків до сплати, що фактично є подвійним оподаткуванням. Адже, відповідно до п. 1.11 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкова декларація - це документ, який подається платником податків до контролюючого органу у строку, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та / або сплата податку, збору (обовязкового платежу). Визнаючи договори позивача нікчемними, а також, визнаючи недійсними відомості, відображені ним у деклараціях з податку на прибуток та з податку на додану вартість за перевіряємий період, відповідач повинен був зняти з підприємства як валові доходи, отриманні ним у звязку з виконанням таких договорів, і податкові зобовязання, розраховані ним, так і валові витрати та податковий кредит, визначені по постачальниках товарів.

Під час розгляду справи №2а-6732/09/1470 судом було встановлено, що висновки ДПІ в Заводському районі м. Миколаєва стосовно того, що при укладанні правочинів, зазначених в акті перевірки, зокрема, договору з Товариством № 05.04.2004 р. № 05/04-01 (з урахуванням додаткової угоди) , ПП “Евро-ДГ”не мав намірів на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, про відсутність первинних документів, які б свідчили про виконання укладених позивачем угод, спростовується наявними у позивача видатковими та прибутковими накладними, податковими накладними, актами виконаних робіт, які надавались ним під час проведення перевірки. Той факт, що зазначені документи були предметом розгляду при проведенні перевірки підтверджує складений ДПІ в Заводському районі м. Миколаєва Додаток №4 до Акту перевірки, в якому визначений перелік документів, яки вивчались податковим органом. При цьому, в якості доказу безпідставності викладених в акті перевірки висновків, Миколаївський окружний адміністративний суд врахував той факт, що ПП “Евро-ДГ” за період, який перевірявся, подавалася податкова звітність та по зазначених в акті договорах здійснювалися перерахування до бюджету ПДВ та податку на прибуток.

Задовольняючи позовні вимоги, Миколаївський окружний адміністративний суд також врахував, що жодного доказу нікчемності правочинів, укладених ПП “Евро-ДГ” за перевіряємий період в акті перевірки не наведено в порушення п. 5.10 Порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затвердженого наказом ДПА України від 18.04.2008р. №266, не було виявлено нікчемності в тому числі договору , укладеного 05.04.2004 р. за № 05/04-01 між відповідачами, із урахуванням господарських звязків за ланцюгом до платника ПДВ, прийняття відповідного повідомлення-рішення за результатами складання акту позапланової перевірки, тощо.

Зазначена постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.12.2009р. по справі №2а-6732/09/1470 за позовом ПП “Евро-ДГ”до ДПІ в Заводському районі м.Миколаєва була залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2010р.

Вивчивши зазначене рішення, суд керуючись ст.72 КАС України, вважає, що не потребує повторного доказування той факт, що укладений між третьою осбою і позивачем договір №37 від 18.07.2006 року та додаткова угода від 19.12.2006 року відповідають вимогам ЦК України та ГК України.

Під час розгляду справи позивачем надані документи, які підтверджують не тільки укладення між ним та третьою особою договору та додаткової угоди, але і їх виконання. Відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з документальним обґрунтуванням.

Вививши зазначені документи, вислухавши пояснення представників сторін , суд прийшов до висновку, що під час розгляду справи були спростовані твердження відповідача про вчинення позивачем правочинів, які суперечать інтересам держави, у звязку з чим відсутні підстави для застосування наслідків, передбачених ст. 208 ГК України, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 18.11.2010 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 23.11.2010р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства «Мале приватне підприємство Кентравр» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомленя-рішеня Державної податкової інспекції в м. Керчі №0000302301/0 від 03.03.2010р. (№0000302301/1 від 02.04.2010р., №0000302301/2 від 21.06.2010р., №0000302301/3 від 31.08.2010р.), якими Приватному підприємству «Мале приватне підприємство Кентравр» визначено податкове зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 1647508,50 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. витрат судового збору.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Лавренчук О.В.