Рішення № 126654570, 16.04.2025, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/17482/24

пр. № 2/759/719/25

16 квітня 2025 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Бондарчук М.І., розглянувши без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиції сторін

Аргументи позивача

27 серпня 2024 року до суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (далі - Товариство) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

Позов обґрунтований тим, що:

- 22 травня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали договір про споживчий кредит № 5065130 (далі також - договір № 5065130) на суму 15 000,00 гривень;

- 16 грудня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» уклали договір факторингу № 16/12-2021-43, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» набуло права вимоги за договором № 5065130;

- 10 березня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» і Товариство уклали договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-03/2023/01, за яким Товариство набуло права вимоги за договором № 5065130;

- свої зобов`язання за договором № 5065130 ОСОБА_1 не виконав, у результаті чого утворилася заборгованість у сумі 89 110,76 гривень, з яких:

13 823,00 гривень - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту);

73 787,76 гривень - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги;

1 500,00 гривень - заборгованість за комісіями.

Позиція відповідача

ОСОБА_1 на позовні вимоги не відреагував, про судовий розгляд справи був повідомлений належним чином, у тому числі через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України.

Відзив на позовну заяву відповідач не подав.

ІІ. Процесуальні дії суду

04 вересня 2024 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, у якій визначив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

17 грудня 2024 року суд направив на адресу ОСОБА_1 ухвалу про відкриття провадження у справі, а також примірник позовної заяви і додатків до неї.

Поштовий конверт, яким відповідачу на його зареєстроване місце проживання суд направив ухвалу про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками, повернувся до суду без вручення. На довідці про причини повернення / досилання стоять відмітки «повертається» та «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 47).

Суд зауважує, що листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника - суду.

Також суд повідомляв ОСОБА_1 про розгляд справи через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України (а.с. 48).

З огляду на викладене, суд ужив всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Проте відповідач у встановлений судом строк заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмовий відзив на позов не подав.

За таких обставин, суд вирішує справи за наявними матеріалами відповідно до положень частини п`ятої статті 279 і частини 8 статті 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Обставини, які встановив суд

2 травня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (Кредитодавець) і ОСОБА_1 (Позичальник) уклали договір про споживчий кредит № 5065130 (а.с. 5-8).

За цим договором Кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4. термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит (пункт 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 15 000,00 гривень.

Кредит надається загальним строком на 30 днів з 22.05.2021 (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 21.06.2021 (пункти 1.3., 1.4. договору).

Комісія за надання кредиту: 1500,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 5 625,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (пункти 1.5.1., 1.5.2. договору)

Згідно з п. 1.6. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до положень п. 2.3.1.1. договору Позичальник має право неодноразово прожовувати строк кредитування за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на вебсайті Товариства і є невід`ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту в таких розмірах: у разі продовження строку кредиту на 3 дні - 3% від поточного залишку кредиту, на 7 днів - 5% від поточного залишку кредиту, на 15 днів - 10% від поточного залишку кредиту

За змістом п. 2.3.1.2. договору Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилася до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових), проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою.

Відповідно до положень п. 7.1. договору сторони домовились, що повне виконання зобов`язань повинно відбутись не пізніше дати, встановленої у п. 1.4. договору.

Відповідно до графіку платежів (додаток № 1 до договору № 5065130) до 21 червня 2021 року Позичальник мав сплатити 22 125,00 гривень, з яких: 15 000,00 гривень - сума кредиту; 5 625,00 гривень - проценти за користування кредитом; 1 500,00 гривень - комісія за надання кредиту (а.с. 9).

Згідно з паспортом споживчого кредиту (додаток № 2 до договору № 5065130) сума кредиту становить 15 000,00 гривень; строк кредитування - 30 днів; у розділі «Додаткова інформація» викладений зміст пунктів 2.3.1.1., 2.3.1.2. договору (а.с. 9, зворот - 10).

Договір підписаний Позичальником електронним підписом з одноразовим ідентифікатором S40067, що підтверджується довідкою про ідентифікацію від 22.05.2021 (а.с. 11, зворот).

Відповідно до анкети-заяви на кредит № 5065130 сума кредиту 15 000,00 гривень; дата повернення кредиту 21.06.2021; комісія за надання кредиту 1 500,00 гривень; проценти за користування кредитом 5 625,00 гривень; позичальник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (а.с. 10, зворот - 11).

Відповідно до платіжного доручення № 46870843 від 22.05.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 150 000,00 гривень; призначення платежу: кошти згідно з договором № 5065130 (а.с. 12).

Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 5065130 (відомостями про щоденні нарахування та погашення), складеним Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан», станом на 16.12.2021 заборгованість ОСОБА_1 за договором № 5065130 становить 40 730,26 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 13 823,00 гривень, заборгованість за процентами 25 407,26 гривень, заборгованість за комісіями 1 500,00 гривень. При цьому ОСОБА_1 сплатив 1 177,00 гривень тіла кредиту, 2 540,00 гривень процентів за кредитом, 1 177,00 гривень комісії за пролонгацію.

(а.с. 12, зворот - 13, зворот).

16 грудня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (Клієнт) і Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (Фактор) уклали договір факторингу № 16/12-2021-43 (а.с. 16-18).

За цим договором Клієнт (первісний кредитор) зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги в сумі 43 427 967,63 гривень, а Фактор зобов`язується, здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить Клієнту, і стає новим кредитором за договорами фінансових послуг, укладених між Клієнтом і боржниками (пункт 2.1. договору факторингу).

Відповідно до п. 6.1.4. договору факторингу право вимоги переходить до Фактора після здійснення повної оплати фінансування з моменту підписання сторонами Акта приймання-передавання Реєстру боржників (додаток № 4), який є підтвердженням передачі Фактору права грошової вимоги до боржників, після чого Фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно переданого права вимоги.

Відповідно до п. 7.1. договору факторингу розмір фінансування за Реєстром боржників становить 1 563 897,11 гривень. Фактор здійснює фінансування на користь Клієнта шляхом одноразового перерахування суми грошових коштів протягом п`яти банківських днів з дати підписання цього договору.

Відповідно до платіжного доручення № 3550010 від 20.12.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «Мілоан» грошові кошти в сумі 1 563 897,11 гривень, без ПДВ; призначення платежу: оплата лоту згідно з договором факторингу № 16/12-2021-43 від 16.12.2021 (а.с. 18).

Згідно з Актом приймання-передавання Реєстру боржників в електронному вигляді за договором факторингу № 16/12-2021-43 від 16.12.2021 від 16 грудня 2021 року Клієнт передав, а Фактор прийняв реєстр боржників в електронному вигляді, наданий на флеш-носії у розмірі 548 Кбайт. Загальна кількість боржників 1880 (а.с. 18, зворот).

Згідно з Актом приймання-передавання Реєстру боржників за договором факторингу № 16/12-2021-43 від 16.12.2021 від 16 грудня 2021 року Клієнт передав, а Фактор прийняв реєстр боржників кількістю 1880 штук, після чого від Клієнта до Фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і Фактор стає кредитором по відношенню до божників стосовно заборгованостей (а.с. 18, зворот).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 16/12-2021-43 від 16.12.2021 (додаток № 3 до договору факторингу) Клієнт передав, а Фактор прийняв право вимоги до ОСОБА_1 на суму 40 730,26 гривень (а.с. 19-21).

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», станом на 10.03.2023 заборгованість ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» становить 89 110,76 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 13 823,00 гривень, заборгованість за процентами 73 787,76 гривень, заборгованість за комісіями 1 500,00 гривень (а.с. 14).

10 березня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (Первісний кредитор) і Товариство (Новий кредитор) уклали договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-03/2023/01 (а.с. 23-25).

Відповідно до п. 1.1., 1.2. договору про відступлення прав вимоги за своєю правовою природою цей договір є правочином з передання Первісним кредитором шляхом продажу прав вимоги, визначених у цьому договорі Новому кредитору. Жодне з положень цього договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на його виконання, не вважатимуться фінансування Первісного кредитора Новим кредитором

За цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Первісному кредитору, а Новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги Первісного кредитора до боржників, зазначених у додатках № 1 та № 3 до цього договору, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників за договорами позики (кредитними договорами) з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них. Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошові кошти в розмірі і в порядку, що визначені цим договором (пункт 2.1. договору про відступлення прав вимоги).

Відповідно до п. 5.2. договору про відступлення прав вимоги права вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором та набутими (прийнятими) Новим кредитором в день належного підписання сторонами Акта приймання-передачі Реєстру боржників у друкованому (підписаному) вигляді (додаток № 4).

Згідно з Актом прийому-передачі реєстру боржників від 10 березня 2023 року за договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-03/2023/01 Первісний кредитор передав, а Новий кредитор прийняв реєстр боржників кількістю боржників 29141 (а.с. 26).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-03/2023/01 (додаток № 3 до договору про відступлення прав вимоги) Первісний кредитор передав, а Новий кредитор прийняв право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 5065130 на суму 89 110,76 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 13 823,00 гривень, заборгованість за процентами 73 787,76 гривень, заборгованість за комісіями 1 500,00 гривень (а.с. 27-28).

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором, складеним Товариством, станом на 10.08.2024 заборгованість ОСОБА_1 за договором № 5065130 становить 89 110,76 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 13 823,00 гривень, заборгованість за процентами 73 787,76 гривень, заборгованість за комісіями 1 500,00 гривень (а.с. 15).

ІV. Мотиви суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частина перша статті 4 ЦПК України).

Одним зі способів захисту цивільних прав, згідно із п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в справі № 756/1384/20).

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Між сторонами у справі виникли правовідносини щодо виконання зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору № 5065130) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору № 5065130) договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19.

Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частини перша, друга статті 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно із ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VII від 15.11.2016 договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 Закону України "Про електронну комерцію" (у редакції, чинній на час укладення договорів) розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України "Про платіжні системи та переказі коштів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України. Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15-ц Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Особові рахунки та виписки з них обов`язково мають складатися на паперових та/або електронних носіях. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (п. 57, п. 59, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, адже вони підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені відповідачем протягом операційного дня та є підтвердженням виконаних за день операцій.

У постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 464/3214/16 Верховний Суд виснував, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов`язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості.

За змістом ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Тобто в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (статті 625 ЦК України) в розмірі, визначеному договором або законом.

Відповідно до ч.8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

У постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц Верховний Суд виснував, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

У постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу

Пунктом 1 частини 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду навела такі ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Отже, для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про факторингу, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (див. (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12).

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

У постанові від 30 листопада 2022 року в справі № 334/3056/15 Верховний Суд зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, суд під час розгляду цієї справи має оцінити надані сторонами докази і відповісти на такі питання:

1) чи є кредитний договір укладеним?

2) чи виконали сторони кредитного договору свої зобов`язання за ним?

3) чи перейшло до Товариства право вимоги за кредитним договором?

4) чи правильно нарахована заборгованість за кредитним договором?

V. Оцінка суду

На підтвердження укладення відповідачем договору № 5065130 позивач надав копію кредитного договору № 5065130, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» і відповідачем 22.05.2021, який підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що зазначений договір є укладеним, оскільки одноразовий ідентифікатор за своєю сутністю є комбінацією цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При цьому, без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» і здійснення ним всього алгоритму дій, необхідних для отримання кредиту, договір між ним та кредитодавцем не був би укладений.

На підтвердження виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» зобов`язань за кредитним договором Товариство надало платіжне доручення № 46870843 від 02.09.2021, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 грошові кошти в усім 15 000,00 гривень; призначення платежу: кошти згідно з договором 5065130.

Суд бере до уваги зазначений доказ, оскільки він є первинним документом в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

На підтвердження переходу до Товариства прав вимоги за договором № 5065130 позивач надав договір факторингу № 16/12-2021-43 від 16.12.2021, акт приймання-передавання Реєстру боржників, витяг з Реєстру боржників до договору факторингу № 16/12-2021-43 від 16.12.2021, платіжне доручення № 3550010 від 20.12.2021 про перерахування грошових коштів у сумі 1 563 897,11 гривень на виконання договору факторингу № 16/12-2021-43 від 16.12.2021, договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-03/2023/01 від 10.03.2023, акт прийому-передачі реєстру боржників, витяг з Реєстру боржників до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-03/2023/01.

Зазначені докази беззаперечно підтверджують перехід до Товариства права вимоги до ОСОБА_1 за договором № 5065130 від 22.05.2021.

Однак розрахунок процентів за користування кредитом суд оцінює критично.

У пунктах 1.3., 1.4. договору № 5065130 зазначено, що кредит надається загальним строком на 30 днів з 22.05.2021. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 21.06.2021.

Відповідно до п. 1.5.2. договору № 5065130 проценти за користування кредитом: 5625,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до положень п. 7.1. договору сторони домовились, що повне виконання зобов`язань повинно відбутись не пізніше дати, встановленої у п. 1.4. договору.

У додатках до договору № 5065130 визначено, що Позичальник мав сплатити 22 125,00 гривень, з яких: 15 000,00 гривень - сума кредиту; 5 625,00 гривень - проценти за користування кредитом; 1 500,00 гривень - комісія за надання кредиту.

Водночас поданий позивачем розрахунок процентів за користування кредитом дозволяє виснувати, що нарахування відсотків здійснювалося поза межами встановленого строку кредитування і всупереч узгодженій вартості кредиту.

Суд акцентує, що умови кредитного договору повинні бути чіткими та зрозумілими, а нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами фінансових послуг тлумачаться на користь споживача.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача за відсотками, суд застосовує тлумачення "contra proferentem" та керується чітко обумовленими між сторонами договору № 5065130 умовами, якими визначено тіло кредиту, строк кредитування і розмір відсотків та комісії, а не завуальованими умовами, викладеними зокрема у п. 1.6., 2.3.1.1, 2.3.1.2 договору № 5065130 (розміщеними в розділі 2 «Умови виконання договору», а не в розділі 1, де визначений строк кредитування), які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом.

Наведене повністю відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності як складовим елементам конституційного принципу верховенства права.

Визначаючи розмір відсотків, що підлягає стягненню, суд ураховує, що відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Мілоан», ОСОБА_1 сплатив 2 540,00 гривень процентів за кредитом, 1 177,00 гривень комісії за пролонгацію. Оскільки умови про пролонгацію договору суд визнав незастосовними у цій справі, сплачені відповідачем кошти в сумі 1 177,00 гривень слід зарахувати як сплату заборгованості за відсотками відповідно статті 534 ЦК України.

З огляду на викладене, суд констатує, що сума заборгованості відповідача за договором № 5065130 становить 17 231,00 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 13 823,00 гривень, заборгованість за процентами за користування кредитом 1 908,00 гривень, заборгованість за комісіями 1 500,00 гривень.

Доказів повернення Отрощенком М.В. зазначених коштів матеріали справи не містять.

VІ. Висновки суду

Товариство пред`явило вимогу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами в сумі 89 110,76 гривень, проте надало докази наявності заборгованості на суму 17 231,00 гривень.

Доказів погашення зазначеної заборгованості ОСОБА_1 не надав, чим порушив права Товариства.

З огляду на викладене, суд задовольняє позов частково.

VІІ. Судові витрати

Розподіл судового збору

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивач при поданні позову сплатив судовий збір у сумі 3 028,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією АБ «УКРГАЗБАНК» № 0454700069 від 16.08.2024 (а.с. 39).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд задовольнив позов частково, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 585,51 грн (17 231,00 грн (розмір задоволених позовних вимог) * 3 028,00 грн (сума сплаченого судового збору) / 89 110,76 грн (розмір заявлених позовних вимог) = 585,51 грн.

Розподіл витрат на професійну правничу допомогу

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й струмування від подання безпідставних позовів.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат:

1) їх дійсність;

2) необхідність;

3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц Верховний Суд зазначив, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У позовній заяві Товариство просило стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 17 000,00 гривень.

До позовної заяви Товариство долучило договір про надання правової допомоги № 01-07/2024, укладений між Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» та Товариством (клієнт) 01.07.2024 (далі - договір) (а.с. 33, зворот - 34).

Згідно з п. 1.1. договору Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Вартість послуг узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до цього договору. Факт надання послуг за договором підтверджується Актом про надання юридичної допомоги, який готується Адвокатським об`єднанням та надсилається Клієнту для підписання не пізніше 10 числа місяця наступного за місяцем, в якому була надана юридична допомога (пункти 4.1., 4.3. договору).

Відповідно до заявки на надання юридичної допомоги № 291 від 30.07.2024 Адвокатське об`єднання і Товариство погодили надання таких правових (юридичних) послуг із супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 :

- надання усної консультації з вивченням документів вартістю 4 000,00 гривень (ціна роботи адвоката з 1 годину - 2 000,00 гривень; витрачений час адвоката - 2 години);

- підготовка пропозицій вартістю 1 000,00 гривень (ціна роботи адвоката з 1 годину - 2 000,00 гривень; витрачений час адвоката - 0,5 годин);

- складання повної заяви про стягнення боргу для подачі до суду вартістю 12 000,00 гривень (ціна роботи адвоката з 1 годину - 3 000,00 гривень; витрачений час адвоката - 4 години) (а.с. 37).

Згідно з актом № 1 про надання юридичної допомоги від 06.08.2024 Адвокатське об`єднання і Товариство погодили надання правових послуг відповідно до заявки на надання юридичної допомоги щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 за договором № 5065130:

- надання усної консультації з вивченням документів вартістю 4 000,00 гривень (ціна роботи адвоката з 1 годину - 2 000,00 гривень; витрачений час адвоката - 2 години);

- підготовка пропозицій вартістю 1 000,00 гривень (ціна роботи адвоката з 1 годину - 2 000,00 гривень; витрачений час адвоката - 0,5 годин);

- складання повної заяви про стягнення боргу для подачі до суду вартістю 12 000,00 гривень (ціна роботи адвоката з 1 годину - 3 000,00 гривень; витрачений час адвоката - 4 години) (а.с. 63).

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу суд ураховує категорію і складність справи, яка є малозначною і типовою для Товариства, обсяг виконаних адвокатом робіт, який є незначним, час витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, який суд уважає неспівмірним з категорією і складністю справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що реальним, необхідним і пропорційним в цій справі є розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 гривень.

З огляду на те, що суд задовольнив 19,34% позовних вимог (17 231,00 грн *100 % / 89 116,76 грн), сума витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 580,20 гривень (3 000,00 грн (розмір реальних витрат) * 19,34% / 100 %) = 580,20 гривень.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 247, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором про споживчий кредит № 5065130 від 22 травня 2021 року в сумі 17 231,00 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 13 823,00 гривень, заборгованість за процентами за користування кредитом 1 908,00 гривень, заборгованість за комісіями 1 500,00 гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» судовий збір у сумі 585,51 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 580,20 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (місцезнаходження: місто Київ, вулиця Мечнікова, будинок 3, офіс 306, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 44276926).

Відповідач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Повне рішення суду складене 16 квітня 2025 року.

Суддя Ю.В. Кравченко