Рішення № 126622286, 14.04.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2025 року №320/4024/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду м. Києва адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (код ЄРДПОУ 00034022, місцезнаходження: 03168, м. Київ, пр-т Повітряних сил, 6), третя особа: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ), третя особа: ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Суть спору.

Представник позивача Скрипки В. О. звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа: ОСОБА_2 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23.02.2024 року № 37/168 про призначення сину загиблого ОСОБА_4 та матері загиблого ОСОБА_2 у період дії воєнного стану солдата ОСОБА_5 у частині визначення розміру одноразової грошової допомоги - 2/3 частини 15 000 000 грн., в сумі 10 000 000 грн. 00 коп. у рівних частках кожному;

- зобов`язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_4 сину загиблого солдата ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 від 31.03.2023 року та листом Кадрового центру Збройних Сил України від 10.11.2023 року № 321/KL/9171 у період дії воєнного стану недоплачену частину одноразової грошової допомоги 15 000 000 грн., у сумі 2 500 000 (два мільйони п`ятсот тисяч) грн. 00 коп.;

-судові витрати, понесені позивачем у зв`язку із розглядом справи покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є колишньою дружиною ОСОБА_5 , загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 під час бойових дій у Калинівці Донецької обл., та законним представником їхнього сина, ОСОБА_6 . Зазначено, що 12.08.2024 року адвокат Данило С. М., в інтересах ОСОБА_1 , направив запит до ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо суми одноразової грошової допомоги, яку має отримати син загиблого. Відповідь на запит 19.08.2024 року підтвердила, що допомога складає 10 000 000 грн., тобто 2/3 від 15 000 000 грн. У подальшому, 18.12.2024 року адвокатом було направлено адвокатський запит до Міністерства оборони України, з метою отримати інформацію, на яких підставах було призначено 10 000 000 грн. за загиблого військовослужбовця, якщо ОСОБА_5 загинув в зоні бойових дій у період воєнного стану, що передбачає виплату в розмірі 15 000 000 грн. та отримати завірену копію протоколу засідання з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. У відповіді зазначено, що до кола осіб, які можуть претендувати на допомогу, входять мати та син загиблого, а також цивільна дружина, право на розподіл частки допомоги якої потребує уточнення. Представник позивача вважає, що Міністерство оборони України протиправно ухвалило рішення про призначення сину загиблого ОСОБА_4 та матері загиблого ОСОБА_2 у сумі 10 000 000 грн. 00 коп. у рівних частках кожному, залишивши резервними 5 000 000 грн. для цивільної дружини, яка, на думку сторони позивача, не має права на отримання відповідних коштів, яке оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. Відповідно, представник позивача просить суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Витребувано у відповідача докази у справі. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 року ухвалено відкласти судове засідання, у зв`язку із неявкою у судове засідання представника відповідача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 року ухвалено у задоволенні заяви представника позивача Данила Сергія Михайловича про проведення судових засідань в режимі відеоконференції у справі № 320/27534/24 відмовити.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 року ухвалено клопотання представника ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задовольнити.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 року ухвалено клопотання представника Міністерства оборони України про участь у судовому засіданні ОСОБА_7 в режимі відеоконференції задовольнити.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 року ухвалено клопотання позивача про залучення третіх осіб задовольнити. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 . За ініціативою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 року ухвалено клопотання представника ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задовольнити.

Протокольною ухвалою від 04.04.2025 року ухвалено задовольнити усне клопотання представника позивача про розгляд адміністративної справи 320/4024/25 у порядку письмового провадження, що також підтверджується письмовим клопотанням останнього від 04.04.2025 року, що міститься у матеріалах справи.

Таким чином, подальший розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії здійснюється у порядку письмового провадження.

Позиція сторони позивача у справі.

Позивач ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явилась, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини неявки суд не повідомила.

Уповноважений представник позивача ОСОБА_1 адвокат Данило С. М. у судовому засіданні позовну заяву підтримав, покликаючись на її мотиви, просив суд задовольнити таку у повному обсязі. Окрім цього, надав пояснення по справі. Зокрема, зазначив, що Міністерство оборони України прийняло протиправне рішення, оформлене протоколом засідання комісії МОУ від 23.02.2024 року №37/168 щодо призначення одноразової грошової допомоги сину загиблого ОСОБА_4 та матері загиблого ОСОБА_2 у період воєнного стану. Рішення стосується розміру грошової допомоги в сумі 10 000 000 грн. для сина та матері загиблого, залишивши 5 000 000 грн. резервними для цивільної дружини, яка не має права на отримання цих коштів. Зокрема, вказав, що ОСОБА_3 не має права претендувати на частку грошових коштів як цивільна дружина загиблого, оскільки на момент смерті ОСОБА_5 законодавство не передбачало таких прав для осіб, які не перебували в офіційному шлюбі з померлим.

Також суд враховує подану представником позивача 07.03.2025 року письмову відповідь на відзив, із змісту якої вбачається, що сторона позивача просить суд відмовити у прийнятті та долученні відзиву Міністерства оборони України до матеріалів справи № 320/4024/25. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити в повному обсязі. Крім цього, у відповіді на відзив вказано, що Міністерство оборони України винесло протиправний пункт рішення, оформлений протоколом засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23.02.2024 №37/168 про призначення сину загиблого ОСОБА_4 та матері загиблого ОСОБА_2 у період дії воєнного стану солдата ОСОБА_5 у частині визначення розміру одноразової грошової допомоги - 2/3 частини 15 000 000 грн., в сумі 10 000 000 грн. 00 коп. у рівних частках кожному, залишивши резервними 5 000 000 грн. для цивільної дружини, яка не має права на отримання відповідних коштів, з посиланням на те, що ОСОБА_3 не є членом сім`ї та не перебувала в зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_5 , на час його загибелі, тобто сторона позивача вказує, що вона не може претендувати на одноразову грошову допомогу, навіть якщо встановить факт спільного проживання з загиблим військовослужбовцем, оскільки законодавством передбачено, що цивільна дружина не має відповідного права.

Позиція сторони відповідача у справі.

Представник відповідача Міністерства оборони України Ісламов В. О. у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Окрім цього, суд приймає до уваги поданий 04.03.2025 року письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що сторона відповідача, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами, не погоджується з вимогами позивача, вважає їх необґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами. Відповідач вважає, що викладені в позовній заяві обставини не відповідають дійсності з огляду на наступне.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю ОСОБА_5 є ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, особи, які мають право на звернення до уповноваженого органу з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю ОСОБА_5 можуть реалізувати своє право протягом трьох років з дня виникнення такого права, тобто з 05.03.2023 року. Протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.02.2024 № 37/168 прийнято рішення про призначення частки одноразової грошової допомоги матері та сину загиблого ОСОБА_5 в розмірі 2/3 частини 15 000 000 грн., в сумі 10 000 000 грн у рівних частках кожному. Тобто, сину позивача було призначено вказану допомогу у розмірі 5 000 000 грн. одноразової грошової допомоги. Листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02.11.2023 року за вих. № 06/23115 надано висновок до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю ОСОБА_5 його цивільній дружині ОСОБА_3 . У зв`язку з наведеними обставинами, виплата одноразової грошової допомоги матері загиблого та сину була здійснена у розмірі 2/3 частини одноразової грошової допомоги. Ураховуючи наявність іншої особи, зокрема, ОСОБА_3 , яка заявила свої наміри щодо отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю ОСОБА_5 , а також той факт, що трирічний строк для його звернення у встановленому порядку для отримання згаданої виплати, ще не сплив, відповідач вважає, що позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_4 нерозподіленої частки одноразової грошової допомоги, що лишилась не виплаченою, є передчасною та необґрунтованою.

Позиція третіх осіб у справі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 , у судове засідання не з`явилась, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини неявки суд не повідомила.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 , у судове засідання не з`явилась, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини неявки суд не повідомила. Довідкою про доставку електронного листа від 17.03.2025 року стверджується, що повістку про виклик до суду у справі № 320/4024/25 було надіслано ОСОБА_3 у її електронний кабінет 12.03.2025 року, таким чином, остання вважається належним чином повідомленою.

Суд звертає увагу, що участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено у ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України, тому неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи без їх участі.

Враховуючи неявку учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд керується вимогами ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши думку учасників справи, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи усі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, суд встановив наступні обставини.

Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , стверджується, що ОСОБА_5 та позивач знаходились у шлюбі з 04.04.2008 року, який зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві, актовий запис № 214. У подальшому, шлюбні відносини між подружжям припинилися та сторони розірвали шлюб.

Родинні зв`язки сина позивача та загиблого військовослужбовця ОСОБА_5 підтверджуються свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , у якому вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_5 та позивача народився син ОСОБА_4 , актовий запис № 451.

Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 стверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, місцем смерті вказана Донецька обл., с. Калинівка, актовий запис № 5196.

Судом встановлено, що копією витягу із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 від 24.02.2022 року, стверджується факт призначення ОСОБА_5 на військову службу відповідно до мобілізаційного плану. З 24.02.2022 року його зараховано до списків особового складу територіального центру комплектування із посадовим окладом у розмірі 2 730 грн. на місяць.

Копією витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 07.05.2022 року стверджується, що рядовий ОСОБА_5 вважається таким, що 07.05.2022 року здав та вибув для подальшого проходження служби в АДРЕСА_4 .

Довідкою від 15.06.2022 року, видана військовою частиною НОМЕР_7 , підтверджується, що ОСОБА_5 проходив військову службу у цій частині з 08.05.2022 року.

Довідкою про причину смерті, видана 07.03.2023 року, стверджується, що смерть ОСОБА_5 , 1971 року народження, настала ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок вибухової травми під час бойових дій.

Суд приймає до уваги, що зазначені документи разом свідчать про мобілізацію, проходження служби та обставини загибелі військовослужбовця під час виконання обов`язків у зоні бойових дій.

Так, 12.08.2024 року представником позивача адвокатом Данило С. М., в інтересах ОСОБА_1 , було надіслано адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо розміру грошової допомоги, яка підлягає виплаті сину загиблого військовослужбовця ОСОБА_5 .

У відповіді від 19.08.2024 року на адвокатський запит зазначено, що на підставі протоколу Комісії Міністерства оборони України від 23.02.2024 року №371/168 матері та сину загиблого призначено одноразову допомогу в розмірі 10 000 000 грн (2/3 частини від 15 000 000 грн) у рівних частках.

Також у відповіді Міністерства оборони України від 08.12.2024 року № 18-12-АЗ/24-1, яка міститься у матеріалах справи, зазначається, що враховуючи висновок комісії від 23.02.2024 року, на даний час право цивільної дружини загиблого ОСОБА_5 на отримання одноразової грошової допомоги залишається невизначеним, відповідна частка допомоги (1/3) нерозподілена.

Таким чином, надалі, 18.12.2024 року було направлено повторний запит до Міністерства оборони України з вимогою надати інформацію на яких підставах було призначено 2/3 частини від 15 000 000 грн у рівних частинах, а не повну суму.

У відповіді Міністерство оборони України зазначило, що 1/3 частини допомоги залишено нерозподіленою через можливу участь у розподілі цивільної дружини загиблого ОСОБА_3 , право якої потребує уточнення. З`ясовано, що Міністерство оборони України послалося на те, що визначення права цивільного подружжя на виплату регулюється Законом №3515-IX, згідно з яким особа може претендувати на виплату лише за наявності рішення суду про встановлення факту спільного проживання.

Суд приймає до уваги, що ймовірна цивільна дружина ОСОБА_3 зверталася до Дарницького районного суду м. Києва у справі № 753/7192/24 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. У заяві ОСОБА_3 зазначила, що встановлення юридичного факту у цій справі необхідне їй для отримання статусу члена сім`ї загиблого захисника. До того ж, встановлення вказаного факту необхідне заявниці для вжиття заходів щодо подальшої реалізації права на отримання грошової компенсації (допомоги) у зв`язку зі смертю військовослужбовця. Однак ухвалою Дарницького районного суду м. Києва її заява була залишена без розгляду, оскільки вказана справа повинна розглядатися в позовному порядку.

Окрім цього, у матеріалах справи містяться письмові додаткові пояснення у справі представника Міністерства оборони України, що були подані у Дарницький районний суд м. Києва у справі №753/7192/24. Із змісту останніх вбачається, що Міністерство оборони України вважає, що ОСОБА_3 не надала належних, допустимих і достатніх доказів факту спільного проживання з загиблим військовослужбовцем, як з подружжям без реєстрації шлюбу. Посилання заявниці на редакції статті 16-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, які діяли до 25.08.2022 року та з 29.03.2024 року, є безпідставними, оскільки на момент загибелі військовослужбовця 05.03.2023 року відповідні положення не були чинними та не регулювали правовідносини щодо одноразової грошової допомоги. Також зазначено, що відповідно до статті 21 Сімейного кодексу України, шлюб вважається укладеним лише після державної реєстрації, а проживання однією сім`єю без шлюбу не породжує прав і обов`язків подружжя. Отже, ОСОБА_3 не може вважатися членом сім`ї загиблого у значенні, що надає право на одноразову допомогу. З огляду на це, Міністерство оборони України вважає, що в ОСОБА_3 може існувати спір про право з іншими суб`єктами, що виключає можливість розгляду справи в порядку окремого провадження, відтак у додаткових поясненнях представник Міноборони просить Дарницький районний суд м. Києва заяву про встановлення факту залишити без розгляду.

Щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та права на одноразову грошову допомогу суд встановив наступне.

Як зазначено у позові, після залишення заяви про встановлення факту без розгляду, у подальшому ОСОБА_3 повторно до суду не зверталася.

Окрім цього, відомості про інші судові провадження про встановлення факту спільного проживання з померлим станом на дату прийняття спірного рішення, де стороною є ОСОБА_3 , вказана третьою особою, в якості цивільної дружини ОСОБА_5 , відсутні.

Судом додатково здійснено перевірку наявності судових проваджень за позовом чи заявою ОСОБА_3 на офіційному веб-порталі Судової влади України, за результатами якої жодних записів, у тому числі судових рішень, які б встановлювали певні юридичні факти зі спірного приводу, також відсутні.

Під час судового розгляду справи, залучена до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилась, жодних пояснень та/або заяв по суті спору не надала, відтак не скористалася наданими їй процесуальними правами.

За таких обставин, факт наявності цивільної дружини померлого або обставини наявності будь-якого відкритого судового провадження про встановлення факту спільного проживання третьої особи з померлим - є такими, що не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи.

Релевантні джерела права, акти їхнього застосування

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам позовної заяви, суд виходить із такого.

Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (стаття 1 Основного Закону України).

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій або не вчинення їх у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював низку юридичних позицій, згідно із якими: З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України; припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей; виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності; заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України [абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022].

Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття Закону № 2011-ХІІ).

Тобто, на Державу покладається конституційний обов`язок посиленого соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей.

Згідно із частинами першою, другою статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

Відповідно до частини третьої статті 16-2 Закону №2011-XII розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами першою, восьмою, дев`ятою статті 16-3 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Положеннями ст. 16-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що у випадках, зазначених у п. 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого)..

Батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

Вимогами ч. 9 ст. 16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей закріплено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 Про введення воєнного стану в Україні, №69 Про загальну мобілізацію Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято постанову №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану.

Пунктом 2 Постанови №168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону №2011-XII, крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору (абзац 1 пункту 2).

Абзацами 2-4 пункту 2 Постанови №168 передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення.

Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Спірним питанням у межах розгляду цієї справи є те, чи належить третя особа ОСОБА_3 до членів сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, які відповідно до статті 16-1 Закону №2011-XII мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Повертаючись до предмета спору цієї справи, а саме протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, необхідно зауважити, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивач умотивовує свій позов саме відсутністю доказів на підтвердження статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця, а саме на те, що не надано рішення суду, яким встановлено факт перебування ОСОБА_3 на утриманні загиблого відповідно до Закону №2011-XII, що дають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Проте Міністерство оборони України, як на підставу зменшення позивачу розміру одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, покликається на наявність окрім матері загиблого та сина, ще цивільної дружини померлого, що є підставою для резервування половини одноразової грошової допомоги.

Суд на підставі доповіді про результати проведеної роботи встановив інформацію щодо осіб, які можуть звернутись за одноразовою грошовою допомогою, а саме:

-мати померлого військовослужбовця ОСОБА_2 (для якої призначено допомогу у розмірі 5 000 000 грн.);

-син померлого військовослужбовця ОСОБА_4 (для якого призначено допомогу у розмірі 5 000 000 грн.);

-цивільна дружина померлого військовослужбовця ОСОБА_3 , відносно якої вказано, що інформація потребує уточнення (для якої зарезервовано допомогу у розмірі 5 000 000 грн.).

Як встановлено судом, право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача, яка являється матір`ю сина загиблого військовослужбовця, виникло з 05.03.2023 року, на підставі абз. 8 п. 2 Постанови КМУ № 168, у якій вказано, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у свідоцтві про смерть особи.

Також, у п. 1.4. Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, що затверджені наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 року № 45, передбачено, що: Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) особи ... що вказана у свідоцтві про смерть. Право осіб на отримання одноразової грошової допомоги визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

З огляду на вказане, право осіб на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_5 необхідне визначати за законодавством, що діяло станом на 05.03.2023 року.

Так, згідно зі ст. 16-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у редакції, яка була чинною станом на 05.03.2023 року: У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один з подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Окрім цього, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 21 Сімейного кодексу України: шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Тобто, станом на 05.03.2023 року, коли загинув ОСОБА_5 , законодавець наділив правом на отримання одноразової грошової допомоги лише другого з подружжя, який не одружився вдруге. Таким чином, рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу може бути належною підставою визначати особу щодо якої встановлено цю обставину, як один із подружжя, який не одружився вдруге.

Касаційним адміністративним судом Верховного суду у справі № 120/17960/23 вказано, що рішенням про встановлення факту спільного проживання підтверджується факт того, що ОСОБА_4 спільно проживав, був пов`язаний спільним побутом, мав взаємні права та обов`язки з позивачкою, тобто вони фактично були подружжям, що дає право позивачці на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до частини першої статті 16-1 Закону №2011-XII.

Наведене узгоджується з правовими висновками, сформульованими Верховним Судом у постановах від 06.04.2022 у справі №826/9171/16.

Мотиви та висновки суду при ухваленні рішення.

Дослідивши наявні письмові докази у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов наступних висновків.

Суд звертає увагу на, те, що за своєю природою одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер та спрямована на матеріальну підтримку, наскільки це можливо, всіх членів сім`ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника).

У справі, яка розглядається суд встановив, що Протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.02.2024 року № 37/168 прийнято рішення про призначення частки одноразової грошової допомоги матері та сину загиблого ОСОБА_5 у розмірі 2/3 частини 15 000 000 грн., у сумі 10 000 000 грн у рівних частках кожному.

Тобто, сину позивача було призначено вказану допомогу у розмірі 5 000 000 грн. одноразової грошової допомоги.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02.11.2023 року за вих. №06/23115 надано висновок до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю ОСОБА_5 його цивільній дружині ОСОБА_3 , таким чином відбулось резервування половини одноразової грошової допомоги для останньої.

Разом з цим, матеріали справи не містять доказів про реєстрацію шлюбу між загиблим ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , а також не має підтвердження про встановлення факту спільного проживання чоловіка та дружини без реєстрації.

Під час судового розгляду цієї справи не було виявлено жодних підтверджень наявності цивільної дружини померлого або будь-якого судового провадження щодо встановлення факту спільного проживання третьої особи з померлим.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 08.10.2024 року у справа №280/9248/23 наголошує на тому, що чинним законодавством не передбачено механізму резервування половини (частини) одноразової грошової допомоги за особою із непідтвердженим соціально-правим статусом необхідним для можливості реалізації права у сфері соціального забезпечення (права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у рівних частках на всіх отримувачів), натомість передбачено, що якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги між особами, які мають на неї право, вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Суд критично відноситься до посилання відповідача на наявність цивільної дружини померлого як на підставу для резервування половини одноразової грошової допомоги, оскільки Постанова Кабінету Міністрів від 28.02.2022 року № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану не містить такого поняття, як резервування сум одноразової грошової допомоги на майбутнє.

З урахуванням наведеного, суд робить висновок про те, що у спірних правовідносинах позивач, як мати сина загиблого ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 2 500 000 грн. 00 коп., яка передбачена постановою № 168, у зв`язку із чим призначення і виплата їй 1/3 цієї суми не ґрунтується на вимогах законодавства.

Щодо дискреційних повноважень Міністерства оборони України при прийнятті спірного пункту рішення суд зазначає наступне.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З огляду на викладене вище, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати пункт рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23.02.2024 року № 37/168 про призначення сину загиблого ОСОБА_4 та матері загиблого ОСОБА_2 у період дії воєнного стану солдата ОСОБА_5 у частині визначення розміру одноразової грошової допомоги - 2/3 частини 15 000 000 грн., в сумі 10 000 000 грн. 00 коп. у рівних частках кожному та для належного відновлення порушених прав позивача, враховуючи наявні в матеріалах справи докази і встановлені судом обставини зобов`язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_4 сину загиблого солдата ОСОБА_5 недоплачену частину одноразової грошової допомоги 15 000 000 грн, у сумі 2 500 000 грн. 00 коп.

Такий спосіб захисту суд не вважає втручанням у дискреційні повноваження Міністерства оборони України, оскільки судовим розглядом справи встановлені обставини беззаперечного права позивача на отримання недоплаченої частини одноразової грошової допомоги 15 000 000 грн, у сумі 2 500 000 грн. 00 коп.

Щодо судового збору.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп., що підтверджується квитанцією № 7452-8492-3676-9577 від 24.01.2025 року, а також за другу вимогу майнового характеру у розмірі 15 140 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією № 2744-8490-0497-2077 від 24.01.2025 року, копії яких долучені до матеріалів справи.

Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору у загальній сумі 16 351 грн. 20 коп. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача Міністерства оборони України.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Згідно положень ч. 1 - 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

-розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

-розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, із змісту матеріалів справи вбачається, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката становить у сумі 50 000 грн. 00 коп.

Також суд приймає до уваги прохання уповноваженого представника позивача, згідно якого останній залишає за собою право надати суду детальний опис наданих правничих послуг та відповідні підтверджуючі документи до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Як відомо із вимог ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на прохання представника позивача, а також враховуючи наведене вище, стороні позивача необхідно подати протягом п`яти днів після ухвалення рішення докази щодо розміру витрат, які вона сплатила у зв`язку з розглядом справи (витрати на правничу допомогу).

При цьому, суд роз`яснює стороні позивача, що відповідно до вимог ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (код ЄРДПОУ 00034022, місцезнаходження: 03168, м. Київ, пр-т Повітряних сил, 6), третя особа: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ), третя особа: ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23.02.2024 року № 37/168 про призначення сину загиблого ОСОБА_4 та матері загиблого ОСОБА_2 у період дії воєнного стану солдата ОСОБА_5 (Київський МТЦКСП), що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 від 31.03.2023 року та листом Кадрового центру Збройних Сил України від 10.11.2023 року № 321/KЦ/9171 у частині визначення розміру одноразової грошової допомоги - 2/3 частини 15 000 000 грн., у сумі 10 000 000 (десяти мільйонів) грн. 00 коп. у рівних частках кожному.

Зобов`язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_4 сину загиблого солдата ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 від 31.03.2023 року та листом Кадрового центру Збройних Сил України від 10.11.2023 року № 321/KL/9171 у період дії воєнного стану недоплачену частину одноразової грошової допомоги 15 000 000 грн., у сумі 2 500 000 (два мільйони п`ятсот тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у загальній сумі 16 351 грн. (шістнадцять тисяч триста п`ятдесят одна) 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (код ЄРДПОУ 00034022, місцезнаходження: 03168, м. Київ, пр-т Повітряних сил, 6).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.