Постанова № 12648474, 29.09.2010, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ц

справа № 2а-7795/09/0470

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2010 року м.Дніпропетровськ

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Павловського Д.П.

при секретарі Шевченко Ю.В.

за участі представника позивача Грабового В.М.

представника відповідача Краснікової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Торгова фірма Кватрадо Західно-Донбаської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

05 червня 2009р. до суду надійшов вищезазначений адміністративний позов, у якому позивач просить в изнати недійсними винесені відповідачем: податкове повідомлення-рішення Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції від 23.12.2008р. №0002632342/0 про нарахування товариству з обмеженою відповідальністю Торгова фірма Кватра9799грн. податку на додану та 4900 грн. штрафних (фінансових) санкцій; податкове повідомлення-рішення Західно-Донбаської обєднаної державної податкової інспекції від 23.02.2009 р. №0002632342/1 про нарахування товариству з обмеженою відповідальністю Торгова фірма Кватра9799грн. податку на додану вартість та 4900 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовано адміністративним позовом від 05.06.2009р.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов за викладених у ньому підстав.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на заперечення на позовну заяву, наявне у матеріалах справи від 08.12.2009р. вих.№29195/9/10, яким обґрунтована така позиція.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи представників сторін, суд встановив наступні обставини.

04.09.2007р. збори учасників ТОВ ТФ Квартаприйняли рішення про реорганізацію підприємства шляхом його приєднання до ПП Комбінат Системінвест.

У звязку з реорганізацією позивача відповідач провів позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства.

За результатами перевірки відповідачем складений акт №774/23/2-19156822 від 17.12.2008р., в якому було зафіксовано порушення підприємством ЗУ Про податок на додану вартість, яке призвело до заниження у квітні 2008р. податку на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 9799,38грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0002632342/0 від 23.12.2008р., яким позивачу нараховано 9799грн. ПДВ та 4900грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, позивач подав первинну скаргу на нього. Рішенням першого заступника ЗД ОДПІ від 20.02.2009 р. скаргу підприємства залишено без задоволення. Повторно винесено податкове повідомлення-рішення №0002632342/1 від 23.02.2009р. про нарахування підприємству 9799 грн. податку на додану вартість та 4900 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В порядку адміністративного оскарження позивач звертався спочатку до ДПА у Дніпропетровській обл., а потім - до ДПА України зі скаргами, в яких просив переглянути винесені Західно-Донбаською ОДПІ за результатами перевірки вищезгадані податкові повідомлення-рішення (далі - оскаржувані рішення). В обох випадках оскаржувані рішення відповідача залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Також, у судовому засіданні були досліджені письмові докази, а саме: копії акту №774/23/2-19156822 від 17.12.2008р., повідомлення-рішення Західно-Донбаської ОДПІ № 0002632342/0 від 23.12.2008р., первинної скарги, рішення про результати розгляду первинної скарги (вих.№3971/10/25-008 від 20.02.2009р., повідомлення-рішення Західно-Донбаської ОДПІ №0002632342/1 від 23.02.2009р., повторної скарги, рішення про результати розгляду повторної скарги (вих. № 10363/10/25-008 від 21.04.2009 р.), скарги до ДПА України, рішення ДПА України про результати розгляду скарги (вих.№4643/6/25-0115 від 20.05.2009р.

Відповідно до частин першої та п'ятої ст.59 Господарського кодексу України, припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється, зокрема, шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників.

При цьому у разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обовязки попереднього суб'єкта господарювання. Аналогічні норми передбачені статтями 104, 106, 108 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст.33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців" юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднанню, поділу, перетворення (реорганізації).

Тобто відбувається передача валових активів однієї юридичної особи іншій юридичній особі.

Компенсацією при такій передачі є набуття юридичною особою, що отримала такі активи, прав та обов'язків юридичної особи, що їх передала.

Таким чином, з точки зору податкового законодавства, така операція розглядається як операція з поставки, оскільки при її здійсненні мають місце такі, передбачені п.1.4 ст.1 Закону "Про податок на додану вартість", ознаки, як:

- наявність товару (валові активи юридичної особи);

- перехід права власності (передача валових активів однією юридичною особою іншій юридичній особі);

- наявність компенсації (передача однією юридичною особою своїх прав та обов'язків іншій юридичній особі).

Дійсно, правомірним є твердження позивача про те, що відповідно до пп. 3.2.8 п.3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", операції з поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку іншому платнику податку не є об'єктом оподаткування. Під поставкою сукупних валових активів слід розуміти поставку підприємства як окремого об'єкта підприємництва або включення валових активів підприємства чи його частини до складу активів іншого підприємства. При цьому підприємство-покупець набуває прав і обов'язків (є правонаступником) підприємства, що продає такі активи.

Однак, позивачем не взято до уваги норму пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якої у разі якщо товари (послуги), при придбанні (виготовленні, будівництві, спорудженні) яких було сформовано податковий кредит, у подальшому починають використовуватись в операціях, які не є обєктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з п.1.17 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість", низка термінів, що вживаються в даному Законі, в тому числі терміни "товари" та "основні фонди", розуміють у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Пунктом 1.6 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що товари - це матеріальні та нематеріальні активи, а також, цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Згідно із пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 вказаного Закону, під терміном "основні фонди", слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Тобто, основні фонди, які платник перестає використовувати в своїй господарській діяльності, втрачають статус основних фондів і набувають статусу товару.

Отже, операція передачі валових активів однієї юридичної особи іншій юридичній особі прирівнюється до операції продажу товару (послуг) і в силу пп.6.1 ст.6 Закону України "Про податок на додану вартість" повинна оподатковуватись податком на додану вартість за ставкою 20%.

Враховуючи викладене, в податковому періоді, в якому відбулася передача валових активів на підставі передавального акту (в даному випадку нотаріально-посвідчений акт прийому-передачі активів датується 11.04.2008р.), платник податку - юридична особа, що припиняється, повинен у розділі І декларації з податку на додану вартість "Податкові зобов'язання" відобразити суми податкових зобов'язань, обчислені виходячи із звичайних цін (але не нижче ціни придбання) тієї частини валових активів, при придбанні (виготовленні, будівництві, спорудженні) яких було сформовано податковий кредит.

Отже, в даному випадку позивач повинен був в декларації за квітень 2008р. задекларувати податкове зобов'язання з податку на додану вартість за вказаною вище операцією передачі сукупних валових активів у розмірі 9799 грн.:

9799 грн. = 48996,93 грн. (вартість залишків переданих активів відповідно до акту прийому передачі від 11.04.2008р., з якої 40172,04 грн. - залишки товарно-матеріальних цінностей та 8824,89 грн. - основні засоби) х 20% (ставка податку).

У звязку з тим, що в порушення пп.3.2.8, п.3.2 ст.3, пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивач не задекларував вказану вище суму податкового зобов'язання - 9799 грн., вона була донарахована податковим повідомленням-рішенням, і відповідно до пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" на зазначену суму застосовані штрафні санкції у розмірі 4900 грн. (50% від суми податку).

Позивач помилково вибірково використовує Закон України Про ПДВ, застосовуючи до операції передачі валових активів лише пп.3.2.8 п.3.2 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість", ігноруючи пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону.

При цьому спотворюється зміст цього Закону, що призводить до його неправильного тлумачення.

Необхідно зазначити, що така ж позиція щодо необхідності оподаткування зазначеної вище операції викладена в листах ДПА України від 12.03.2008р. №4372/7/16-1517-05, від 01.04.2008р. №6484/7/16-1517-07 (вказані листи - роз'яснення вже існували на момент передачі позивачем сукупних валових активів і на момент подання декларації з ПДВ за квітень 2008 р.), а також, у листі ДПА України від 25.09.2009р. № 11662/7/16-1516, №9559/6/16-1515-26.

Так, відсутнє неоднакове трактування обов'язків платника податків відповідачем та податковими органами вищого рівня, отже, не вбачається підстав для застосування пп.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо необхідності коригування податкового кредиту шляхом його зменшення на суму податку, який припадає на неамортизовану частину таких основних засобів, з яким незгоден позивач, Західно-Донбаською ОДПІ не застосовувався, податковий кредит підприємству не зменшувався.

Зазначене підтверджується розділом 3.2.2 акту перевірки "Податковий кредит" (стор. 18,19), в якому зазначено, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.10.2004р. по 30.09.2008р. не встановлено його завищення, а також, оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, в яких відсутнє посилання на вказану норму, а йде посилання лише на пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" як на підставу визначення податкового зобов'язання у сумі 9799 грн.

Таким чином, суду не надано належних доказів щодо протиправності дій з боку відповідача та на підтвердження обставин викладених у позовних вимогах.

Виходячи із вищевикладеного, суд доходить висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення , винесені відповідачем, є правомірними та відповідають вимогам чинного законодавства, а отже, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова складена у повному обсязі 04.10.2010р.

Суддя Д.П. Павловський