Рішення № 126433065, 31.03.2025, Літинський районний суд Вінницької області

Справа № 137/1646/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2025 р.

Літинський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Гопкіна П.В.,

за участю секретаря Іванової І.О.,

сторін у справі

прокурора Петрусевич А.Б.,

представника відповідача Літинської селищної ради Ткачук І.Г.,

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Сташко М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Літин цивільну справу за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах Держави до Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на об`єкт нерухомого майна, зобов`язання повернути земельну ділянку, визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Суть звернення

15.11.2024 до суду надійшов зазначений позов мотивований тим, що Вінницькою окружною прокуратурою був виявлений, як на їх думку, факт протиправної реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Вважають, що наявні порушення законодавства, що мали місце під час державної реєстрації права власності на зазначений об`єкт 19.12.2013.

Вважають, що позов слід задовольнити з наступних підстав:

-Порушення законодавства: Прокуратура вважає, що державна реєстрація права власності 19.12.2013 була проведена на підставі документів, які не можуть легітимізувати цю реєстрацію;

-Самочинне будівництво: Були виявлені факти самочинного будівництва належної нерухомості, оскільки будівництво не відповідало вимогам містобудівного законодавства і проводилося без належних дозвільних документів;

-Відчуження нерухомості: ОСОБА_2 стала власником будівлі на підставі договору купівлі-продажу № 491 від 14.06.2022 від ОСОБА_1 . Ця угода ставить під сумнів законність реєстрації прав на будівлю, враховуючи самочинність зведення;

-Несумісність з умовами оренди: Земельна ділянка, на якій збудовано приміщення, не була відведена для цільового використання. Відповідно до договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та Літинською селищною радою, землі були призначені для розміщення тільки тимчасової споруди. ОСОБА_1 була зведена капітальна будівля, що є порушенням.

-Недотримання містобудівних норм: ОСОБА_1 не зареєстрував декларацію про початок будівництва та не отримав дозволи на виконання будівельних робіт, що є причиною для визнання реєстрації права власності недійсною.

У зв`язку з цим, прокуратура просить суд усунути перешкоди у здійсненні права на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, а саме:

-скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_1 ;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0522455100:00:003:0368 площею 0,0050 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 21.10.2015 між Літинською селищною радою та ОСОБА_1 ;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень та земельної ділянки, укладений 14.06.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

-зобов`язати ОСОБА_2 повернути Літинській територіальній громаді в особі Літинської селищної ради земельну ділянку площею 0,0050 га з кадастровим номером 0522455100:00:003:0368. Зобов`язати її привести земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом демонтажу об`єкту самочинного будівництва - будівлі магазину.

Водночас, з огляду на наявність відчуження права власності на ОСОБА_2 , прокуратура також підкреслює, що та угода може бути визнана недійсною через неправомірність самого будівництва.

Процесуальні дії

04.12.2024 представником Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області було подано відзив на позовну заяву. На переконання представника селищної ради основними причинами для відмови у задоволені позову є:

-Законність оренди: Рішенням №525 від 17.04.2009 року було поновлено договір оренди земельної ділянки для підприємницької діяльності, що підтверджує правомірність відчуження;

-Документальне підтвердження: Укладання договору оренди між ОСОБА_1 і Літинською селищною радою 15.05.2009, а також зміни до угоди у 2013 році відповідають нормам законодавства;

-Правочин: Рішенням від 12.06.2015 ОСОБА_1 було надано дозвіл на придбання земельної ділянки комунальної власності, що свідчить про правильність проведення процедури правочину;

-Строки позовної давності: Відповідач вважає, що прокуратура пропустила строки позовної давності щодо оспорюваних прав.

За вказаних підстав представник Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області просить суд відмовити Вінницькій окружній прокуратурі у задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 73-77 том 1).

09.12.2024 прокурором через підсистему «Електронний суд» подано відповідь на відзив Літинської селищної ради у якому наполягається на обгрунтованості позову з огляду на наступне:

-Неправомірність будівництва: Прокурор підкреслює, що Літинська селищна рада заперечує позов, вважаючи будівництво законним. Проте, прокурор стверджує, що наведені у відзиві аргументи не спростовують обставини самочинного будівництва ОСОБА_1 без належних документів і підстав;

-Передумови реєстрації: Прокурор відзначає, що державний реєстратор здійснив реєстрацію прав власності 19.12.2013 на об`єкт на підставі документів, які не відповідають законодавчим вимогам;

-Недостатність документів: Прокурором проаналізовано документи надані для реєстрації, серед яких технічний паспорт і декларація про готовність об`єкта до експлуатації. Вказується на порушення, такі як відсутність підтверджуючих документів на виконання будівельних робіт, які є обов`язковими за чинним законодавством;

-Порушення умов договору оренди: Прокурор вказує, що земельна ділянка спочатку була надана для розміщення тимчасової споруди, а не капітальної будівлі, чим ОСОБА_1 порушив умови договору оренди;

- Подання недостовірної інформації: Прокурор зазначає, що інформація, подана ОСОБА_1 у декларації про готовність, не відповідає дійсності, що підтверджує самочинне будівництво і відсутність правомірних підстав для реєстрації прав власності;

-Правова позиція: Прокурор відзначає, що відповідно до Цивільного кодексу України, самочинне будівництво не може слугувати підставою для набуття права власності, і цей принцип підтверджується відповідними судовими рішеннями.

За вказаних підстав прокурор вважає, що позиція Літинської селищної ради не спростовує суті позову та вважає, що є достатньо доказів для скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно, повернення земельної ділянки у власність громади та визнання правочинів недійсними. Таким чином, прокурор наполягає на задоволенні позову і вважає, що відзив селищної ради не містить переконливих аргументів для його заперечення (а.с. 106-115).

16.12.2024 представником відповідачки ОСОБА_2 адвокат Мазуром О.В. (уповноваженим представляти інтереси останньої на підставі ордеру серії АВ № 1168558 (а.с. 141 том 1) подано відзив на позовну заяву у якому він просить відмовити у задоволені позову з огляду на наступне:

-Неналежний спосіб захисту: Позивач (Вінницька окружна прокуратура) обрав неналежний спосіб захисту, оскільки позов, що стосується усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, є негаторним. Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, негаторний позов подається власником майна для усунення неправомірних перешкод. Однак спірна земельна ділянка вже перейшла в власність ОСОБА_2 , тому даний спосіб захисту не може бути застосований;

-Вимога повернути земельну ділянку: Позовна вимога про повернення земельної ділянки є віндикаційним позовом, оскільки стосується повернення майна, яке було відчужене. Проте ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, оскільки придбала цю ділянку на законних підставах. Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу, добросовісний набувач не може бути позбавлений права власності на майно, якщо не знав про відсутність права на розпорядження ним;

-Щодо демонтажу об`єкту самочинного будівництва: Вимога про зобов`язання провести демонтаж будівлі магазину є безпідставною, оскільки будівля була прийнята в експлуатацію і має відповідні документи, які підтверджують її законність. Позивач не може вважати магазин об`єктом самочинного будівництва, оскільки він був зведений та прийнятий до експлуатації відповідно до чинного законодавства;

-Щодо захисту інтересів держави: Адвокатом зазначається, що на його переконання прокурор не довів наявність у нього повноважень для звернення до суду в інтересах держави відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Прокурор зобов`язаний був обгрунтувати захист про порушення інтересів держави, чого не було зроблено;

-Щодо розпорядження земельною ділянкою: Літинська селищна рада мала повноваження на розпорядження комунальною землею, тому факт продажу земельної ділянки ОСОБА_1 підтверджує відсутність порушень інтересів громади в даному випадку;

За вказаних підстав представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Мазур О.В просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, а наведені у позові аргументи безпідставними (а.с. 135-140 том 1).

31.12.2024 представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Сташко П.М. (уповноваженим представляти інтереси останнього на підставі ордеру серії АВ № 1173126 від 24.12.2024 (а.с. 166 том 1) подано відзив на позовну заяву, у якому зазначає свою позицію та вважає позов необгрунтованими та таким, що не підлягає до задоволення, виходячи з наступних обставин:

-Необгрунтованість тверджень про нецільове використання земельної ділянки: Позивач стверджує, що ОСОБА_1 незаконно побудував магазин на земельній ділянці, не відведеній для цих цілей. Однак, відповідно до укладеного договору оренди між Літинською селищною радою та ОСОБА_1 , земельна ділянка була передана для несільськогосподарського використання, що передбачає можливість розміщення торговельних об`єктів. Додаткова угода до договору оренди підтверджує дозвіл на обслуговування об`єктів громадської забудови;

-Незаконність прийняття в експлуатацію будівлі магазину: Позивач наголошує на незаконності прийняття в експлуатацію будівлі згідно з Постановою КМУ. Однак, будівля була прийнята в експлуатацію відповідно до процедури "будівельної амністії", яка регулює прийняття об`єктів, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт. Інспекція ДАБК підтвердила відповідність магазину вимогам безпечної експлуатації, що є умовою для його легалізації;

-Відсутність порушення законодавства при реєстрації права власності: Після прийняття в експлуатацію будівлі магазину, вона втратила статус самочинного будівництва. ОСОБА_1 надав необхідні документи для реєстрації права власності, які відповідали вимогам чинного законодавства. Вважає, що державний реєстратор здійснив реєстрацію відповідно до норм закону без виявлених порушень;

-Законність придбання ОСОБА_1 земельної ділянки: земельна ділянка, на якій розміщено магазин, була законно отримана ОСОБА_1 і відповідала цільовому призначенню для підприємницької діяльності.

Відтак вважає позовні вимоги необгрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню. Вважає, що відсутні підстави для скасування державної реєстрації прав приватної власності, повернення земельної ділянки та визнання правочинів недійсними через дотримання умов договору, відповідність законодавству та наявністю всіх необхідних документів для легалізації будівлі магазину (а.с. 150 165 том 1).

07.01.2025 прокурором через підсистему «Електронний суд» подано відповідь на відзив у якому зазначає спростування на подані відзиви:

-Законність будівництва: Прокуратура вказує насамочинне будівництво ОСОБА_1 без наявності передбачених законом документів та підстав. Встановлено, що ОСОБА_1 не дотримувавсямістобудівного та земельного законодавствапід час будівництва;

-Порушення договору: Прокуратура зазначає, що земельна ділянка передавалася в оренду лише для розміщеннятимчасових споруд(мала архітектурна форма), а ОСОБА_1 побудувавкапітальну будівлю;

-Процедура реєстрації: У позові акцентується на тому, що ОСОБА_1 отримав реєстрацію права власності на підставі документів, які не відповідали вимогам на момент їх реєстрації. Вказано, що у ОСОБА_1 не булодозволу на будівництво, хоча за змістом законодавства такий дозвіл був необхідним;

- Відсутність належної документації: у відзиві зазначено, що право на виконання будівельних робіт може бути надано лише після подання повідомлення до органу державного архітектурно-будівельного контролю, чого, згідно з даними прокуратури, ОСОБА_1 не зробив. Стверджують, що документи, які підтверджують право власності, не відповідають вимогам, та акцентує на тому, що об`єкт будівництва єсамочинним, що заважає набуттю права власності;

- Прокуратура посилається на норми закону, які визначають, що право на забудову земельної ділянки належить лише її власнику або користувачу, за умови дотримання містобудівної документації та відповідних процедур. Наявність хоча б однієї з ознак самочинного будівництва свідчить про відсутність права власності у ОСОБА_1 (а.с. 238-246 том 1).

Судовий розгляд

У судовому засіданні 31.03.2025 прокурор Петрусевич А.Б. підтримала позов та просила його задовольнити з підстав зазначених у позові. На її думку, порушення полягає в тому, що фізична особа ОСОБА_1 без належних підстав збудував самочинну будівлю, що призвело до відчуження земельної ділянки на неконкурентних засадах. Відзначила, що не було проведено торгів, що могло б призвести до отримання більших коштів за реалізацію майна.

Представник відповідача Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області Ткачук І.Г. у судових дебатах 31.03.2025 виступила з промовою у якій заявила, що селищна рада не підтримує позов прокуратури про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, повернення земельної ділянки та визнання правочинів недійсними. Вона зазначила, що:

-Літинська селищна рада здійснює місцеве самоврядування і роботу сесійно, де приймаються рішення про надання земельних ділянок;

-ФОП ОСОБА_1 звертався до ради з проханням про затвердження проекту відведення земельної ділянки для підприємницької діяльності з облаштуванням автобусної зупинки;

-Після закінчення строку оренди ОСОБА_1 неодноразово звертався про укладення нових договорів оренди, що підтверджує його добросовісність у використанні ділянки;

-Будівля магазину була прийнята в експлуатацію відповідно до норм "будівельної амністії", а не за постановою КМУ, тому не може вважатися самочинним будівництвом.

-Земельна ділянка була передана ОСОБА_1 у власність відповідно до чинного законодавства, і селищна рада дотрималася усіх необхідних вимог при її відчуженні.

На підставі вищевказаного просила відмовити в задоволенні позову прокуратури в повному обсязі. Екземпляр промови судових дебатів долучила до матеріалів справи (а.с. 92-95 том 2).

Відповідачка ОСОБА_2 до судового засідання не з`явилась. Адвокатом Мазуром О.В. на електронну адресу суду 31.03.2025 подано заяву, якою він просить розгляд справи проводити у відсутність відповідачки ОСОБА_2 та її представника, а у задоволені позову просив відмовити (а.с. 91 том 2).

Відповідач ОСОБА_1 до судового засідання не з`явився. Натомість його представник - адвокат Сташко П.М. виступив з позицією, якою просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши покази прокурора та представників відповідачів, оцінивши докази в їх сукупності, надавши їм оцінку суд приходить до наступних висновків.

Досліджені докази

Так, відповідно до рішення Літинської селищної ради Літинського району Вінницької області від 20.02.2004 (а.с. 174 зв. том 1) затверджено проект відведення земельної ділянки в оренду приватному підприємцю ОСОБА_1 площею 50 м.кв. строком на 5 років в межах смт. Літин, з метою здійснення підприємницької діяльності (комерційне використання), розміщення та облаштування об`єкту торгівлі, (мала архітектурна форма) та облаштування автобусної зупинки.

Актом від 02.03.2004 (а.с. 225 том 1) проведено встановлення меж земельної ділянки, що відводиться підприємцю ОСОБА_1 в оренду для комерційного використання.

09.03.2004 між Літинською селищною радою та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки. Відповідно до цього договору, орендар ОСОБА_1 отримав в тимчасове платне користування земельну ділянку площею 0,0050 га, яка розташована в межах населеного пункту АДРЕСА_2 (надалі спірна земельна ділянка). Згідно з пунктом 2.1 даного договору, земельна ділянка передається в оренду для несільськогосподарського використання з метою ведення підприємницької діяльності (комерційного використання), розміщення та обслуговування об`єкта торгівлі малої архітектурної форми (торговий павільйон) та облаштування автобусної зупинки (а.с. 171-174 том 1).

Згідно довідки за № 141 від 10.03.2004 (а.с. 175 том 1) грошова оцінка земельної ділянки площею 50 м.кв. (в т.ч. землі комерційного призначення 50 м.кв.), яка намічена для надання в оренду ПП ОСОБА_1 на території АДРЕСА_1 , становить 3125,00 грн. з урахування коефіцієнтів щорічної індексації.

Відповіддю з архівного відділу від 23.10.2024 зазначається про те, що в протоколах та рішеннях виконавчого комітету Літинської селищної ради Літинського району Вінницької області за 2008 рік, інформацію щодо надання дозволу ОСОБА_1 на розміщення торгівельного павільйону та будівництво магазину не виявлено (а.с. 32 том 1).

Рішенням Літинської селищної ради Літинського району Вінницької області за № 525 від 17.04.2009 (а.с. 34-35 том 1) ОСОБА_1 поновлено договір оренди земельної ділянки, площею 0,0050 га, що розташована в межах АДРЕСА_1 , з метою здійснення підприємницької діяльності, розміщення та обслуговування об`єкту торгівлі (мала архітектурна форма) - торгівельний павільйон строком на 5 років. Встановлено орендну плату та зобов`язано ОСОБА_1 укласти договір оренди земельної ділянки з Літинською селищною радою та зареєструвати його.

15.05.2009 між Літинською селищною радою згідно договору оренди земельної ділянки № 4 передано приватному підприємцю ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 0522455100:00:003:0368 площею 0,0050 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (на даний час АДРЕСА_1 ) для несільськогосподарського використання з метою здійснення підприємницької діяльності - розміщення та обслуговування об`єкту торгівлі-малої архітектурної форми (МАФ) - торгівельного павільйону (а.с. 42-47 том 1).

Згідно акту від 15.05.2009 (а.с. 181-182 том 1) ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку площею 0,0050 га, для несільськогосподарського використання, з метою здійснення підприємницької діяльності, розміщення та обслуговування об`єкту торгівлі (мала архітектурна форма) торгівельний павільйон по АДРЕСА_1 .

25.06.2013 виготовлено технічний паспорт на громадський будинок - магазин канцтоварів « ІНФОРМАЦІЯ_1 », присвоєно йому адресу - АДРЕСА_2 (а.с. 36-40 том 1).

Відповідно до звіту технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж будівлі магазину канцтоварів «консул» по АДРЕСА_2 (а.с. 195-212 том 1) встановлено відповідність вимогам надійності і безпечної експлуатації будівель та споруд.

Постановою за № 699 від 26.07.2013 (а.с. 213 том 1) фізичну особу підприємця ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого п.2 ч.2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф у розмірі 11 470,00 грн. Згідно квитанції від 01.08.2013 (а.с. 214 том 1) ОСОБА_1 сплатив зазначений штраф.

Відомостями до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, згідно розділів 2, 7 яких роком початку та закінчення будівництва зазначено 2008, а документом, що посвідчує право власності (користування) земельною ділянкою - договір оренди № 4 від 15.05.2009. Декларація зареєстрована інспекцією ДАБК у Вінницькій області 23.10.2013 (а.с. 48-49 том 1).

Рішенням Літинської селищної ради за № 535 від 27.09.2013 (а.с. 95-96 том 1)на підставі заяви ОСОБА_1 , надано згоду на внесення змін до договору оренди земельної ділянки та змінено вид використання земельної ділянки, площею 0,0050 га, кадастровий номер 0522455100:00:003:0368, яка розташована по АДРЕСА_1 , з обслуговування торгівельного павільйону об`єкту торгівлі мала архітектурна форма на розміщення та обслуговування інших будівель громадської забудови.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав від 12.11.2024 (а.с. 24-25 том 1) за ОСОБА_1 з 19.12.2013 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна будівлі за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно довідки за № 3676 від 26.11.2013 (а.с. 41 том 1) рішенням Літинської селищної ради за № 179 від 22.11.2013 вирішено залишити юридичну адресу на магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » власником якого є ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 .

Рішенням Літинської селищної ради за № 846 від 12.06.2015 (а.с. 97-98 том 1) ОСОБА_1 надано згоду на передачу земельної ділянки комунальної власності, площею 0,0050 га, кадастровий номер 0522455100:00:003:0368, яка розташована по АДРЕСА_1 . у власність шляхом продажу на неконкурентних засадах з метою здійснення підприємницької діяльності, для несільськогосподарського використання з метою здійснення підприємницької діяльності, розміщення та обслуговування інших будівель громадської забудови, на якій розташовано об`єкт нерухомості, що є його приватною власністю.

Платіжними дорученням від 02.07.2015 та 02.10.2015 (а.с. 20, 231 том 1) ОСОБА_1 сплатив кошти за викуп земельної ділянки.

21.10.2015 ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки (а.с. 53-57 том 1) придбав у Літинської селищної ради земельну ділянку кадастровий номер 0522455100:00:003:0368 щодо розташована по АДРЕСА_1 .

14.06.2022 ОСОБА_1 відчужено ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу об`єкти нерухомого майна: земельну ділянку площею 0,0050 га, кадастровий номер 0522455100:00:003:0368 та розташовану на ній будівлю по АДРЕСА_1 (а.с. 58-61).

Згідно відповіді Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області за № 283/05-23 від 17.02.2025 (а.с. 41 том 2) розміщення будівлі магазину за адресою АДРЕСА_1 відповідає вимогам Генерального плану с-ща Літин, відсутні порушення містобудівної документації і розміщення на вказаній земельній ділянці малої архітектурної форми торгівельного павільйону, що знаходився там до будівництва магазину. Земельна ділянка за адресою АДРЕСА_3 (кадастровий номер 0522455100:00:003:0368) відноситься до земель житлової та громадської забудови.

Оцінка та висновки суду

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає у з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

За статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №3972690 від 19.12.2013 Реєстраційною службою Літинського районного управління юстиції Вінницької області прийнято рішення про державну реєстрацію прав за ОСОБА_1 будівлі, загальною площею 39,7 км.м. , матеріали стін: фундамент-бетонний, стіни - металевий каркас обшитий профлистом, Опис: Будівля магазину "А", ганок, козирок, що розташована на земельній ділянці із кадастровим номером 0522455100:00:003:0368. Документи подані для державної реєстрації свідоцтво про право власності, серія та номер 15091199 виданий 20.12.2013 реєстраційною службою Літинського районного управління юстиції у Вінницькій області (а.с. 28 том 1).

Зі змісту позову вбачається, що в реєстрі дозвільних документів відсутня інформація про документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів щодо об`єкту за адресою АДРЕСА_1 .

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу будівлі, за адресою АДРЕСА_1 на земельній ділянці із кадастровим номером 0522455100:00:003:0368, площею 0,005 га (а.с. 24 том 1), на підставі яких прийнято відповідне рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нежитлову будівлю.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Марченко М. В. проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 715/2316/18 (провадження № 61-3755св20) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Звертаючись до суду з позовом про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прокурор в інтересах держави вказував на існування порушень під час здійснення реєстрації права власності на нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_1 . Зокрема вказував, що документи надані реєстратору не відповідали вимогам чинного законодавства, в реєстрі дозвільних документів відсутня інформація про документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, а тому такий об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва, державна реєстрація якого порушує встановлений порядок проведення будівельних робіт та унеможливлює здійснення органами влади подальшого реагування на таке порушення. А отже не підлягало реєстрації право приватної власності на нерухоме майно.

Прокурор вказував, що такими діями порушено інтереси громади с-ща Літин, адже своїм рішенням державний реєстратор фактично легалізував самочинне будівництво на території селища, яке проведено на земельній ділянці, яка перебувала в комунальній власності. Отже, предметом оскарження у цій справі є рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна та подальше відчуження цього майна на підставі договорів купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.6 Закону державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.

Відповідно до ч.3ст.10 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом, відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяжень, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, наявність обтяжень прав на нерухоме майно, наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

За змістом ст.18 вказаного Закону документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Крім того, у відповідності до ст.27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень(в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться, зокрема, на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором у випадку подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством .У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (ст.23 Закону).

Статтею 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до Закону; заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви і електронній формі; заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна , що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Тобто, статтями 23, 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено порядок дій державного реєстратора у разі подання документів не в повному обсязі або невідповідності документів вимогам Закону.

Позовну заяву з вимогами про визнання незаконним договору купівлі-продажу та скасування рішення державного реєстратора обґрунтовано тим, що відповідачем ОСОБА_1 було вчинено самочинне будівництво в розумінні ст.376 ЦК України без отримання дозвільних документів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року по справі № 201/5625/17 (провадження № 61-6193св21) зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих приписах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, ст.4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 вказала, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

У разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням (частина перша статті 38 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»).

У таких спорах органи державного архітектурно-будівельного контролю діють лише як адміністративний орган, а метою звернення з позовом є не перехід речового права на об`єкт нерухомості, а приведення будівлі у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, спрямованих на захист суспільних інтересів.

Повноваження зі здійснення контролю за технічним станом, використанням, утриманням і схоронністю об`єктів житлового фонду передбачають не лише виявлення факту правопорушення, притягнення винуватої особи до юридичної відповідальності, але також припинення цього правопорушення й усунення його негативних наслідків, зокрема, на виконання владного управлінського припису.

Тобто, зазначені правовідносини не завершуються фіксацією факту адміністративного правопорушення та притягненням винуватої особи до юридичної відповідальності, а продовжують існувати до моменту припинення правопорушення, усунення його негативних наслідків, виконання владного припису або визнання його незаконним і скасування.

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 579/968/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі№ 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі№ 905/2260/17, провадження № 12-173гс18)).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19).

Таким чином, державна реєстрація речового права та укладення договорів купівлі-продажу не змінює правової природи самочинного будівництва та не позбавляє органи державного архітектурно-будівельного контролю її владних повноважень щодо усунення встановлених порушень у сфері містобудівної діяльності, а скасування зазначеної державної реєстрації саме по собі не забезпечить усунення цих порушень.

Крім того, недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Як вбачається з матеріалів справи, документами, на підставі яких 19.12.2013 зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , є свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_1 видане 20.12.2013 реєстраційною службою Літинського районного управління юстиції у Вінницькій області (а.с. 28 том 1), отриманню якого передувало виготовлення та подання ОСОБА_1 наступних документів: технічного паспорту № 56-13 від 25.06.2013(а.с. 36-40 том 1), декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ВН 202132960736, яка зареєстрована у інспекції ДАБК у Вінницькій області 23.10.2013(а.с. 48-49), довідки Літинської селищної ради № 3676 від 26.11.2013 про присвоєння адреси згідно рішення виконавчого комітету Літинської селищної ради № 179 від 22.11.2013(а.с. 41 том1), договору оренди земельної ділянки № 4 від 15.05.2009 (а.с. 42-47).

Прокурор як у позовній заяві так і в судовому засіданні стверджував про порушення відповідачем ОСОБА_1 прав територіальної громади на земельну ділянку самочинним будівництвом, однак, позивачем (прокурором) не доведено наявності порушених прав та законних інтересів територіальної громади с-ща Літин при реєстрації права власності на нежитлову будівлю, котра розташована за адресою АДРЕСА_1 , факту захоплення ОСОБА_1 земельної ділянки через здійснення самочинного будівництва.

Окрім того, непослідовною є позиція прокуратури щодо підстав для звернення до суду з позовом, у тому числі до Літинської селищної ради, на території якої розташоване майно, котре є предметом розгляду. У позовних вимогах прокурор просив повернути Літинській територіальної громаді, в особі Літинської селищної ради, земельну ділянку (а.с 15 зв. том 1), хоча Літинська селищна рада, у свою чергу, заперечує проти задоволення позову.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, які заявлені саме у зв`язку із здійсненням на думку прокурора самочинного будівництва, є неефективними способами захисту.

Саме такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 провадження № 61-204св22.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі№ 378/596/16-ц).

Отже, у розглядуваній справі спосіб захисту, обраний прокурором в інтересах держави, з огляду на повноваження міської ради зі здійснення державного архітектурного-будівельного контролю та права, які позивач вважав порушеними, є неналежним, що тягне за собою відмову у задоволенні позову.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що обраний спосіб захисту у вигляді зобов`язання звільнити спірну земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення порушених прав, а навпаки призведе до не дотримання справедливої рівноваги, тому в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Положеннями ст.41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №902/889/16, від 21.01.2019 у справі №910/22093/17, від 20.02.2019 у справі №910/9259/17, від 12.06.2019 у справі №916/1986/18).

Під час ухвалення рішення, судом враховано рішення ЄСПЛ у справі за заявою «ТОВ «ОДЕСЬКА БУТЕРБРОДНА КОМПАНІЯ» від 12.12.2024. Розглянувши матеріали справи, Європейський суд зазначив, що у цій справі, навіть припустивши, що оскаржуване втручання було передбачене законодавством і переслідувало мету, яка відповідала суспільному інтересу, воно в будь-якому випадку не відповідало вимозі пропорційності. Європейський суд наголосив, що навіть після того, як право власності підприємства-заявника на кафе було визнано недійсним і було знову видано наказ про знесення кафе у 2016 році, жодних дій для виконання цього рішення вжито не було, а виконавче провадження досі триває, хоча минуло вісім років. Більш того, з липня 2011 року до березня 2012 року кафе тричі змінювало власників, але жодного разу органи державної влади під час реєстрації прав власності не виявили жодних порушень щодо статусу майна чи не запобігли вчиненню правочинів стосовно нього, хоча їм мало бути відомо щонайпізніше з 2008 року, що це майно було самочинною забудовою. Європейський суд зазначив, що це є ознакою тривалого терпимого ставлення органів державної влади до існуючої ситуації або щонайменше небажання остаточно розв`язати її.

У даній конкретній справі органам державної влади факт самочинного будівництва став відомий щонайпізніше з 2013 року (23.10.2013 під-час реєстрації об`єкта нерухомості у інспекції ДАБК у Вінницькій області та 19.12.2013 під-час реєстраційних дій).

Також вирішуючи питання про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, приведення за власний рахунок демонтажу нежитлового приміщення, було проігноровано питання справедливої сатисфакції для ОСОБА_2 як добросовісному набувачу об`єкта нерухомого майна, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , оскільки, внаслідок задоволення позовної заяви, відбулося б порушення її права на мирне володіння майном, як добросовісного власника, зокрема, у позові відсутнє детальне пояснення на підставі яких конкретних положень національного законодавства це було б можливим, і як це могло б виправити ситуацію для відповідача ОСОБА_2 із прикладами з національної судової практики.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позовних відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-82, 258-265, 268, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 08.04.2025.

Суддя : Гопкін П. В.