Рішення № 126428887, 26.03.2025, Господарський суд Київської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1236/24

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи

За позовом Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Української міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест»

про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном

Учасники судового процесу:

прокурор: Лук`янчук А.В.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Крамаренко Є.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Української міської ради з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест», в якій просить суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га, шляхом її повернення від Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» на користь Української міської ради.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що земельна ділянка водного фонду, з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, знаходиться у власності відповідача, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.05.2024 відкрито провадження у справі № 911/1236/24 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження. Надано відповідачу строк для подачі відзиву на позов, а позивачу та прокурору відповіді на відзив. Призначено підготовче засідання у справі на 12.06.2024.

12.06.2024 у підготовче засідання з`явився прокурор та надав пояснення щодо предмету спору. Представники інших сторін у підготовче засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.06.2024 відкладено підготовче засідання у справі № 911/1236/24 на 17.07.2024, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення сторін про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 12.06.2024 та направлено останню сторонам.

17.07.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в підготовчому засіданні за відсутності представника. Разом з тим позивач у поданому клопотанні позовні вимоги прокуратури підтримав в повному обсязі.

17.07.2024 у підготовче засідання з`явився прокурор та надав пояснення щодо предмету спору. Представники інших сторін у підготовче засідання вдруге не з`явились, про дату та час засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.07.2024 відкладено підготовче засідання у справі № 911/1236/24 на 31.07.2024, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення сторін про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 17.07.2024 та направлено останню сторонам.

31.07.2024 у підготовче засідання з`явився представники сторін та не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.07.2024 відкладено підготовче засідання у справі № 911/1236/24 на 11.09.2024. Крім того, з огляду на предмет та підстави позовних вимог, зобов`язано Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру надати суду, належним чином засвідчені копії Поземельних книг щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0023, площею 0,08 га; 3223151000:01:026:0024, площею 0,02 га, 3223151000:01:026:0025, площею 0,02 га, 3223151000:01:026:0026, площею 0,08 га, 3223151000:01:026:0031, площею 0,2 га. Визнано явку уповноважених представників Української міської ради та ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» обов`язковою.

11.09.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення підготовчого засідання.

11.09.2024 у підготовче засідання з`явились представники сторін та прокурор та надали усні пояснення щодо предмету спору. Суд протокольно задовольнив клопотання відповідача та поновив йому строк на подання відзиву.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.09.2024 відкладено підготовче засідання у справі № 911/1236/24 на 03.10.2024. Повторно зобов`язано Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру надати суду, належним чином засвідчені копії Поземельних книг, що витребовувалися судом ухвалою від 31.07.2024.

23.09.2024 до суду від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру надійшов лист № 9-28-0.212-9760/2-24 від 20.09.2024 на виконання вимог ухвали суду від 31.07.2024.

30.09.2024 до суду від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру надійшов лист № 9-28-0.212-9997/2-24 від 26.09.2024 на виконання вимог ухвали суду від 11.09.2024 разом з витребуваними судом документами в електронному вигляді.

01.10.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі та вважає, що позовна заява є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

03.10.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

03.10.2024 у підготовче засідання з`явився прокурор та представник відповідача та надали усні пояснення щодо предмету спору. Представник позивача у підготовче засідання не з`явився, про дату та час засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що станом на дату подачі відзиву на позов у відповідача був відсутній зареєстрований Електронний кабінет в окремій підсистемі ЄСІТС, суд протокольно відклав вирішення питання про прийняття відзиву до розгляду на наступне підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.10.2024 відкладено підготовче засідання у справі № 911/1236/24 на 06.11.2024, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивача про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 03.10.2024 та направлено останню позивачу.

07.10.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від прокурора надійшла відповідь на відзив.

28.10.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

06.11.2024 у підготовче засідання з`явились прокурор та представник відповідача та надали усні пояснення щодо предмету спору. Представник позивача у підготовче засідання не з`явився, про дату та час засідання був повідомлений належним чином.

Суд протокольно, враховуючи наявність у відповідача станом на 06.11.2024 зареєстрованого Електронного кабінету в окремій підсистемі ЄСІТС, прийняв заяви сторін по суті спору до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.11.2024 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/1236/24 до судового розгляду по суті на 11.12.2024, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивача про дату та час призначеного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 06.11.2024 та направлено останню позивачу.

11.12.2024 в судове засідання з`явились прокурор та представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи по суті був повідомлений належним чином.

Суд оголосив про відкриття розгляду справи по суті та про його початок. Прокурор та представник відповідача виступили з вступними промовами.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.12.2024 відкладено судове засідання у справі № 911/1236/24 на 22.01.2025, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивача про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 11.12.2024 та направлено останню позивачу.

22.01.2025 в судове засідання з`явились прокурор та представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи по суті був повідомлений належним чином.

Суд оголосив про перехід до стадії встановлення обставин справи та перевіркою їх доказами. Представники сторін надали усні пояснення щодо наявних в матеріалах справи доказів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.01.2025 оголошено перерву в судовому засіданні у справі № 911/1236/24 до 19.02.2025, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивача про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 22.01.2025 та направлено останню позивачу.

19.02.2025 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

19.02.2025 в судове засідання з`явився прокурор. Представники позивача та відповідача в судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду судового засіданні були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.02.2025 задоволено клопотання відповідача та відкладено судове засідання у справі № 911/1236/24 на 20.03.2025, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення сторін про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 19.02.2025 та направлено останню позивачу та відповідачу.

20.03.2025 в судове засідання з`явились прокурор та представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи по суті був повідомлений належним чином.

Суд продовжив дослідження доказів. Представники сторін надали усні пояснення щодо наявних в матеріалах справи доказів.

В судовому засіданні 20.03.2025 суд оголосив про перехід на стадію ухвалення судового рішення та повідомив сторін, що скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення буде оголошено 26.03.2025, про що занесено до протоколу судового засідання

З метою повідомлення позивача про дату та час оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення у справі, судом складено ухвалу-повідомлення від 20.03.2025 та направлено останню позивачу.

26.03.2025 в судове засідання для оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення з`явився прокурор та представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату та час засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 26.03.2025 судом на стадії ухвалення судового рішення оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Частиною 5 ст. 240 ГПК України визначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене).

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до змісту позовної заяви, Обухівською окружною прокуратурою за результатами здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12021111230000401 від 04.05.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1, ч. 2 ст. 364 КК України, виявлено порушення вимог земельного законодавства при відведенні у власність земельних ділянок водного фонду на території Обухівського району Київської області.

За ствердженням прокурора, установлено, що у приватній власності юридичної особи на території Української міської ради Обухівського району Київської області перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га. Зокрема, установлено, що рішенням Української міської ради № б/н від 14.11.2013 затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: м. Українка Обухівського району Київської області, розроблений ТОВ «Кадастровий Квартал» та надано останнім у власність земельні ділянки площею по 0,1 га кожному. Земельній ділянці ОСОБА_3 присвоєно кадастровий номер 3223151000:01:026:0021, а земельній ділянці ОСОБА_1 3223151000:01:026:0022.

Суд встановив, що 14.11.2013 Українською міською радою прийнято рішення № б/н «Про затвердження «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: м. Українка, Обухівського району Київської області» та про передачу земельної ділянки у власність», пунктами 1, 2 якого вирішено затвердити вказаний проект, розроблений ТОВ «Кадастровий Квартал», та надати гр. ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд в м. Українка, Обухівського району Київської області.

Також, 14.11.2013 Українською міською радою прийнято рішення № б/н «Про затвердження «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: м. Українка, Обухівського району Київської області» та про передачу земельної ділянки у власність», пунктами 1, 2 якого вирішено затвердити вказаний проект, розроблений ТОВ «Кадастровий Квартал», та надати гр. ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,1 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд в м. Українка, Обухівського району Київської області. Копії вказаних вище рішень наявні в матеріалах справи (том 1, а.с. 25-26).

24.12.2013 за гр. ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:026:0022, площею 0,1 га, цільове призначення для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна № 377935334 від 10.05.2024.

24.12.2013 за гр. ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:026:0021, площею 0,1 га, цільове призначення для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна № 377935077 від 10.05.2024.

В подальшому, як зазначено прокурором, вказані земельні ділянки згідно договорів купівлі-продажу від 12.02.2014 за № 900 та від 12.02.2014 за № 903 відчужено на користь ОСОБА_4 .

З матеріалів справи вбачається, що 12.02.2014 між гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:026:0021, площею 0,1000 га, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В. та зареєстрований в реєстрі за № 900.

Крім того, 12.02.2014 між гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:026:0022, площею 0,1000 га, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В. та зареєстрований в реєстрі за № 903.

12.02.2014 за гр. ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу №№ 900, 903 від 12.02.2014 зареєстровано право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0021 та 3223151000:01:026:0022, площею по 0,01 га кожна, цільове призначення для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна №№ 377935334, 377935077 від 10.05.2024.

У свою чергу, як зазначив прокурор, гр. ОСОБА_4 поділила зазначені вище земельні ділянки на дві окремі земельні ділянки кожну, площею по 0,08 га та 0,02 га відповідно, на підставі заяв власника №№ 906, 907 від 14.02.2014 (копії заяв наявні в матеріалах справи).

Як зазначив прокурор, утвореним внаслідок поділу земельним ділянками присвоєно кадастрові номери 3223151000:01:026:0023, площею 0,08 га, 3223151000:01:026:0024 площею 0,02 гa, 3223151000:01:026:0025, площею 0,02 га, та 3223151000:01:026:0026, площею 0,08 га.

З матеріалів справи вбачається, що 30.04.2014 гр. ОСОБА_4 відчужено на користь ОСОБА_5 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0024, площею 0,0200 га, та 3223151000:01:026:0025, площею 0,0200 га на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчених приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В. та зареєстрованих в реєстрі за №№ 1730, 1733 відповідно.

У подальшому, 22.05.2017 між гр. ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська Інвестиційна Будівельна компанія «Укржитлоінвест» (далі ТОВ «УІБК «Укржитлоінвест», відповідач) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:026:0026, площею 0,08 га, та договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:026:0023, площею 0,08 га, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. та зареєстровані в реєстрі за №№ 668, 669 відповідно.

23.05.2017 між гр. ОСОБА_5 та ТОВ «УІБК «Укржитлоінвест» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:026:0024, площею 0,0200 га, та договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:026:0025, площею 0,0200 га, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. та зареєстровані в реєстрі за №№ 679, 680 відповідно.

Відповідно до поданої директором ТОВ «УІБК «Укржитлоінвест» заяви власника № 1028 від 29.05.2017, посвідченої приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Семенченком В.I. та зареєстрованої в реєстрі за № 1028, земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0026, площею 0,08 га, 3223151000:01:026:0023, площею 0,08 га, 3223151000:01:026:0024, площею 0,0200 га, та 3223151000:01:026:0025 площею 0,0200 га, об`єднано в одну земельну ділянку площею 0, 2 га, якій присвоєно кадастровий номер 3223151000:01:026:0031.

Суд встановив, що 15.06.2017 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 31.05.2017, розробленої ТОВ «Експертцентр», проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; вид використання: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; місце розташування: Київська область, Обухівський район, м. Українка, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру № НВ-0007338982021 від 09.08.2021 (том 2, а.с. 179)

28.07.2017 за ТОВ «УІБК «Укржитлоінвест» на підстави заяви № 1028 від 29.05.2017 та витягу з Державного земельного кадастру № НВ-3209202952017 від 15.06.2017 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0,2 га, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: Київська обл., Обухівський р, м. Українка, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1312888832231, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 377937150 від 10.05.2024.

Водночас, за ствердженням прокурора, відведення у приватну власність вказаних вище земельних ділянок здійснено всупереч положень земельного та водного законодавства, з урахуванням чого остання підлягає поверненню у власність Української міської ради.

Згідно пояснень прокурора, за змістом ст. 19, 20, 21, 59, 60-62, 83, 84 Земельного кодексу України та ст. 1, 4, 88-90 Водного кодексу України, землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

За ствердженням прокурора, спірна земельна ділянка площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, що була утворена внаслідок ряду правочинів із земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0021 та 3223151000:01:026:0022, відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережної захисної смуги р. Дніпро, визначеної ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України.

Так прокурор зауважив, що за результатами проведеного 16.07.2021 у кримінальному провадженні № 12021111230000401 від 04.05.2021 із залученням спеціалістів огляду, серед іншого, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га, повністю знаходиться в межах 100 метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро, на мінімальній відстані 29, 63 м та максимальній 59, 32 м від урізу води, на підтвердження чого до позовної заяви долучено протокол огляду від 16.07.2021 та фотосхему розташування земельних ділянок, складену із залученням до проведення огляду кваліфікованим інженером-геодезистом.

Також, на думку прокурора, приналежність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031 до земель водного фонду підтверджується листом Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра № 01-12/770 від 18.06.2021, згідно якого вбачається, що вказана земельна ділянка знаходиться в затоці Канівського водосховища та в межах нормативної 100 метрової прибережної захисної смуги.

Окрім того, як зазначив прокурор, з листа Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського № 991-001-1290/991-083 від 01.08.2023 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031 (площа 0,2 га), яка знаходяться по вулиці Сосновій в м. Українка Обухівського району Київської області, розташована на березі річки Дніпро (Канівського водосховища). Річка Дніпро має загальну площу водозбору 504000 км, довжину 2201 км. Інформацію наведено за даними довідника «Гидрологическая изученность, Гидрометиздат, Ленинград, 1964 г.» стор. 41. Згідно ст. 79 Водного кодексу України річка Дніпро належить до великих річок. Відповідно до ст. 88 вказаного Кодексу, навколо великих річок встановлюється прибережна захисна смуга шириною 100 м. У статті 88 також міститься положення про те, що у разі, коли крутизна схилів перевищує три градуси, ширина прибережної захисної смуги подвоюється до 200 м. Згідно «Правил експлуатації водосховищ Дніпровського каскаду», затверджених наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України № 210 від 27.05.2022, за умов достатніх водних ресурсів рівень Канівського водосховища утримується на відмітці нормального підпірного рівня 91,5 м БС. Коливання рівнів води, спричинені добовим і тижневим регулюванням потужності Канівської ГЕС у нормальних умовах експлуатації, допустимі в межах 0,15 0,20 метрів. Прибережна захисна смуга Канівського водосховища визначається від урізу води з відміткою НПР (91,5 м БС) протягом всього календарного року. Фактичну крутизну схилу для даної ділянки річки Дніпро (Канівського водосховища) встановлено під час опрацювання крупномасштабних картографічних матеріалів. На підставі аркуша топографічної карти масштабу М1:10 000 M-36-62-B-6-2 було встановлено, що відмітка урізу води поруч із зазначеними земельними ділянками становить 91,5 м Бс, а відмітка поверхні землі в їх межах та поруч з береговою лінією має значення 95,2-97,1 м Бс. Це свідчить про крутизну схилу більше трьох градусів та необхідності подвоєння ширини прибережної захисної смуги до 200 м.

З огляду на наведене, за доводами прокурора, з вказаної вище інформації вбачається розташування спірної земельної ділянки як в межах 100 метрової прибережної захисної смуги, так і в межах 200 метрової прибережної захисної смуги з урахуванням фактичної крутизни схилу для даної ділянки річки Дніпро (Канівського водосховища).

При цьому, прокурор з посиланням на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 25.04.2018 у справі № 904/5974/16, від 05.06.2019 у справі № 806/3602/15, зауважив, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може свідчити про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розмір і межі встановлено законом, а тому такі земельні ділянки, що належали до земель водного фонду, не можуть бути передані у приватну власність.

Крім того, прокурор, ґрунтуючись на позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, твердить, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу. Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

3 огляду на викладене, за ствердженням прокурора, набуття гр. ОСОБА_6 та гр. ОСОБА_1 на підставі рішень Української міської ради № б/н від 14.11.2013 у власність земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0021 та 3223151000:01:026:0022 із земель для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Української міської ради Обухівського району Київської області (за результатами поділу та об`єднання яких утворено земельну ділянку площею 0, 2 га з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031) та їх подальше відчуження, відбулось з грубими порушеннями вимог ст. 19, 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 ЗК та ст. 1, 4, 88-90 ВК України (у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин), оскільки таке відведення відбулось за рахунок земель водного фонду.

За вказаних обставин, прокурор вважає, що рішення Української міської ради б/н від 14.11.2013 про передачу у власність земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0021 та 3223151000:01:026:0022 із земель для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Української міської ради Обухівського району Київської області, є незаконним, а спірна земельна ділянка площею 0, 2 га з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, що була утворена внаслідок поділу та об`єднання вказаних вище земельних ділянок, підлягає поверненню Українській міській раді відповідно до приписів ст. 21, 152, 155 ЗК України, ст. 16, 21, 391, 393 ЦК України.

При цьому, прокурор зауважив, що оскільки прокуратурою встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, які в силу положень законодавства не можуть перебувати у приватній власності, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з вимогою повернути державі спірну земельну ділянку є задоволення, насамперед, суспільної потреби у відновлені законності при вирішені суспільно важливого та соціально значущого питання, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду як національного багатства України та як джерела задоволення суспільства у водних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновлені правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення таких земель.

З урахуванням зазначеного вище, керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Української міської ради з позовною заявою до ТОВ «УІБК «Укржитлоінвест», в якій просить суд усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га, шляхом її повернення від ТОВ «УІБК «Укржитлоінвест» на користь Української міської ради.

У свою чергу відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі та вважає, що позовна заява є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

За ствердженням відповідача, 11.10.2012 Українська міська рада своїм рішенням погодила виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги напроти земельних ділянок, які оформлюються у приватну власність громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розташованих за адресою: Київська обл., Обухівський район, м. Українка, вул. Київська. За доводами відповідача, зважаючи на заплановане проведення комплексу берегоукріплювальних робіт, які мають забезпечити стійкість берегової лінії, водовідведення поверхневих стоків та захист водних об`єктів від забруднення і засмічення, ДП НДГП «Містобудування» передбачена ширина прибережної захисної смуги з західної сторони 13,96 м та зі східної сторони 30,01 м. За ствердженням відповідача, відповідно до розробленого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги, викопіювання з генерального плану м. Українка (арк. 11), належна відповідачу земельна ділянка знаходиться за межами прибережної захисної смуги. В подальшому, як зазначив відповідач, 13.06.2013 рішенням 46 сесії 6 скликання Української міської ради затверджено зазначений вище проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги. Відповідач наголошує на тому, що законодавство дозволяє змінювати межі водоохоронних зон в сторону зменшення за спеціально розробленими та належним чином затвердженими проектами землеустрою щодо встановлення розмірів таких прибережних захисних смуг. Враховуючи зазначене, за доводами відповідача, у даному випадку був розроблений та затверджений «Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Українській міській раді», яким нормативна ширина прибережної захисної смуги змінена з нормативно встановлених 100 метрів (або 200 метрів з урахуванням схилу) на 14-30 метрів від урізу води за контуром земельних ділянок, що планувались до відведення у власність. Отже, за ствердженням відповідача, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0,2 га, не знаходиться в складі земель водного фонду, а земельна ділянка отримана відповідачем у власність на законних підставах.

Стосовно долученого прокуратурою протоколу огляду від 26.07.2021 відповідач зазначив, що під час проведення огляду не був долучений «Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Українській міській рад», тому спеціалісти не були поінформовані про наявність такого проекту, чим були позбавлені можливості надати об`єктивний висновок з приводу знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро. Таким чином, на переконання відповідача, зазначений протокол огляду не надає об`єктивної інформації про факт розміщення спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро чим вказує на однобокість та спрямованість на задоволення питань, поставлених позивачем.

Щодо листа Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра від 18.06.2021 та листа Центральної геофізичної лабораторії ім. Бориса Срезневського від 01.08.2023 відповідач вказав, що в цих листах мова йде виключно про нормативну 100 метрову прибережну захисну смугу без врахування того, що 12.04.2013 було отримано погодження Управління водних ресурсів у м. Києві та Київській області щодо встановлення прибережної захисної смуги 14-30 метрів. Таким чином, зазначені листи не надають об`єктивної інформації про факт розміщення спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро.

Стосовно висновку прокуратури, що проект прибережної захисної смуги стосується встановлення прибережних захисних смуг річки Стугна, та жодним чином не враховує нормативно визначену прибережну захисну смугу річки Дніпро та Канівського водосховища, відповідач вказав, що вказаний «Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Українській міській рад» в своєму складі чітко визначає геодезичні координати прибережної захисної смуги в розділах проекту «План меж зон обмежень земельної ділянки», «Ситуаційна схема», «Зведений кадастровий план», «План земельної ділянки» та «Відомість вирахування площі земельної ділянки». У наведених розділах Проекту землеустрою показана конкретна геодезична прив`язка земельної ділянки, яка визначена як прибережна захисна смуга, та, на думку відповідача, немає значення посилання в тексті в різних місцях на річку Стугна або Канівське водосховище річки Дніпро.

Відповідач вважає, що немає жодних підстав вважати, що основною умовою для розроблення та затвердження проекту землеустрою із визначеною у ньому прибережною захисною смугою є будівництво берегоукріплення у вигляді вертикальної підпірної стінки з габіонних конструкцій. За ствердженням відповідача, оскільки на момент подання позовної заяви власник спірної земельної ділянки не подавав державним органам жодних заяв про початок виконання будівельних робіт, не отримував жодних дозволів на виконання будівельних робіт та не розпочинав будівництво та від відповідача як власника спірної земельної ділянки не вимагалось ніякого влаштування берегоукріплення, висновок прокурора про те, що основною умовою для розроблення та затвердження проекту ПЗС із визначеною у ньому прибережною захисною смугою є будівництво берегоукріплення у вигляді вертикальної підпірної стінки з габіонних конструкцій є необґрунтованим. Також відповідач зауважив, що у витязі з Державного земельного кадастру та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (додаються) жодних обмежень у використанні спірної земельної ділянки не встановлено так як і жодним чином не відображено віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду.

З урахуванням зазначеного вище, за ствердженням відповідача, прокурором не надано жодного доказу того, що спірна земельна ділянка, яка була утворена із земельних ділянок з кадастровими номерами 322315100:01:026:0021 та 322315100:01:026:0022, набутих ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі рішень Української міської ради № б/н від 14.11.2013 у власність із земель для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Української міської ради Обухівського району Київської області та їх подальше відчуження відбулось з грубим порушенням ст. 19, 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 Земельного кодексу України та ст. 1, 4, 88-90 Водного кодексу України (у редакції на момент виникнення правовідносин), у зв`язку із чим вимоги прокурора є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Також відповідачем заявлено про пропуск прокурором строку позовної давності із звернення до суду із даним позовом.

Щодо підстав процесуального представництва інтересів держави в особі Української міської ради, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно статті 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Наведені висновки викладені, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, інтереси держави є оціночним поняттям, тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Обґрунтовуючи звернення до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Української міської ради прокурор зауважив, що в даному випадку визначено Українську міську раду як представника Української територіальної громади, всупереч інтересам якої спірна земельна ділянка вибула з користування та яку (раду) позбавлено можливості розпоряджатись спірною земельною ділянкою водного фонду, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

За змістом положень ст. 317, 319 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України (далі ЗК України), власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до п. б ч. 3 цієї норми передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У пунктах «б», «в» статті 12 ЗК України (в редакції, чинній станом на дату звернення прокурором до суду), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

У статті 122 ЗК України (в редакції, чинній станом на дату звернення прокурором до суду) визначено, зокрема, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша). Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (частина п`ята).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Згідно з ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Суд встановив, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га, перебуває у межах населеного пункту м. Українка, отже повноваження власника щодо цієї земельної ділянки відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 83, 122 ЗК України здійснювала Українська міська рада, яка прокурором визначена як орган, уповноважений законом здійснювати відповідні владні функції у спірних відносинах позивач.

Як було зазначено судом вище, відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов`язок представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про Прокуратуру»).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб`єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру»). По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженим на захист цих інтересів держави у зв`язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Отже, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Суд встановив, що Обухівською окружною прокуратурою було скеровано до Української міської ради лист № 56-1614вих-24 від 28.02.2024 з повідомленням, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», про виявлені прокуратурою порушення в частині незаконного вибуття земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га, з комунальної власності Української територіальної громади. Листом прокуратура, з огляду на виявлені та повідомленні порушення, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» просила Українську міську раду вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави з метою повернення у комунальну власність вказаної земельної ділянки. Про результати даного листа просила повідомити до 12.03.2024.

Виконавчим комітетом Української міської ради, у відповідь на вказаний вище лист прокуратури, направлено лист № 1034/1-24 від 28.02.2024, в якому просив прокуратуру вжити заходи щодо представництва інтересів держави щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га, в межах повноважень, визначених нормами чинного законодавства України.

Отже, судом встановлено, що Українською міською радою не вжито жодних заходів реагування у зв`язку із порушеним правом держави та щодо його поновлення, що свідчить про бездіяльність позивача щодо нездійснення останніми захисту інтересів держави.

Обухівською окружною прокуратурою листом № 56-4174вих24 від 10.05.2024 повідомлено позивача в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про те, що Обухівською окружною прокуратурою підготовлено та буде подано до суду позовну заяву в інтересах держави в особі Української міської ради до ТОВ «УІБК «Укржитлоінвест» про усунення перешкод у користування майном шляхом скасування державної реєстрації права власності та повернення земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги Закону України «Про прокуратуру» та Господарського процесуального кодексу України при зверненні з позовом до суду прокурором дотримані.

Як вбачається з позовної заяви, прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Української міської ради про усунення перешкод у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га, шляхом її повернення від ТОВ «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» на користь Української міської ради.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вирішуючи господарський спір, суд повинен дотримуватися певного алгоритму дій, а саме, з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

Отже, звертаючись з позовом, позивач (прокурор) повинен довести наявність у нього порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також довести, що ці права порушені саме відповідачем.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст. 14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 373 ЦК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Приписами ч. 1 ст. 18 ЗК України унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами.

Згідно з ч. 2 ст. 3 ЗК України, земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗК України (тут і далі у редакції, яка діяла на момент прийняття Українською міською радою рішень № б/н від 14.11.2013), землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За змістом ст. 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ст. 58 ЗК України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Відповідно до Преамбули Водного кодексу України (далі ВК України), усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

За положеннями ст. 3 ВК України (тут і далі у редакції, яка діяла на момент прийняття Українською міською радою рішень № б/н від 14.11.2013), усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ст. 4 ВК України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів. Аналогічне положення закріплено у статті 58 ЗК України.

Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Як вбачається зі змісту ст. 59 ЗК України, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Натомість п. д) ч. 4 ст. 84 ЗК України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 ЗК України, за змістом якої громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування: а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо; б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об`єктами портової інфраструктури; в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури (ч. 3 ст. 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (ч. 4 ст. 59 ЗК України).

За змістом ч. 5 ст. 88 ВК України, землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян та юридичних осіб, оскільки відносяться до земель водного фонду України.

Крім того, за положеннями ч. 1 ст. 60 ЗК України та ч. 1 ст. 88 ВК України, уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається ст. 60, 62 ЗК України та ст. 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно з ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: - розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; - зберігання та застосування пестицидів і добрив; - влаштування літніх таборів для худоби; - будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо; - миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; - влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: - для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектарів 25 метрів; - для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею більше 3 гектарів 50 метрів; - для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 88 ВК України, у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

У ч. 3 ст. 60 ЗК України було передбачено, що межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Проте, частиною 3 ст. 60 ЗК України, ч. 7 ст. 88 ВК України імперативно встановлено, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 434 від 05.11.2004 (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цим земельним ділянкам нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486, з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту (ч. 4 ст. 88 ВК України, ч. 3 ст. 60 ЗК України.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеному в постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території такої зони, є прибережна захисна смуга (абзац 38 ст. 1 ВК України, абзац 2 п. 8.19, п. 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів) (пункти 64, 74, відповідно, наведених постанов).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала висновки Верховного Суду України, викладені, зокрема у постановах від 21.05.2014 у справі № 6-16цс14, від 19.11.2014 у справі № 6-175цс14, від 24.12.2014 у справі № 6-206цс14, про те, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання в оренду чи у власність земельної ділянки (див. постанови від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п. 44), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 53), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 63.2), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 41)). Ця судова практика є сталою, тобто відповідне правозастосування є передбачуваним як для органів державної влади та місцевого самоврядування, так і для приватних осіб.

Частинами 1, 3 ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Звертаючись до суду із даним позовом прокурор стверджує, що первісне набуття гр. ОСОБА_6 та гр. ОСОБА_1 на підставі рішень Української міської ради № б/н від 14.11.2013 у власність земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0021 та 3223151000:01:026:0022 із земель для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Української міської ради Обухівського району Київської області (за результатами поділу та об`єднання яких утворено земельну ділянку площею 0, 2 га з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031) та їх подальше відчуження, відбулось з грубими порушеннями вимог ст. 19, 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 ЗК України та ст. 1, 4, 88-90 ВК України (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин), оскільки таке відведення відбулось за рахунок земель водного фонду.

Як було встановлено судом вище, рішеннями Української міської ради № б/н від 14.11.2013 затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: м. Українка Обухівського району Київської області, розроблений ТОВ «Кадастровий Квартал» та надано останнім у власність земельні ділянки площею по 0,1 га кожному.

Земельній ділянці ОСОБА_3 присвоєно кадастровий номер 3223151000:01:026:0021, а земельній ділянці ОСОБА_1 3223151000:01:026:0022. Вказана обставина сторонами не заперечена та не спростована.

24.12.2013 гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 зареєстрували право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0021 та3223151000:01:026:0022, площею по 0,1 га, цільове призначення для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, що підтверджується інформаційними довідками № 377935077 та № 377935334 від 10.05.2024.

В подальшому, гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 вказані земельні ділянки згідно договорів купівлі-продажу від № 900 та № 903 від 12.02.2014 відчужили на користь ОСОБА_4 .

12.02.2014 за гр. ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу №№ 900, 903 від 12.02.2014 зареєстровано право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0021 та 3223151000:01:026:0022, площею по 0,01 га кожна, цільове призначення для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна №№ 377935334, 377935077 від 10.05.2024.

У свою чергу, гр. ОСОБА_4 на підставі заяв власника №№ 906, 907 від 14.02.2014 поділила зазначені вище земельні ділянки на дві окремі земельні ділянки кожну, площею по 0,08 га та 0,02 га відповідно.

Утвореним внаслідок поділу земельним ділянками присвоєно кадастрові номери 3223151000:01:026:0023, площею 0,08 га, 3223151000:01:026:0024 площею 0,02 гa, 3223151000:01:026:0025, площею 0,02 га, та 3223151000:01:026:0026, площею 0,08 га.

З матеріалів справи вбачається, що 30.04.2014 гр. ОСОБА_4 відчужено на користь ОСОБА_5 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0024, площею 0,0200 га, та 3223151000:01:026:0025, площею 0,0200 га на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчених приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В. та зареєстрованих в реєстрі за №№ 1730, 1733 відповідно.

У подальшому, 22.05.2017 між гр. ОСОБА_4 та ТОВ «УІБК «Укржитлоінвест» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:026:0026, площею 0,08 га, та договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:026:0023, площею 0,08 га, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. та зареєстровані в реєстрі за №№ 668, 669 відповідно.

23.05.2017 між гр. ОСОБА_5 та ТОВ «УІБК «Укржитлоінвест» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:026:0024, площею 0,0200 га, та договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:026:0025, площею 0,0200 га, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. та зареєстровані в реєстрі за №№ 679, 680 відповідно.

Відповідно до поданої директором «УІБК «Укржитлоінвест» заяви власника № 1028 від 29.05.2017, посвідченої приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Семенченком В.I. та зареєстрованої в реєстрі за № 1028, земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0026, площею 0,08 га, 3223151000:01:026:0023, площею 0,08 га, 3223151000:01:026:0024, площею 0,0200 га, та 3223151000:01:026:0025 площею 0,0200 га, об`єднано в одну земельну ділянку площею 0, 2 га, якій присвоєно кадастровий номер 3223151000:01:026:0031.

15.06.2017 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 31.05.2017, розробленої ТОВ «Експертцентр», проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; вид використання: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; місце розташування: Київська область, Обухівський район, м. Українка, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру № НВ-0007338982021 від 09.08.2021 (том 2, а.с. 179)

28.07.2017 за ТОВ «УІБК «Укржитлоінвест» на підстави заяви № 1028 від 29.05.2017 та витягу з Державного земельного кадастру № НВ-3209202952017 від 15.06.2017 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0,2 га, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: Київська обл., Обухівський р, м. Українка, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1312888832231, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 377937150 від 10.05.2024.

ТОВ «УІБК «Укржитлоінвест», згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, і на даний час залишається власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0,2 га, що також ним не заперечується.

Отже, на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд встановив, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га, була утворена в результаті поділу та об`єднання первісних двох земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0021 та 3223151000:01:026:0022, площею по 0,1 га, які були надані фізичним особам у приватну власність на підставі рішень Української міської ради № б/н від 14.11.2013. Вказана обставина сторонами не заперечена та не спростована.

Водночас, за ствердженням прокурора, відведення у приватну власність вказаних вище земельних ділянок здійснено з грубими порушеннями вимог ст. 19, 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 ЗК України та ст. 1, 4, 88-90 ВК України (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин), оскільки таке відведення відбулось за рахунок земель водного фонду, з урахуванням чого остання підлягає поверненню у власність Української міської ради відповідно до приписів ст. 21, 152, 155 ЗК України, ст. 16, 21, 391, 393 ЦК України.

За ствердженням прокурора, зареєстрована за відповідачем на праві власності спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га, що була утворена внаслідок ряду правочинів із земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0021 та 3223151000:01:026:0022, відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережної захисної смуги р. Дніпро, визначеної ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України.

На підтвердження розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги р. Дніпро прокурор долучив до матеріалів справи протокол огляду від 16.07.2021, проведений у кримінальному провадженні № 12021111230000401 на підставі ухвали слідчого судді Обухівського районного суду від 06.07.2021 у справі № 372/2495/21 із залученням спеціалістів заступника начальника ТЕБ МБ та БВ Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра, головного спеціаліста з ОНПС Столичного округу відділу Департаменту екологічного нагляду (контролю) земельних ресурсів, заступника начальника відділу землевпоряджувальних робіт та геодезиста геодезичної групи відділу землевпоряджувальних робіт.

Відповідно до змісту протоколу від 16.07.2021, за наслідками огляду, серед іншого, встановлено, що земельна ділянка, що розташована за адресою: Київська область, м. Українка, вулиця Соснова, з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, має площу близько 0, 2 га (відповідно до інформації з Державного земельного кадастру). На вказаній земельній ділянці виявлено дерев`яний паркан, який простягається по частині (правій) периметру ділянки. Також на земельній ділянці виявлено зелені насадження, а саме: дерева, кущі, чагарники. Вказана земельна ділянка також суміжна з затокою Канівського водосховища та в межах 100 метрової прибережної захисної смуги.

Вказаний протокол огляду підписаний старшим слідчим СВ Обухівського ГУП ГУНП в Київській області старшим лейтенантом поліції, заступником керівника Обухівської окружної прокуратури, спеціалістом-криміналістом СКЗ СВ Обухівського РУП ГУНП в Київській області, двома понятими та вказаними вище спеціалістами.

Крім того прокурор долучив до матеріалів фотосхему на Обухівський район м. Українка, складену спеціалістом з топографічно-геодезичних робіт із землеустрою за результатами проведення картографічних та геодезичних робіт за адресою по вул. Сосновій в м. Українка Обухівського району Київської області, зі змісту якої вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031 повністю знаходиться в межах 100 метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро, на мінімальній відстані 29, 63 м та максимальній 59,32 м від урізу води.

Вказана фото схема підписана виконавцем геодезистом геодезичної групи відділу (топографічно-геодезичних робіт із землеустрою земель оборони) та начальником відділу, а їх підписи скріплені відтисками печаток. До матеріалів справи долучено кваліфікований сертифікат інженера геодезиста № 013528 від 25.10.2017, який виконував картографічні та геодезичні роботи, а також свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки.

На підтвердження розташування спірної земельної ділянки в межах 100 метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро прокурор також долучив до матеріалів справи лист Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра № 01-12/770 від 18.06.2021, згідно якого вбачається, що відповідно до Публічної кадастрової карти України, GISFile Карти земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0,2 га, з кодом цільового призначення 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку знаходиться в затоці Канівського водосховища та в межах нормативної 100 метрової прибережної захисної смуги.

З долученого прокурором до позовної заяви листа Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського № 991-001-1290/991-083 від 01.08.2023 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031 (площа 0,2 га), яка знаходяться по вулиці Сосновій в м. Українка Обухівського району Київської області, розташована на березі річки Дніпро (Канівського водосховища). Річка Дніпро має загальну площу водозбору 504000 км, довжину 2201 км. Інформацію наведено за даними довідника «Гидрологическая изученность, Гидрометиздат, Ленинград, 1964 г.» стор. 41. Згідно ст. 79 ВК України, річка Дніпро належить до великих річок. Відповідно до ст. 88 вказаного Кодексу, навколо великих річок встановлюється прибережна захисна смуга шириною 100 м. У статті 88 також міститься положення про те, що у разі, коли крутизна схилів перевищує три градуси, ширина прибережної захисної смуги подвоюється до 200 м. Згідно «Правил експлуатації водосховищ Дніпровського каскаду», затверджених наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України № 210 від 27.05.2022, за умов достатніх водних ресурсів рівень Канівського водосховища утримується на відмітці нормального підпірного рівня 91,5 м БС. Коливання рівнів води, спричинені добовим і тижневим регулюванням потужності Канівської ГЕС у нормальних умовах експлуатації, допустимі в межах 0,15 0,20 метрів. Прибережна захисна смуга Канівського водосховища визначається від урізу води з відміткою НПР (91,5 м БС) протягом всього календарного року. Фактичну крутизну схилу для даної ділянки річки Дніпро (Канівського водосховища) встановлено під час опрацювання крупномасштабних картографічних матеріалів. На підставі аркуша топографічної карти масштабу М1:10 000 M-36-62-B-6-2 було встановлено, що відмітка урізу води поруч із зазначеними земельними ділянками становить 91,5 м Бс, а відмітка поверхні землі в їх межах та поруч з береговою лінією має значення 95,2-97,1 м Бс. Це свідчить про крутизну схилу більше трьох градусів та необхідності подвоєння ширини прибережної захисної смуги до 200 м. Земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031 повністю потрапляє у межі ПЗС шириною 200 м та відноситься до земель водного фонду.

Додатково, на підтвердження розташування спірної земельної ділянки в межах 100 метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро прокурор долучив до відповіді на відзив викопіювання з Публічної кадастрової Національної кадастрової системи України, зі змісту якої вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га, повністю накладається на прибережну захисну суму р. Дніпро (том 2, а.с. 166).

Суд зазначає, що правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру установлені Законом України «Про Державний земельний кадастр» (далі Закон № 3613-VI).

Статтею 1 Закону № 3613-VI визначено, що Державний земельний кадастр єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж. Індексна кадастрова карта (план) - картографічний документ, що відображає місцезнаходження, межі і нумерацію кадастрових зон і кварталів та використовується для присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам і ведення кадастрової карти (плану). Кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Статтею 3 Закону № 3613-VI, одним із основних принципів, на яких базується Державний земельний кадастр є відкритість та доступність відомостей Державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр включає геопросторові дані, метадані та сервіси, оприлюднення, інша діяльність з якими та доступ до яких здійснюються у мережі Інтернет згідно із Законом України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» (ч. 1 ст. 5 Закону № 3613-VI).

Частинами 1-3 ст. 5 Закону № 3613-VI встановлено, що на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються картографічна основа, індексні кадастрові карти (плани) та всі відомості Державного земельного кадастру, передбачені статтями 12-15 цього Закону, в тому числі у векторному вигляді, без права їх зміни (редагування).

Відомості, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру.

Технологічні та програмні засоби, необхідні для оприлюднення відомостей Державного земельного кадастру, мають забезпечувати юридичним та фізичним особам можливість анонімного перегляду, копіювання та роздрукування інформації, що відповідно до цієї статті надається безоплатно, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, цілодобово, без обмежень.

Відомості Державного земельного кадастру є відкритими та загальнодоступними, крім випадків, передбачених цим Законом, та надаються у формі: витягів з Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території); викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру (ч. 1 ст. 38 Закону № 3613-VI).

Публічна кадастрова карта є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру та містить, зокрема, доступні відомості щодо конкретних земельних ділянок.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.06.2020 у справі № 911/1480/18 вказано, що офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам статей 73, 76-79 ГПК, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування. Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вказаного вище, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, зокрема протокол огляду від 16.07.2021, складений за результатами проведення огляду у кримінальному провадженні № 12021111230000401, лист Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра № 01-12/770 від 18.06.2021, лист Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського № 991-001-1290/991-083 від 01.08.2023, фотосхему на Обухівський район м. Українка, складену спеціалістом з топографічно-геодезичних робіт із землеустрою за результатами проведення картографічних та геодезичних робіт за адресою по вул. Сосновій в м. Українка Обухівського району Київської області, а також враховуючи викопіювання з Публічної кадастрової карти України, суд встановив, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0,2 га, повністю накладається на землі водного фонду, що розташовані в межах 100 метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро.

Усі учасники справи визнають, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах 100-метрової смуги від урізу води річки Дніпро та Канівського водосховища.

З огляду на наведене, матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, що спірна земельна ділянка площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031 розташована як в межах 100 метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро, так і в межах 200 метрової прибережної захисної смуги з урахуванням фактичної крутизни схилу для даної ділянки річки Дніпро (Канівського водосховища). Протилежного суду не доведено.

При цьому суд дослідив твердження відповідача стосовно того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0,2 га, не знаходиться в складі земель водного фонду, а земельна ділянка отримана відповідачем у власність на законних підставах, оскільки рішенням Української міської ради від 13.06.2013 затверджено «Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Українській міській раді», яким нормативна ширина прибережної захисної смуги змінена з нормативно встановлених 100 метрів (або 200 метрів з урахуванням схилу) на 14-30 метрів від урізу води за контуром земельних ділянок, що планувались до відведення у власність. З приводу цього суд зазначає наступне.

Як було зазначено судом вище, землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду (пункт «є» ч. 1 ст. 19 ЗК України). До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України.

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (п. «ґ» ч. 3 ст. 83 цього Кодексу). Частина друга статті 59 ЗК України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Інших випадків, за яких можна набути право приватної власності на земельні ділянки водного фонду, у ЗК України немає.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (ч. 1 ст. 60 ЗК України, ч. 1 ст. 88 ВК України).

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Відповідно до п. 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 173 від 19.06.1996 (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), для запобігання забрудненню і виснаженню водних об`єктів на прибережних ділянках річок або водоймищ встановлюються водоохоронні зони. До складу водоохоронної зони входять: зона спрацювання водосховищ, заплава річки, надзаплавні тераси, бровки і круті схили корінних берегів, а також балки та яри, що безпосередньо впадають в річкову долину. У межах водоохоронних зон виділяється прибережна територія суворого обмеження господарської діяльності. Вимоги до розмірів водоохоронних зон і заходів, що проводяться в них, викладені у додатку № 13.

У Додатку № 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів наведені вимоги до водоохоронних зон водних об`єктів, за змістом якого вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, зовнішні межі яких визначаються за спеціально розробленими проектами.

В межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережна захисна смуга встановлюється по обидва береги річок та навколо водойм вздовж урізу води /в меженний період/ шириною: - для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м; - для середніх річок, водосховищ на них, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 м; - для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 м.

При цьому, відповідно до п. 10.17 Державних будівельних норм 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 № 44, розміри водоохоронних зон визначаються з урахуванням рельєфу місцевості, рослинного покриву, характеру їх використання і погоджуються з органами по регулюванню використання і охороні вод і землі місцевими органами державної виконавчої влади. Прибережні смуги річок установлюються по обох берегах уздовж урізу води (у меженний період) завширшки, м: а) для річок довжиною понад 100 км до 100 м; б) для річок довжиною 50-100 км до 50 м; в) для річок довжиною до 50 км не менше 20 м. Уздовж берегів водойм прибережні смуги установлюються завширшки не менше 20 м від урізу води, що відповідає нормальному підпертому рівню водойми.

Відповідно до ст. 79 ВК України, залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі. До великих належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. квадратних кілометрів. До середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів. До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. квадратних кілометрів. Переліки великих і середніх річок із зазначенням інформації щодо площі їх водозабору складаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, і розміщуються на його офіційному веб-сайті.

Як вбачається з листа Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського № 991-001-1290/991-083 від 01.08.2023 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031 (площа 0,2 га), яка знаходяться по вулиці Сосновій в м. Українка Обухівського району Київської області, розташована на березі річки Дніпро (Канівського водосховища). Річка Дніпро має загальну площу водозбору 504000 км, довжину 2201 км та згідно ст. 79 Водного кодексу України належить до великих річок.

Вказана інформація також підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра (https://buvrd.gov.ua/vodni-resursy/), за змістом якої річка Дніпро відноситься до великих річок з водозбірною площею понад 50 тис. кв. км.

Отже, річка Дніпро належить до великих річок згідно ст. 79 Водного кодексу України, прибережна захисна смуга якої, відповідно до ст. 60 ЗК України, ч. 1 ст. 88 ВК України, встановлюється по обидва береги річки вздовж урізу води шириною 100 м.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється (ч. 2 ст. 60 ЗК України, ч. 2 ст. 88 ВК України).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (ст. 61-62 ЗК України, ст. 89-90 ВК України).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, підприємствам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплювала ч. 3 ст. 85 ВК України у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (ст. 60 ЗК України, ст. 89 ВК України).

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЗК України (у редакції, чинній і на момент виникнення спірних правовідносин) прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Крім того, за положеннями ч. 6, 7 ст. 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Отже, частиною 3 ст. 60 ЗК України, ч. 7 ст. 88 ВК України, імперативно встановлено, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Суд звертає увагу на формулювання норми «з урахуванням конкретних умов, що склалися», тобто такі умови (наприклад будівлі і споруди, або ж інші об`єкти) уже існують на момент визначення розміру прибережної захисної смуги, а не будуть створені у майбутньому.

Пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 434 від 05.11.2004 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також було передбачено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст. 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

На підтвердження розташування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га, поза межами прибережної захисної смуги та, як наслідок, не віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду, відповідач долучив до відзиву на позовну заяву: - рішення Української міської ради від 11.10.2012 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_2 щодо виготовлення проекту землеустрою з встановлення прибережної захисної смуги»; - завдання на виконання робіт від 17.12.2012 з розроблення проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги; - «Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Українській міській раді за адресою: м. Українка, вул. Київська, Обухівського району, Київській області», розроблений ТОВ «Кадастровий Квартал»; - довідку Відділу Держкомзему у місті Українка Обухівського району Київської області № 15-01/3637 від 07.12.2012; - висновок Відділу Держкомзему у місті Українка Обухівського району Київської області про погодження проекту землеустрою № 15-01/3663 від 07.12.2012; - висновок Відділу Держкомзему у місті Українка Обухівського району Київської області про наявні обмеження на використання земельної ділянки Української міської ради від 07.12.2012; - висновок Відділу містобудування та архітектури Обухівської РДА про погодження проекту землеустрою № 746-ПЗ від 28.12.2012; - висновок Відділу містобудування та архітектури Обухівської РДА про наявні обмеження на використання земельної ділянки Української міської ради № 747-ПЗ від 28.12.2012; - лист Управління водних ресурсів у м. Києві та Київській області Державного агентства водних ресурсів України № 169 від 12.04.2013 про розгляд проекту землеустрою; - висновок Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 05.2013 № 05-13/2013 про погодження матеріалів проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Української міської ради за адресою: м. Українка, вул. Київська Обухівського району Київської області; - акт обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню від 05.06.2013; - викопіювання з генерального плану м. Українка; - викопіювання із проекту внесення змін до Генерального плану міста Українка Обухівського району Київської області; - акт встановлення та погодження на місцевості зовнішніх меж прибережної захисної смуги від 21.12.2012; - акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 21.12.2012; - рішення Української міської ради від 19.10.2004 «Про затвердження Генерального плану розвитку міста Українка Обухівського району Київської області»; - лист Відділу Держкомзему у місті Українка Обухівського району Київської області про розгляд робочого проекту кріплення берега Канівського водосховища; - лист Відділу містобудування і архітектури про розгляд робочого проекту кріплення берега Канівського водосховища; - рішення Української міської ради від 11.10.2012 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_2 щодо виготовлення проектної документації по берегоукріпленню прибережної захисної смуги» - лист Дніпровського басейного управління водник ресурсів № АД/8-1518 від 21.11.2012 про надання технічних умов на розробку проектної документації; - рішення Української міської ради від 13.06.2013 «Про встановлення прибережної захисної смуги Канівського водосховища на земельній ділянці по вул. Київська в м. Українка»; - висновок державної експертизи землевпорядної документації № 668-12ае від 13.06.2013.

Суд встановив, що 11.10.2012 Українською міською радою прийнято рішення «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_2 щодо виготовлення проекту землеустрою з встановлення прибережної захисної смуги», яким погоджено гр. ОСОБА_2 виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги напроти земельної ділянки, яка оформлюється у приватну власність гр. ОСОБА_2 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Також суд встановив, що рішенням Української міської ради від 11.10.2012 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_2 щодо виготовлення проектної документації по берегоукріпленню прибережної смуги», погоджено гр. ОСОБА_2 виготовлення проектної документації по берегоукріпленню прибережної захисної смуги напроти земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Київська, яка відводиться заявнику у приватну власність.

Відділ містобудування і архітектури листом від 2012 року про розгляд робочого проекту кріплення берега Канівського водосховища (том 2, а.с. 49), розглянувши робочий проект «Кріплення берега Канівського водосховища вздовж земельних ділянок гр. Валевача, гр. ОСОБА_7 в межах м. Українка, вул. Київська, Обухівського району Київської області», розробленого ТОВ «Габіони Будпроект» на підставі рішень Української міської ради від 11.11.2012, не заперечувало щодо подальшого затвердження проекту відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відділ Держкомзему у місті Українка Обухівського району Київської області листом від 2012 року (том 2, а.с. 48) про розгляд робочого проекту кріплення берега Канівського водосховища, розглянувши робочий проект «Кріплення берега Канівського водосховища вздовж земельних ділянок гр. Валевача, гр. ОСОБА_7 в межах м. Українка, вул. Київська, Обухівського району Київської області», розробленого ТОВ «Габіони Будпроект» на підставі рішень Української міської ради від 11.11.2012, не заперечувало щодо розроблення робочого проекту ««Кріплення берега Канівського водосховища вздовж земельних ділянок гр. Валевача, гр. ОСОБА_7 в межах м. Українка, вул. Київська, Обухівського району Київської області» та рекомендувало до затвердження в установленому законом порядку. У листі зазначено, що земельна ділянка розташована на правобережній заплаві Канівського водосховища в усті річки Стугна. Разом з цим у листі наголошено, що відповідно до ст. 60 ЗК України, прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів лист № АД/8-1518 від 21.11.2012 про надання технічних умов на розробку технічної документації, в кому розглянувши лист щодо надання технічних умов на розробку проекту, укріплення берега Канівського водосховища вздовж земельної ділянки гр. ОСОБА_2 в м. Українка по вул. Київська Обухівського району Київської області, надано наступні технічні умови, зокрема: 1. Розробити проект укріплення берега Канівського водосховища вздовж земельної ділянки гр. ОСОБА_2 по вул. Київська в м. Українка Обухівського району Київської області, протяжність та тип берегоукріплення визначити проектом; 2. Врахувати, що в межах прибережних захисних смуг, згідно ст. 89 ВК України, забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних. Стоянку будівельної техніки організувати за межами прибережної захисної смуги; 3. Проект берегоукріплення погодити в установленому порядку, згідно чинного законодавства, в тому числі з Управлінням.

Відділом Держкомзему у місті Українка Обухівського району Київської області видано довідку № 15-01/3637 від 07.12.2012 про те, що земельна ділянка площею 0,2991 га, яка знаходиться по вул. Київській в м. Українка Обухівського району, Київської області, намічена для встановлення прибережної захисної смуги, рахується згідно Державної статистичної звітності (форма 6-зем) як землі не надані у власність або постійне користування в межах населеного пункту (шифр рядка 69), склад угідь піски (номер стовпця 69). Категорія земель, за рахунок яких відводиться земельна ділянка землі водного фонду.

Відділом Держкомзему у місті Українка Обухівського району Київської області надано висновок № 15-01/3603 від 07.12.2012 про погодження проекту землеустрою, яким погодило розроблений на підставі рішення Української міської ради від 11.10.2012 проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж Канівського водосховища прилеглої до земельної ділянки, яка оформлюється у приватну власність гр. ОСОБА_2 по вул. Київській в м. Українка Обухівського району Київської області. У висновку вказано, що проект землеустрою підлягає погодженню з органом водного господарства та іншими органами, передбаченими ст. 186-1 ЗК України, та обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації відповідно до відповідно до Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».

Відділом Держкомзему у місті Українка Обухівського району Київської області надано висновок від 07.12.2012 (том 2, а.с. 18), про наявні обмеження на використання земельної ділянки Української міської ради, згідно якого земельна ділянка площею 0,2991 га, на якій встановлюється прибережна захисна смуга (згідно рішень Української міської ради від 11.10.2012) розташована на території м. Українка, вул. Київська та має наступні обмеження згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельної ділянки, затвердженого наказом Держкомзему України № 643 від 29.12.2008: 01.05.02 прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах.

В матеріалах справи наявне завдання від 17.12.2012 на виконання ТОВ «Кадастровий квартал» робіт з розробки землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги на підставі рішення 30 сесії 6 скликання Української міської ради Обухівського району Київської області від 11.10.2012, згідно з яким місце розташування об`єкта: м. Українка, вул. Київська Обухівського району Київської області; форма власності: державна; цільове призначення: для облаштування та догляду за прибережними захисними смугами. Вхідні дані, зокрема: 1. Викопіювання з проекту Генерального плану міста Українка Обухівського району Київської області; 2. Розмір земельної ділянки: 0,2991 га; 3. Умови надання земельної ділянки: визначення прибережної захисної смуги.

ТОВ «Кадастровий квартал» розроблено «Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Українській міській раді за адресою: м. Українка, вул. Київська Обухівського району, Київської області» № П0060-12 від 19.12.2012 (зареєстрований за № 668-12ае від 11.06.2013).

Зі змісту Проекту землеустрою вбачається, загальна площа земельної ділянки, за рахунок якої передбачається встановлення прибережної захисної смуги: 0,2991 га; цільове використання землі та його код згідно щ КВЦПЗ: 10.02 Прибережна захисна смуга (69 піски). Тип обмеження, обтяження (сервітутів) та їх код згідно з УКПОКЧЗД: 01.05.02 прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та островах згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельної ділянки, затвердженого наказом Держкомзему України № 643 від 29.12.2008.

Відповідно до пояснювальної записки Проекту, проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги водного фонду на земельній ділянці, що розташована в м. Українка, вул. Київська, в межах Української міської ради Обухівського району, Київської області розроблено ТОВ «Кадастровий кварталу згідно рішень Української міської ради 30 сесії 6 скликання від 11.10.2012 та договору з Українською міською радою № ОТП-1 від 19.12.2012. Інвестором розробки проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги водного фонду на земельній ділянці, що відводиться у власність та на прилеглій до неї території є гр. ОСОБА_2 . Даним проектом землеустрою передбачено встановлення розміру та меж прибережної захисної смути водного об`єкту (р. Стугна) вздовж відповідним чином розробленим та запроектованим берегоукріпленням у вигляді вертикальної підпірної стінки з габіонних конструкцій, будівництво якої передбачається на земельних ділянках, що розташовані в м. Українка вул. Київська, Обухівського району Київської області. Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги дозволяє встановити межі і статус прибережної захисної смуги в межах населеного пункту (ст. 60 ЗК України) з урахуванням умов, що склались (ст. 88 ВК України), та необхідних на даній ділянці водо- і берегоохоронних заходів щодо впорядкування прибережних захисних смут і смуг відведення (ст. 61. 63 ЗК України і ст. 89.91 ВК України).

В розділі обґрунтування Проекту вказано, що відповідно до технічних умов Дніпровського басейнового управління водних ресурсів № АД/8-1518, № АД/8-1519 від 19.11.2012 ТОВ «Гобіони Будпроект» розроблено, погоджено та затверджено «Робочий проект кріплення берега Канівського водосховища вздовж земельних ділянок громадян ОСОБА_7 та ОСОБА_2 в межах м. Українка, Обухівського району. Київської області». Робочий проект передбачає: оптимальні захоли щодо захисту землевідводу від затоплення, підтоплення, руйнування берегів, охорони вод від забруднення і засмічення в ув`язці з архітектурно-планувальними рішеннями щодо забезпечення цільового використання землевідводу. Водночас оптимізація водоохоронних заходів позволяє трансформувати прибережну захисну смуту в смугу відведення гідротехнічних споруд по захисту землевідводу вія затоплення і підтоплення та розмиву берегів. Ширина смуги відведення, функції якої адекватні прибережній захисній смузі (ст. 63 Земельного і ст. 91 Водного кодексів України), визначається у кожному випадку окремо, в залежності від існуючої ситуації, архітектурно-планувальних рішень та запропонованих водоохоронних заходів. Окрім цього, смуга відведення вздовж берегоукріплення може бути функціонально використана для рекреаційних і спортивно-оздоровчих цілей. Повністю виконуючи при цьому свої водоохоронні функцій передбачені ст. 55 Водного і ст. 60 Земельного кодексів України.

Для забезпечення експлуатації та захисту від пошкоджень і руйнування берегозахисної споруди вздовж земельних ділянок кріплення берега водосховища робочим проектом передбачено виділити смугу відведення, ширина якої становить 14-38 м від урізу води у водосховищі та контуром земельних ділянок. Для захисту водойми від забруднення і засмічення в межах смуги відведення передбачено заходи по залуженню і залісненню та перехопленню стоку поверхневих вод з розташованих вище земельних ділянок.

Виходячи з того, що в робочому проекті розроблений комплекс водоохоронних заходів, спрямованих на забезпечення водойми від забруднення і засмічення, проектом землеустрою пропонується встановити зовнішню межу прибережної захисної смуги на відстані зазначеної кадастровим планом від урізу води.

Прибережено захисна смуга встановлюється відповідно до містобудівної документації, проектної документації кріплення берега Канівського водосховища та з урахуванням даних земельного кадастру стосовно права власності на земельні ділянки суміжні з земельною ділянкою встановлення прибережної захисної смуги. Площа земельної ділянки визначаться за проектом з урахуванням містобудівної документації та ситуації що склалася історично. Дана прибережено захисна смуга запроектована в Генеральному плані (розробленого ДП НДПІ «Містобудування») міста Українка, Обухівського району Київської області.

Керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 (із змінами, внесеними згідно Постанови КМ № 214 від 15.02.2012) у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережено захисних смуг. Відповідно до постанови на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережено захисної смуги, встановляється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови. В даній ситуації водоохоронна зона співпадає з прибережною захисною смугою та встановлюється проектом землеустрою. Загальна площа проектної прибережної захисної смуги складає 0,2991 га, на яку встановлюються обмеження, передбачені ст. 61 ЗК України.

У процесі виконання польових робіт ТОВ «Кадастровий квартал» буде встановлено в натурі (на місцевості) зовнішню межу прибережної захисної смуги площею 0,2991 га водного об`єкта (р. Стугна) та розроблено технічну документацію по встановленню меж прибережної захисної смуги, що розташована в місті Українка, вул. Київська, Обухівського району, Київської області.

21.12.2012 між ТОВ «Кадастровий квартал» та Українською міською радою складено та підписано акт встановлення та погодження на місцевості зовнішніх меж прибережної захисної смуги за адресою: м. Українка, вул. Київська, Обухівського району, Київської області, а також складено та підписано акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 21.12.2012.

Висновком Відділу містобудування та архітектури Обухівської РДА № 746-ПЗ від 28.12.2012 про погодження проекту землеустрою погоджено проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги вздовж Канівського водосховища прилеглої до земельної ділянки, яка оформлюється у приватну власність гр. Валевачу С.І. по вул. Київській в м. Українка Обухівського району Київської області. Вказано, що проект підлягає погодженню з органом водного господарства та іншими органами, передбаченими ст. 186-1 ЗК України, та обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації відповідно до відповідно до Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».

Висновком Відділу містобудування та архітектури Обухівської РДА № 747-ПЗ від 28.12.2012 про наявні обмеження на використання земельної ділянки Української міської ради вказано, що земельна ділянка площею 0,2991 га, на якій встановлюється прибережна захисна смуга (згідно рішень Української міської ради від 11.10.2012) розташована на території м. Українка, вул. Київська та має наступні обмеження згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельної ділянки, затвердженого наказом Держкомзему України № 643 від 29.12.2008: 01.05.02 прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах.

Управління водних ресурсів у м. Києві та Київській області листом № 169 від 12.04.2013 про розгляд проекту, розглянувши проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги на території Української міської ради за адресою: м. Українка, вул. Київська, Обухівського району, Київської області, зазначило наступне. В межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації, якою є генеральний план м. Українка, Обухівського району, Київської області. Зважаючи на заплановане проведення комплексу берегоукріплювальних робіт, які мають забезпечити стійкість берегової лінії, відновлення поверхневих стоків та захист водних об`єктів від забруднення і засмічення, ДП НДПІ «Містобудування» передбачена ширина прибережної захисної смуги з західної сторони 13,96 м та зі східної сторони 30,01 м. Відповідно до рішення технічної ради від 11.04.2013 (протокол № 150), Київводресурсів погодив проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги на території Української міської ради за адресою: м. Українка, вул. Київська, Обухівського району, Київської області.

Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області у травні 2013 надало висновок № 03-12/2013 (том 2, а.с. 22-23) про погодження матеріалів проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Української міської ради за адресою: м. Українка, вул. Київська, Обухівського району, Київської області.

05.06.2013 складено акт обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню.

Головним управлінням Держземагенства у Київській області надано висновок державної експертизи землевпорядної документації № 668-12ае від 13.06.2013 згідно з яким у пункті 11 висновку, за наслідками проведення державної експертизи проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Українській міській раді за адресою: м. Українка, вул. Київська Обухівського району Київської області, наведено наступну підсумкову оцінку результатів державної експертизи: поданий на державну експертизу Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Українській міській раді за адресою: м. Українка, вул. Київська Обухівського району Київської області в цілому відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється позитивно при умові виконання зауважень та пропозицій, вказаних в п. 10 висновку.

Так відповідно до п. 10 висновку, на викопіюванні з генерального плану м. Українка (ст. 20) зазначити межу прибережної захисної смуги. Межу прибережної захисної смуги встановити з урахуванням містобудівної документації (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Встановлення прибережної захисної смуги Українській міській раді здійснити відповідно до положень Земельного кодексу України, Водного кодексу України та умов, викладених у висновках погоджувальних органів.

Вказаний висновок на останньому аркуші після підписів експертів містить напис: «зауваження п. 10.1 усунуто В.М. Безрук начальником управління Держземагенства в Обухівському районі 13.06.2013», а також містить підпис вказаної посадової особи.

Водночас, суд зазначає, що належних та допустимих доказів виконання зауважень, зазначених у п. 10 висновку державної експертизи землевпорядної документації № 668-12ае від 13.06.2013 матеріали справи не містять.

13.06.2013 рішенням Української міської ради «Про встановлення прибережної захисної смуги Канівського водосховища на земельній ділянці по вул. Київська в м. Українка» затверджено проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Українській міській раді за адресою: м. Українка, вул. Київська, Обухівського району, Київської області», розроблений ТОВ «Кадастровий квартал» та встановлено прибережну захисну смугу Канівського водосховища на земельній ділянці площею 0,2991 га по вул. Київська в місті Українка.

Дослідивши долучені відповідачем до відзиву на позовну заяву докази на підтвердження встановлення прибережної захисної смуги менше нормативно встановлених розмірів та розташування спірної земельної ділянки поза межами прибережної захисної смуги, судом не встановлено, що «Проектом землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Українській міській раді за адресою: м. Українка, вул. Київська, Обухівського району, Київської області» та вказаним вище рішенням Української міської ради від 13.06.2013 встановлено розмір прибережної захисної смуги річки Дніпро у розмірі меншому, ніж встановлено ч. 2 ст. 60 ЗК України, ч. 2 ст. 88 ВК України та абз. 2 п. 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 173 від 19.06.1996.

Дослідивши долучений відповідачем «Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Українській міській раді за адресою: м. Українка, вул. Київська, Обухівського району, Київської області» судом встановлено, що наданий відповідачем Проект передбачає встановлення розміру та меж прибережної захисної смути водного об`єкту (р. Стугна) вздовж відповідним чином розробленим та запроектованим берегоукріпленням у вигляді вертикальної підпірної стінки з габіонних конструкцій, будівництво якої передбачається на земельних ділянках, що розташовані в м. Українка вул. Київська, Обухівського району Київської області. Для забезпечення експлуатації та захисту від пошкоджень і руйнування берегозахисної споруди вздовж земельних ділянок кріплення берега водосховища робочим проектом передбачено виділити смугу відведення, ширина якої становить 14-38 м від урізу води у водосховищі та контуром земельних ділянок.

Крім того, відповідно до змісту Проекту, у процесі виконання польових робіт ТОВ «Кадастровий квартал» буде встановлено в натурі (на місцевості) зовнішню межу прибережної захисної смуги площею 0,2991 га водного об`єкта (р. Стугна) та розроблено технічну документацію по встановленню меж прибережної захисної смуги, що розташована в місті Українка, вул. Київська, Обухівського району, Київської області.

Водночас, вказаний «Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Українській міській раді за адресою: м. Українка, вул. Київська, Обухівського району, Київської області» та рішення Української міської ради «Про встановлення прибережної захисної смуги Канівського водосховища на земельній ділянці по вул. Київська в м. Українка» від 13.06.2013 не дають суду підстави для висновку, що органом місцевого самоврядування встановлено прибережну захисну суму, ширина якої становить 14-38 м від урізу води вздовж усієї річки Стугна та/або Канівського водосховища в м. Українка.

Крім того, як було зазначено судом вище, земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (ч. 1 ст. 60 ЗК України, ч. 1 ст. 88 ВК України). Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Відповідно до ст. 79 ВК України, залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі. До великих належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. квадратних кілометрів. До середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів. До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. квадратних кілометрів. Переліки великих і середніх річок із зазначенням інформації щодо площі їх водозабору складаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, і розміщуються на його офіційному веб-сайті.

Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра (https://buvrd.gov.ua/vodni-resursy/), річка Стугна має площа басейну в межах області 787 кв. км.

Отже, виходячи з приписів ст. 79, ч. 1 ст. 60 ЗК України та ч. 1 ст. 88 ВК України, річка Стугна відноситься до малих річок, для яких нормативно встановлена межах прибережної захисної смуги встановлюється по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною 25 метрів.

Суд зазначає, що чинне законодавство не містить законодавчої заборони щодо розташування в межах одного населеного пункту кількох прибережних захисних смуг по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною в залежності від величини такої річки (водойми).

Також чинне законодавство не містить законодавчої заборони на одночасний подвійний статус зазначених об`єктів, як і не містить імперативну вказівку на лише єдиний їх статус.

За змістом ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; детальний план території містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Стаття 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Згідно з ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Суд встановив, що рішенням Української міської ради від 19.10.2004 «Про затвердження Генерального плану розвитку міста Українка Обухівського району Київської області» (том 2, а.с. 47), розглянувши проектні матеріали «Генеральний план розвитку міста Українка обухівського району, Київської області», що були розроблені державним проектним інститутом «НДПІ містобудування», взявши до уваги висновок про погодження проекту Генплана розвитку міста Українки, надані повноважними службами, вирішено затвердити Генеральний план розвитку міста Українка, Обухівського району Київської області.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній та жодною із сторін до суду не надано Генерального плану розвитку міста Українка Обухівського району Київської області, затверджений вказаним вище рішенням Української міської ради від 19.10.2004, що виключає як висновок про те, що спірна земельна ділянка може використовуватись для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору, так і висновок про встановлення розміру прибережної захисної смуги річки Дніпро у розмірі меншому, ніж це встановлено законом.

Долучена відповідачем до відзиву на позовну заяву копія викопіювання з генерального плану м. Українка (том 2, а.с. 26-27) не дає суду підстави для висновку про встановлення розміру прибережної захисної смуги річки Дніпро (Канівського водосховища) уздовж міста Українка у розмірі меншому, ніж це встановлено законом.

Викопіювання із проекту внесення змін до Генерального плану міста Українка Обухівського району Київської області також не може бути прийнятий судом в якості доказу встановлення розміру прибережної захисної смуги річки Дніпро (Канівського водосховища) уздовж міста Українка у розмірі меншому, ніж це встановлено законом, оскільки належних та допустимих доказів затвердження вказаного проекту внесення змін до Генерального плану міста Українка до суду не надано.

Суд також вважає слушним зауваження прокуратури стосовно того, що містобудівною документацією «Генеральним планом міста Українка», який знаходиться у вільному доступу пі на офіційному вебпорталі Української міської ради (https://ukrainska-gromada.gov.ua/zatverdzhena-mistobudivna-dokumentacziya-ukrainka/generalnyj-plan-m-ukrayinka.html), не визначена прибережна захисна смуга а ні річки Дніпро, а ні річки Стугна.

З долучених відповідачем до відзиву на позовну заяву доказів вбачається, що вказаний проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги стосується встановлення прибережної захисної смуги Українській міській раді вздовж річки Стугна щодо конкретно визначеної земельної ділянки площею 0,2991 га, розташованої за адресою: м. Українка, вул. Київська, Обухівського району, Київської області, та пов`язаний із запланованими заходами щодо берегоукріплення. Протилежного суду не доведено.

Суд наголошує на тому, що аналіз положень чинного земельного та водного законодавства дають підстави вважати, що до земель водного фонду відносяться як прибережні захисні смуги вздовж річок та навколо водойм, так і землі під смугами відведення каналів, гідротехнічних споруд тощо.

При цьому, як було встановлено судом вище, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0,2 га, знаходяться по вулиці Сосновій в м. Українка Обухівського району Київської області (підтверджується протоколом огляду від 16.07.2021, листом Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра № 01-12/770 від 18.06.2021, листом Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського № 991-001-1290/991-083 від 01.08.2023) та розташована на березі річки Дніпро (Канівського водосховища).

Розташування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0,2 га, саме за адресою: вул. Сосновій в м. Українка Обухівського району Київської області, а не за адресою: вул. Київська в м. Українка Обухівського району Київської області, щодо якої розроблений вказаний вище проект землеустрою та прийняте рішення від 13.06.2013, також підтверджується долученими відповідачем до відповіді на відзив Містобудівними умовами та обмеженнями для проектування об`єкта будівництва № 22 від 21.10.2020, видані Відділом містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Виконавчого комітету Української міської ради на будівництво багатоквартирного житлового буднику по вул. Соснова, в м. Українка, Обухівського району, Київської області.

Відомостей про те, що вул. Київська в місті Українка була перейменована на вул. Соснову матеріали справи не містять та сторонам до суду не надано.

Отже, долучений відповідачем «Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Українській міській раді за адресою: м. Українка, вул. Київська, Обухівського району, Київської області» не стосується вул. Соснової в м. Українка Обухівського району Київської області, за якою розташована спірна земельна ділянка. Вказаний проект також не враховує нормативно визначену прибережну захисну смугу річки Дніпро та не змінює її.

Матеріали справи не містять доказів розробки окремих проектів землеустрою, або затвердженої у встановленої законом порядку містобудівної документації, які б визначали межі прибережної захисної смуги р. Дніпро, уздовж якої розташовується м. Українка на момент виникнення спірних правовідносин. Протилежного матеріали справи не містять.

Жодних належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 76, 77 ГПК України, зменшення прибережної захисної смуги річки Дніпро (Канівського водосховища) зі 100 нормативно встановлених метрів до 14-38 м від урізу води за окремим проектом землеустрою відповідно до ч. 3 ст. 60 ЗК України, ч. 7 ст. 88 ВК України (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) до суду не надано.

При цьому, як було зазначено судом вище, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Наведений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п. 44), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 53), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 63.2).

Відтак, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.

Отже, враховуючи відсутність затвердженого у встановленому законом порядку проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги річки Дніпро, відсутність затвердженого у встановленому законом порядку генерального плану міста Українка, в якому б встановлювався розмір прибережної захисної смуги річки Дніпро (Канівського водосховища) уздовж міста Українка у розмірі меншому, ніж це встановлено законом, суд приходить до висновку, що розмір прибережної захисної смуги р. Дніпро уздовж м. Українка становить 100 метрів від урізу води.

Враховуючи зазначене, спірна земельні ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га (утворена в результаті поділу та об`єднання первісних двох земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0021 та 3223151000:01:026:0022), є земельною ділянкою водного фонду, оскільки розташована у межах встановленої ч. 2 ст. 60 ЗК України, ч. 2 ст. 88 ВК України, абз. 2 п. 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 173 від 19.06.1996, прибережної захисної смуги річки Дніпро. Протилежного суду не доведено.

3 огляду на викладене вище, набуття гр. ОСОБА_6 та гр. ОСОБА_1 на підставі рішень Української міської ради № б/н від 14.11.2013 у власність земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0021 та 3223151000:01:026:0022 із земель для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Української міської ради Обухівського району Київської області (за результатами поділу та об`єднання яких утворено земельну ділянку площею 0, 2 га з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031) та їх подальше відчуження, відбулось з грубими порушеннями вимог ст. 19, 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 ЗК України та ст. 1, 4, 88-90 ВК (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин), оскільки таке відведення відбулось за рахунок земель водного фонду.

При цьому, у постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що рішення Української міської ради б/н від 14.11.2013 про передачу у власність земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0021 та 3223151000:01:026:0022 із земель для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Української міської ради Обухівського району Київської області, є незаконним, а спірна земельна ділянка площею 0, 2 га з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, що була утворена внаслідок поділу та об`єднання вказаних вище земельних ділянок, підлягає поверненню Українській міській раді відповідно до приписів ст. 21, 152, 155 ЗК України, ст. 16, 21, 391, 393 ЦК України.

Надаючи оцінку обраному прокурором способу захисту порушеного права територіальної громади в особі Української міської ради, суд виходить з такого.

За змістом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків.

Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності на неї є можливим незалежно від того, чи набув або не набув володілець право власності (і відповідно право володіння) на таку ділянку (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-66)).

Згідно ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Захист права власності це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені (ст. 321 ЦК України).

Судовий захист права власності та майнових прав власників здійснюється шляхом розгляду справ за позовами щодо речових прав на майно, а саме: віндикаційний про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України), негаторний про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України), про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ст. 392 ЦК України)

Отже, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання негаторного позову.

Негаторний позов це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово виснувала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц; від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п. 70); від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 80); від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 96); від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 45)).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п. 71); від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (п. 96); від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 81); від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 97); від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 46)).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (абзац 5 п. 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 99), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 46)).

Окрім цього, у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19 викладено правовий висновок про те, що умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 та постанові Верховного Суду від 03.06.2021 у справі № 916/1666/18 викладено правовий висновок стосовно того, що однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки у такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем шляхом подання до суду відповідних доказів, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га, утворена в результаті поділу та об`єднання первісних земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:01:026:0021 та 3223151000:01:026:0022, які були відведені гр. ОСОБА_8 та гр. ОСОБА_1 на підставі рішень Української міської ради № б/н від 14.11.2013 з грубими порушеннями вимог ст. 19, 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 ЗК України та ст. 1, 4, 88-90 ВК (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин), відноситься до земель водного фонду, оскільки знаходиться в межах прибережної захисної смуги р. Дніпро. Протилежного суду не доведено. Доказів правомірності набуття відповідачем спірної земельної ділянки водного фонду матеріали справи не містить. Також у суду відсутні правові підстави вважати, що позивач та відповідач перебувають у договірних відносинах щодо спірної земельної ділянки, що є предметом позову.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що прокурором обрано ефективний спосіб захисту порушеного права територіальної громади в особі Української міської ради у спірних правовідносинах.

При цьому, розглядаючи питання сумісності обраного прокурором способу захисту порушеного права територіальної громади в особі Української міської ради з гарантіями, встановленими ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає наступне.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пп. 16 -168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пп. 40-43)).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 190-192 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. 18, 19, п. «а» ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном.

Оскільки п. «ґ» ч. 3 ст. 83 ЗК України та ч. 2 ст. 59 ЗК України обмежували та досі обмежують безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду єдиним випадком (набуття у власність замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів), і вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у частині 2 ст. 59, пункті «ґ» ч. 3 ст. 83 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду, що не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 гектарів.

Суд також зауважує, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (п. 37)).

Усунення перешкод Українській територіальній громаді у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки (див. також пункт 108 постанови від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала особливий режим земельних ділянок, на яких установлюються водоохоронні зони і прибережні захисні смуги в межах цих зон. Нецільове використання цих смуг може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об`єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об`єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, п. 108; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, п. 115; від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 п. 99).

Отже, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес відповідача у збереженні цієї земельної ділянки у власності з метою використання всупереч її цільового призначення, а тому втручання у право відповідача є таким, що відповідає принципу пропорційності і згідно практики ЄСПЛ у справах про право осіб мирно володіти майном відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Великої Палати ЄСПЛ у справі «Депаль проти Франції» (Depalle v. France, № 34044/02) від 29.03.2010).

В рішенні по справі «Депаль проти Франції» зазначено, що «збереження прибережної зони, а особливо пляжів, «місць, відкритих для всіх», є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування. ЄСПЛ вважав у зв`язку з цим, що втручання держави в здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю».

ЄСПЛ в рішенні вказував, що «політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав».

Оскільки звернення прокурора до суду у спірних правовідносинах спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання при повернення державі незаконно отриманої у приватну власність земельної ділянки водного фонду, яка не може перебувати у приватній власності у фізичних/юридичних осіб, суд дійшов висновку про відсутність підстав встановити порушення балансу інтересів, з одного боку, територіальної громади, яку представляє прокурор, а з іншого боку, відповідача. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном. Також суд враховує, що на спірна земельна ділянка водного фонду вільна від забудови об`єктами нерухомості.

З урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту порушеного права територіальної громади в особі Української міської ради не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, встановленими ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням зазначеного вище, з огляду на встановлені під час розгляду даної справи обставини приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, а також відсутності законної підстави володіти нею, з урахуванням обрання прокурором ефективного способу захисту порушеного права територіальної громади в особі Української міської ради та з огляду на наведені вище висновки Верховного Суду, суд вважає обґрунтованими, нормативно та документально доведеними позовні вимоги прокурора про усунення перешкод у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га, шляхом її повернення від ТОВ «УІБК «Укржитлоінвест» на користь Української міської ради.

Стосовно заяви ТОВ «УІБК «Укржитлоінвест» про пропуск прокурором строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Згідно правової позиції Верховного Суду, що висловлена у постанові від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18, під можливістю особи довідатись про порушення права слід розуміти передбачувану неминучість її інформування про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки. За змістом ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, передбачений ст. 391 ЦК України, а наведений спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання негаторного позову.

Поряд з тим, покладення обов`язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб`єктивного прав та, зокрема, застосовується у справах за позовами про усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду стосовно застосування позовної давності до негаторних позовів, викладеної у постанові 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18), допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

З огляду на наведене, оскільки вимога прокурора спрямовані на усунення у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду, тобто є негаторним позовом, суд дійшов висновку, що на вказану вимогу позовна давність та наслідки її спливу не поширюються. У зв`язку із цим заява відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом, однак залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують наведених вище висновків суду.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі «РуїсТоріха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Приймаючи висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь прокуратури підлягає стягненню судовий збір в сумі 3 028, 00 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3223151000:01:026:0031, площею 0, 2 га, шляхом її повернення від Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» (місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, буд. 23 /ЛІТ."Б"/, м. Київ, 01004; код ЄДРПОУ 32912118) на користь Української міської ради (місцезнаходження: площа Шевченка, буд. 1, м. Українка, Обухівський р-н, Київська обл., 08720; код ЄДРПОУ 35161509).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційна будівельна компанія «Укржитлоінвест» (місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, буд. 23 /ЛІТ."Б"/, м. Київ, 01004; код ЄДРПОУ 32912118) на користь Київської обласної прокуратури (місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, буд. 27/2, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 02909996) 3 028, 00 грн судового збору.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 08.04.2025.

Суддя Л.В. Сокуренко