Рішення № 126428591, 27.03.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.03.2025Справа № 906/1147/24

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Райки-Агроплюс"доАкціонерного товариства Комерційний банк "Приват банк"провизнання договору недійсним Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Гордієнко В.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 906/1147/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Райки-Агроплюс» (далі також - позивач, ТОВ «Райки-Агроплюс») до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» (далі також - відповідач, АТ КБ «Приват Банк») про:

- визнання недійсним п. 2.5 Додаткової угоди № 1, укладеної 02.09.2022 року між АТ КБ «Приват Банку» та ТОВ «Райки-Агроплюс» щодо стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 0,5% від суми кредиту;

- визнання недійсним п.2.6 Додаткової угоди №1, укладеної 02.09.2022 року між АТ КБ «Приват Банк» та ТОВ «Райки-Агроплюс» щодо стягнення комісії за обслуговування кредиту в розмірі 0,5% від суми кредиту.

03.01.2025 відповідач подав відзив на позов.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 27.03.2025.

26.03.2025 позивачем подано заяву про розгляд справи без участі його представника.

Представник відповідача безпосередньо в судовому засіданні 27.03.2025 проти позову заперечував у повному обсязі та не заперечував проти вирішення спору в цьому судовому засіданні за відсутності представника позивача.

На виконання ч. 6 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, суд оголосив стислий зміст позовної заяви.

Рішення в даній справі ухвалено з урахуванням ст.ст. 219, 220, 233 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.09.2022 між Акціонерним товариством комерційний банк "Приват Банк" (як банком) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Райки-Агроплюс» (як позичальником) було укладено Кредитний договір № 42948182-КД-3 (далі також - договір), за умовами якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з пунктом А.1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у пункті А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у другому абзаці пункту 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни.

У розділі А договору «Істотні умови кредитування» сторони погодили наступне:

- Вид кредиту - невідновлювальна кредитна лінія.

- Ліміт цього Договору: 3422016 грн, на наступні цілі: на придбання основних засобів.

- Термін повернення кредиту 01.01.2025 року.

Крім того, 02.04.2022 року між Акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та ТОВ «Райки-Агроплюс» було укладено Додаткову угоду №1 (далі також Додаткова угода) до Кредитного договору № 42948182-КД-3 від 02.09.2022 року згідно з якою сторони узгодили:

- пункт. 2.5.: «За надання кредиту позичальник сплачує банку комісійну винагороду в розмірі 0,5 відсотка від суми кредиту, за виключенням розміру кредиту на сплату страхових платежів (у випадку надання такого). Ця комісійна винагорода є одноразовою, та сплачується позичальником в день укладання цієї Додаткової угоди.».

- пункт. 2.6.: «За обслуговування кредиту (операційні витрати банку) позичальник сплачує банку винагороду в розмірі 0,5% від суми кредиту, за виключенням розміру кредиту на сплату страхових платежів (у випадку надання такого). Ця винагорода є одноразовою, та сплачується позичальником в день укладання цієї Додаткової угоди.».

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що сплата комісійної винагороди та винагороди за обслуговування кредиту (операційні витрати банку), тобто коштів, які супроводжують кредит, є несправедливою умовою кредитного договору, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позивачу, так як відбувається подвійне стягнення із позивача, що є підставою для визнання недійсною умови Додаткової угоди до кредитного договору про таку плату згідно з частиною першою статті 215 ЦК України.

Відповідач проти заявленого позову заперечував у повному обсязі, посилаючись, зокрема, на наступне:

- на кожну з сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань укладення договору до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства;

- саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства;

- позичальник на протязі тривалого часу був обізнаний про умови нарахування, сплати, формулу та її складові, згідно якої буде розраховуватись винагорода, проте не намагався внести зміни до таких умов або їх оспорити;

- встановлення у договорі за згодою сторін додаткових зобов`язань по сплаті одноразової комісійної винагороди за надання кредиту та за обслуговування кредиту (операційні витрати банку) для позичальника не суперечить приписам ст. 627 ЦК України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

У ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

За своєю правовою природою укладених між сторонами договір № 42948182-КД-3 від 02.09.2022 є кредитним договором.

У позовній заяві ТОВ «Райки-Агроплюс» наголошувало, що Додаткову угоду № 1 було укладено раніше кредитного договору № 42948182-КД-3 від 02.09.2022.

Проте, зважаючи на наявні в матеріалах справи фактичні дані, і договір і Додаткова угода № 1 датовані 02.09.2022. Тобто, обидва правочини укладені в один день, що не суперечить вимогам чинного законодавства. Доводи позивача про неправомірність укладення Додаткової угоди до договору раніше договору не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, адже суд не з`ясовує конкретний час 02.09.2022 підписання сторонами правочинів. Тим паче, що правочини були підписані сторонами з використанням кваліфікованого електронного цифрового підпису в порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згода на укладення кредитного договору та додаткових угод до нього підтверджується Рішенням учасника №1136254072 від 25.08.2022 ТОВ "Райки-Агроплюс", яким вирішено укласти кредитний договір для поповнення обігових коштів, зокрема на наступних умовах:

- комісії: згідно тарифів ПриватБанку;

- інші умови в т.ч. комісійні винагороди: на розсуд уповноваженої особи на підписання кредитного договору.

Одноразова винагорода за надання кредиту в розмірі 0,5 відсотка від суми кредиту у розмірі 17110,08 грн. сплачена ТОВ "Райки-Агроплюс" 02.09.2022 о 12:27 год., що підтверджується платіжним дорученням №1174.

Одноразова винагорода за обслуговування кредиту в розмірі 0,5 відсотка від суми кредиту у розмірі 17110,08 грн. сплачена ТОВ "Райки-Агроплюс" 02.09.2022 о 12:27 год., що підтверджується платіжним дорученням №1129.

Кредитні кошти в розмірі 3422016,00 грн., відповідно до п.1.1. Кредитного договору були перераховані ТОВ "АГРОТЕРИТОРІЯ" 02.09.2022 о 16:56 год.

З наведеного вище вбачається, що комісійна винагорода була сплачена ТОВ "Райки-Агроплюс" до отримання кредитних коштів в день підписання Кредитного договору та Додаткової угоди №1.

Свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, отже такі регулюються самостійно сторонами шляхом укладення договору.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На кожну з сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань укладення договору до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

Оскільки сторони погодили такі умови договору щодо сплати винагороди, тому можливо говорити про те, що сторони належним чином оцінили вищевказані принципи закону, встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів.

Сторони при укладенні договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали дані правочини на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір, а тому всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції станом на час укладення спірної Додаткової угоди) банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Статтею 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції станом на дату укладення додаткової угоди) передбачено, що банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Позичальник під час укладення кредитного договору був ознайомлений з його істотними умовами, передбаченими законом, проти них не заперечував, що підтверджується його особистим підписом. При погодженні умов кредитного договору позичальник діяв вільно та виходив виключно з власних інтересів, рішення про вибір АТ КБ "Приватбанк" в якості контрагента та про вступ у договірні відносини прийняв на власний розсуд.

Незгода позичальника з умовою договору про нарахування та сплату винагороди - не є підставою для визнання умов договору такими, що суперечать принципам цивільного закону. Як стверджує відповідач та не було спростовано позивачем, під час укладення договору, в тому числі додаткових угод, будь-яких зауважень щодо змісту та умов договору позичальник не висував.

Підписавши кредитний договір № 42948182-КД-3 від 02.09.2022 та Додаткову угоду № 1 про внесення змін до нього, позичальник узгодив із банком зміст пунктів 2.5. та 2.6. без будь-яких заперечень.

Встановлення у договорі за згодою сторін додаткових зобов`язань по сплаті одноразової комісійної винагороди за надання кредиту та за обслуговування кредиту (операційні витрати Банку) для позичальника не суперечить приписам ст. 627 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки норми ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України не містять формулювання, що за кредитним договором позичальник зобов`язується сплатити "лише відсотки" або "виключно відсотки", то умови пунктів 2.5. та 2.6. Додаткової угоди № 1 щодо сплати одноразової комісійної винагороди за надання кредиту та за обслуговування кредиту (операційні витрати банку) є правомірними, й такими що відповідають нормам Цивільного кодексу України та не суперечать іншим законодавчим актам.

Більше того, згідно з пунктом А.9 кредитного договору та пунктів 2.5. та 2.6. Додаткової угоди №1, Банк та позичальник погодили, що сплата комісійної винагороди є - істотними умовами кредитування.

Позивач наголошував, що пункти 2.5., 2.6. Додаткової угоди суперечать п. А.9. договору.

Проте, у п. А.9 встановлено нульову ставку винагороди банку за: надання фінансового кредиту; управління фінансовим кредитом у випадку збільшення ліміту; управління фінансовим кредитом у випадку збільшення терміну повернення кредиту, а п. 2.5. Додаткової угоди передбачає 0,5; комісійної винагороди за надання кредиту. У той же час, п. 2.6 Додаткової угоди встановлює винагороду за обслуговування кредиту. Вказані положення регулюють різні види винагороди банку.

Більше того, суперечність та протиріччя одних пунктів договору іншим, не є підставою для визнання договору недійсним в цілому або частково, оскільки підставою для визнання недійсним договору є його суперечність саме Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що не доведено позивачем.

Комісійна винагорода за надання кредиту та за обслуговування кредиту (0,5% від ліміту 17 110,08 грн) є співмірною та розумною по відношенню до установленого кредитного ліміту у 3 422 016,00 грн.

Подвійного стягнення з позивача не відбулося, оскільки оспорюваними умовами чітко передбачено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду за надання та обслуговування кредиту - одноразово в день укладання Додаткової угоди, тобто в день коли проценти за користування кредитом не нараховані та не підлягали сплаті позичальником.

При цьому, видача кредитних коштів та обслуговування кредиту це і є надання послуг за які і встановлено сплату комісійної винагороди, тому доводи позивача про те, що наведені дії відповідають лише економічним потребам самої кредитної установи (банку), і такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику, є необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2012 у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (Заява № 387/03), зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими, узгодженими.

Судом зроблено оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, з`ясовані мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування в даному спорі, в тому числі застосовано до спірних правовідносин норму права та вказано мотиви такого застосування, що відповідає положенням ст. 238 ГПК України.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Райки-Агроплюс" не доведено підстав для визнання недійсними п.п. 2.5, 2.6. Додаткової угоди № 1 від 02.09.2022, а банк, визначаючи розмір комісійної винагороди та винагороди за обслуговування кредиту, діяв в межах законодавства. Позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 195, 227, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Райки-Агроплюс" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 07.04.2025 року.

Суддя Ю.О.Підченко