Рішення № 126428590, 27.03.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.03.2025Справа № 910/14432/24

За позовомКомунального підприємства "Вишгородтепломережа" Вишгородської міської радидоПівнічного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету Українипровизнання недійсним та скасування рішення Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Дяченко Л.Л.;

від відповідача: Ігнатов Н.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/14432/24 за позовом Комунального підприємства «Вишгородтепломережа» Вишгородської міської ради (далі також - позивач, КП «Вишгородтепломережа») до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі також - відповідач, Відділення) про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії від 24.10.2024 № 60/176-р/к у справі № 106/60/122-рп/к.20 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».

19.12.2024 відповідачем подано відзив на позов, а 23.12.2024 в порядку ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач долучив докази.

26.12.2024 позивач надав відповідь на відзив.

З огляду на строки розгляду справи та на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 27.03.2025.

Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні 27.03.2025 наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення по справі. Представник відповідача, у свою чергу, проти позовних вимог заперечував у повному обсязі.

Рішення в даній справі ухвалено з урахуванням ст.ст. 219, 220, 233 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Адміністративна колегія Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, розглянувши матеріали справи № 106/60/122-рп/к-20 про порушення КП «Вишгородтепломережа» законодавства про захист економічної конкуренції та подання Третього відділу досліджень і розслідувань Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.09.2024 № 60-03/367-П з попередніми висновками у зазначеній справі 24.10.2024 постановила Рішення №60/176-р/к (далі також - Рішення), яким вирішила:

1. Визнати, що КП «Вишгородтепломережа» у період з травня 2019 року по липень 2021 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з централізованого опалення в межах м. Вишгород, с-ща Димер (смт Димер), с. Демидів, с. Синяк, с. Нові Петрівці, с. Катюжанка, с. Жукин Вишгородського району Київської області, де розташовані теплові мережі, які закріплені за Підприємством на праві господарського відання та використовуються (експлуатуються) ним для надання таких послуг своїм абонентам (споживачам), з часткою 100%, оскільки на цьому ринку у нього не було жодного конкурента.

2. Визнати застосування КП «Вишгородтепломережа» у період з 23.09.2019 по 31.07.2021 економічно необґрунтованих тарифів на послуги з централізованого опалення, що не були затверджені органом, уповноваженим здійснювати встановлення таких тарифів, а також не здійснення перерахунків нарахувань плати споживачам за послуги з централізованого опалення, у зв`язку із зміною ціни природного газу протягом опалювальних періодів 2019/2020 років, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення в межах м. Вишгород, с-ща Димер (смт Димер), с. Демидів, с. Синяк, с. Нові Петрівці, с. Катюжанка, с. Жукин Вишгородського району Київської області, де розташовані теплові мережі, які закріплені за Підприємством на праві господарського відання та використовуються (експлуатуються) ним для надання таких послуг своїм абонентам (споживачам), що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

3. За порушення, вказане в п. 2 резолютивної частини цього рішення, накласти на КП «Вишгородтепломережа» штраф у розмірі 50 000,00 грн.

23.12.2024 Відділенням долучено до справи Розпорядження Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення від 19.12.2024 № 60/243-рп/к, яким виправлено описки в Рішенні № 60/176-р/к.

Доводи Відділення щодо наявності у діях позивача ознак зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення ґрунтуються, здебільшого, на тому, що у період з 23.09.2019 по 31.07.2021 КП «Вишгородтепломережа» застосовувало економічно необґрунтовані тарифи на послуги з централізованого опалення, що не були затверджені органом, уповноваженим здійснювати встановлення таких тарифів, а також не здійснювало перерахунки нарахувань плати споживачам за послуги з централізованого опалення у зв`язку зі зміною ціни природного газу протягом опалювальних періодів 2019/2020 років. Такі дії Підприємства призвели до ущемлення інтересів його споживачів і наслідків такого ущемлення, а саме сплати споживачами завищеної вартості послуг з централізованого опалення.

Обґрунтовуючи заявлений позов КП «Вишгородтепломережа» наголошує, що з Рішенням № 60/176-р/к не погоджується та вважає його таким, що прийняте з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, недоведеністю обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне:

- тарифи підприємства є економічно обґрунтовані, як і питання правомірності прийняття після 01 травня 2019 року Вишгородською районною радою рішень про затвердження (коригування) тарифів на послуги з централізованого опалення та їх застосування КП «Вишгородтепломережа» ВМР, що підтверджується рішеннями судів;

- стверджувати, що при виконанні рішень Вишгородської районної ради та під час дії договорів про надання комунальних послуг, а саме: послуг з централізованого опалення, що були укладені до введення в дію Закону України № 2189-VIII, позивач порушив норми цього Закону є необґрунтованим;

- норми Закону України № 2189-VIII не забороняють органам місцевого самоврядування встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, які передбачені договорами до введення в дію цього Закону;

- норми Закону України № 2189-VIII не забороняють органам місцевого самоврядування встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, які передбачені договорами до введення в дію цього Закону».

Відповідач проти заявленого позову заперечував у повному обсязі, наголошував, що оскаржуване рішення було прийнято в межах наданих Відділенню повноважень та з урахуванням чинного на момент прийняття законодавства. Свої доводи відповідач виклав у письмовому відзиві та надавши усні пояснення, безпосередньо в судових засіданнях.

Правовідносини, пов`язані з обмеженням монополізму та захистом суб`єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, у тому числі й Господарського кодексу України (далі - ГК України), і відтак - господарськими, а тому справи, що виникають з відповідних правовідносин, згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглядаються господарськими судами.

Крім того, відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду.

Отже, спір у даній справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України.

В силу ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 60/176-р/к від 24.10.2024.

Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р, зареєстрованого Міністерством юстиції України 01.04.2002 за № 317/6605.

Однак, господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку.

Згідно з пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Встановлення (монопольного) домінуючого становища на ринку не потребує аналізу господарської діяльності абсолютного числа (100%) учасників товарного ринку, оскільки пов`язане з ринковою поведінкою господарюючих суб`єктів, діяльність яких фактично не має значення для функціонування ринку.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку

Верховний Суд неодноразово констатував, що саме до повноважень саме органу Антимонопольного комітету України віднесено вирішення питання щодо визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, та наявності чи відсутності підстав вважати особу такою, що зловживає своїм монопольним становищем. (Постанова ВС від 03.07.2018 у справі № 910/4425/16).

Уточнення кваліфікації одних і тих самих дій (бездіяльності) суб`єкта господарювання в межах відповідних (тобто тих, що співвідносяться як загальні та спеціальні) приписів, що містяться в різних частинах статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», належить до виключних (дискреційних) повноважень органів Антимонопольного комітету України. Подібного висновку дійшов Верховний суд України у постанові від 05.03.2020 у справі № 910/2921/19.

Суду під час розгляду справи необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту зловживання ним таким становищем.

Відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 року за № 49-р, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 квітня 2002 року за № 317/6605 (далі - Методика), товарні межі ринку - товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі також - Закон) суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Відповідно до пункту 2.2 Методики етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.

Як вбачається з п. 41 Рішення № 60/176-р/к, суб`єктом господарювання, який становить об`єкт аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є КП «Вишгородтепломережа» ВМР, яке по липень 2021 включно надавало послуги.

Товаром, щодо якого визначається монопольне (домінуюче) становище КП «Вишгородтепломережа», є послуги з централізованого опалення.

Крім того, в рамках антимонопольної справи № 106/60/122-рп/к.20:

- встановлено перелік товарів (послуг) та основних продавців і покупців цих товарів (послуг), споживчі характеристики товару (послуги), умови споживання товару (послуги), умови реалізації товару (послуги) та ціни товару (послуги);

- визначено товарні межі ринку - така послуга як «послуга з централізованого опалення» не має еквівалентів-замінників або інших аналогів, отже товарною межею ринку, в рамках даної справи є послуги з централізованого опалення;

- визначено територіальні (географічні меж ринку): окремі населенні пункти та території Вишгородського районну Київської області в межах та на території яких розташована відповідна інфраструктура (теплові мережі), яка використовується КП для надання послуг з централізованого опалення - м. Вишгород, с-ща Димер, с. Демидів, с. Синяк, с. Нові Петрівці, с. Катюжанка, с. Жукин Вишгородського районну Київської області;

- встановлено часові межі ринку - з 01.05.2019 (день набрання чинності Закону України «Про житлово-комунальні послуги») по липень 2021 (втрата КП статусу виконавця послуг з централізованого опалення в географічних межах ринку, укладання Публічного договору про надання послуг з постачання теплової енергії в м. Вишгород);

- визначено потенційних конкурентів: на вказаному ринку, у відповідний часовий проміжок, у позивача були відсутні конкуренти.

- визначено бар`єри для вступу на ринок: відповідно до статей 6-7 Закону України «Про природні монополії», наявності адміністративних обмежень та економічних/організаційних перепон - бар`єри вступу на ринок визначаються, як такі, що вимагають значних капіталовкладень та тривалого часу, тобто бар`єри вступу на досліджуваний ринок є високими.

Отже, Відділенням були вчинені всі передбачені Методикою дії, відповідно до чинного законодавства, під час дослідження відповідного ринку та зроблено висновки щодо належності КП «Вишгородтепломережа» ВМР до суб`єкта, що займав монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з централізованого опалення у відповідних географічних межах, а саме м. Вишгород, с-ща Димер, с. Демидів, с. Синяк, с. Нові Петрівці, с. Катюжанка, с. Жукин Вишгородського районну Київської області.

Позивачем у позовній заяві вказані вище обставини не спростовано належними та допустимими доказами.

Таким чином, КП «Вишгородтелпомережа» ВМР з 01.05.2019 по липень 2021, в межах м. Вишгород, с-ща Димер, с. Демидів, с. Синяк, с. Нові Петрівці, с. Катюжанка, с. Жукин Вишгородського районну Київської області займало монопольне становище на ринку послуг з централізованого опалення.

Однак, для кваліфікації дій позивача як порушення законодавства про захист економічної конкуренції не достатньо лише встановлення факту зайняття монопольного (домінуючого) становища у спірний період на відповідному ринку товару. Тому, під час розгляду даної справи суд надав оцінку доводам та доказам сторін, які на їх думку, підтверджують/спростовують зловживання КП «Вишгородтелпомережа» монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення.

Як встановлено судом, з 01.05.2019 було введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги», при цьому, відповідно до прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про житлово-комунальні послуги" з дня введення в дію цього Закону, крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі - Закон-1 (щодо Закону України «Про житлово-комунальні послуги», чинного з 01.05.2019) та Закон -2 (щодо Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що втратив чинність з 01.05.2019).

Норми зазначеного вище Закону-1 встановлюють правовий режим надання послуг з постачання теплової енергії, а також регулюють відносини пов`язані з укладанням договорів про надання послуг з постачання теплової енергії.

Крім того, Закон-1 передбачив автоматичну пролонгацію вже укладених договорів, у випадку, якщо цими договорами передбачено їх припинення до 01.05.2019. Щодо співвласників багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, Закон-1 передбачає укладання між ними та виконавцями комунальних послуг публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності відповідного рішення Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг (Вказані типові індивідуальні договори були затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022).

Договори про надання комунальних послуг, укладені до 01.05.2019 є чинними, на тих самих умовах до дати набрання чинності договорів про надання відповідних комунальних послуг, що були укладені вже за правилами та враховуючи норми Закону-1.

Стаття 26 Закону-2 встановлює вичерпний перелік істотних умов договору між виконавцем/виробником послуг та споживачем, зокрема щодо тарифів та їх складових, а також загальну вартість послуг. Договір не може містити умов, що вводять додаткові види оплати послуг, не передбачені типовими договорами на надання житлово-комунальних послуг, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Щодо договорів на надання житлово-комунальних послуг, укладених до набрання чинності Закону-1, діяли спеціальні норми встановлені статтею 31 Закону-2, а саме:

- Порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи (пункт 2 частини першої статті 14 цього Закону, тобто тих, що встановлюються органами місцевого самоврядування) визначає Кабінет Міністрів України. Виконавці/ виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.

З огляду на факт втрати чинності Закону-2, органи місцевого самоврядування втратили повноваження щодо встановлення тарифів, в тому числі на послуги з централізованого опалення, тобто, з 01.05.2019 ОМС не мають права встановлювати відповідні тарифи на послуги з централізованого опалення, що підтверджується, зокрема, листом від 02.05.2019 №7/10.1/7260-19 Міністерства розвитку громад та територій України, яким роз`яснено про відсутність у ОМС та НКРЕКП повноважень щодо встановлення тарифів на комунальні послуги (в тому числі на централізоване опалення), які надаються також за договорами, що були укладені до введення в дію Закону-1 (до 01.05.2019).

Отже, органи місцевого самоврядування мали і мають право встановлювати тарифи на послуги з постачання теплової енергії, а на послуги з централізованого опалення (у вказані вище часові межі ринку) відповідного права не мали.

У другій половині 2019 року, враховуючи специфіку ринку послуг з централізованого опалення, який перебуває у прямій залежності від поточних цін на ринку природного газу, Кабінетом міністрів України прийнято постанову, від 24.12.2019 №1082 «Деякі питання нарахування (визначення) плати за теплову енергію та послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води для споживачів у зв`язку зі зміною ціни природного газу» (далі - Постанова № 1082). Даним нормативним актом, яким було внесені зміни до Правил № 630 та Правил користування тепловою енергією, що були затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила № 1198), якими передбачено можливість теплопостачальної організації (виконавець послуг з централізованого опалення) самостійно прийняти рішення щодо зміни розміру нарахувань за послуги з централізованого опалення, належним чином повідомивши про це споживачів.

Матеріалами антимонопольної справи встановлено факт вчинення окремих дій (бездіяльності) КП «Вишгородтепломережа» ВМР, які у сукупності дозволили кваліфікувати дії позивача, як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення в межах м. Вишгород, с-ща Димер, с. Демидів, с. Синяк, с. Нові Петрівці, с. Катюжанка, с. Жукин Вишгородського районну Київської області у формі встановлення економічно необґрунтованих тарифів на послуги з централізованого опалення, що не були затверджені органом, уповноваженим здійснювати встановлення таких тарифів, а також не здійснення перерахунків нарахувань плати споживачам за послуги з централізованого опалення у відповідності до Постанови № 1082.

Так, зокрема, Відділенням, в рамках розгляду антимонопольної справи № 106/60/122-рп/к.20 було досліджено чотири рішення Вишгородської міської ради, якими було встановлено тарифи на послуги з централізованого опалення, що надавались позивачем, а саме:

- рішенням Вишгородської районної ради від 29.11.2018 № 502-33-VII (далі - Рішення-1) було прийнято на підставі підвищення ціни на природний газ (+ 26%) з 01.11.2018 відповідно до додаткової угоди до договору з НАК «Нафтогаз»;

- рішенням Вишгородської районної ради від 20.08.2019 № 649-39-VII (Рішення-2) було прийняте 20.08.2019, тобто після набрання чинності Закону-1. Підставою прийняття є «необхідність відшкодування втрат, що виникли протягом періоду розгляду розрахунків тарифів на теплову енергію для потреб населення, встановлення та їх оприлюднення, що були встановлені Рішенням-1», тобто витрат на фактичне споживання природного газу з 01.11.2018 по 15.12.2018 (4 008,34 тис. грн з ПДВ);

- рішенням Вишгородської районної ради від 12.12.2019 № 698-41-VII (Рішення-3), було прийняте 12.12.2019, тобто після набрання чинності Закону-1. Структура встановлених Рішенням-3 тарифів включає (аналогічно до попередніх Рішень) статтю «витрати на покриття витрат» у розмірі 10382,53 тис. грн на рік без ПДВ;

- рішенням Вишгородської районної ради від 22.02.2020 № 777-43-VII (Рішення-4), було прийняте 22.02.2020, тобто після набрання чинності Закону-1. У встановлених Рішенням-4 тарифам не зазначена інформація про необхідність врахування у структурі тарифів прибутку КП «Вишгородтепломережа» ВМР, отриманого внаслідок відшкодування статті «витрати на покриття витрат», що була включена до встановлених Рішенням-3 тарифів.

Відділення наголошує на незаконності Рішень 2-4, оскільки всі вони прийняті після 01.05.2019, тобто після набрання чинності Законом України Про житлово-комунальні послуги», а в органів місцевого самоврядування були відсутні повноваження для прийняття таких рішень.

Порядком формування тарифів на теплову енергію, її виробництво,транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 встановлено механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами та постачання, надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води.

Натомість, як було встановлено Відділенням у справі та висвітлено у Рішенні № 60/176-р/к (п.п. 171-172): «Положеннями Порядку № 869 не було передбачено можливість включення до структури тарифів на послуги з централізованого опалення розміру витрат ліцензіата (підприємства), які виникли до подання заяви ліцензіатом (підприємством) до уповноваженого органу заяви про встановлення тарифів. Також уповноважений орган мав визначити період дії таких тарифів (не більше місяця) та тарифи, які повинні були застосовуватися після закінчення періоду відшкодування втрат ліцензіата (підприємства), чого не було зроблено Вишгородською районною радою під час прийняття Рішення-2.

При цьому, з дати направлення КП «Вишгородтепломережа» ВМР до Вишгородської районної державної адміністрації листа від 05.11.2018 № 1575/05 щодо коригування тарифів до дня введення в дію тарифів, встановлених Рішенням-2, вартість природного газу для Підприємства не змінювалась та на підставі укладених з НАК «Нафтогаз України» додаткових угод від 01.11.2018 № 3 та від 26.11.2018 № 4 до договору від 05.10.2018 № 2565/18-ТЕ-17 становила 6235,51 грн без ПДВ за 1000 м3.

Водночас підвищення ціни на природний газ для КП «Вишгородтепломережа» ВМР з 01.11.2018 на 26 % (з 4942,00 грн без ПДВ за 1000 м3 до 6235,51 грн без ПДВ за 1000 м3) було підставою зміни тарифів Підприємства Рішенням-1, а отже вже було враховано у вказаних тарифах.

Тобто, позивачем під час обґрунтовування необхідності зміни тарифу включено до структури тарифів на послуги з централізованого опалення витрати, які виникли до 05.11.2018, що не передбачено вказаним вище Порядком.

Крім того, у спірний період надання послуг, КП «Вишгородтепломережа» ВМР не приймало самостійного рішення щодо зміни розміру нарахувань за послуги з централізованого опаленням споживачам, у зв`язку із зміною для них ціни природного газу протягом опалювального періоду 2019/20 року, тобто коригування нарахувань споживачам без зміни тарифу, що прямо передбачено Постановою №1082 та Правилами №630.

У встановлених Рішенням-2 тарифах зазначено, що підприємством були понесені втрати у витратах на виробництво теплової енергії для потреб населення на загальну суму 4 008,34 тис. грн з ПДВ, однак у відповідності до встановлених Рішенням-1 тарифів Підприємства було включено витрати на покриття витрат у розмірі 10 382,53 тис. грн на рік без ПДВ, що на 159,02 % більше ніж зазначив позивач.

Структура встановлених Рішенням-3 тарифів включає (аналогічно до попередніх Рішень) статтю «витрати на покриття витрат» у розмірі 10382,53 тис. грн на рік без ПДВ без належного обґрунтування необхідності вказаного відшкодування.

Додатково у структуру тарифів, встановлених Рішенням-3, позивачем включено статтю «витрати на оплату праці», оскільки у 2019 році було встановлено на рівні 4173 грн.

Натомість, Міністерство фінансів України листом від 02.02.2015 №31-06330-06/3-5/3244 надало роз`яснення Мінрегіону, щодо здійснення видатків органами місцевого самоврядування на відшкодування різниці між розміром ціни (тарифу) на житлово-комунальні послуги, що затверджувалися або погоджувалися рішенням місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, та розміром обґрунтованих витрат на їх виробництва (надання).

Тобто, вказану статтю витрат орган місцевого самоврядування міг відшкодувати самостійно, за рахунок коштів місцевого бюджету.

Позивач листом від 22.07.2024 №1129/08 надав Відділенню інформацію щодо ціни природнього газу, яка була врахована у встановлюваних Рішенням-3 тарифах, та цін, за якими здійснювалось фактичне постачання природного газу протягом періоду дії вказаних тарифів (додаток 2).

Отже, позивачем, всупереч Постанови №1082 та Правил №630 було проігноровано можливість самостійної зміни розміру нарахувань за послуги з централізованого опаленням споживачам у зв`язку із зміною для них ціни природного газу протягом опалювального періоду 2019/20 року, оскільки (у відповідності до п. 199 Рішення №60/176-р/к) середня ціна закупівлі КП «Вишгородтепломережа» ВМР природного газу у НАК «Нафтогаз України» (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, торговельної надбавки/націнки постачальника) протягом січня - березня 2020 року становила 3998,00 грн без ПДВ за 1000 м3, що на 274,76 грн або на 6,43 % менше за ціну, що закладена до встановлених Рішенням-2 тарифів (4272,76 грн без ПДВ за 1000 м3), що є підставою визначення відповідних тарифів необґрунтованими, а їх застосування незаконними.

У встановлених Рішенням-4 тарифах не зазначена інформація про необхідність врахування у структурі тарифів прибутку КП «Вишгородтепломережа» ВМР, отриманого у період з 01.02.2020 по 15.03.2020 внаслідок відшкодування статті «витрати на покриття витрат», що була включена до встановлених Рішенням-3 тарифів.

Аналогічно до Рішення-3, у структурі встановлених Рішенням-4 тарифів була включена стаття «витрати на оплату праці з відрахуванням на соціальні заходи без потреб власних ТЕЦ, ТЕС, АЕС, КГУ», хоча вказану статтю витрат орган місцевого самоврядування міг відшкодувати самостійно, за рахунок коштів місцевого бюджету.

Для кваліфікації дій суб`єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку не є обов`язковим з`ясування настання наслідків у формі, відповідно, недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або інше реальне порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків.

Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (частина друга статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції») (у відповідності до Постанови ВС від 20.02.2018 у справі № 917/1958/16).

Отже, позивачем у період опалювального сезону 2019/2020 було вчинено декілька порушень, насамперед щодо ігнорування можливості здійснення перерахунків нарахувань плати споживачам за послуги з централізованого опалення, у зв`язку із зміною ціни природного газу протягом опалювального періоду 2019/2020 років, а звернення до органу місцевого самоврядування з метою встановлення тарифів, які є економічно необґрунтованими та можуть призвести/призвели до ущемлення інтересів споживачів. Вказані обставини жодним чином не були спростовані позивачем у позовній заяві.

Оскільки КП «Вишгородтепломережа» ВМР проти тверджень Відділення заперечувало у повному обсязі та наголошувало, що Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не було передбачено заборони для органів місцевого самоврядування встановлювати тарифи (коригування) щодо договорів, які укладені до 01.05.2019, то необхідно звернути увагу на таке.

Положення Закон-1 не містять жодних виключень щодо повноважень органів місцевого самоврядування встановлювати тарифи на послуги з централізованого опалення в залежності від дати укладення договорів (до/після 01.05.2019).

Посилання позивача на норму статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування» є недоречним. Так норма вказаної статті звучить наступним чином: «Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території».

Оскільки у ОМС, у відповідності до перехідних положень Закону-1 були відсутні повноваження щодо внесення змін до тарифів на централізоване опалення, дії Ради щодо внесення відповідних змін суперечили законодавству.

Додатково слід наголосити, що адміністративною колегією Відділення було прийняте рішення від 24.10.2024 №60/177-р/к. зі справи № 107/60/123-рп/к.20, яким визнано встановлення Вишгородською районною радою рішеннями від 20.08.2019 № 649-39-VII, від 20.08.2019 № 649-39-VII та від 20.02.2020 № 777-43-VII економічно необґрунтованих тарифів на послуги з централізованого опалення, тобто не маючи на те відповідних повноважень, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим статтею 17 та пунктом 7 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2012 у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (Заява № 387/03), зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими, узгодженими.

Судом зроблено оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, з`ясовані мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування в даному спорі, в тому числі застосовано до спірних правовідносин норму права та вказано мотиви такого застосування, що відповідає положенням ст. 238 ГПК України.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що Комунальним підприємством "Вишгородтепломережа" Вишгородської міської ради не доведено підстав для визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії від 24.10.2024 № 60/176-р/к у справі № 106/60/122-рп/к.20 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу». Позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Комунального підприємства "Вишгородтепломережа" Вишгородської міської ради відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 07.04.2025 року.

Суддя Ю.О.Підченко