Рішення № 12640604, 29.11.2010, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 2-3634-1/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2010 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Ісаєвської О.В.,

при секретарі - Степанишиній Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Дельта» про стягнення штрафних санкцій та процентів,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Комерційний банк «Дельта» про стягнення 35000,00 грн., процентів у розмірі 1314,30 грн. за договором банківського вкладу, стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 грн., судових витрат, посилаючись на те, що 21 жовтня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського вкладу № 001-03127-211008, за яким позивач передав відповідачу кошти в розмірі 35000,00 грн. строком до 26 жовтня 2009 року з процентною ставкою за вкладом 21,25% річних. Позивач зазначив, що 30.01.2009 року звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання вказаного договору та отримання належних йому грошових коштів, проте відповідач відмовив йому в достроковому поверненні вкладу.

З урахуванням уточнених позовних вимог, у звязку з перерахуванням відповідачем суми вкладу, позивач просив стягнути на його користь із ТОВ «КБ «Дельта» штрафні санкції за прострочення виплати в сумі 3500 грн., інфляційні в сумі 1960 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 517 грн. 81 коп., посилаючись на п. 32.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яким передбачена відповідальність банка за порушення встановлених законом строків виконання доручення клієнта на переказ, а також на порушення відповідачем вимог ЦК України в частині наслідків порушення виконання зобовязань.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та/або його представник не зявилися, про час, день та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, до суду надійшло клопотання позивача, в якому він просив у звязку із віддаленістю місця проживання, розглядати справу за відсутності позивача.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, до суду надійшло 29.11.2010 року клопотання представника відповідача Кураш Н.П., в якому вона просила розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявності матеріалів, які знаходяться у справі.

Суд вважає за можливе розглядати справу за відсутністю незявившихся осіб.

Суд дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобовязується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Судом встановлено, що 21.10.2010 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «КБ «Дельта» (назву відповідача КБ «Дельта» змінено на Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (а.с. 115)) було укладено договір № 001-03127-211008 банківського вкладу, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошові кошти в розмірі 35000,00 грн.

Факт передачі позивачем коштів за договором банківського вкладу підтверджується даними квитанції № 438111542 від 27.10.2008 року (а.с. 6). Процентна ставка за договором банківського вкладу становить 21,25% (п. 1.4. договору).

Відповідно до пункту 1.3. договору банківського вкладу, вклад залучається на строк з моменту зарахування суми вкладу та по 26 жовтня 2009 року, включно.

Частиною 2 ст. 1060 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобовязаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

При цьому, пунктом 3.4. договору банківського вкладу також закріплено право вкладника достроково розірвати договір та відкликати всю суму вкладу шляхом направлення до банку повідомлення в письмовій формі за 3 банківські дні до передбачуваної дати дострокового розірвання цього договору. Відповідно до п. 3.4.2 договору, в день дострокового розірвання цього договору банк здійснює перерахування процентів за зниженою процентною ставкою за фактичний строк залучення вкладу та перераховує вкладнику суму вкладу та нараховані проценти на поточний рахунок.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязань або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач, користуючись правом на дострокове розірвання договору банківського вкладу, яке передбачено у п. 3.4. вказаного договору, звернувся 30.01.2009 року до відповідача із заявою про закриття депозитного рахунку, яка була заповнена ним на бланку, виданого відповідачем (а.с. 7).

02.02.2009 року відповідач на адресу позивача направив відмову у достроковому розірванні договору банківського вкладу, в якому посилаючись на те, що з метою закріплення позитивних тенденцій у діяльності банків та забезпечення подальшої стабільної їх роботи, Правління НБ України у Постанові № 413 від 04.12.2008 року «Про окремі питання діяльності банків» зобовязало банки вжити всіх необхідних заходів щодо забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів. Окрім цього, з метою недопущення дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками, у розяснювальному листі НБУ № 22-310/946-17250 від 06.12.2008 року, направленому керівникам банків, було наголошено на продовженні дії заборони щодо довгострокового повернення депозитів, оскільки вони вкладені у довгострокові кредити та інші активи оскільки вони вкладені у довгострокові кредити та інші активи (а.с. 8).

Не погоджуючись із відмовою відповідача достроково повернути грошові кошти за договором банківського вкладу, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача грошові кошти у розмірі 35000,00 грн., процентів у розмірі 1314,30 грн.

В своїх запереченнях (а.с. 12-15) на позовну заяву відповідач, зокрема, на відсутність вини відповідача, оскільки заборона достроково розривати договори банківського вкладу була встановлена у постановах НБУ № 319, та № 413 від 04.12.2008 року «Про окремі питання діяльності банків» відповідно до яких банкам заборонено робити дострокове повернення депозитів. При цьому, у своїх запереченнях відповідач зазначав, що ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» регламентовано, що НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обовязковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, а також для фізичних осіб, а оскільки вищезазначені постанови НБУ не були скасовані, то відповідно були обовязкові для виконання банками. Відповідач також вказував, що в аспекті впливу на договірні відносини, що існують між банками та вкладниками за договорами банківського вкладу, постанова НБУ являється форс-мажорною обставиною, що зумовлює відповідне корегування таких відносин.

Разом з тим, з такими твердженнями відповідача не можна погодитися з огляду на наступне.

Стаття 92 Конституції України проголошує, що виключно законами України визначаються …засади цивільної відповідальності.

Частиною 2 ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Отже, головну роль у регулюванні відносин з дострокового повернення коштів з вкладного (депозитного) рахунку має відігравати саме положення ст.ст.1058, 1060 ЦК України, тоді як норма із підзаконного нормативного акта (у даному випадку постанови НБУ на які посилався відповідач) має застосовуватися в тій частині, в якій вона не суперечить відповідним положенням чинного законодавства.

Обмеження ж прав вкладника розірвати договір банківського вкладу у будь-який час, а також перешкоджання вільно розпоряджатися своїми коштами суперечать Конституції України та ЦК України.

Частиною 1 ст. 60 Конституції України передбачено, що ніхто не зобовязаний виконувати явно злочинне розпорядження чи наказ.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач мав всі правові підстави для виконання перед позивачем зобовязань за п. 3.4.2. договору банківського вкладу, а саме за письмовою заявою позивача поданою 30.01.2009 року здійснити перерахунок процентів за фактичний строк залучення вкладу та перерахувати позивачу суму вкладу та нараховані проценти на поточний рахунок позивача.

Суд вважає, що відмовивши у достроковому розірванні договору банківського вкладу на підставі письмової заяви позивача поданої 30.01.2009 року з використанням наданого відповідачем спеціального бланку, відповідач порушив п. 3.4., 3.4.2 договору банківського вкладу, ст. 525, 526, 1060 ЦК України.

В ході розгляду даної цивільної справи, відповідачем 24.07.2009 року за договором банківського вкладу позивачу було повернено суму вкладу в розмірі 35000,00 грн. та виплачено відсотки за користування депозитним вкладом у розмірі 2738 грн. 86 коп., що підтверджується даними виписок по особовому рахунку з 23.07.2009 по 24.07.2009 (а.с. 75, 76), у звязку з чим позивач уточнив свої позовні вимоги (а.с. 56).

В уточненнях до позовної заяви від 03.09.2009 року (а.с. 56-57) позивач вказав, що відповідач перерахував грошові кошти за договором банківського вкладу не в той час коли вони були вкрай потрібні, а набагато пізніше, а відтак позивач просив на підставі п. 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» стягнути з відповідача штрафну санкцію (пеню) у розмірі 0,1% від суми вкладу за кожний день прострочення, але не більше 10% від суми вкладу, яка становить 3500,00 грн., суму індексу інфляції у розмірі 1960,00 грн. та суму 3% річних у розмірі 517,81 грн.

Разом з тим, представник відповідача позовні вимоги з урахуванням уточнень не визнав, вказав, що такі вимоги базуються на помилковому застосуванні норм законодавства України та суперечать дійсним обставинам справи. Представник відповідача зазначив, що норма ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» не може застосовуватися, оскільки позивач не вчинив жодних дій, які б в аспекті Закону трактувалися як надання доручення на переказ. Відповідач посилався на ст. 21 вказаного Закону, якою передбачено виключний перелік для ініціювання переказу коштів та на ст. 22 вказаного Закону, якою передбачено виключний перелік розрахункових документів, за допомогою якою може бути здійснено ініціювання переказу.

Згідно з ч. 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Слід зазначити, що відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

З матеріалів справи вбачається, що вимога позивача про стягнення штрафних санкцій ґрунтувалася на п. 3.4.2 договору, яким передбачено перерахування коштів на поточний рахунок. Позивач звернувся із заявою до відповідача про закриття депозитного рахунку та видачі залишку грошових коштів за договором депозитного вкладу готівкою (а.с. 7).

Разом з тим, позивачем не надано доказів того, що він звертався до відповідача із розрахунковим документом, визначеним у п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Суд вважає, що заява про закриття депозитного рахунку та видачу грошових коштів, в розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» не є тим документом, який надає клієнту право ініціювати переказ грошових коштів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача штрафної санкції за прострочення переказу належних йому грошей у розмірі 3500 грн. не підлягає задоволенню.

Стосовно стягнення з відповідача інфляційних витрат та трьох процентів річних слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що відмовивши у використанні безумовного права на дострокове розірванні договору банківського вкладу, закріпленого у п. 3.4, 3.4. 2 договору та передбаченого ч. 2 ст. 1060 ЦПК України та відповідно порушивши грошове зобовязання, для відповідача настають наслідки порушення таких зобовязань, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Суд вважає, що позовні вимоги стосовно стягнення інфляційних витрат та 3% річних підлягають задоволенню з урахуванням розрахунку за період з 02.02.2009 року дата коли фактично позивач мав отримати грошові кошти за договором банківського вкладу (п. 3.4., 3.4.2 Договору, а.с. 7) та по 24.07.2009 року дата, коли відповідачем фактично було повернено грошові кошти за договором банківського вкладу та процентів (а.с. 75, 76).

Розрахунок інфляції та 3% річних:

Сума заборгованності 35 000,00 Дата 02.02.2009 Дата 24.07.2009 Розрахунок інфляції Місяць Індекс Кількість днів Індекс відповідно до кількості днів Лют.09 101,5 26 1,013928571 Бер.09 101,4 31 1,014 Кві.09 100,9 30 1,009 Тра.09 100,5 31 1,005 Чер.09 101,1 30 1,011 Лип.09 99,9 23 0,999258065 Всього: Х 171 1,053249743 Сума інфляції за позовом склала: 1 863,74 Сума річних 3% склала: 491,92 На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені ним судові витрати, а саме витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 150 грн. (а.с. 1, 102). Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню державне мито в розмірі 51 грн.

Керуючись ст.ст. 60, 92, Конституції України, ст.ст. 60, 88, 208, 213-215, 224-226 ЦПК України, на підставі ст.ст. 203, 525, 526, 625, 1058, 1059, 1060 ЦК України, ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 21, 22, 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення штрафних санкцій та процентів - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ідентифікаційний код: 34047020 на користь ОСОБА_1 суму індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобовязання у розмірі 1853 (одна тисяча вісімсот пятдесят три грн.) 74 коп., суму 3% річних за порушення виконання грошового зобовязання у розмірі 491 (чотириста девяносто одна грн.) 92 коп., а всього стягнути 2345 (дві тисячі триста сорок пять грн.) 66 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ідентифікаційний код: 34047020 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в розмірі 150 (сто пятдесят грн.) 00 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ідентифікаційний код: 34047020 на користь держави державне мито в розмірі 51 (пятдесят одна) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя О.В. Ісаєвська