Рішення № 126380969, 04.04.2025, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/9933/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2025 року Галицький районний суд м. Львова

у складі: головуючої судді Волоско І.Р.

секретар судового засідання Старовецька С.І.

за участю представника позивача

(представника відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1

представника відповідача

(представника позивача за зустрічним позовом) Буковинського Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживача, -

В С Т А Н О В И В:

АТ «Ідея Банк» звернулося до Галицького районного суду м. Львова з відповідним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором.

В обґрунтування поданого позову покликається на те, що 17.03.2020 року між АТ «Ідея Банк» та гр. ОСОБА_2 було укладено договір кредиту та страхування №Z06.22693.006522766. Згідно Кредитного договору відповідач отримав кредит в розмірі 112000 грн. (Сто дванадцять тисяч гривень 00 копійок), зі сплатою 21,99% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим Кредитним договором графіком щомісячних платежів. Позивач повністю виконав свої зобов`язання згідно Кредитного договору. Однак, відповідач не виконує свої зобов`язання, передбачені договором кредиту, внаслідок чого, станом на 13.11.2024 року, утворилась заборгованість в розмірі 94344,47 грн. Враховуючи наведене, а також те, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, просить позов задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк», який прийнятий до спільного розгляду з первісним, в якому просить суд застосувати наслідки виконання ОСОБА_2 недійсності нікчемного правочину по Договору кредиту та страхування №Z06.22693.006522766 від 17 березня 2020 року, в частині встановлення Акціонерним товариством «Ідея Банк» обов`язку для позичальника сплачувати щомісячно плату за обслуговування кредитної заборгованості, що передбачена пунктом 1.5. вказаного Кредитного договору, та стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_2 отримані кошти по Договору кредиту та страхування №Z06.22693.006522766 від 17 березня 2020 року у розмірі 73 210 грн. 85 коп., з огляду на нікчемність пункту 1.5. вказаного кредитного договору.

В обґрунтування поданого позову покликається на те, що встановлена Банком у пункті 1.5. Кредитного договору додаткова плата за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною умовою кредитування. Вказує на те, що Банк передбачив в підпунктах 9.15.1. та 9.15.4. пункту 9.15. Договору КБОФО право Позичальника одержувати від Банку інформацію про заборгованість за Договором кредиту; не частіше одного разу на місяць отримати у Банку надання безоплатної інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої Банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості та іншої інформації, яка повинна надаватися Позичальнику за законом. Також і згідно підпункту 9.17.2. пункту 9.17. Договору КБОФО, Банк зобов`язався надавати Позичальнику консультації з питань виконання Договору кредиту. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Відтак, у зв`язку з тим, що встановлена Банком плата за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною умовою кредитування, вважає, що належним способом захисту цивільного права у даному випадку є застосування наслідків виконання нікчемного правочину та зобов`язаня АТ «Ідея Банк» перерозподілити вже сплачені Позичальником кошти в рахунок погашення основного боргу та процентів за користування кредитом, а різницю в надлишку переплачених коштів по кредиту, яка становить 73210, 85 грн - повернути позичальнику ОСОБА_2 .

Представник позивача за первісним (відповідача за зустрічним) позовом АТ «Ідея Банк» в судовому засіданні первісний позов підтримав та просив відмовити у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву. Вказує на те, що ОСОБА_2 погодився з усіма умовами Кредитного договору та з власної волі, на власний розсуд взяв на себе зобов`язання їх виконувати.

Представник відповідача за первісним (позивача за зустрічним) позовом ОСОБА_3 в судовому засіданні первісний позов заперечив, зустрічний підтримав та просив задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При цьому, виходячи з положень ст.16 ЦПК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Принцип змагальності в цивільному судочинстві забезпечує повноту дослідження обставин справи, зокрема, ст. 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги за первісним та зустрічним позовом, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 17.03.2020 між AT «Ідея Банк» та гр. ОСОБА_2 було укладено договір кредиту та страхування №Z06.22693.006522766.

Пунктом 3 Кредитного договору визначено, що нанесенням власноручного підпису цим договором, Позичальник акцептує публічну пропозицію про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб AT «Ідея Банк», яка розміщена на офіційному веб-сайті Банку: www.ideabank.ua. за наступним посиланням: https://ideabank.ua/sites/default/files/2022-06/dkbofo_vid_l 1.03.2020.pdf.

Позивач повністю виконав свої зобов`язання згідно Кредитного договору, що підтверджується меморіальними ордерами, копії яких долучено до матеріалів справи.

Станом на момент розгляду справи відповідач не повернув отриманий кредит в встановлений Кредитним договором термін та не сплатив нараховані інші платежі, у тому числі проценти за Кредитним договором.

Остання сплата відповідачем/зарахування по Кредитному договору здійснено 25.10.2024.

Таким чином, встановлено, що відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений термін та не сплатив нараховані відсотки та комісію, у зв`язку з чим сума заборгованості, станом на 13.11.2024, становить 94344,47 грн. та складається із наступного: прострочений борг52741,21 грн., прострочені проценти15869,27 грн.

При цьому, в розмір заборгованості, заявленої у позові, позивачем було включено прострочену плату за обслуговування кредиту в розмірі 25733,99 грн.

Заборгованість відповідача також підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 (до провадження в Україні міжнародних номерів банківських рахунків - НОМЕР_2 ) та довідкою-розрахунком заборгованості станом на 13.11.2024.

04 вересня 2024 року на адресу відповідача направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань.

Однак, від відповідача немає реакції на вимогу банку та зобов`язань за вищезгаданим договором кредиту не виконано.

Частиною 1статті 627 ЦК Українивизначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогокодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першоюстатті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1ст.1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частинами першою - третьої, п`ятоюстатті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальнее настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з цим, як вже було встановлено судом, в розмір заборгованості, заявленої у позові, позивачем було включено прострочену плату за обслуговування кредиту в розмірі 25733,99 грн.

Так, матеріалами справи встановлено, що 17 березня 2020 року між сторонами було укладено Договір кредиту та страхування №Z06.22693.006522766.

Згідно пунктів 1.2.-1.4. Кредитного договору, Банк надав Позивачу кредит у розмірі 112 000 грн. строком на 60 місяців з процентною ставкою 21,99% річних.

Згідно пункту 1.5. Кредитного договору, окрім процентної ставки, відповідач також встановив, що під час користування кредитом Банк надає Позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим Договором та Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (надалі - «ДКБОФО»), за надання яких встановлена плата, відповідно до п.5 Додатку №1 «як «Плата за обслуговування кредитної заборгованості».

Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в Банку, інші комісії за відкриття і ведення рахунку, сплачується згідно діючих Тарифів Банку, Тарифи є невід`ємною частиною Договору та розміщені на веб-сайті Банку: https://ideabank.ua.

Згідно пункту 1.6. Кредитного договору, дата повернення кредиту - до 17.03.2025 року. Повернення заборгованості за Договором здійснюється через рахунок UA063363102909500000200807771, відкритий у Банку відповідно до порядку повернення кредиту, викладеного в Паспорті споживчого кредиту згідно Додатку №1 до даного Договору.

Згідно пункту 3.2. Кредитного договору, ДКБОФО, Тарифи та Паспорт споживчого кредиту є невід`ємними складовими цього Договору.

Згідно пункту 6 Кредитного договору, всі відносини між Позичальником та Банком, що не врегульовані Договором, регулюються ДКБОФО, який визначає всі інші істотні умови надання та користування Кредитом, умови банківського рахунку додатково до тих, що вказані в Договорі і є невід`ємною частиною Договору та чинна редакція якого розміщена на сайті Банку: www.ideabank.ua.

У свою чергу, як вбачається з колонки 7.4. Таблиці пункту 5 Паспорту споживчого кредиту Додаток №1 до Договору №№Z06.22693.006522766 від 17.03.2020 року загальний розмір плати за обслуговування кредитної заборгованості в структурі кредиту складає 156 750 грн. 60 коп., що згідно п. 1.6. Кредитного договору та Додатку №1 Позичальник повинен був сплачувати в період з 17.04.2020 року по 17.03.2025

Згідно зіст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поряд з цим, згідно із частинами першою - третьої, п`ятоюстатті 203 ЦК України,зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальнее настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування»після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У свою чергу, згідно правових висновків, що викладені у постанові від 13 липня 2022 року у цивільній справі №496/3134/19, Велика Палата Верховного суду дійшла висновку, що положення пунктів кредитного договору, укладеного між позичальником та AT «Ідея Банк» щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. (п. 32.8 Постанови).

У постанові від 16 грудня 2020 року в справі № 211/1031/19 (провадження № 61-8030св20) - Верховний Суд вказав, що умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Тобто Банк встановив плату позичальнику за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того, сам розмір указаної оплати є аномально непропорційною визначеним договором процентам за кредит, внаслідок чого саме ця плата за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) має ознаки основного періодичного платежу позичальника в оплату кредиту (фактичної плати за кредит), а не оплати послуг.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.21 Закону України «Про споживче кредитування» права споживача вважаються порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Суд звертає увагу на те, що відповідач сам передбачив в підпунктах 9.15.1. та 9.15.4. пункту 9.15. Договору КБОФО, право Позичальника одержувати від Банку кожного місяця безоплатне надання інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості та іншої інформації, яка повинна надаватись Позичальнику за законом, а тому встановлення відповідачем плати за такі дії є нікчемними умовами та суперечать ДКБОФО.

Так, згідно підпунктів 9.15.1., 9.15.4. пункту 9.15. ДКБОФО, чітко передбачено, що Позивач має право: одержувати від Банку інформацію про заборгованість за Договором кредиту; не частіше одного разу на місяць отримати у Банку надання безоплатної інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої Банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості та іншої інформації, яка повинна надаватися Позичальнику за законом.

Також і згідно підпункту 9.17.2. пункту 9.17. Договору КБОФО Банк зобов`язався надавати Позичальнику консультації з питань виконання Договору кредиту.

Таким чином, встановлена Банком у пункті 1.5. Кредитного договору додаткова плата за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною умовою кредитування.

Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

УЦК Українизакріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина другастатті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 вирішувала питання: чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно Закону України «Про споживче кредитування» чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна /нікчемна/оспорювана.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові вказала, щоЗаконом України «Про споживче кредитування»безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, а згідно з п. 3.2.4 кредитного договору позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості. Разом з тим зробила висновок про нікчемність в цілому пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, зокрема не лише щодо щомісячного інформування про розмір заборгованості, але й опрацювання запитів позичальника, надання інформації по рахунку.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинностіЗаконом України «Про споживче кредитування»(10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 ст.11, ч. 5 ст.12цьогоЗакону.

Зокрема, оскільки позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду має бути врахований під час розгляду даної справи.

Таким чином, щодо нарахованої відповідачем плати за обслуговування кредитної заборгованості, що зазначена у позові Банку, у розмірі 25 733 грн. 99 коп., яка складається з простроченої плати за обслуговування кредиту, то суд приходить до висновку, що така є нікчемною та не підлягає до задоволення.

Більше того, враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд дійшов висновку про те, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

При цьому, як вбачається з Виписки Банку по рахунку НОМЕР_1 за період з 17.03.2020 року по 12.11.2024 року, Позичальником, відповідно до умов пункту 1.6. Кредитного договору, було сплачено 59 платежів по кредиту на загальну суму 254 515 грн. 11 коп., з яких 120 788 грн. 32 коп. Банк зарахував в рахунок погашення саме плати за обслуговування кредитної заборгованості.

У свою чергу, позовні вимоги Банку становлять 94 344 грн. 47 коп. з яких 25 733 грн. 99 коп. - становить нарахована та несплачена прострочена плата за обслуговування кредиту.

На підставі наведеного, суд вважає, що заборгованість Позичальника за Кредитним договором виключно за рахунок сплаченої та окремо нарахованої Банком плати за обслуговування кредитної заборгованості по кредиту підлягає зменшенню на 146 522 грн. 31 коп. (120788,32 грн (які банк вже зарахував в рахунок погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості) + 25733,99 грн (вимога банку про стягнення простроченої плати за обслуговування кредиту) = 146522,31 грн, в результаті чого у Позичальника наявна переплата за кредитом у розмірі 52 177 грн. 84 коп. (146522,31 - 94 344,47=52177,84).

Також, як було встановлено судом, згідно п.п.1.1 -1.2. Кредитного договору, Позичальник отримав кредит у розмірі 112000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 21,99% річних.

Розмір процентів (періодичність та суми їх внесення), що підлягає сплаті Позичальником за користування кредитом згідно графіку платежів, визначений у Додатку №1 до Кредитного договору.

Так, в колонці 5 Таблиці - «проценти за користування кредитом» пункту 5. «Порядок повернення кредиту. Кількість та розмір платежів, періодичність їх внесення» Паспорту споживчого кредиту Додаток №1 до Договору №№Z06.22693.006522766 від 17.03.2020 року визначено конкретні суми процентів, які повинні сплачуватись Позичальником по графіку платежів «17 числа» кожного місяця.

З виписки Банку також вбачається, що Позичальником, станом на 17 травня 2023 року, вже було сплачено по кредиту 183 890 грн. 11 коп.

У свою чергу, згідно графіку платежів Додатку №1 до Кредитного договору, станом на 17 травня 2023 року, для повного погашення (закриття) кредиту, Позичальнику необхідно було сплатити 181 304 грн. 26 коп., з яких 112 000 грн. отриманого кредиту та 69 304 грн. 26 коп. процентів за користування кредитом.

Як вбачається з Виписки Банку, станом на 17 травня 2023 року (оплата відбулась 30 квітня 2023 року), Позичальником було сплачено загалом 183 890 грн. 11 коп., що мало б призвести до повного погашення кредиту та повної сплати процентів за користування кредитом за цей період.

Відтак, станом на 17 травня 2023 року, з врахуванням сплачених Позичальником платежів по кредиту, було повністю погашено кредит і сплачені проценти за користування кредитом за цей період, внаслідок чого, утворилась переплата по кредиту у розмірі 2585 грн. 85 коп. (183890,11-181304,26=2585,85), в той час, під час розгляду справи встановлено (та не заперечується банком), що Позичальником було в цілому сплачено по даному кредиту 254 515 грн. 11 коп.

Позивач за зустрічним позовом просить суд застосувати наслідки виконання недійсності нікчемного правочину по Договору кредиту та страхування №Z06.22693.006522766 від 17 березня 2020 року, в частині встановлення Акціонерним товариством «Ідея Банк» обов`язку для позичальника сплачувати щомісячно плату за обслуговування кредитної заборгованості, що передбачена пунктом 1.5. вказаного Кредитного договору та стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_2 отримані кошти по Договору кредиту та страхування №Z06.22693.006522766 від 17 березня 2020 року у розмірі 73 210 грн. 85 коп., з огляду на нікчемність пункту 1.5. вказаного кредитного договору.

Згідно зі ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 5 вказаної статті зазначається, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа,так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цим діянням наслідкам.

Належним способом захисту у подібному випадку є застосування наслідків виконання нікчемного правочину та стягнення переплачених коштів по кредиту, з огляду на нікчемність п.1.5. Кредитного договору.

Верховний Суд у своїй постанові від 29.03.2023 у справі № 204/8492/21 зазначає, що якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

З врахуванням вищенаведеного, аналізуючи зміст кредитного договору, укладеного між АТ «Ідея Банк» та відповідачем, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено, пункти кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними, а відтак частина заборгованості, яка є предметом спору та нарахована на підставі умов договору, які є нікчемними, а саме нарахована плата за обслуговування кредиту та прострочена плата за обслуговування кредиту в розмірі, не підлягає стягненню з відповідача.

При цьому, з огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цьому рішенні висновки щодо нікчемності пунктів кредитного договору, оскільки Позичальником було в цілому сплачено по кредиту 254 515 грн. 11 коп., тобто суму, яка перебільшує розмір законних (з урахуванням наведених вище положень щодо нікчемності правочину) вимог банку, то різниця в переплачених коштів по кредиту у розмірі 73 210 грн. 85 коп. (254515,11 грн (які позичальник загалом сплатив по кредиту) - 181304,26 грн (сума для повного погашення, за виключенням плати за обслуговування кредиту) = 73210,85), підлягає стягненню з Банку на користь Позичальника, з огляду на нікчемність п.1.5 цього договору, що забезпечує захист інтересу відповідача позивача за зустрічним позовом) у правовій визначеності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що зустрічний позов підлягає до задоволення в повному обсязі, в той час як у задоволенні первісного позову Акціонерного товариства «Ідея Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 94 344 грн. 47 коп. слід відмовити у зв`язку переплатою Позичальником коштів за нікчемним правочином.

Що стосується заявлених вимог позивача за зустрічним позовом про стягнення витрат, які були понесені на оплату правничої допомоги, суд зазначає наступне.

Позивач просить стягнути витрати, які були понесені на оплату правничої допомоги у сумі 10 000 тис. грн.

Разом з цим, суд вважає, що визначена адвокатом сума гонорару є необґрунтованою, такою, що не відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягом, наданих адвокатом послуг, з огляду на наступне.

В частині 4 ст. 137 ЦПК України зазначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом; вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зокрема, частина 5 ст. 137 ЦПК України, вказує на те, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд в своїй постанові у справі №911/739/15 від 13.02.2019 зазначає, що у разі наявності заперечень щодо співрозмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами.

Верховний Суд у справі №201/14495/16-ц від 30.09.2020 приходить до висновку, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи».

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 в справі № 362/3912/18.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Беручи до уваги те, що відповідач (позивач за первісним позовом) отримав адвокатські послуги, суд вважає за необхідне стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з цим, з огляду на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються незначною кількістю нормативно-правових актів, стосовно них існує судова практика, складнощів щодо процесу доказування чи витребування доказів не виникало, суд вважає, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним, а тому, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку із відмовою у задоволенні первісного позову, судовий збір покладається на позивача.

Відповідно до ч. 3ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»,позивач звільнений від сплати судового збору, відтак, судовий збір за подання зустрічного позову підлягає стягненню з АТ «Ідея Банк» на користь держави.

Керуючись ст.ст.4, 526, 530, 612, 625, 629, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст.81,128, 141,223, 247, 258, 259, 263-265, 351-355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

у задоволенні первісного позову Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) отримані кошти по Договору кредиту та страхування №Z06.22693.006522766 від 17 березня 2020 року у розмірі 73 210 грн. 85 коп., з огляду на нікчемність пункту 1.5. вказаного кредитного договору.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» (адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 19390819) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ДСА України судовий збір у сумі 1211,2 грн.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст складено 04.04.2025.

Суддя І.Р.Волоско