Рішення № 126341083, 03.04.2025, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2025 року Справа № 480/7660/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/7660/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, і просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 183950008029 від 16.04.2024, яким відмовлено у призначенні, нарахуванні та виплаті пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), починаючи з 3 квітня 2024 року (тобто з дня виникнення права на пенсію);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7А, м. Кропивницький, 25009, код ЄДРПОУ 20632802) призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком з 3 квітня 2024 року, тобто з дня виникнення в нього права на пенсію.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №183950008029 від 16.04.2024 року йому відмовлено у призначенні пенсії за віком за Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". У відповідності до змісту вказаного рішення, до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно записів трудової книжки: з 01.12.1982 по 25.03.1983, оскільки запис про звільнення завірений печаткою непридатною до читання, та з 27.08.1985 по 14.12.1988, оскільки відсутнє повне найменування підприємства.

Позивач стверджує, що пенсійним органом залишено поза увагою той факт, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, в першу чергу є трудова книжка, тоді ж як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, зокрема виданих архівними установами, можливе лише у випадку відсутності трудової книжки або відсутності в ній відповідних записів. Посилаючись на те, що працівник не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення будь-яких документів на підприємстві, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, в якому вказано, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За результатом розгляду даних електронної пенсійної справи рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області йому відмовлено у призначенні пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, а саме 31 рік. Відповідач зазначає, що страховий стаж позивача складає 30 років 4 місяці та 9 днів.

До страхового стажу не зараховані періоди роботи, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 01.12.1982, а саме:

- з 01.12.1982 по 25.03.1983, оскільки запис про звільнення завірений печаткою непридатною до читання;

- з 27.08.1985 по 14.12.1988, оскільки відсутнє повне найменування підприємства.

У зв`язку із наведеним, відповідач вважає, що, відмовляючи у призначенні позивачеві пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону № 1058, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами, а тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 09.04.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV, до якої, зокрема, додав копію трудової книжки.

За принципом екстериторіальності вказана заява передана на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, яке, рішенням від 16.04.2024, відмовило у призначенні позивачу пенсії за віком, у зв`язку із тим, що за наслідками розгляду поданих позивачем документів, загальний страховий стаж позивача склав 30 років 4 місяці 9 днів (а.с.12 зворотна сторона).

У рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховані періоди роботи, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 01.12.1982, а саме:

- з 01.12.1982 по 25.03.1983, оскільки запис про звільнення завірений печаткою непридатною до читання;

Додатково зазначено, що право на призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону, з урахуванням наявних документів, заявник набуде після досягнення 63-річного віку, з 03.04.2027.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058-IV)).

Згідно із пунктом 1 частини 1статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини 1статті 9 Закону №1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.

Згідно із абз.1 ч.1 ст.26 Закону №1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Частиною 4 статті 24 Закону №1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

Закон України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 року передбачено, що відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до п. а ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до ст.62 Закону №1788-XII та ч.1 ст.48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).

Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 23, 24 Порядку № 637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи (служби) є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.

Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення.

Аналогічна правова позиція міститься у п.75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18).

Щодо посилання відповідача у відзиві, як на підставу для не врахування спірного періоду роботи позивача, на порушення Інструкції, щодо внесення відомостей до трудової книжки, суд зазначає наступне.

На дату заповнення книжки, порядок ведення трудових книжок був врегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням, із змінами, яка діяла до 29.07.1993 (далі Інструкція №162), потім - Інструкцією №58 від 29.07.1993.

Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією.

Відповідно до п.1 Порядку №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 18 Порядку № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно з п.2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затверджену Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

За приписами п.4.1 ч.1 Інструкції №58 записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Враховуючи положення п.2.3 Інструкції №58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 Про трудові книжки працівників, цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Отже, посилання відповідача, як підставу відмови у задоволені позову, на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки, не відповідає положенням законодавства та не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів.

Аналіз вищезазначених положень свідчить про те, що для призначення пенсії за віком за даними трудової книжки необхідна наявність в ній відомостей щодо стажу роботи. Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

Відповідно до ч. 1ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1,4ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ізст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Так, трудова книжка НОМЕР_2 від 01.12.1982 містить запис, що позивач у період з 01.12.1982 по 25.03.1983 працював на посаді електрозварювальника другого розряду в Тернівському виробничому відділенні сільгосптехніки та 22.02.1983 переведений на посаду слюсара по ремонту бурякозбиральних комбайнів (а.с.8).

У спірному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зазначено, що вказаний вище період не зараховано до стажу роботи позивача, оскільки запис про звільнення завірений печаткою непридатною до читання.

Суд звертає увагу на те, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачами до суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при зарахуванні періодів роботи позивача до страхового стажу.

При цьому суд бере до уваги той факт, що з моменту проставлення відтиску печатки у трудову книжку, пройшло більше 30 років. Саме час міг внести свої корективи у збереження та вигляд цього відтиску печатки, що відповідачем враховано не було.

Крім того, згідно записів 6-8 трудової книжки, у період з 27.08.1985 по 14.12.1988 включно позивач працював слюсарем по ремонту бурякозбиральних комбайнів другого розряду (а.с.8, зворотна сторона).

У спірному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зазначено, що вказаний вище період не зараховано до стажу роботи позивача, оскільки відсутнє повне найменування підприємства.

Судом встановлено, що запис про прийняття на роботу містить посилання на номер наказу, на підставі якого позивача було прийнято на роботу, підпис відповідальної особи, яка здійснила запис та відбиток печатки відповідного роботодавця. Така обставина, виключно у зв`язку з відсутністю повного найменування підприємства, не може бути підставою для не зарахування відповідного періоду роботи позивача до страхового стажу, за відсутності у відповідача обґрунтованих доказів того, що позивач не мав стажу роботи в даному підприємстві.

Суд зазначає, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через такі обставини.

Враховуючи викладене, суд вважає, що наявність, зазначених відповідачем у спірному рішенні, недоліків у трудовій книжці не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в решті, виконані у відповідності до вимог Інструкції.

Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

При цьому, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.

Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не коректність записів у трудовій книжці.

Крім того суд зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону №1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно із нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Матеріали справи не містять доказів, наданих відповідачами, які б свідчили про те, що позивачу, у зв`язку із тим, що поданих ним документів для призначення пенсії, що підтверджують страховий стаж, було їм не достатньо. Пенсійний орган самостійно не витребував документи, необхідні для обрахунку трудового стажу позивача, не проводив перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставин щодо наявності у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії.

Суд виходить з того, що аналізуючи надані документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У цьому випадку, орган Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинен діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.

Суд зазначає, що незарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Суд зазначає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок працівників на керівника або уповноваженого працівника підприємства, вина позивача у неналежному заповненні його трудової книжки відсутня, а судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі і зазначена обставина не може позбавити позивача права на призначення пенсії. Зі змісту наданої позивачем трудової книжки можливо встановити назву підприємства та періоди роботи з аналізу усіх граф трудової книжки. Під час розгляду справи не надано доказів того, що вказані записи в трудовій книжці позивача є сфальсифікованими або мають підробний характер.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд звертає увагу на те, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Позивач опинився в ситуації, що, відповідно, позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Відповідно до положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області протиправно не було зараховано до страхового стажу в повному обсязі періоди роботи позивача, про які зазначено у трудовій книжці (з 01.12.1982 по 25.03.1983, та з 27.08.1985 по 14.02.1988), у зв`язку із чим, рішення про відмову у призначенні пенсії за віком №183950008029 від 16.04.2024 - є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною 5 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки в спірних правовідносинах права позивача порушені протиправним рішенням відповідача, яке судом скасовано, і відповідачем у даному випадку не було належно обраховано загальний страховий стаж позивача, який дає право на призначення пенсії за віком, заява позивача про призначення пенсії від 09.04.2024 вважається не розглянутою по суті.

З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням визнаних судом спірних періодів роботи, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно ст. 139 КАС України судові витрати в тому числі і судовий збір підлягають відшкодуванню в разі задоволення позову, або пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позовних вимог, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №183950008029 від 16.04.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7А, м. Кропивницький, 25009, код ЄДРПОУ 20632802) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.04.2024, та прийняти відповідне рішення, зарахувавши до страхового стажу періоди його роботи з 01.12.1982 по 25.03.1983, та з 27.08.1985 по 14.12.1988, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7А, м. Кропивницький, 25009, код ЄДРПОУ 20632802) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Савицька