Ухвала суду № 126328514, 03.04.2025, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/676/25

Провадження № 2-з/945/5/25

УХВАЛА

Іменем України

03 квітня 2025 року м. Миколаїв

Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Лопіної О.О., розглянувши заяву заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури про забезпечення позову у цивільній справі № 945/676/25 за позовом заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки з кадастровим номером 4824280700:10:026:0021 площею 0,05 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства,

встановив:

Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області в системі «Електронний суд» сформував до Миколаївського районного суду Миколаївської області позовну заяву до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки з кадастровим номером 4824280700:10:026:0021 площею 0,05 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

02 квітня 2025 року заступник керівника Миколаївськоїокружної прокуратурив інтересах держави Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області в системі Електронний суд сформував до суду заяву про забезпечення позову. У вказаній заяві заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури просить суд вжити заходів забезпечення позову, шляхом:

- накладання арешту на земельну ділянку із кадастровим номером 4824280700:10:026:0021 площею 0,05 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 в межах Радсадівської сільської ради (колишня Кіровська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області), що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: інша причина відсутності коду, національний паспорт іноземця, серія та номер НОМЕР_1 , виданий 14.05.2008, видавник: 490-001, місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури посилається на те, що Миколаївською окружною прокуратурою скеровано позов до Миколаївського районного суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки з кадастровим номером 4824280700:10:026:0021 площею 0,05 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Підставою для пред`явлення вказаного позову стало порушення вимог земельного законодавства, згідно якого іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення на підставі цивільно-правових угод та прийняття спадщини, а на землі сільськогосподарського призначення лише шляхом прийняття спадщини, інших підстав для отримання земель сільськогосподарського призначення у власність даною категорією громадян не передбачено.

Згідно заяви встановлено, що на підставі рішення виконкому Кіровської сільської ради від 23.11.1994 № 30 ОСОБА_2 отримав у приватну власність земельну ділянку площею 0,05 га для ведення особистого підсобного господарства, розташовану на території АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 15.09.1995 видано державний акт серії та номер МК 3769 на право приватної власності на землю, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 121.

У подальшому, між ОСОБА_3 , що діяла від імені та в інтересах ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 30.12.1997 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та двох земельних ділянок площею 0,05 га та 0,25 га, розташованих за тією ж адресою.

Разом з тим, оригінал вказаного договору ОСОБА_4 було втрачено. З метою отримання дублікату вказаного договору, остання мала намір звернутися до товарної біржі «Сангай».

Однак, за даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України товарна біржа «Сангай» перебуває в стадії припинення відповідно до рішення суду. Зазначене стало підставою для звернення ОСОБА_4 до суду.

Заочним рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 12.12.2016 у справі № 480/2413/16-ц позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: товарна біржа «Сангай» задоволено у повному обсязі: за ОСОБА_4 визнано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки площею 0,05 га та 0,25 га, розташовані за тією ж адресою.

Зокрема, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 0,25 га з кадастровим номером 4824280700:10:026:0020.

На підставі заочного рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 12.12.2016 у справі № 480/2413/16-ц право власності на земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 4824280700:10:026:0021, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_5 13.06.2017 за № 20879475.

Також, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_5 13.06.2017 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 4824280700:10:026:0020, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (запис № 20878489); на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (запис № 20878910).

У той же час, відповідно до змісту документів, що містяться в реєстраційній справі на об`єкт нерухомого майна земельну ділянку з кадастровим номером 4824280700:10:026:0021за № 1273189848242 та технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянці російської федерації ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 , в межах території Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Країною громадянства/реєстрації ОСОБА_4 є російська федерація, а її особу встановлено на підставі паспорту російської федерації № НОМЕР_1 , виданого 14.05.2008, видавник: 490-001.

Крім того, під час реєстрації права власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у Державному земельному кадастрі відбулись технічні помилки у зв`язку з неправильним перекладом прізвища відповідачки, та право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_5 .

Однак, вищевказана технічна документація із землеустрою, електронна заява ОСОБА_4 до державного кадастрового реєстратора про державну реєстрацію земельної ділянки ЗВ-4803754222017 від 22.03.2017, скрін відомостей з Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру про реєстрацію земельної ділянки з існуючим державним актом без кадастрового номеру, що містять особисті заяви відповідача, відповідно до яких правильним є прізвище - ОСОБА_6 .

З метою підтвердження зазначених відомостей Миколаївською окружною прокуратурою до Головного управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області спрямовані запити від 25.04.2023 № 50-2046 вих-23 та від 10.03.2025 № 50-1779 вих-25, у відповідь на які Головне управління листами від 28.04.2023 № 4801.3.3-3078/48.1-23 та від 14.03.2025 № 4801.3.1-1966/48.1-25 повідомлено, що ОСОБА_1 паспортом громадянина України не документувалася, згідно обліків УМДС у Миколаївській області інформація відсутня.

Таким чином, на підставі зазначених вище відомостей встановлено, що ОСОБА_4 громадянство України в установленому законодавством порядку ніколи не набувала, документи, що посвідчують таке громадянство компетентними органами їй ніколи не видавались, натомість дана особа є громадянином російської федерації та документована національним паспортом іноземця (паспортом громадянина рф).

Враховуючи, що ОСОБА_4 має статус нерезидента та нею добровільно не відчужено земельну ділянку упродовж встановленого законодавством України річного строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Відповідачка ОСОБА_4 , будучи власником спірної земельної ділянки, може розпорядитись нею на власний розсуд, у зв`язку з чим існує очевидна небезпека відчуження земельної ділянки, що призведе до неможливості реального поновлення інтересів держави та повернення земельної ділянки належному власнику Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області, а також унеможливить або ускладнить виконання рішення суду.

Наявність у ОСОБА_4 правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірною земельною ділянкою на користь третіх осіб.

До того ж ОСОБА_4 відповідно до положень ч. 3 ст. 20 ЗК України, може ініціювати питання щодо зміни її цільового призначення та виду функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень органів виконавчої влади шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами.

Таким чином, існує очевидна небезпека укладення відповідачкою цивільно-правових угод щодо спірної земельної ділянки, зміни конфігурації (об`єднання, поділу), вчинення інших дій, які можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду про конфіскацію земельної ділянки у власність держави

Дослідивши заяву про забезпечення позову з доданими до неї документами, суд приходить до наступного.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії, іншими заходами необхідними для забезпечення ефективного захисту. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, і з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

У вступній частині постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 22 грудня 2006 року № 9 роз`яснено, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 22 грудня 2006 року № 9 роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Крім цього, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Обгрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення, законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер (постанова Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 755/1357/18).

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо і охорони матеріально - правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, задля попередження можливих труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника) (постанова Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 766/18228/17; постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 308/2237/17).

Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Таким чином, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури у заяві про забезпечення позову зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову у справі може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, і, що існує можливість відчуження спірної земельної діляноки третім особам, зміни конфігурації (об`єднання, поділу), вчинення інших дій, які можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про конфіскацію земельної ділянки.

Обраний прокурором спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами.

Необхідність збереження правового статусу та стану спірної земельної ділянки, який існує, відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову та застосуванню правил частини 2 статті 149 ЦК України.

Такі умови можуть бути забезпечені тимчасовою забороною розпорядження цим майном з передачею прав на цю землю, з реєстрацією речових прав та забороною змінювати об`єкт спору (цільове призначення, поділ, об`єднання тощо).

Метою вжиття забезпечувальних заходів у цьому спорі є забезпечення знаходження майна у відповідача у незмінному вигляді.

Відповідність цієї мети умовам застосування правил статті 149 ЦПК України слідує з положень пункту 20 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», в якому зазначено, що з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову, наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК України (судовий секвестр).

Європейський суд з прав людини нагадує, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.

Сфера зобов`язань Договірних держав за цією статтею коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (Кудла проти Польщі, N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, Міфсуд проти Франції [GC], N 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява N 11901/02 Страсбург).

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі (Дорани проти Ірландії) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, невжиття вказаних прокурором заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті і набрання законної сили судовим рішенням, може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог ефективний захист поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах держави, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення.

За таких обставин, суд вважає, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 149 - 153, ч. 1 ст. 260 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяву заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури про забезпечення позову у цивільній справі № 945/676/25 за позовом заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки з кадастровим номером 4824280700:10:026:0021 площею 0,05 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства- задовольнити.

Накласти арешт на земельну ділянку із кадастровим номером 4824280700:10:026:0021 площею 0,05 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 в межах Радсадівської сільської ради (колишня Кіровська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області), що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: інша причина відсутності коду, національний паспорт іноземця, серія та номер НОМЕР_1 , виданий 14.05.2008, видавник: 490-001, місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення.

Примірник ухвали про забезпечення позову одночасно з направленням заявнику направити для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Відповідно до ст. 261 ЦПК України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Згідно з ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.

Суддя Олена ЛОПІНА