Вирок № 126317857, 02.04.2025, Покровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 189/2665/24

1-кп/189/169/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2025 року селище Покровське Дніпропетровської області

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_3

обвинувачений ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12024041540000547 від 30.10.2024 року за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Олександрівка Покровського району Дніпропетровської області, громадянина України, офіційно не працює, малолітніх та неповнолітніх дітей не утриманні не має, інвалідом не являється, має незакінчену середню освіту, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на військовому обліку з 17.04.2009 року в ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії №1781 від 25.10.2024 року КНП «Покровська лікарня» Покровської селищної ради, виданої головою військово-лікарської комісії ОСОБА_5 , ОСОБА_4 був визнаний придатним до військової служби.

25.10.2024 року ОСОБА_4 був закомплектований на відправку до військової частини НОМЕР_1 , з явкою 26.10.2024 року, о 07 год. 00 хв., до ІНФОРМАЦІЯ_3 , розташованому по АДРЕСА_2 .

25.10.2024 року ОСОБА_4 під особистий підпис був попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 336 КК України, за ухилення від призову за мобілізацією.

25.10.2024 року, близько о 14 год. 30 хв., ОСОБА_4 , перебуваючи у ІНФОРМАЦІЯ_3 , розташованому по АДРЕСА_2 , отримав під особистий підпис повістку про явку о 07 год. 00 хв. 26.10.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , для відправлення у військову частину у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації.

26.10.2024 року (більш точного часу не встановлено), ОСОБА_4 , будучи заздалегідь попередженим про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 336 КК України за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, будучи військовозобов`язаним і придатним до військової служби, не маючи права на відстрочку, з метою ухилення від призову у зв`язку з оголошенням загальної мобілізації на військову службу у Збройні Сили України по мобілізації, без поважних на це причин, не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що розташовується за адресою: АДРЕСА_2 , для вибуття у військову частину НОМЕР_1 , тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

26.10.2024 року (більш точного часу не встановлено) ОСОБА_4 , будучи заздалегідь попередженим про кримінальну відповідальність, передбачену ст.336 КК України за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, будучи військовозобов`язаним і придатним до військової служби, не маючи права на відстрочку, з метою ухилення від призову у зв`язку з оголошенням загальної мобілізації на військову службу у Збройні Сили України по мобілізації, без поважних на це причин, пославшись на те, що є православним християнином, а також відповідно до власних психологічних та юридичних переконань, відмовився від проходження служби та вибуття у військову частину, про що власноручно написав відповідну заяву, яку поштовим зв`язком надіслав до ІНФОРМАЦІЯ_3 , тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 в судових дебатах просив визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення за ст. 336 КК, вважає його вину повністю доведеною і підтвердженою письмовими матеріалами та показаннями свідків, просив обрати до обвинуваченого міру покарання у виді позбавлення волі.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину не визнав і у вчиненому не розкаявся, мотивуючи свою позицію наступним.

В судових дебатах обвинувачений заявив, що статтю 336 КК вважає такою, що суперечить Конституції України, її виконання примушує людину виконувати явно злочинні накази, спрямовані на позбавлення життя інших людей; що держава, намагаючись його мобілізувати, порушує статті 3-50 Конституції, а саме його права людини в частині права на життя, свободу, честь і гідність, свободу віроісповідання, свободу слова, права на здоров`я, навчання, працю, відпочинок, безпечне довкілля та інші права, визначені цими нормами Конституції. Заявив, що держава жодним чином йому не сприяла у навчанні, лікуванні, працевлаштуванні, тому він не вважає себе зобов`язаним захищати державу. Обвинувачений також заявив, що не розуміє яку шкоду спричинив своїми діями і вважає, що його дії по відмові від мобілізації не містять у собі складу злочину, оскільки шкода не спричинена. Дії з ухиляння від мобілізації вважає своїм способом захисту якій кваліфікував як стан необхідної оборони і крайньої необхідності на державний примус. Вважає також, що дії військових, які розміщуються в населених пунктах і наражають на небезпеку мирне населення такими, що суперечать праву Женеви. Заявив, що є православним християнином і в силу своїх релігійних переконань не може брати в руки зброю.

Також пояснив, що у віці 21 рік був визнаний непридатним до військової служби і знятий з обліку як призовник; при цьому фактичні обставини справи не заперечував, пояснив, що дійсно пройшов ВЛК, був викликаний у військкомат, де під розпис ознайомився із змістом ст. 336 КК України, отримав так звану «бойову повістку», однак у військоматі одразу сказав, що на відправлення до військової частини не з`явиться і не з`явився 26.10.2024 року, про що написав листа.

Зазначив, що повістку йому видав представник військомата ОСОБА_6 , тоді як у ній містилася підпис ОСОБА_7 , на підставі чого робить висновок, що повістку підписала неуповноважена посадова особа.

Просив суд виправдати його у зв`язку з відсутністю у його діях події і складу злочину.

В судовому засіданні були досліджені письмові матеріали та допитані свідки.

Так, свідок ОСОБА_8 показав суду, що займає посаду старшого офіцера в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Пояснив, що 25.10.2024 року його, як офіцера відділу викликали до начальника відділу, щоб засвідчити відмову гр. ОСОБА_4 від проходження служби та вибуття у військову частину. ОСОБА_4 пояснив працівникам ТЦК, що він не має бажання проходити військову службу, у зв`язку з релігійними переконаннями, однак будь яких документів, до ТЦК на підтвердження своїх доводів не надавав, при цьому обвинуваченому було роз`яснено, що він не може проходити альтернативну не військову службу, оскільки її проходження можливе лише у мирний час. Після чого, гр. ОСОБА_4 були вручені: бойова повістка, пам`ятка та попередження про кримінальну відповідальність за ухилення від військової служби. На наступний день ОСОБА_4 не з`явився по повістці до пункту мобілізації, тим самим ухилився від призову на військову службу. Крім того, свідок ОСОБА_8 зазначив, що згідно висновку ВЛК, гр. ОСОБА_4 був визнаний придатним до проходження військової служби у воєнний час. Наголосив, що обвинувачений, будь яких, медичних або інших документів, які б могли підтвердити неможливість проходження ним військової служби, в тому числі документів, які підтверджували його право на відстрочку, до ТЦК не надавав.

Свідок ОСОБА_9 показав суду,що обіймаєпосаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 до ВП №5 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області. Пояснив, що ОСОБА_4 будучи військовозобов`язаним, пройшов медичний огляд, за результатами якого був визнаний придатним до військової служби, отримав повістку на відправлення до військової частини, але в день відправки до визначеного місця не з`явився, не повідомивши нікому про причини неявки. Також підтвердив, що повістку на відправку підписав саме він, зазначаючи, що в силу своїх посадових обов`язків має на це повне право.

Свідок ОСОБА_5 показав суду, що працює лікарем-терапевтом в Покровській ЦРЛ ДОР та за сумісництвом є головою ВЛК. Пояснив суду, що ОСОБА_4 зі скаргами за його спеціалізацією як лікаря-терапевта не звертався, за результатами ВЛК був визнаний придатним до військової служби.

Свідок ОСОБА_10 показала суду, що обіймає посаду лікаря-невропатолога в Покровській ЦРЛ ДОР, є членом ВЛК. Пояснила, що здійснювала медичний огляд ОСОБА_4 під час проходження огляду ВЛК, під час огляду якихось вад та відхилень по своїй спеціальності свідок не виявила. Свідок також пояснила суду, що у разі наявності підстав для проведення додаткового обстеження особа направляється для дообстеження в обласну лікарню ім. Мечнікова (м. Дніпро), однак у даному випадку підстави для дообстеження виявлені нею не були.

Свідок ОСОБА_11 показала суду, що обіймає посаду лікаря-офтальмолога в Покровській ЦРЛ ДОР та є членом ВЛК. Свідок пояснила, що вона здійснювала медичний огляд ОСОБА_4 , а саме, перевірила його зір, який відповідав ступеню «придатний до військової служби», скарги від ОСОБА_4 на зір не надходило.

Свідок ОСОБА_12 показав суду, що обіймає посаду лікаря-психіатра в Покровській ЦРЛ ДОР і є членом ВЛК. Пояснив, що ОСОБА_4 за медичною допомогою до нього не звертався та на обліку не перебуває.

Свідок ОСОБА_13 показала суду, що обіймає посаду лікаря-ЛОР в Покровській ЦРЛ ДОР та є членом ВЛК, скарг від ОСОБА_4 під час огляду не надходило.

Свідок ОСОБА_14 показав суду, що обіймає посаду лікаря-невролога в Покровській ЦРЛ ДОР та є членом ВЛК, скарг від ОСОБА_4 під час огляду не надходило.

Свідок ОСОБА_10 показав суду, що обіймає посаду лікаря-хірурга, травматолога та уролога в Покровській ЦРЛ ДОР та входить до складу ВЛК як хірург. Пояснив, що коли до нього приходить людина з обхідним листом з ТЦК, він вивчає скарги по хірургії, травматології, урології, а також вивчає амбулаторну карту особи, яка проходить ВЛК. У разі якщо особа не має скарг на здоров`я та бажає проходити військову службу, йому ставляться відповідні відмітки, але якщо в людини є скарги на стан здоров`я, проводиться відповідний медичний огляд з дослідження амбулаторної карти хворого та фіксується відповідний діагноз. У даному випадку таких скарг від гр. ОСОБА_4 не надходило.

Окрім того, всі допитані працівники лікарні підтвердили, що у картці обстеження та медичного огляду ОСОБА_4 від 25.10.2024 року містяться саме їх підписи та печатки.

Покази свідків є логічними, послідовними, будь-яких даних про те, що свідки зацікавлені у розгляді кримінального провадження на користь органів досудового розслідування або з будь-яких підстав залежні від них, або мали б підстави обмовити обвинуваченого, судом не встановлені.

Вина обвинуваченого у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення також підтверджується дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, а саме:

- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024041540000547 від 30.10.2024 року, з якого вбачається, що до ЄРДР були внесені відомості про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення за ст. 336 КК України;

- повідомленням від начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 до ВП №5 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області від 29.10.2024 року, в якому був викладений факт ухилення ОСОБА_4 від призову на військову службу;

- карткою обстеження та медичного огляду від 25.10.2024 року, відповідно до якої ОСОБА_4 на підставі статті графи ІІ Розкладу хвороб визнаний придатним до військової служби;

- довідкою військово-лікарської комісії №1781 від 25.10.2024 року, відповідно до якої на підставі графи ІІ Розкладу хвороб ОСОБА_4 є придатним до військової служби;

- розпискою від 25.10.2024 року, відповідно до якої ОСОБА_4 особисто під підпис отримав повістку про явку о 07:00 год. 26.10.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправлення у військову частину, у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації;

- пам`яткою від 25.10.2024 року, відповідно до якої ОСОБА_4 особисто під підпис ознайомлений про кримінальну відповідальність за ухилення від військової служби, передбачену ст. 336 КК України;

- списком військовозобов`заних, які призвані і відправлені у складі команди №13/1/6099/1 від 26.10.2024 року, відповідно до якого ОСОБА_4 не з`явився на відправку 26.10.2024 року у військову частину НОМЕР_1 ;

- письмовою заявою гр. ОСОБА_4 від 26.10.2024 року, відповідно до якої останній письмово відмовився від призову за мобілізацією до лав ЗСУ у зв`язку з тим, що він є православним християнином, а також відповідно до власних психологічних та юридичних переконань.

Аналізуючи в сукупності показання свідків, письмові матеріали, оцінюючи зібрані по справі докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що інкриміноване ОСОБА_4 діяння повністюдоведене івірно кваліфікованеорганом досудовогорозслідування заст.336КК України,як ухиленнявід призовуна військовуслужбу підчас мобілізації,на особливийперіод,виходячи знаступного.

Відповідно до вимог ст.370КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

За змістом ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно зі ст.91КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст.336КК України (ухилення від призову за мобілізацією), проявляється в ухиленні від призову на військову службу шляхом дії або так званої змішаної бездіяльності (ухилення від виконання певного обов`язку вчинюється шляхом вчинення певних дій). Ухилення від призову за мобілізацією у формі бездіяльності полягає у неявці до місця, визначеного у повістці або наказі військового комісара, зокрема до військового комісаріату для відправлення до військової частини або у відмові отримати повістку. Злочин є закінченим з моменту неявки військовозобов`язаного до такого місця або вчинення інших дій, які б свідчили про ухилення від проходження служби.

Суб`єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, тобто коли військовозобов`язаний усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання.

Статтею 336 Кримінального кодексу України, передбачено кримінальну відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією. Злочин, передбачений вказаною статтею, має формальний склад та не є триваючим за своєю суттю. Факт вчинення суспільно небезпечного діяння (яке складає об`єктивну сторону злочину) утворює закінчений злочин. Об`єктивна сторона злочину в диспозиції ст.336КК визначена із застосуванням терміну «ухилення». Ухилятися - означає намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь, відсторонятися від чогось. Таким чином зміст ухилення як діяння (дія чи бездіяльність) визначається змістом того, від чого ухиляється особа, в даному випадку - змістом понять «мобілізація» і «призов за мобілізацією». У статті 336КК ці поняття не розкриваються, що свідчить про те, що її диспозиція є бланкетною.

Однак, згідно зі ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Закон України«Про військовийобов`язокта військовуслужбу» передбачає, що чоловіки віком від 18 до 60 років зобов`язані за викликом з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік. Відповідно виклик здійснюється шляхом вручення повісток.

Згідно з Законом України«Про оборонуУкраїни» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до визначень наданих у Законі України«Про мобілізаційнупідготовку тамобілізацію» №3543-ХІІвід 21жовтня 1993року під мобілізацією розуміється комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 22 вказаного вище Закону під час мобілізації та переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на штати воєнного часу, громадяни (крім тих, які проходять службу у військовому резерві) зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти військових комісаріатів у строки, зазначені в отриманих ними документах.

24 лютого 2022 року Президентом України виданий Указ №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який було затверджено Законом України 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у відповідності до якого в Україні введено воєнний стан. Воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Відповідно Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року №65/2022 та Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 17.05.2022 року №343/2022 на території України оголошено загальну мобілізацію.

Ухилення громадян від призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану вкрай негативно впливає на укомплектованість військових частин і підриває обороноздатність країни в умовах відсічі збройній агресії російської федерації, яка загрожує життю, здоров`ю, безпеці всіх громадян і самому існуванню нашої держави.

Відповідно до п. 56 Постанови КМУ «Про затвердження Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом» від 21 березня 2002 р. №352оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Мобілізаційне розпорядження - це документ, який вручається військовозобов`язаному громадянину після проходження ним медичної комісії та визнання його придатним до військової служби для подальшої мобілізації.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Проведення медичногоогляду військовослужбовців,військовозобов`язаних,резервістів длявизначення ступеняпридатності довійськової службивизначається Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 року.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2. глави 1 розділу I «Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України № 402 від 14.08.2008 (надалі Положення), військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних. Військово-лікарська експертиза це медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей, військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом.

Пункт 2.1 глави 2 розділу I Положення передбачає, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Відповідно до п. п. 2.6.3 пункту 2.6 глави 2 розділу I Положення, до складу ВЛК, що створюється у військовому комісаріаті, територіальному центрі комплектування, лікарі і секретар комісії залучаються з місцевих лікувально-профілактичних закладів рішенням голови районної державної адміністрації (виконавчого органу міської ради) за погодженням із головою відповідної штатної ВЛК регіону.

Відповідно до пункту 1.1. Розділу ІІ Положення, медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Відповідно до додатку 14 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, на військовозобов`язаних що проходять медичний огляд складається картка обстеження та медичного огляду військово-лікарської комісії.

Згідно з п. 23.5 глави 23 розділу II Положення після закінчення огляду кожний лікар записує в картку обстеження та медичного огляду діагноз та висновок щодо ступеня придатності до військової служби, відповідну статтю Розкладу хвороб, дату огляду та підписує висновок із зазначенням свого прізвища та ініціалів і скріплює особистою печаткою. За результатами медичного обстеження ВЛК приймає остаточне рішення щодо ступеня придатності кандидата за станом здоров`я до військової служби.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що був порушений порядок проведення ВЛК, встановлений невірний діагноз тощо; також в суду відсутні підстави вважати, що порушений порядок надання повістки обвинуваченому.

Заяв і клопотань щодо того, що повістка була підписана і вручена неналежною посадовою особою, яка не мала на це повноважень, під час розгляду справи до суду не надходило.

Щодо тверджень ОСОБА_4 про те, що він є віруючим християнином, через що не може проходити військову службу, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 1 Закону «Про альтернативну (невійськову службу) альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби на яку призивають громадян зазначених у ст. 15 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII«Про військовий обов`язок та військову службу». Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон не передбачає.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права гарантує кожній людині право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Відступ від положень Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.

Стаття 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.

Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv.Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv.Turkiye).

Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на ст. 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (EnverAydemirv.Turkiye), Дягілєв проти Росії).

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.

Право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, та закріплено у ст. 35 Конституції України. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

В умовах збройної агресії російської федерації проти України, під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов`язку з захисту Вітчизни. Така обстановка існувала як станом на 2022 рік, так і існує на даний час, тобто обстановка взагалі не змінилась.

За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в ст. 9 Конвенції та ст.35Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.

Відповідно до статей 17, 65Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни; крім того, призов на військову службу по мобілізації не означає, що обвинувачений зобов`язаний брати до рук зброю, адже він може бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезені поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов`язаних з використанням зброї.

Окрім того, суд зазначає, що у постулатах православної церкви відсутні заборони на участь у бойових діях, в умовах війни в Україні діє служба військових капеланів, які відвідують зони бойових дій та проводять певні релігійні обряди, а їх діяльність направлена, у тому числі, на укріпленні віри та духа військовослужбовців для перемоги над ворогом.

Окрім того, суд зазначає, що під час судового розгляду прокурор, обвинувачений і свідки (представники військкомату) неодноразово обговорювали питання, що служба в армії не обов`язково означає перебування в зоні бойових дій зі зброєю в руках, однак обвинувачений категорично заперечив щодо служби в армії, аргументуючи свою позицію тим, що його неодмінно введуть в оману і направлять у штурмову частину, де він неодмінно загине, висловлюючи при цьому недовіру і державі в цілому, і ЗСУ зокрема.

Отже, суд не вбачає буд-яких релігійних переконань обвинуваченого, а розцінює посилання на такі переконання як спосіб ухилення від служби в армії по мобілізації під час особливого періоду.

При призначенні покарання, суд, відповідно до вимог ст. ст. 65 - 67 КК України, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно класифікації, передбаченої ст. 12 КК України, обвинувачений вчинив нетяжкий злочин.

Обставини, які згідно зі ст.66КК України пом`якшують покарання обвинуваченому, судом не встановлені.

Обставини, які згідно зі ст.67КК України обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлені.

Дослідженням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_4 на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, з місця проживання характеризується позитивно, офіційно не працює, малолітніх та неповнолітніх дітей на утриманні не має.

Призначаючи покарання обвинуваченому у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує наступне.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

В той же час згідно зі ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело права, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

При обранні виду та міри покарання для обвинуваченого суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Обвинувачений хоча і скоїв умисний нетяжкий злочин, але його поведінка створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя, безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації, що суттєво підвищує ступінь суспільної небезпечності як вчиненого діяння, так і особи обвинуваченого.

При призначенні покарання суд враховує ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та той факт, що на території України введений воєнний стан, а тому дана категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс, у зв`язку з чим призначення судом покарання із застосуванням ст.75 КК України не сприятиме його меті - виправленню та запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, що повністю узгоджується з Постановою колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 05.02.2024 року у справі №625/67/23 (провадження № 51-4983 км 23).

Аналогічна позиція також викладена у Постанові колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 15.11.2023 року у справі № 641/1067/23 (провадження № 51-5308км23), у якій зазначено, що з урахуванням ситуації, яка наразі склалася в країні зі збройною агресією РФ та конституційним обов`язком кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений військовозобов`язаним умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.

Суд також враховує ту обставину, що ОСОБА_4 вину не визнав і не розкаявся у вчиненому, той факт що обвинувачений усвідомлює, що ухиляється від служби, однак не усвідомлює злочинності свого діяння, спричиненої шкоди обороноздатності держави, не бажає виконувати свій конституційний обов`язок, перекладаючи такий обов`язок на інших громадян України, які зі зброєю в руках боронять у тому числі, його життя, здоров`я, майно, права і свободи як характеризуючи особистість обвинуваченого обставину, яка повинна бути взята до уваги суду при визначенні терміну покарання.

Встановлені у цьому кримінальному провадженні обставини не дають підстав для застосування ст. 75 КК та звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, адже в такому разі буде досягнута мета злочину, якою прагне досягнути особа, що ухиляється від призову.

Зазначені вище обставини унеможливлюють виправлення обвинуваченого без реального відбуття покарання в умовах ізоляції від суспільства, тому суд дійшов висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої статтею 336 КК Україниу виді позбавлення волі.

Цивільний позов по справі не заявлений.

В ході досудового розслідування експертизи не проводились.

Відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України, питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішуються судом під час ухвалення судового рішення.

Запобіжні заходи до обвинуваченого не обирався.

Керуючись ст. ст. 100, 369-371, 373, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 , рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Речові докази по справі:

- оригінали документів щодо мобілізації на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 8 (восьми) аркушах, які визнані речовими доказами залишити в матеріалах справи.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1