Ухвала суду № 12614252, 10.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" листопада 2010 р.                               м. Київ                                        К-21406/08

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді           Пилипчук Н.Г.

суддів                              Бившевої Л.І.

                              Ланченко Л.В.

                              Нечитайла О.М.

                              Степашка О.І.

при секретарі                               Кравченко В.О.

за участю представника

відповідача-2 Сиротіної О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Дніпропетровську

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2007

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2008

у справі № А38/242-07

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Дніпрометиз»

до 1. Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області,

2. Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Дніпропетровську

про стягнення бюджетної заборгованості, -

                    ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2008, позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Дніпрометиз»бюджетну заборгованість з відшкодування податку на додану вартість за деклараціями за жовтень та листопад 2006 року в сумі 7221813,00 грн. та 1700 грн. судових витрат.

СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Дніпропетровську подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: абз 2 п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 4.1 п. 4 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України та Головного управління Державного казначейства України від 02.07.1992 № 209/72 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.07.1997 № 263/2067, та норм процесуального права: ст. 69, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача-2, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Податковий орган проведеною позаплановою перевіркою з питань достовірності заявлення сум бюджетного відшкодування за жовтень 2006 року актом перевірки від 19.01.2007 № 15/08-02/2-05393145 не виявив порушень податкового законодавства за даний період та підтвердив бюджетне відшкодування в сумі 3378902,00 грн.

Податковий орган проведеною позаплановою перевіркою з питань достовірності заявлення сум бюджетного відшкодування за листопад 2006 року актом перевірки від 16.02.2007 № 57-08-02/2-05393145 не виявив порушень податкового законодавства за даний період та підтвердив бюджетне відшкодування в сумі 3842911,00 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Як було правильно зазначено судом апеляційної інстанції, Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, зокрема п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV), уповноважує податковий орган протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, провести документальну невиїзну перевірку заявлених у ній даних, і у п’ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Отже, податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість та правомірністю бюджетного відшкодування, зобов’язаний діяти у спосіб, передбачений законом, а саме: у п’ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковий орган утримався від виконання таких дій, обґрунтовуючи неможливість відшкодування заявленої позивачем до бюджетного відшкодування за жовтень та листопад 2006 року суми недостатністю загальних доходів Державного бюджету України для здійснення такого відшкодування.

Інших правових та фактичних підстав для невідшкодування позивачеві суми бюджетного відшкодування податковою інспекцією судам попередніх інстанцій не наводилося.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій щодо неправомірності таких дій податкового органу, оскільки вони суперечать приписам п.п. 7.7.5 та п.п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За виникненням від’ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від’ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог п.п. 7.7.4 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, позивач має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Підпункт 7.7.10 пункту 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначає, що джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України, та забороняє обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з доводами податкового органу, викладеними у касаційній скарзі, щодо необґрунтованого задоволення позову до податкового органу за тієї умови, що останнім подавалися до органу держказначейства висновки на відшкодування податку на додану вартість, які поверталися органом державного казначейства.

По-перше: з матеріалів справи не вбачається, що податковий орган доводив судам попередніх інстанцій обставину виконання ним вимог п.п. 7.7.5 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надання до органу держказначейства висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

По-друге: у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника податку фактично порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету. Відповідно, способом захисту такого порушеного права є вимога до податкового органу, який є органом владних повноважень, що здійснює контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість та правомірністю бюджетного відшкодування, та до органу державного казначейства, який є органом владних повноважень, що надає платнику податку суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на банківський рахунок платника, про стягнення зазначених коштів (бюджетне відшкодування заборгованості). Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що, у випадку порушення права платника податку на відшкодування з бюджету від’ємного значення, - надання податковим органом органу державного казначейства висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, само по собі не є підставою для відмови у позові платника податку про стягнення таких сум з бюджету.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                  УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Дніпропетровську залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2008 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                                                   Н.Г. Пилипчук

Судді                                                                      Л.І. Бившева

                                                                      Л.В. Ланченко

                                                                      О.М. Нечитайло

                                                                      О.І. Степашко