Ухвала суду № 12614250, 10.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" листопада 2010 р.                               м. Київ                                        К-44999/09

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді           Пилипчук Н.Г.

суддів                              Бившевої Л.І.

                                        Ланченко Л.В.

                                        Нечитайла О.М.

                                        Степашка О.І.

при секретарі                     Кравченко В.О.

за участю представника

позивача Кравченко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства «Пера-Інвест»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2009

у справі № 11/271-06 (22а-19446/08)

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «Пера-Інвест»

до Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

          ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Вінницької області від 19.03.2008 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Гайсинської МДПІ № 0000492301/2/926 від 26.04.2006 та № 0000472301/3/927 від 26.04.2006. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПВКП «Пера-Інвест»3,40 грн. витрат, пов’язаних з оплатою судової експертизи.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2009 постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Приватне виробниче-комерційне підприємство «Пера-Інвест»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції ст.ст. 9, 11, 69, 70, 86, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Гайсинська МДПІ, належним чином повідомлена про дату, час та місце касаційного розгляду справи, свого представника в судове засідання не направила.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Податкові повідомлення-рішення від 26.04.2006 № 0000492301/2/926 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 107290,5грн., в тому числі 71527 грн. основного платежу та 35763,5 грн. штрафних санкцій, та № 0000472301/3/927 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 24455 грн., в тому числі 17150 грн. основного платежу та 7305грн. штрафних санкцій, прийняті на підставі акту перевірки від 16.11.2005 №24/23/30818729, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.5.1, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган в акті перевірки не зазначив, з яких господарських операцій встановлені порушення та на підставі яких первинних документів. Також суд встановив факт подання позивачем до початку проведення перевірки до податкового органу уточнених розрахунків шляхом їх введення в базу даних Теплицького відділення Гайсинської МДПІ у кількості 20 штук за січень-вересень 2005 року; у кількості 4 штук за І квартал 2004, 1 півріччя 2004 року, 9 місяців 2004 року та за 2004 рік, що відображено в акті приймання виконаних робіт від 20.10.2005.

Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком, зазначивши, що в акті перевірки відображені всі факти порушення, за наслідками яких прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, зокрема: завищення у порушення вимог п. 5.9. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у ІІ кварталі 2004 року залишку запасів на кінець звітного періоду на 287,7 тис.грн., що призвело до завищення валових доходів за ІІ квартал 2004 року на таку ж суму; включення у порушення вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України до складу валових витрат 380,1 тис.грн. витрат, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами; віднесення у порушення вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»до податкового кредиту податку на додану вартість за травень 2004 року, лютий 2005 року та березень 2005 року у загальній сумі 70798,00 грн. При цьому суд зазначив, що уточнюючі декларації з податку на додану вартість, які були враховані експертом при винесенні висновку та судом при винесенні постанови не можуть бути враховані, оскільки на них відсутня відмітка податкового органу про реєстрацію.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів, оскільки останні їх дійшли без повного та всебічного з’ясування обставин у справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суди належним чином не встановили суті зафіксованих актом перевірки порушень, за наслідками яких визначені спірні податкові зобов’язання, та не надали таким порушенням належної правової оцінки з посиланням на докази, досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції взагалі відмовив у позові, не погодившись лише з висновком суду першої інстанції про неналежне відображення в акті перевірки виявлених порушень. При цьому, встановивши факт належного відображення податковою інспекцією в акті перевірки порушень, не навів достатнього обґрунтування цьому, яке б дійсно підтверджувало безпідставність висновку суду першої інстанції про неналежне відображення в акті перевірки зафіксованих порушень.

Посилання суду апеляційної інстанції лише на наявність в акті перевірки конкретних норм законодавства, що порушені платником податків, та суті таких порушень без зазначення їх змісту, первинних документів на підставі яких вони встановлені, та доказів, якими вони підтверджуються, недостатньо для висновку про належне відображення таких порушень в акті перевірки.

Отже, суд апеляційної інстанції, приймаючи нову постанову про відмову у позові, обмежився лише констатацією факту належного відображення в акті документальної перевірки фактів порушень. При цьому фактично не надав оцінки таким порушенням, зокрема не встановив їх змісту, обставин та висновків, якими податковий орган їх обґрунтовує, обставин та висновків, якими позивач обґрунтовує позов, в результаті не встановив фактичних обставин, які дійсно мали місце та які підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами.

Питання подання позивачем до податкової інспекції уточнюючих розрахунків, які, на думку позивача не враховані при перевірці, належним чином не досліджено. При вирішенні даного спору суди мають належним чином дослідити обставину, на яку посилається позивач в обґрунтування позову: подання до податкового органу згідно з вимогами п. 17.2 ст. 17 Закону України»Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»20.10.2005, тобто до початку перевірки, уточнюючих розрахунків та сплати ним самостійно донарахованих сум податків згідно з такими розрахунками, які, на думку позивача мали бути враховані податковим органом при перевірці, але не були враховані, що призвело до безпідставного визначення податкового зобов’язання.

Довідка податкового органу про ненадходження уточнюючих розрахунків, яка надана суду апеляційної інстанції, сама по собі не є достатнім доказом такої обставини, оскільки у справі є інші докази протилежного, тому така довідка має бути оцінена судами тільки у сукупності з іншими доказами. До того ж, суд апеляційної інстанції дослідив надану йому довідку податкового органу про ненадходження до податкового органу уточнюючих розрахунків без визнання обґрунтованим ненадання такого доказу до суду першої інстанції або визнання необґрунтованим відхилення такого доказу, що є порушенням ч. 2 ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України.

Порушення судами норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, дослідити порядок подання платниками податків податкових декларації та уточнюючих розрахунків та порядок їх прийняття податковими органами, спосіб подання таких розрахунків позивачем, та, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                            УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства «Пера-Інвест»задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Вінницької області від 19.03.2008 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2009 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                                         Н.Г. Пилипчук

Судді                                                            Л.І. Бившева

                                                                      Л.В. Ланченко

                                                                      О.М. Нечитайло

                                                                      О.І. Степашко