Ухвала суду № 12614198, 27.10.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" жовтня 2010 р.                               м. Київ                                        К-22108/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді           Пилипчук Н.Г.

суддів                              Бившевої Л.І.

                                        Ланченко Л.В.

                                        Костенка М.І.

                                        Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова

на постанову Господарського суду Львівської області від 29.05.2007

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2007

у справі № 5/875-18/127А

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз»

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

          ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 29.05.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2007, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.06.2006 № 0002012310/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

ДПІ у Личаківському районі м. Львова подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та залишити в силі податкове повідомлення-рішення. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 1.8, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Податкове повідомлення-рішення від 19.06.2006 № 0002012310/0 про зменшення позивачеві бюджетного відшкодування за грудень 2004 року на суму 131973,00 грн. та застосування штрафних санкцій на суму 65987,00 грн. прийнято на підставі акта перевірки від 09.06.2006 № 183/23-0/31729918.

Підставою для позиції податкового органу про відсутність права у позивача на бюджетне відшкодування стали висновки акту перевірки про невідповідність сум податку на додану вартість, включених позивачем до податкового кредиту за наслідками придбання товару у ПП «Рівне Нафта», фактичним податковим зобов’язанням попереднього постачальника товару –ТОВ «ІнКонТелм», оскільки останнього рішенням господарського суду від 13.06.2005 у справі № Б-19/63-05 визнано банкрутом.

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо неправомірності зменшення податковим органом позивачеві суми бюджетного відшкодування за наведених вище підстав.

Для надання правової оцінки щодо заявлення позивачем до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення податку на додану вартість до бюджетного відшкодування), якими регламентується порядок визначення податкового кредиту та порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

За виникненням від’ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, та вимог п.п. 7.7.3 щодо подання податковому органу податкової декларації, позивач має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Актами перевірок та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов’язань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди –покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов’язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого у межах сум податку, фактично сплачених ним у попередніх податкових періодах постачальникам товару (робіт, послуг).

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з такими постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов’язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак таких дій. До того ж, як вбачається з касаційної скарги позивачеві суми податку на додану вартість відшкодовано.

Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                            УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Львівської області від 29.05.2007 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2007 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                                         Н.Г. Пилипчук

Судді                                                            Л.І. Бившева

                                                                      Л.В. Ланченко

                                                                      М.І. Костенко

                                                                      О.І. Степашко