Рішення № 12613089, 15.10.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

15 жовтня 2010 р. Справа 7/175-10

за позовом: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", м. Вінниця

до:Товариства з обмеженою відповідальність " Бокуд - 1", м. Вінниця

про: стягнення 41511,22 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л. С.

Представники

позивача: Рибаченко І.В., довіреність № 02/1150 від 01.09.2010 року, юрисконсульт, посвідчення № НОМЕР_1 видане 12.05.2008 року.

Резніченко Т.С., довіреність № 02/676 від 13.05.2010 року, юрисконсульт, посвідчення № НОМЕР_2 видане 25.05.2010 року.

відповідача: Сташко А.І., довіреність № 194 від 20.09.2010 року, представник, паспорт серії НОМЕР_3 виданий 15.07.2002 року.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Бокуд-1", м.Вінниця41511,22грн., з яких 25177,40 грн. заборгованість за надані послуги з теплопостачання, 11520,11 грн. інфляційних втрат, 2253,70 грн. 3% річних, 2560,01 грн. пені.

Ухвалою від 30.07.2010 року порушено провадження у справі № 7/175-10 та призначено до розгляду на 29.09.2010 року.

22.09.2010 року відповідачем через канцелярію суду подано заперечення по справі № 7/175-10 в якому останній вказує, що за період з 01.11.2007 року по 01.07.2010 року згідно договору на постачання та споживання теплової енергії № 8682 йому було нараховано 14193,90 грн., сплачено 10910,00 грн. в зв'язку з чим борг становить 3283,90 грн.. Також відповідач вказує на те, що відносно суми 17378,96 грн. основного боргу позивач не застосував позовної давності і збільшив суму боргу на 3 % річних та індекс інфляції хоча договором це не передбачено.

Також 22.09.2010 року відповідачем подано до суду заяву про застосування строку позовної давності.

В судовому засіданні 29.09.2010 року представниками сторін було подано клопотання в якому сторони просять продовжити термін розгляду справи до 15 днів.

Також в судовому засіданні 29.09.2010 року оголошувалась перерва до 13.10.2010 року та 15.10.2010 року з метою надання сторонами додаткових документів необхідних для розгляду справи.

15.10.2010 року позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині 3 % річних та інфляційних втрат в якій останній скоригував періоди нарахування у порівнянні із розрахунком долученим до позовної заяви із врахуванням чого він просить стягнути з відповідача 2174,20 грн. 3 % річних та 10528,67 грн. інфляційних втрат.

Вказана заява прийнята судом до розгляду, як така, що не суперечить ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.09.2005 року між Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бокуд-1" було укладено договір на постачання та споживання теплової енергії № 8682.

Згідно п.1.1 Договору КП ВМП "Вінницяміськтеплоенерго" ( Постачальник) бере на себе зобов'язання постачати теплову енергію в потрібних обсягах, а ТОВ "Бокуд-1" (Споживач) зобов'язується прийняти та оплатити теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені Договором.

Згідно п.3.2.2 Договору Споживач зобовязувався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і терміни, які передбачені Договором.

Споживач зобов'язувався щомісячно з 6 по 10 число з'являтися до Постачальника для отримання рахунку за надані послуги та до 20 числа його оплачувати. Відмова від отримання рахунку не звільняє Споживача від виконання зобов'язань по даному договору (п.3.2.3 Договору).

Згідно п.5.1 Договору обсяги споживання теплової енергії визначаються за приладами обліку будинковим лічильником Х-12 або розрахунковим способом.

Пунктом 5.3 Договору встановлено, що споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає Постачальнику звіт про фактичне споживання теплової енергії до 2 числа наступного за розрахунковим місяця.

Відповідно до п.6.1 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Термін внесення платежів - не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим.

В п.6.5 Договору встановлено, що в платіжних дорученнях Споживач обов'язково повинен вказувати номер договору, дату його підписання із вказівкою призначення платежу "за теплову енергію, з ПДВ". За наявності боргу у споживача постачальник має право зарахувати кошти, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за теплопостачання, надане в минулі періоди, незалежно від вказаного в платіжному дорученні періоду платежу.

До вказаного Договору сторонами також було підписано додаток № 1 (Обсяги та вартість теплової енергії, що постачаються Споживачу), додаток № 2 (умови припинення подачі теплопостачання)

01.11.2008 року між позивачем та відповідачем було підписано угоду № 8682 на відшкодування витрат теплової енергії стояками в нежитлових приміщеннях багатоквартирних житлових будинках, згідно п. 1 якої відповідач зобов'язується своєчасно відшкодовувати витрати теплової енергії транзитними стояками внутрішньобудинкової системи централізованого теплопостачання, в належних йому приміщеннях (вул. Ватутіна, 46, м. Вінниця), на умовах угоди.

Відповідно п. 3 Угоди орієнтовний розмір плати за угодою, розрахований, виходячи із місячного обсягу витрат теплової енергії, визначеною згідно теплового навантаження витрати теплової енергії ізольованими транзитними стояками опалення та ГВП в приміщенні, 133 ккал/год, яке вказано в проектній документації про від'єднання централізованого опалення та гарячого водопостачання , що невід'ємною частиною Угоди, та складає 0,0958 Гкал в опалюваний місяць. Відповідно до тарифів, затверджених органами місцевого самоврядування, орієнтовна плата на день укладення Угоди, складає: всього в опалювальний місяць 26,52 грн (з ПДВ).

Згідно п. 5 Розрахунковий період оплати послуг становить 1 місяць. Протягом опалюваного сезону ТОВ "Бокуд- 1" зобов"язаний вносити плату до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Позивач взяті на себе зобов'язання за договорами про постачання теплової енергії виконував належним чином та за період з 01.09.2005 року по 01.10.2010 року включно надав Споживачу послуг по наданню теплової енергії на загальну суму 47087,40 грн..

В підтвердження наведеного позивач надав суду акти здачі-приймання виконаних робіт надання послуг, рахунки за спожиту теплову енергію, виписку з журналу нарахувань і оплати тощо.

В підтвердження наведеного позивач надав суду акти здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг), рахунки за спожиту теплову енергію, виписку з журналу нарахувань і оплати, довідки по нарахуванню за подану теплову енергію тощо.

За отримані послуги з теплопостачання відповідач провів часткові розрахунки на загальну суму 21910,00 грн.. що вбачається із вказаних вище документів.

Таким чином борг відповідача за отримані послуги становить 25177,40 грн. (47087,40-21910,00).

Окрім того в матеріалах справи наявні обопільнопідписані та скріплені печатками двох сторін акти звірок підписаних між сторонами станом на 01.02.2010 року та 01.05.2010 року.

В останньому акті звірки зафіксовано розмір боргу в сумі 25177,40 грн..

Слід вказати, що із документів вказаних вище вбачається, що починаючи з 01.05.2010 року позивачем не надавались послуги, а відповідачем не проводилась оплата до моменту прийняття рішення у справі.

Також судом встановлено, що 19.12.2008 року між КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" в особі генерального директора Коваленко Сергія Івановича (Кредитор) та ТОВ "Бокуд-1" в особі Олешка Юрія Миколайовича (Боржник) укладено договір реструктуризації № 8682/Р.

Згідно п.2 Договору Боржник визнає заборгованість перед Кредитором, за спожиту теплову енергію згідно Договору № 8682 від 01.09.2005 року, яка утворилася станом на 01.10.2008 року у сумі 35620,42 грн. і зобов'язується погасити її в строк до 01.05.2009 року.

Відповідно до п. 3 Договору Боржник зобов'язаний щомісячно, в установлений даним договором графіком, оплачувати борг за спожиту теплову енергію та проводити розрахунки за поточне споживання.

Несплата відповідачем боргу в строки обумовлені договорами спонукала позивача звернутись до суду з відповідним позовом про стягнення боргу.

Враховуючи викладене суд зазначає наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договорів укладених між сторонами 01.09.2005 року та 01.11.2008 року, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Беручи до уваги встановлені обставини та наведені вище приписи законодавчих норм суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 25177,40 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 11520,11 грн. інфляційних втрат, 2253,70 грн. 3 % річних та 2560,01 грн. пені за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п.7.1.3 Договору від 01.09.2005 року сторонами передбачено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію зі споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період. за який сплачується пеня від вартості використаної теплової енергії за кожен день прострочення.

Згідно п.9.1 Договору від 01.11.2008 року передбачено відповідальність для ТОВ "Бокуд-1" у випадку порушення терміну внесення нарахованих платежів у вигляді пені в розмірі 0,2 % у день від суми простроченого платежу, якщо інше не передбачено законодавством.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим згідно п.6. ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку останній обраховував пеню в розмірі подвійної облікової ставки.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства та умовам договору.

Провівши перевірку правильності наданих позивачем розрахунків судом виявлено помилки, які полягають в наступному.

Так, позивач розраховував пеню беручи для розрахунку заборгованість із платежів наростаючим підсумком, хоча вірним було б визначати розмір пені по кожному платежу окремо за весь період прострочення, враховуючи при цьому приписи ч.6 ст.232 ГК України.

Ухвалою від 30.07.2010 року від позивача вимагалось надати обґрунтований розрахунок суми позовних вимог відповідно до чинного законодавства, однак всупереч вимогам ухвали позивачем такого розрахунку не було надано.

Слід зауважити, що в судових засіданнях оголошувались перерви (29.09.2010 року до 13.10.2010 року, а 13.10.2010 року до 15.10.2010 року), але і по їх закінченні позивачем не було надано обґрунтованого розрахунку пені.

Враховуючи те, що позивач не виконав вимогу ухвали суду щодо надання обґрунтованого розрахунку, що перешкоджає позовних вимог про стягнення пені по суті, суд вважає, що позов в цій частині підлягає залишенню без розгляду відповідно до п.5 ч.1 ст.81 ГПК України виходячи з наступних міркувань.

У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України" вказано, що при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 цієї статті можливо лише за наявності таких умов:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору;

- позивач не подав витребувані документи без поважних причин чи не направив свого представника в засідання господарського суду.

У відповідності зі ст.115 ГПК України виконання рішень, ухвал, постанов суду на всій території України є обов'язковим.

Слід вказати, що відповідно до ст.43 ГПК України судочинство в господарських судах України здійснюється на засадах змагальності, а сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право, зокрема, подавати докази та брати участь в їх дослідженні.

Стаття 33 України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

До того ж згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За вказаних обставин суд вбачає, що позивач без поважних причин не подав обґрунтованого розрахунку пені відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки поважними визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами.

Слід зазначити, що позивач нараховував пеню на залишок заборгованості, яка виникала із минулих періодів, що позбавляє суд можливості обєктивно встановити дотримання позивачем при проведенні розрахунку пені вимог встановлених ч.6 ст.232 ГК України щодо періоду нарахування штрафних санкцій.

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних долучений до заяви про зменшення розміру позовних вимог судом не виявлено у ньому помилок, з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) .

За таких обставин, суд дійшов висновку часткове задоволення позову з врахуванням залишення без розгляду позовних вимог про стягнення пені з мотивів наведених вище.

Заперечення наведені відповідачем у його запереченні не є переконливими, спростовуються матеріалами справи та не свідчать про неправомірність заявлених позивачем позовних вимог.

Зокрема, посилання відповідача на те, що ним отримано послуг на суму 14193,90 грн. за період з 01.11.2007 року по 01.07.2010 року без врахування попередніх періодів (з 01.09.2005 року) є безпідставним. До того ж позивач у позовній заяві в якості підстави позовних вимог посилався виключно на договір від 01.09.2005 року без зазначення періоду утворення боргу, обмежившись лише посиланням на те, що вказаний борг виник станом на 01.06.2010 року.

Посилання відповідача на те, що не підлягають задоволенню вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки стягнення останніх не передбачено в договорі не ґрунтується на приписах чинного законодавства, оскільки можливість стягнення 3 % річних та інфляційних втрат передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, яка не встановлює обов'язку погодження можливості стягнення вказаних нарахувань у договорі.

Розглянувши заяву відповідача про застосування строку позовної давності суд дійшов висновку про те, що остання не підлягає задоволенню виходячи з наступних міркувань.

Згідно приписів ч.ч. 1, 3 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вбачається із матеріалів справи, 19.12.2008 року між сторонами було укладено договір реструктуризації. Окрім того між сторонами підписувались акти звірок взаєморозрахунків, відповідачем сплачувались грошові кошти за отримані послуги по теплопостачанню в грудні 2009 року.

Вказані обставини в сукупності переконливо свідчать про вчинення відповідачем дій по перериванню строків позовної давності.

Відхиляючи заяву про застосування строків позовної давності суд врахував положення п.6.5 договору щодо зарахування грошових коштів в оплату наданих раніше послуг.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також судом взято до уваги на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Таким чином розподіл судових витрат здійснюється виходячи з того, що нова ціна позову складає 40440,28 грн. (25177,40 грн. заборгованості за надані послуги з теплопостачання, 2174,20 грн. 3% річних, 10528,67 грн. інфляційних втрат, 2560,01 грн. пені).

Також суд враховує, що згідно з п.9 Розяснень президії ВАСУ від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" (з наступними змінами та доповненнями) при вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що відповідно до пункту 3 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року № 7-93 "Про державне мито" останнє підлягає поверненню позивачеві тільки у випадках припинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК. В усіх інших випадках застосування статей 80 та 81 ГПК державне мито поверненню не підлягає.

15.10.2010 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, п.5 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВ "Бокуд-1", вул. Ватутіна, 46, м. Вінниця, 21011 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 24900145) на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", вул. 600-річчя, 13, м. Вінниця, 21100 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 33126849) - 25177 грн. 40 коп. - боргу, 10528 грн. 67 коп. - інфляційних втрат, 2174 грн. 20 коп. - 3 % річних, 378 грн. 80 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 221 грн. 06 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Позов в частині стягнення 2560 грн. 01 коп. пені залишити без розгляду.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 12 листопада 2010 р.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи