Рішення № 12611088, 19.10.2010, Господарський суд Полтавської області

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

19.10.2010р.                                                                                          Справа №14/191

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігів молоко", просп. Героїв, 12, кв. 49, м. Дніпропетровськ, 49000

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт", юридична адреса: вул. 50 років Жовтня, 27/58, м. Гадяч, Полтавська область, 37300; фактична адреса: вул. Мира, 3-а, смт. Білогір'я, Хмельницька область, 30200

про стягнення 11940,82 гривень                                                  

Суддя Іваницький О.Т.

          Представники:

          від позивача: Сімон Р.П., дов. № 81 від 11.10.2010 р.

          від відповідача: Дубинка Ю.С., дов .б/н від 12.03.10 р.

          СУТЬ СПОРУ: розглядається позовна заява про стягнення суми боргу та з% річних в розмірі 245511,43 гривень, з яких сума основного боргу 240000,00 гривень та 3% річних 5511,73 гривень; заява про зменшення розміру позовних вимог до суми 11940,82 гривень, з яких збитки від інфляції 6240,00 гривень та 3% річних 5700,82 гривень, а також заява про уточнення позовних вимог (у зв'язку із технічною помилкою).

          В судовому засіданні 19.10.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до положень ч. 1 - ч. 4 ст. 85 ГПК України (а. с. 148). Повне рішення складене відповідно до вимог ч. 1 - ч. 2, ч. 6 ст. 84 ГПК України 25.10.2010 р.

          12.10.2010 р. за вхід. № 12074д канцелярії суду від позивача за вих. № 77 від 08.10.2010 р. надійшла Заява про зменшення позовних вимог до суми 11940,825 гривень (а. с. 49 - 52). Суд заяву прийняв, розгляну та залучив до матеріалів справи.

          До початку судового засідання 19.10.2010 року за вхідним № 18472д канцелярії суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву (а. с. 131 - 132). Суд поданий відзив прийняв, розглянув по суті і після ознайомлення з ним представника позивача залучив до матеріалів справи.

          В судове засідання 19.10.2010 року за вхідним № 18494д канцелярії суду представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог (а. с. 42). Суд подану заяву прийняв розглянув по суті і після ознайомлення з її змістом представника відповідача залучив до матеріалів справи.

          Позивач та його повноважний представник в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримують з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та уточнення позовних вимог, вважають їх обґрунтованими, підтвердженими наданими по справі матеріалами та доказами і просять суд їх задовольнити.

          Відповідач та його повноважний представник в судовому засіданні позовні вимоги визнає частково з мотивів і підстав, викладених у відзиві на позовну заяву - провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 240000,00 гривень просить припинити на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмета спору та відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції, оскільки вказана вимога не була заявлена в позовній заяві.

          Розглянувши матеріали справи, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши подані сторонами докази, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, в їх сукупності, керуючись законом, заслухавши представників сторін, суд встановив, що в січні 2010 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігів молоко", м. Дніпропетровськ (надалі Позивач) направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт", м. Гадяч (надалі Відповідач) Договір поставки № 21/01/10-п від 21.01.2010 р. (надалі Договір) (а. с. 15 - 17), оформлений та підписаний з боку Позивача (пропозиція щодо укладення Договору).

          Відповідно до ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

          Частиною 1 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

          Оформлений та підписаний з боку Відповідача Договір не було повернуто на адресу Позивача, але пропозицію поставки на його умовах була прийнята, про що свідчать матеріали та докази, які містяться в матеріалах справи.

          Згідно із п. 1.1. Договору, згідно з умовами дійсного Договору Постачальник (Позивач у справі) постачає (продає) сухе знежирене молоко (жирністю 1,5%), сухе цільне молоко (жирністю 25%), в кількості, встановленій в накладних на Товар в строки, по ціні, в сумі, на умовах, в кількості і по якісним показникам, погоджених в дійсному Договорі. Покупець (Відповідач у справі) зобов'язується прийняти і оплатити поставлений йому згідно цього Договору товар в строки і розмірах, які передбачені цим Договором.

          Відповідно до п. 2.5. Договору, постачання товару здійснюється з моменту підписання Сторонами дійсного Договору в строк, обумовлений в додатковій переписці або в додаткових угодах до дійсного договору, накладних на товар тощо.

          09.03.2010 р. Позивачем Відповідачу на підставі Видаткової накладної № РН-0000012 від 09.03.2010 р. було відвантажено товар - молоко знежирене (1,5%) в кількості 20000 кг на суму 680000,00 гривень (а. с. 18). Товар було отримано представником Відповідача Пастернак О.В. на підставі Довіреності № 328 від 09.03.2010 р. (а. с. 19).

          Частиною 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

          Позивачем Відповідачу було виставлено на оплату Рахунок-фактура СФ-0000012 від 09.03.2010 р. на суму 680000,00 гривень (а. с. 18). Таким чином, протягом семи днів Відповідач повинен був оплати поставлений товар і починаючи з 16.03.2010 р. у Відповідача виник обов'язок оплатити поставлений товар.

          22.03.2010 р. Відповідачем частково було проведено оплату за поставлений товар в сумі 100000,00 гривень, про що свідчить виписка з банківського рахунку (а. с. 21).

          31.05.2010 р. Позивачем на адресу Відповідача було направлено Претензію № 1 з вимогою оплати за поставлений товар.

          Відповідач після отримання Претензії № 1 частково розрахувався за поставлений товар:

          - виписка з банківського рахунку від 14.06.2010 р. - в сумі 20000,00 гривень (а. с. 22);

          - виписка з банківського рахунку від 15.06.2010 р. - в сумі 20000,00 гривень (а. с. 23);

          - виписка з банківського рахунку від 01.07.2010 р. - в сумі 70000,00 гривень (а. с. 24), загалом в сумі 110000,00 гривень.

          06.07.2010 р. Позивачем на адресу Відповідача була направлена Вимога про сплату решти суми за поставлений товар в розмірі 470000,00 гривень (а. с. 30).

          Після отримання вказаної Вимоги Відповідач частково розрахувався з Позивачем:

          - виписка з банківського рахунку від 14.07.2010 р. - в сумі 30000,00 гривень (а. с. 25);

          - виписка з банківського рахунку від 15.07.2010 р. - в сумі 40000,00 гривень (а. с. 26);

          - виписка з банківського рахунку від 20.07.2010 р. - в сумі 100000,00 гривень (а. с. 27);

          - виписка з банківського рахунку від 02.08.2010 р. - в сумі 10000,00 гривень (а. с. 28);

          - виписка з банківського рахунку від 04.08.2010 р. - в сумі 50000,00 гривень (а. с. 29), загалом в сумі 230000,00 гривень.

          Загальна сума, в якій Відповідач розрахувався з Позивачем за поставлений товар, склала 440000,00 гривень.

          На момент подання позовної заяви до суду заборгованість Відповідача перед Позивачем становила 240000,00 гривень.

          Після порушення провадження у справі Відповідачем Позивачу було сплачено решту суми боргу:

          - виписка з банківського рахунку від 16.09.2010 р. - в сумі 100000,00 гривень (а. с. 79);

          - виписка з банківського рахунку від 17.09.2010 р. - в сумі 140000,00 гривень (а. с. 79), загалом в сумі 240000,00 гривень.

          Таким чином, на момент розгляду справи по суті та прийняття по ній рішення заборгованість Відповідача перед Позивачем відсутня.

          Позивачем заявлені до стягнення з Відповідача збитки від інфляції в сумі 6240,00 гривень та 3% річних в сумі 5700,82 гривень, які і просить стягнути перший з останнього на свою користь.

          Суд вважає вимоги Позивача такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

          Згідно із ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 3 цієї ж статті визначено, що договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

          Згідно із ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

          Стаття 712 ЦК України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

          Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Частиною 1 ст. 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

          Згідно із ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

          Відповідно до ст. 689 ЦК України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

          Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

          Статтями 509 - 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

          Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          Згідно із статтями 526 - 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

          Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

          Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

          Згідно із положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми.

          Позивачем Відповідачу на підставі вказаних вище положень ЦК України нараховані збитки від інфляції в сумі 6240,00 гривень (розрахунок в матеріалах справи, а. с. 59) та 3% річних в сумі 5700,82 гривень (розрахунок в матеріалах справи, а. с. 58).

          Враховуючи той факт, що вимога про стягнення суми збитків від інфляції не була заявлена Позивачем в момент подання позовної заяви, ним не змінювався предмет позову на підставі відповідної заяви, то суд приходить до висновку про залишення без розгляду позовних вимог в частині стягнення інфляційних збитків в сумі 6240,00 гривень.

          Вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми 3% річних в розмірі 5700,82 гривень обґрунтовані, підтверджені наявними в справі доказами та підлягають повному задоволенню.

                    Відповідно до статті 32 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

          Згідно зі статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Стаття 36 ГПК України передбачає, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

          В ході розгляду справи по суті та прийняття по ній рішення судом було встановлено, що Позивачем платіжними дорученнями № 307 від 07.09.2010 р. та № 311 від 08.09.2010 р. було сплачено державне мито на загальну суму 4255,12 гривень, що є більшим від того, яке необхідно було сплатити при поданні позовної заяви до суду (загальна сума позовних вимог 245511,43 гривень).

          П.п. а) п. 2 ч. 1 ст. 3 Декрету КМУ "Про державне мито" № 7-93 від 21.01.1993 р. (із змінами і доповненнями) визначено, що із заяв майнового характеру сума позову складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1% від суми позову складає 2455,11 гривень).

          Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 зазначеного вище Декрету КМУ сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством, а тому Позивачу підлягає поверненню надмірно сплачене державне мито в сумі 1800,01 гривень.

Згідно із ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

          У нарадчій кімнаті суд приходить до висновку, що Позивачем у відповідності до положень статей 32-34, 36 ГПК України подані належні докази, що містяться в матеріалах справи, які дають підстави заявлені позовні вимоги задовольнити частково - припинити провадження у справі в частині стягнення 240000,00 гривень на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмета спору; залишити без розгляду позовні вимоги в частині стягнення інфляційних збитків в сумі 6240,00 гривень; стягнути з Відповідач на користь Позивача 3% річних в сумі 5700,82 гривень.

          Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 5 цієї ж статті визначено, що при частковому задоволені позову суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, на користь Позивача підлягає стягненню з Відповідача сума державного мита в розмірі 57,00 гривень та 5,48 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Повернути Позивачу надмірно сплачене державне мито в сумі 1800,01 гривень на підставі п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету КМУ "Про державне мито" № 7-93 від 21.01.1993 р. (із змінами і доповненнями).

Згідно із п. 4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про судове рішення" від 10.12.1996 р. № 02-5/422 (із змінами і доповненнями), у відповідності з статтею 4 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

          Враховуючи викладене, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши і оцінивши подані матеріали та докази, які містяться у справі, в їх сукупності, керуючись законом і статтями 4 - 47, 22, 28, 32 - 34, 36, 43, 44 - 45, 471, 49, п. 11 ч. 1 ст. 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, у нарадчій кімнаті, суд, -

           В И Р І Ш И В :

          1. Позов задовольнити частково.

          2. Припинити провадження у справі в частині стягнення 240000,00 гривень на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмета спору.

3. Залишити без розгляду позовні вимоги в частині стягнення інфляційних збитків в сумі 6240,00 гривень.

          4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт", код ЄДРПОУ 33707592 (юридична адреса: вул. 50 років Жовтня, 27/58, м. Гадяч, Полтавська область, 37300; фактична адреса: вул. Мира, 3-а, смт. Білогір'я, Хмельницька область, 30200; р/р 2600888 в ВАТ "ЕРСТЕБАНК", м. Київ, МФО 380009) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігів молоко", код ЄДРПОУ 35496935 (просп. Героїв, 12, кв. 49, м. Дніпропетровськ, 49000; р/р 26006149971800 в АКИБ "Укрсиббанк", м. Харків, МФО 351005) 3% річних в сумі 5700,82 гривень, державне мито 57,00 гривень та 5,48 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Чернігів молоко", код ЄДРПОУ 35496935 (просп. Героїв, 12, кв. 49, м. Дніпропетровськ, 49000; р/р 26006149971800 в АКИБ "Укрсиббанк", м. Харків, МФО 351005) з державного бюджету України суму надмірно сплаченого державного мита в розмірі 1800,01 гривень.

Видати довідку.

          Суддя                                                                       Іваницький О.Т.

          Повне рішення складено 25.10.2010 р.

          Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.