Рішення № 126100773, 25.03.2025, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2025 року Справа № 480/9858/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/9858/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Сумській області

про визнання протиправним та скасування вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області, в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС в Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 23 вересня 2024 року № Ф-3536-1828.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 02.04.2001 по 28.11.2018 перебував на обліку Головного управління ДПС у Сумській області, як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування. При цьому господарською діяльністю не займався, розрахунковий рахунок не відкривав, доходу не отримував. Звітність до Головного управління ДПС у Сумській області не подавав, найманих працівників не мав.

При цьому позивач мав основне місце роботи, отримував заробітну плату та роботодавцем за нього сплачувались відповідні податки та збори.

Тому, вважає, що Головним управлінням ДПС у Сумській області було протиправно прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3536-1828 від 23.09.2024 у сумі 15819,54 грн з єдиного соціального внеску для фізичних осіб-підприємців.

Ухвалою суду від 14.11.2024 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог, зазначаючи, що Законом України від 06.12.2016 № 1774 - VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI, які діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Так, фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст.7 Закону №2464).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21.12.2016 № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200 грн, з 1 січня 2018 року - 3723 гривень.

Частиною п`ятою ст. 8 Закону №2464 для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка ЄВ, що дорівнює 22 відсотки бази нарахування.

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, ФОП, які перебувають на загальній системі оподаткування зобов`язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448 грн (3200,00*12*22%).

З прийняттям Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесені зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2018, зокрема щодо строків сплати ФОП, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Так, з 01.01.2018 року всі фізичні особи - підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільнені ст. 4 Закону №2464 категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе ЄВ, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій ч.8 ст.9 Закону №2464).

Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018-3723,00 гривень.

Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн (3723 грн*3*22%), щоквартально:

до 19.04.2018 - за 1 квартал 2018 року - 2457,18 гривень;

до 19.07.2018 - за 2 квартал 2018 року - 2457,18 гривень;

до 19.10.2018 - за 3 квартал 2018 року - 2457,18 гривень.

Право на звільнення від сплати ЄВ за себе у періоді з 2017року по 2020 рік мали ФОП, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками ЄСВ виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціатьного страхування (частина четверта ст. 4 Закону №2464).

Відповідно до інтегрованої картки платника податків з платежу "Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (код бюджетної класифікації 71040000) за позивачем рахується заборгованість у сумі 15849,54 грн, яка нарахована ОСОБА_1 за 2017 рік та І-ІІІ квартали 2018 року.

Законом України від 13.05.2020 року №592-ІХ Про внесення змін до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо усунення дискримінації за колом платників, який набирає чинності з 01.01.2021, вносяться зміни до ст.4. Закону № 2464, а саме: доповнено частиною 6.

Згідно з ч. 6 ст. 4 Закону №2464 особи, зазначені у п.п.4 і 5 ч.1 ст.4 Закону №2464 які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе ЄСВ за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску.

Проте, норма частини шостої статті 4 Закону №2464 поширюються лише на осіб, які мають основне місце роботи з 01.01.2021 та не може бути застосована до спірних правовідносин.

Враховуючи зазначене, вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3536-1828 від 23.09.2024 винесена відповідачем правомірно та просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 19-22).

Ухвалою суду від 03.03.2025 зобов`язано ОСОБА_1 надати суду копію належним чином завіреної трудової книжки. Зобов`язано Головне управління ДПС у Сумській області надати суду докази перебування ОСОБА_1 на обліку як фізичної особи-підприємця, із зазначенням на якій системі оподаткування та в який період він знаходився, копію інтегрованої картки платника податків з платежу "Единий внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (код класифікації 71040000) та розрахунок вимоги ГУ ДПС у Сумській області від 23 вересня 2024 року № Ф-3536-1828. Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що в період з 02.04.2001 по 28.11.2018 ОСОБА_1 перебував на обліку ГУ ДПС у Сумській області як фізична особа-підприємець.

23.09.2024 ГУ ДПС в Сумській області прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3536-1828, якою ОСОБА_1 визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 15819,54 грн. (а.с.7).

Позивач не погодився із зазначеною вимогою та оскаржив її до Державної податкової служби України

31.10.2024 рішенням ДПС України №32727 вимогу ГУ ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 23.09.2024 № Ф-3536-1828 залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення (а.с.8-9).

Вважаючи таку вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI (далі Закон №2464-VI).

За приписами статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно з частинами третьою, восьмою статті 9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Проаналізувавши наведені вище положення законодавства, слід дійти висновку, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19 Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 18.03.2020 у справі №140/1777/19, від 03.04.2020 у справі №140/642/19.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, з матеріалів справи, судом встановлено, що заборгованість зі сплати ЄСВ нараховано позивачу за відомостями картки КОРО у сумі 15 819,54 грн за період з 2017 року по 2018 рік (І-ІІІ квартал).

Водночас зі змісту трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 10.11.1984 судом встановлено, що в період з 22.03.2008 по 28.06.2019 позивач працював на посаді директора та заступника директора ТОВ Сумське АТП-15927.

Також, з довідки форми ОК-5 (витяг з Реєстру застрахованих осіб) слідує, що страхові внески за ОСОБА_1 в період з 01.01.2017 по 30.04.2018 сплачував роботодавець (а.с.18).

Таким чином, суд приходить висновку, що ГУ ДПС у Сумській області протиправно нарахувало позивачу недоїмку зі сплати єдиного внеску за період з січня 2017 року по квітень 2018 року у розмірі 11724,24 грн. (8448 грн.= (за 2017 рік) + 2457,18 грн (за І кв. 2018 року) + 819,06 грн (за квітень 2018 року)).

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС в Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 23.09.2024 року № Ф-3536-1828 на суму 11724,24 грн.

Щодо нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску за період з травня 2018 року по вересень 2018 року, суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено зі змісту трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 10.11.1984, що в період з 22.03.2008 по 28.06.2019 позивач працював на посаді директора та заступника директора ТОВ Сумське АТП-15927.

Також, згідно із відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у період з травня 2018 року по вересень 2018 року року не сплачувався роботодавцем позивача ТОВ "Сумське АТП-15927" (а.с. 12).

Крім того, позивачем у наведеному періоді також не було сплачено внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як фізичною особою підприємцем.

Таким чином, оскільки в період з травня 2018 року по вересень 2018 року позивачем не було сплачено внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а тому оскаржувана вимога в частині визначення зобов`язання ОСОБА_1 сплатити єдиний внесок у розмірі 4095,30 грн. (15819,54 грн. - 11724,24 грн.) винесена відповідачем правомірно.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування спірної вимоги ГУ ДПС у Сумській області від 23 вересня 2024 року № Ф-3536-1828 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 4095,30 грн не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією (а.с. 13б).

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати позивача в сумі 605,60 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування вимоги задовольнити частково.

Скасувати вимогу ГУ ДПС в Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 23 вересня 2024 року № Ф-3536-1828 в частині нарахування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 11724,24 грн.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (40009, м. Суми, вул. Іллінська, 13, код ЄДРПОУ 43995469) судовий збір в сумі 605,60 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Прилипчук