Рішення № 12609051, 18.11.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

18.11.2010Справа №2-2/5033-2010 за позовом - Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» (01030, м. Київ, бульвар Т.Шевченка, 18) в особі в особі Кримської філії ВАТ "Укртелеком" (95000, м. Сімферополь, вул. Р.Люксемург, 11)

до Військової частини А 2320 (97578, Сімферопольський район, с. Перевальне)

про стягнення 11 844,89 грн.

Суддя Толпиго В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Герасименко В.О. – ю/к, довіреність у справі.

Від відповідача: Андросенко А.В. - помічник командира військової частини, довіреність у справі.

Суть спору: Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Кримської філії ВАТ "Укртелеком" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідача – Військової частини А 2320 про стягнення суми заборгованості за телекомунікаційні послуги у розмірі 10851грн37коп., індексу інфляції у сумі 509грн.63коп., 3% річних у сумі 259грн93коп. та пені у сумі 223грн96коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір №1014 від 23.03.2007 року, відповідно до умов якого позивач надає телекомунікаційні послуги відповідачу, а відповідач своєчасно оплачує такі послуги. Позивач у повному обсязі виконав свої зобов’язання за договором, проте, відповідач не здійснив оплату, у результаті чого за ним у період з 01.01.2009 року до 01.9.2010 року склалась заборгованість, несплата якої і стала підставою для звернення із позовною заявою до суду.

04.11.2010 року у судовому засіданні інтереси позивача представляв юрисконсульт Герасименко В.О., інтереси відповідача - помічник командира військової частини Андросенко А.В.

04.11.2010 року у судовому засіданні оголошувалась перерва до 18.11.2010 року.

Після перерви судове засідання було продовжено за участю тих самих представників сторін.

Представник відповідача у судовому засіданні надав суду відзив на позов, яким просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі. Відзив мотивований тим, що відповідно до законодавства відповідач відповідає в межах наявних коштів, що надходять на її рахунок, а у разі їх недостатності, відповідальність за зобов’язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Згідно з частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України, майнові відносини у сфері господарювання регулюються цим Кодексом.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Умовами кредитного договору іншого не встановлено.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом строк.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства. Умовами надання телекомунікаційних послуг є укладення договору між оператором, провайдером телекомунікацій і споживачем телекомунікаційних послуг відповідно до основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, установлених НКРЗ, або оплата замовленої споживачем телекомунікаційної послуги.

Між позивачем, як оператором, та Військовою частиною А 2320, як споживачем, був укладений договір №1014 від 23.03.2007 року про надання послуг електрозв’язку.

Відповідно до п.1 вищенаведеного договору предметом договору є надання підприємством зв’язку послуг електрозв’язку, перерахованих у додатку 1, та безплатних послуг, перерахованих у додатку 2.

Оплата та порядок розрахунків передбачені р.4 договору, згідно з яким послуги, що надаються підприємством зв’язку, оплачуються по тарифам, затвердженим відповідно до діючого законодавства. Споживач сплачує послуги електрозв’язку за спільно погодженою авансовою та кредитною системою оплати з наданням рахунків. Споживач повинен своєчасно оплачувати надані послуги. Розрахунок абонплати за користування місцевим телефонним зв’язком здійснюється по постійній (без почасової оплати) або по змінній (з почасовою оплатою) величині, якщо остання передбачена технічними можливостями обладнання АТЗ. Розрахунки за фактично отримані в кредит послуги електрозв’язку за кожний попередній місяць проводяться споживачем протягом десяті днів з дня одержання рахунка, але не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим. За отримані в кредит послуги міжміського та міжнародного телефонного зв’язку стягується додаткова плата в розмірі двох відсотків вартості наданих послуг. (4.1, 4.2, 4.3, 4.5).

Позивач свої договірні зобов’язання виконав належним чином, однак, відповідач порушуючи договірні зобов'язання своєчасно не проводив оплату наданих телекомунікаційних послуг.

За період з 01.01.2009р. до 01.09.2010р. за відповідачем утворилася заборгованість за телекомунікаційні послуги, яка склала 10851грн37коп., що підтверджується Довідкою - розрахунком від 12.10.2010р. і зворотною відомістю.

Позивачем на адресу відповідача спрямована претензія по оплаті боргу від 30.08.2010р., яка оставлена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК| України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Дослідивши матеріали справи та давши оцінку представленим доказам, суд прийшов до висновку, що, виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, позов у частині стягнення 10851грн37коп. боргу за надані, відповідно до договору №1014 від 23.03.2007 року про надання послуг електрозв’язку, послуги обґрунтований, підтверджується матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення пені у сумі 223грн96коп.

Як вже зазначалося, зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.5.8 договору №1014 від 23.03.2007 року про надання послуг електрозв’язку, у разі несплати за надані послуги електрозв’язку більш встановлено строку (з 21 числа місяця, що наступає після розрахункового періоду) споживач сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми затриманих платежів за кожну добу затримки відповідно діючого законодавства.

Отже, у частині стягнення 223грн96коп. пені позов обґрунтований та підлягає задоволенню, оскільки розрахунок пені позивачем здійснений правильно, відповідно до п.5.8 договору №1014 від 23.03.2007 року про надання послуг електрозв’язку, не перевищує передбаченого Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» максимального розміру пені та нарахування її проведено з дотриманням шестимісячного строку передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому вона підлягає стягненню з відповідача.

Вимога про стягнення 509грн63коп. інфляційних нарахувань за період з 01 березня 2009 року до 01 вересня 2009 року та 259грн93коп. 3% річних за період з 21.2.2009р до 24.9.2010р також підлягає задоволенню, оскільки в силу ст..625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом, лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 49 ГПК України держмито та витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відноситься на відповідача.

В засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення підготовлений та підписаний 23.11.2010р.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82,84,85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Військової частини А 2320 (97578, Сімферопольський район, с. Перевальне, р/р35215012002087 в Головному управлінні держказначейства в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026 ОКПО 24980339) на користь ВАТ "Укртелеком" (01030, м.Київ, бульвар Т.Шевченка, 18) в особі Кримської філії ВАТ „Укртелеком” (95000, м. Сімферополь, вул. Р.Люксембург, 11, поточний рахунок 260002257 у КРД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Сімферополь, МФО 324021, код ЄДРПОУ 22236588) 10851грн37коп. боргу, 223грн96коп пені, 509грн63коп. інфляційних, 259грн93коп. 3% річних, 118,45грн. держмита, 236,00грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.