Ухвала суду № 12608744, 10.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" листопада 2010 р. м. КиївК-20555/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Бим М.Є.

Гончар Л.Я.

Гордійчук М.П.

Васильченко Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Жовтоводської обєднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтоводський АРАКС»на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2007 року

у справі № А36/90-07 (А17/439-06)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Жовтоводський АРАКС»

доЖовтоводської обєднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Жовтоводський АРАКС»звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Жовтоводської обєднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2007 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2007 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Жовтоводської обєднаної державної податкової інспекції № 0000792301/0 від 05 червня 2006 року, № 0000792301/1 від 04 липня 2006 року, № 0000792301/2 від 15 серпня 2006 року, №0000792301/3 від 25 жовтня 2006 року в частині визначення суми податкового зобовязання за основним платежем 2878 грн. 67 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 3123 грн. 20 коп. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Жовтоводської обєднаної державної податкової інспекції №0000782301/1 та від 04 липня 2006 року, № 0000782301/2 від 15 серпня 2006 року, № 0000782301/3 від 25 жовтня 2006 року в частині визначення суми податкового зобовязання за основним платежем 3599 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1079 грн. 50 коп.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Жовтоводська обєднана державна податкова інспекція у Дніпропетровській області оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, у звязку з чим просив частково скасувати постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2007 року по адміністративній справі №А36/90-07(А17/439-06), в частині визначення суми податкового зобовязання за основним платежем 2878 грн. 67 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 3123 грн. 20 коп. та визначення суми податкового зобовязання за основним платежем 3599 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1079 грн. 50 коп.; скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2007 року у справі № А36/90-07(А17/439-06) та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Крім того, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Жовтоводський АРАКС»також оскаржило їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, у звязку з чим просив скасувати постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2007 року по справі №А36/90-07(А17/439-06) в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000792301/0 від 05 червня 2006 року, №0000792301/1 від 04 липня 2006 року, №0000792301/2 від 15 серпня 2006 року, №0000792301/3 від 25 жовтня 2006 року про сплату податку на додану вартість у сумі 3902 грн. 76 коп., та штрафних(фінансових) санкцій на суму 267 грн. 52 коп. і №0000782301/1 від 04 липня 2006 року, №0000782301/2 від 15 серпня 2006 року, №0000782301/3 від 25 жовтня 2006 року про сплату податку на прибуток 10 879 грн. та штрафних(фінансових) санкцій на суму 2617 грн. 40 коп. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2007 року справа № 22а-779/07, та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, за результатами якої складено Акт № 73/23-33286701-ДСК від 29 травня 2006 року (далі - Акт).

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено приписи підпунктів 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 1.20 статті 1, підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі Закон України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2005 рік на суму 12018 грн., за І квартал 2006 року на суму 3543 грн. Також перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.5, 7.4.4 пункту 7.4 Закону України від 03 квітня 1997 року 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі Закон України від 03 квітня 1997 року 168/97-ВР) в результаті чого занижено (завищено) податок на додану вартість 2005 рік та за 2006 рік на суму 6781 грн. 43 коп.

На підставі Акта прийнято, зокрема, податкові повідомлення-рішення: №0000782301/0 від 05 червня 2006 року, яким позивачу за порушення приписів підпунктів 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 1.20 статті 1, підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у сумі 19366 грн. 20 коп., з якої розмір основного платежу становить 15561 грн., а штрафних (фінансових) санкцій - 3805 грн.; та №0000792301/0 від 05 червня 2006 року, яким позивачу за порушення приписів підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.5, 7.4.4 пункту 7.4 Закону України від 03 квітня 1997 року 168/97-ВР визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість у сумі 10172 грн. 15 коп., з якої розмір основного платежу становить 15561 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 3805 грн.

За результатами апеляційних оскаржень податкових повідомлень-рішень №0000792301/0 від 05 червня 2006 року та №0000782301/0 від 05 червня 2006 року було прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 04 липня 2006 року №0000792301/1, від 15 серпня 2006 року №0000792301/2, від 25 жовтня 2006 року №0000792301/3, від 04 липня 2006 року №0000782301/1, від 15 серпня 2006 року №0000782301/2, від 25 жовтня 2006 року №0000782301/3.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач в порушення приписів пункту 1.20 статті 1, підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року у період, що перевірявся завищив на 14393 грн. 34 коп. валові витрати через включення до них вартості товарів (засіб миючий смп-3, сода каустична), придбаних у повязаної особи - приватного підприємця ОСОБА_1 за цінами, що вищі за звичайні, та в порушення приписів підпунктів 7.4.1., 7.4.4 і 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року 168/97-ВР включив до складу податкового кредиту 3745 грн. 34коп. податку на додану вартість, за вказаними операціями.

Відповідач, враховуючи дані первинних документів на придбання позивачем ідентичних товарів у незалежної юридичної особи та у повязаної особи, дійшов висновку, що ціни придбання на аналогічний товар в співставних умовах у повязаної особи значно вищі, ніж у незалежної юридичної особи. .

Суди відхилили доводи відповідача, посилаючись на приписи підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає безпідставним посилання судів попередніх інстанцій на приписи підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року та необхідність застосування податковим органом при донарахуванні податкових зобов'язань платнику податків внаслідок визначення звичайних цін непрямих методів та фактичного застосування останніх за відсутності правових на те підстав, оскільки податковим органом взагалі не були застосовані непрямі методи.

Непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) платника податків можуть бути застосовані виключно за наявності підстав, встановлених підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України № 2181-III від 21 грудня 2000 року «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Таких підстав у податкової інспекції не було, тому остання будь-який непрямий метод не повинна була застосовувати і його не застосовувала.

Відповідно до приписів підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з приписами підпункту 1.20.2 пункту 1.20 ст. 1 цього ж Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобовязань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші обєктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між неповязаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до приписів підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Підпунктами 1.20.3 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року встановлені особливі правила визначення звичайної ціни для окремих видів продажу товарів, робіт і послуг.

В усіх інших випадках субєкт господарювання, встановлюючи договірну ціну, має враховувати рівень звичайних цін, визначений відповідно (але не виключно) до методу співставних цін, який міститься у підпункті 1.20.2 зазначеного Закону.

Для визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг) на підставі методу співставних цін використовується інформація про укладені підприємством на момент продажу такого товару договори з ідентичними або однорідними товарами у співставних умовах.

При цьому умови договорів на ринку ідентичних (а в разі їх відсутності - однорідних) товарів визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована.

Методологічні засади формування інформації про операції пов'язаних сторін та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 23 “Розкриття інформації щодо повязаних сторін”, затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України № 303 від 18 червня 2001 року, зареєстрованим в Міністерстві Юстиції України 23 червня 2001 року №539/5730, відповідно до якого за методом порівняльної неконтрольованої ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну продукцію (товари, роботи, послуги) що реалізована не повязаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності.

Визначення звичайної ціни, тобто обґрунтування відповідності застосовуваних підприємством цін рівню справедливої ринкової ціни, починається з визначення товару, його основних характеристик для співставлення.

Встановлюючи порядок застосування методу співставних цін, законодавець не передбачив пріоритетності використання інформації про договори, укладені субєктом господарювання з іншими, незалежними контрагентами.

Субєкт господарювання може самостійно вибирати коло договорів, умови яких він вважає співставними (з належною аргументацією, що ґрунтується на властивостях товару, умовах продажу, ситуації на ринку тощо).

Судами попередніх інстанцій не було досліджено, чи складався позивачем розрахунок та обґрунтування рівня звичайної ціни для внутрішнього використання, не витребувані дані про застосування цього рівня при формуванні договірної ціни, а також про наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) під час укладення угоди з приватним підприємцем ОСОБА_1 на придбання товарів (засіб миючий смп-3, сода каустична).

Що стосується, виявленого факту порушення позивачем приписів підпунктів 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року та підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.5, 7.4.4 пункту 7.4 Закону України від 03 квітня 1997 року 168/97-ВР, то колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в порушення приписів підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, статті 9 Закону України № 996-XIV від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підприємством завищено суму валових витрат за 2005 рік та за 1 квартал 2006 року на суму 43514 грн. 51 коп. через включення до валових витрат суми послуг з перевезення вантажів без наявності товарно-транспортних накладних.

В обґрунтування правомірності віднесення до валових витрат суми послуг з перевезення вантажів за 2005 рік та за 1 квартал 2006 року на суму 43514 грн. 51 коп. позивач надав до матеріалів справи копії рахунків-фактур товариства з обмеженою відповідальністю «Темп», копії рахунків приватного підприємства «Кентавр», копії рахунків приватного підприємства Карастоянов, та копії платіжних документів щодо сплати вказаним особам грошових коштів на підставі вказаних рахунків.

Суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, зазначили, що надані позивачем копії рахунків та платіжних документів підтверджують факт здійснення оплати. Проте, документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій, а саме перевезення вантажу, позивачем не надано. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що всупереч вимогам Закону України №996-XIV від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, надані позивачем копії рахунків та платіжних документів не містять обовязкових реквізитів первинних документів, а саме посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. У звязку з чим, суди дійшли висновку, що виявлені під час перевірки факти необґрунтованого включення до складу валових витрат вартості транспортних послуг та завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість знайшли своє підтвердження.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України від 03 квітня 1997 року 168/97-ВР визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Беручи до уваги вище викладене, колегія суддів зазначає, що окремі недоліки в заповненні податкових накладних не робить їх недійсними та не свідчить про їх неналежність та недопустимість в якості доказу правомірності формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, судова колегія касаційної інстанції дійшла висновку, що недотримання підприємством порядку, передбаченого підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року 168/97-ВР не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

А відтак, відповідач неправомірно визначив позивачу податкові зобовязання за порушення приписів підпунктів 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року та підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.5, 7.4.4 пункту 7.4 Закону України від 03 квітня 1997 року 168/97-ВР, в звязку з чим, оскаржувані податкові повідомлення-рішення в цій частині підлягають скасуванню.

Однак, оскільки з оскаржуваних податкових повідомлень-рішень неможливо виокремити суму податкового зобовязання, визначену відповідачем за порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Жовтоводський АРАКС»приписів підпунктів 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року та підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.5, 7.4.4 пункту 7.4 Закону України від 03 квітня 1997 року 168/97-ВР, то суд касаційної інстанції позбавлений можливості скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині з прийняттям нового рішення по суті. У звязку з чим, рішення судів попередніх інстанцій і в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Згідно до частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до приписів частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2007 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У X В А Л И В :

Касаційні скарги Жовтоводської обєднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтоводський АРАКС»задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2007 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 2391 КАС України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді (підпис)Бим М.Є.

(підпис)Гончар Л.Я.

(підпис)Гордійчук М.П.

(підпис)Васильченко Н.В.