Постанова № 12606614, 02.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2010                                                                                           № 17/374

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Богатирьова С.С.- пред. за дов. № 9 від 25.05.2010 р., Коваль М.О.- пред. за дов. № 1 від 11.01.2010 р.,

від відповідача - Ковальчук О.Д. – пред. за дов. № б/н від 02.07.2010 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ "Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія "Епос"

на рішення Господарського суду м.Києва від 22.09.2010

у справі № 17/374 ( )

за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор"

до                                                   ЗАТ "Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія "Епос"

про                                                   стягнення 32605094,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського cуду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор" про стягнення з Закритого акціонерного товариства "Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія "Епос" заборгованості за договорами № 25 від 18.02.2005 р. та № 109 від 14.09.2005 р. у розмірі 14562812,70 грн., нематеріальної шкоди у розмірі 10000000,00 грн., матеріальних збитків у розмірі 1000000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув невикористану суму авансу, отриману від позивача як оплату за роботи, які відповідач мав виконати згідно з договорами № 25 від 18.02.2005 р. та № 109 від 14.09.2005 р.

До прийняття рішення у справі позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача 32 605094,70 грн., з яких: 13904 046,91 грн. - сума основного боргу; 6326341,35 грн. - сума, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів; 1159012,97 грн. - сума трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов’язання; 1215908,89 грн. - сума пені; 10000000,00 - сума нематеріальної шкоди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2010 р. у справі № 17/374 позов задоволено частково, стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія "Епос" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор" 13121235,40 грн. основного боргу за договором № 25 від 18.02.2005 р., 3% річних в сумі 1043947,06 грн., інфляційних нарахування в сумі 5970162,11 грн., 782811,50 грн. основного боргу за договором № 109 від 14.09.2005 р., 3% річних в сумі 61123,64 грн., інфляційних нарахувань в сумі 356179,24 грн., 16684,64 грн. державного мита та 77,21 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Оскаржуване рішення мотивоване тим, що договір № 25 від 18.02.2005 р. та договір № 109 від 14.09.2005 р. є розірваними з 01 вересня 2007 року, а сплачені позивачем відповідачеві кошти за договорами в сумі 13904046,90 грн., які не були використані відповідачем під час виконання підрядних робіт, визнаються майном, яке має бути повернуто відповідачем позивачеві згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України. З моменту, коли позивач реалізував своє право вимоги, у відповідача виникло грошове зобов’язання, в зв’язку з чим суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача щодо стягнення інфляційних та 3 % річних у відповідності до статті 625 ЦК України.

При цьому, суд першої інстанції не погодився з доводами позивача про стягнення пені 1215908,89 грн., оскільки сторонами не передбачено її стягнення при поверненні безпідставно отриманих коштів, а також відмовив в частині стягнення 10000000,00 грн. моральної шкоди, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження понесення позивачем певних втрат щодо його немайнових прав, спричинених певним правопорушенням зі сторони відповідача.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2010 р. у справі № 17/374 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2010 р. апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія "Епос" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.10.2010 р.

Представник Закритого акціонерного товариства "Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія "Епос" в судовому засіданні 26.10.2010 р. подав клопотання про призначення повторної судової-будівельно-технічної експертизи.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор" в судовому засіданні 26.10.2010 р. подав відзив на апеляційну скаргу

В судовому засіданні 26.10.2010 р. оголошувалась перерва до 02.11.2010 р. у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів, розглянувши в судовому засіданні 02.11.2010 р. раніше подане клопотання про призначення повторної судової-будівельно-технічної експертизи, дійшла висновку щодо відсутності підстав для його задоволення, оскільки у відповідності до статті 32, 41 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Обставини, на які посилається заявник, в обґрунтування заявленого клопотання можуть бути оцінені судом

Представник Закритого акціонерного товариства "Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія "Епос" в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор" в судовому засіданні 02.11.2010 р. просив залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 22.09.2010 р. у справі № 17/374 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вищезазначеним вимогам, а апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору № 25 від 18.02.2005 р. (далі –договір № 25, а.с. 6-18, т. 1), за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор" (надалі – замовник) доручив, а Закрите акціонерне товариство "Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія "Епос" (надалі – замовник) генеральний підрядник зобов’язувався виконати власними та залученими силами та засобами будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні роботи відповідно до затвердженої проектної документації на будівництво об’єкту - житлового комплексу у складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою і вбудовано-прибудованими приміщеннями соціальної сфери по вул.Механізаторів, 2 в Солом’янському районі м. Києва.

29.05.2007 року сторони підписали додаткову угоду № 8 до договору генерального підряду № 25 (а.с. 110-112, т. 6), відповідно до якого погодили, що договірна ціна за договором становить 341 114 329,34грн. Крім того, сторони домовились, що у строк не пізніше 09.07.2007 р. генеральний підрядник припиняє виконання будь-яких робіт за договорами на об’єкті, як таких, що виконуються генеральним підрядником безпосередньо, так і за всіма договорами, укладеними між генеральним підрядником та субпідрядником.

Сторони визначили, що у випадку порушення генеральним підрядником умов додаткової угоди, замовник керуючись нормами ст.ст. 651, 849 Цивільного кодексу України, ст.ст. 188, 320 Господарського кодексу України має право в односторонньому порядку відмовитись від всіх або будь-якого з договорів та розірвати такі договори в односторонньому порядку, повідомивши про таке розірвання генерального підрядника за 3 (три) дні до бажаної дати розірвання.

Крім того, сторонами був укладений також договір № 109 від 14.09.2005 р. (далі –договір № 109, а.с. 19-27, т. 1), за умовами якого замовник доручив, а генпідрядник взяв на себе зобов’язання виконати, з використанням своїх матеріалів та засобів, весь комплекс будівельно-монтажних робіт по розширенню будівництва, яке здійснюється генпідрядником згідно з договором № 25, а саме: влаштування зовнішніх та внутрішньоквартальних інженерних мереж житлового комплексу за адресою: м. Київ, Солом’янський район, вул. Механізаторів, 2 згідно з наданою замовником проектною документацією, та відповідно до будівельних стандартів, норм і правил.

Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є стягнення суми основного боргу за договорами № 25, № 109 в сумі 13904046,91 грн., суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів – 6 326 341,35 грн., 3 % річних – 1 159 012,97 грн., пені – 1215908,89 грн. та нематеріальної шкоди – 10000000,00 грн. (заява про уточнення позовних вимог (а.с. 40-42, т. 7). Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 526, 651, 536, 625, 849, 1212 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку, що кошти в сумі 13904046,91 грн. є основним боргом за договорами № 25, № 109, який підлягає стягненню як майно, що набуте без достатніх підстав, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Однак, вищезазначені висновки суду першої інстанції не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; також згідно статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за його захистом відповідно до встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів судом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з’ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові.

Разом з тим, господарський суд першої інстанції, розглянувши по суті позовні вимоги, не розглянув питання та не встановив чи відповідає предмет позову (щодо стягнення основного боргу за договорами підряду як майно, що набуте без достатніх правових підстав, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України) встановленим чинним законодавством способам захисту прав замовника, у випадку виконання підрядником роботи настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим.

Статтею 849 Цивільного кодексу України передбачена можливість відмови від договору підряду. Так, згідно з частинами другою і четвертою цієї статті:

- якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків;

- замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Водночас відповідно до частини 2 статті 320 та частини 1 статті 322 Господарського кодексу України у разі якщо підрядник не береться своєчасно за виконання договору або виконує роботу настільки повільно, що закінчення її до строку стає явно неможливим, замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором підряду на капітальне будівництво винна сторона сплачує штрафні санкції, а також відшкодовує другій стороні збитки (зроблені другою стороною витрати, втрату або пошкодження її майна, неодержані доходи) в сумі, не покритій штрафними санкціями, якщо інший порядок не встановлено законом.

30.08.2007 року № та 14.09.2007 року позивач звернувся до відповідача з повідомленнями № 827 (а.с. 133, т. 1) та № 853/1 (а.с. 134, т. 1) про розірвання договорів № 25, № 109 у відповідності до ст. 849 Цивільного кодексу України, ст. 320 Господарського кодексу України та вимагав повернення авансу, за яким не виконувались будівельні роботи, в сумі 782811,51 грн. – за договором № 109 протягом 3 робочих днів з моменту отримання повідомлення, в сумі 13496686,36 грн. за договором № 25 у строк до 07.09.2007 року.

Як вбачається зі змісту повідомлень про розірвання договорів № 25, № 109 позивач відмовився в односторонньому порядку від договорів підряду з огляду на те, що протягом тривалого періоду генпідрядник значно уповільнив, а на деяких об’єктах і зупинив виконання будівельно-монтажних робіт, що суттєво затримувало та затримує строки будівництва ЖК "Времена года" та прийняття його окремих будівель (черг будівництва) в експлуатацію.

Суд першої інстанції відзначив, що позивач правомірно скористався своїм правом відмовитись від договорів № 25 та № 109, оскільки при виконанні своїх зобов’язань за договорами № 25 та № 109 значно уповільнив їх виконання. При цьому, доводи відповідача про неналежне фінансування позивачем здійснення будівництва місцевий господарський суд відхилив з огляду на те, що матеріалами справи підтверджується, що позивач в достатньому обсязі здійснив фінансування робіт, які не були виконані відповідачем.

Частина 3 статті 651 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

При цьому, судом апеляційної враховується, що статтею 653 Цивільного кодексу України визначено, що у випадку розірвання договору, зобов’язання сторін припиняються.

Водночас за приписом частини 4 статті 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту, зокрема, розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

У даному випадку "інше" не встановлено ані договорами, ані законом. Так, частиною другою згаданої статті 849 Цивільного кодексу України, під дію якої підпадають спірні правовідносини в даній справі і на яку в обґрунтування своєї правової позиції посилається скаржник, передбачено право замовника в разі відмови від договору підряду вимагати відшкодування збитків (але не повернення виконаного за договором); також і частиною п’ятою статті 653 цього Кодексу встановлено, що в разі розірвання договору у зв’язку з істотним порушенням останнього однією з сторін друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

Тобто, виходячи з системного аналізу змісту частини 2 статті 849, частини 2 статті 883 Цивільного кодексу України та статей 320, 322 Господарського кодексу України цивільним законодавством передбачається такий спосіб захисту цивільних прав у разі невиконання або неналежного виконання підрядником обов'язків за договором підряду як відшкодування збитків (аналогічна правова позиція викладена у постановах ВГСУ N 05/217-05 від 14.02.2006 р., № 35/454-06від 05.06.2007 р., № 2/393від 17.06.2008 р., № 7/197від 28.02.2007 р., № 31/83 від 23.12.2009 р., № 6/147/09від 18.11.2009 р.).

З наведеного випливає, що за умови розірвання догорів підряду (шляхом відмови замовника від договорів) позивач не позбавлений права й можливості вимагати від підрядника відшкодування пов’язаних з цим збитків (за наявності таких), але не вправі вимагати виконаного за договорами підряду до моменту розірвання останніх, тобто суми, перерахованої на виконання договорів № 25, 109. В свою чергу, позовна вимога про стягнення основного боргу за договорами підряду як безпідставно отримані підрядником грошових коштів не відповідає способам захисту цивільних прав замовника, передбаченим ч. 2 статтею 849, частиною 2 статті 883 Цивільного кодексу України.

Крім того, колегією суддів встановлено, що в даному випадку підставою для перерахування коштів є укладені між сторонами договори № 25, 109, а тому не можна вважати, що кошти отримані відповідачем без достатньої правової підстави, а відтак висновок суду про застосування до спірних правовідносин сторін у даній справі положень статті 1212 Цивільного кодексу України є помилковим. Вимоги ж щодо відшкодування збитків у цій справі не заявлялися; в разі їх заявлення вони можуть бути предметом окремого судового розгляду.

Крім того, суд апеляційної інстанції відзначає, що неправильною та помилковою є правова позиція суду першої інстанцій про те, що кошти в сумі 13904046,91 грн. є основним боргом підрядника за договорами № 25, № 109. Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, за змістом договорів підряду у генерального підрядника існують лише зобов'язання щодо виконання підрядних робіт. При цьому, будь-який обов’язок щодо виконання грошового зобов'язання за умовами договору у відповідача відсутній, а відтак безпідставними є посилання позивача та висновок суду першої інстанції щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 13904046,91 грн. за договорами підряду № 25, № 109.

Отже, суд першої інстанції передчасно дійшов висновку щодо наявності у відповідача боргу перед позивачем, при цьому, не встановивши та не надавши належної оцінки обставинам щодо того, чи є обраний позивачем спосіб захисту права належним у розумінні частини 2 статті 849, частини 2 статті 883 Цивільного кодексу України та статей 320, 322 Господарського кодексу України.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що в даному випадку заявлені позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в розмірі 13904046,91 грн. за договорами підряду № 25, № 109 у відповідності до ст. 1212 Цивільного кодексу України не підлягають задоволенню з огляду на те, що у відповідача відсутнє зобов’язання за договорами щодо сплати коштів на користь позивача, а кошти отримані відповідачем за договорами не можуть вважатись отриманими відповідачем без достатньої правової підстави, оскільки спірна сума коштів була перерахована позивачем в складі авансового платежу саме на підставі та в межах на той час договорів підряду № 25, № 109.

Отже, з огляду на матеріально-правові підстави даного позову (право обрання яких належить позивачеві), колегія суддів дійшла висновку, що в стягненні основного боргу в розмірі 13904046,91 грн. за договорами підряду № 25, № 109 слід відмовити. Оскільки вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат, трьох процентів річних є похідними вимогами, тому також не підлягають задоволенню, в свою чергу рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103, частини 1 статті 104, частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення місцевого господарського суду повністю або частково і прийняти нове рішення. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 13121235,40 грн. основного боргу за договором № 25 від 18.02.2005 р., 3% річних в сумі 1043947,06 грн., інфляційних нарахування в сумі 5970162,11 грн., 782811,50 грн. основного боргу за договором № 109 від 14.09.2005 р., 3% річних в сумі 61123,64 грн., інфляційних нарахувань в сумі 356179,24 грн., не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також зроблені при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до прийняття в цій частині до неправильного рішення, та є підставою для його скасування в цій частині.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої щодо відсутності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог щодо стягнення пені 1215908,89 грн., оскільки по-перше, як вірно відзначив суд першої інстанції, умовами, сторонами не передбачено стягнення пені при поверненні безпідставно отриманих кошті, а по-друге, як встановлено судом апеляційної інстанції, за умовами договору генпідрядник зобов’язаний сплатити пеню лише у разі затримки кінцевих термінів виконання робіт, а також за затримку усунення дефектів. Вимоги щодо стягнення пені, в зв’язку з затримкою кінцевих термінів виконання робіт та усунення дефекті, у цій справі не заявлялися.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення 10000000,00 грн. моральної шкоди суд першої інстанції також обґрунтовано відмовив, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, немайнова шкода, заподіяна юридичній особі, згідно пункту 4 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України, полягає у втратах немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Аналогічна позиція відображена і у частині 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року N 4. Проте доказів приниження ділової репутації позивача та підриву довіри до його діяльності матеріали справи не містять.

З огляду на вказані обставини, рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2010 р. у справі № 17/374 щодо відмови в позові про стягнення 10000000,00 грн. моральної шкоди та пені 1215908,89 грн. є законним і обґрунтованим, а тому підстав для зміни або скасування в цій частині рішення суду першої інстанції не вбачається.

Крім того, у відповідності до статті 68 Господарського процесуального кодексу України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу.

Відповідно до пункту 40 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009 р. N 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що системний аналіз законодавчих приписів дає підстави для висновку про наявність у апеляційного господарського суду права на скасування забезпечення позову й за відсутності апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду про таке забезпечення.

Скасування забезпечення позову провадиться судом за наявності обставин, що свідчать про те, що відпали умови, які були підставою для винесення ухвали.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, відпала потреба у його забезпеченні, і тому Київський апеляційний господарський суд вважає за необхідне скасувати заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2007 р. у справі N 17/374.

У відповідності до вимог пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Судові витрати, пов’язані з розглядом справи в господарському суді першої та апеляційної інстанціях, покладаються на позивача у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 68, 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -           

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія "Епос" задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2010 р. у справі № 17/374 в частині задоволення позову щодо стягнення з закритого акціонерного товариства "Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія "Епос" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор" 13121235,40 грн. основного боргу за договором № 25 від 18.02.2005 р., 3% річних в сумі 1043947,06 грн., інфляційних нарахування в сумі 5970162,11 грн., 782811,50 грн. основного боргу за договором № 109 від 14.09.2005 р., 3% річних в сумі 61123,64 грн., інфляційних нарахувань в сумі 356179,24 грн., 16684,64 грн. державного мита та 77,21 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу – скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

3.          В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва 22.09.2010 року у справі № 17/374 залишити без змін.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор" (02230, м. Київ, вул. Боженка, 2, код 31776046) на користь Закритого акціонерного товариства "Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія "Епос" (01001, м. Київ, вул. Еспланадна, 32-в, код 14290496) 8342,32 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

5.          Скасувати заходи забезпечення позову, які застосовані ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2007 р. № 17/374.

6.          Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.

7.          Матеріали справи № 17/374 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

04.11.10 (відправлено)