Постанова № 12606577, 30.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2010                                                                                           № 56/230

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шипка В.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закрите акціонерне товариство "Аптека "Біокон"

на рішення Господарського суду м.Києва від 13.09.2010

у справі № 56/230 ( .....)

за позовом                               Закрите акціонерне товариство "Аптека "Біокон"

до                                                   ТОВ "Мегсифарм"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 5088,04 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптека Біокон" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегсифарм” (відповідач) про стягнення 40.876,18 грн., у тому числі 35.779,14 грн. – основної заборгованості, пені – 712,45 грн., штрафу – 3.577,91 грн., 3 % річних – 122,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач передав відповідачу лікарські засоби на загальну суму 37.799,14 грн., а відповідач виконав грошове зобов’язання за договором №0342/07 від 18.04.2007 р. не в повному обсязі, перерахувавши за отриманий товар лише 2.000,00 грн.

В судовому засіданні суду першої інстанції 13.09.2010 р. представник позивача подав клопотання про зменшення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у зв’язку з повною сплатою суми боргу відповідачем та просив стягнути з відповідача 5.088,04 грн., з яких 712,45 грн. пені, 3.577,91 грн. штрафу, 122,68 грн. 3% річних та 675 грн. витрат, понесених у зв’язку із захистом та відновленням свого порушеного права.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2010 р. у справі № 56/230 (далі – Рішення суду) позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегсифарм" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Біокон" пеню у розмірі 712 (сімсот дванадцять) грн. 45 коп., 3 % річних у розмірі 122 (сто двадцять дві) грн. 68 коп., витрати, понесені у зв’язку із захистом та відновленням порушеного права, у розмірі 675 (шістсот сімдесят п’ять) грн. 00 коп., державне мито у розмірі 151 (сто п’ятдесят одна) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 70 (сімдесят) грн. 04 коп.; припинено провадження стосовно стягнення 35779,14 грн. основної заборгованості.

Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2010 р. у справі № 56/230 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів в загальному розмірі 5.088,04 грн., що складається з суми пені – 712,45 грн., штрафу – 3.577,91 грн., трьох процентів річних – 122,68 грн. та 675,00 грн. суми витрат, понесених позивачем. Також апелянт просить стягнути з відповідача суми сплаченого державного мита - 410,00 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 236,00 грн., та суму сплаченого державного мита за подання апеляційної скарги - 205,00 грн.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека Біокон” і порушено апеляційне провадження у справі № 56/230.

Представник відповідача у судовому засіданні 30.11.2010 р. заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду та ін.

Позивач своїми процесуальними правами не скористався, в судове засідання 30.11.2010 р. не з’явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, будь-яких заяв або клопотань від нього до суду не надходило.

Тому, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, 18.04.2007 р. між ТОВ "Аптека Біокон" (постачальник) та ТОВ "Мегсифарм" (покупець) було укладено договір поставки товару №0342/07 (надалі – Договір), який набирає чинності з моменту підписання його сторонами і в будь-якому випадку діє до виконання сторонами взаємних зобов’язань і проведення взаємних розрахунків. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити Договір, даний Договір вважається пролонгованим на кожний календарний рік.

Вищевказаний договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання нормами ст. 712 ЦК України та ст. ст. 264-271 ГК України.

Відповідно до п 1.1 Договору постачальник зобов’язується поставити та передати у власність лікарські засоби та вироби медичного призначення, а покупець зобов’язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору ціна та загальна вартість товару, який поставляється покупцю, вказана у видаткових накладних на кожну поставку, які є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов Договору у період з 20.05.2010 р. по 04.06.2010 р. поставив товар на загальну суму 37.799,14 грн., що підтверджується видатковими накладними, які є в матеріалах справи.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було сплачено суму основного боргу, що підтверджується банківськими виписками, актом звірки розрахунків та позивачем не заперечується.

З огляду на викладене, місцевий суд обґрунтовано припинив провадження стосовно стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 35.779,14 грн. у зв’язку з її сплатою після направлення позовної заяви до суду на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Позивач також просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 3.577,91 грн. та пеню у розмірі 712,45 грн. за прострочення оплати 35.779,14 грн. у період з 19.06.2010 р. по 10.08.2010 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому такі дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України) і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно, є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Підставою для стягнення штрафу визначено п. 7.2 Договору, а підставою для стягнення пені – п. 7.3 Договору.

Відповідно до п. 7.2 Договору у випадку прострочки платежу покупець сплачує постачальнику одноразовий штраф у розмірі 10% від суми несплаченого в строк товару.

Відповідно до п. 7.3 Договору покупець за порушення термінів оплати товару сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,7% від заборгованої суми за кожний день прострочки платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Виходячи із викладеного, місцевий суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню лише пеня за прострочення виконання грошового зобов’язання за період з 19.06.2010 р. по 10.08.2010 р. у розмірі 712,45 грн., а у задоволенні позову в частині стягнення штрафу у розмірі 3577,91 грн. необхідно відмовити.

Відмова мотивована тим, що пеня та штраф є одним видом господарської відповідальності і за договором поставки їх застосування передбачено за одне і теж господарське порушення - прострочення оплати товару. Відповідно ж до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком місцевого суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Ця ж стаття визначає пеню як неустойку, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2 Договору р. у випадку прострочки платежу покупець (ТОВ «Мегсифарм») сплачує постачальнику (ТОВ «Аптека Біокон») одноразовий штраф у розмірі 10 відсотків від несплаченого в строк товару.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що покупець за порушення термінів оплати товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки ІІБУ від заборгованої суми за кожний день прострочки платежу.

Сторони при укладенні договору домовилися про застосування пені за порушення термінів оплати та застосування штрафу у випадку допущення прострочення платежу.

Тобто, Договором передбачено застосування штрафу як відповідальності саме за допущення прострочки платежів покупцем (ТОВ «Мегсифарм»).

Таким чином наявні два порушення з боку відповідача, за які передбачена відповідальність згідно з Договором:

- допущення прострочки платежів з боку відповідача (застосування штрафу);

- порушення термінів оплати отриманого товару (застосування пені).

В даному випадку застосування пені та штрафу стосовно відповідача не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки не має місця притягнення двічі однієї особи до юридичної відповідальності за одне і теж правопорушення.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3.577,91 грн. штрафу підлягають задоволенню.

Колегія суддів також відзначає, що апелянт в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2010 р. у справі № 56/230 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 84 ГПК України резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

Разом з тим, місцевий суд, зазначивши у мотивувальній частині оскаржуваного рішення про відмову у стягненні з відповідача 3.577,91 грн. штрафу, в резолютивній частині рішення не вказав про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині. Додаткового рішення (резолютивно) в порядку ст. 88 ГПК України у справі щодо вказаної суми також не приймалось.

Позивач просить скасувати рішення суду в частині відмови в позові щодо стягнення штрафу. Але оскільки таке рішення резолютивно місцевим судом не приймалось, то така апеляційна вимога не підлягає задоволенню. Водночас з урахуванням наведеного оскаржуване рішення у цій частині підлягає зміні, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3.577,91 грн. штрафу – задоволенню, а апеляційна скарга – частковому задоволенню.

Переглядаючи рішення по суті, апеляційний суд також відзначає, що позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних у розмірі 122,68 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання у період з 19.06.2010 р. по 10.08.2010 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний суд перевірив та погоджується з наданими позивачем розрахунками 3 % річних у розмірі 122,68 грн.

Також позивач просить стягнути із відповідача 675 грн. збитків, які складаються із суми витрат, понесених позивачем у зв’язку із захистом та відновленням свого порушеного права.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Аптека Біокон" та Приватне підприємство "Юридична фірма "Евіденс" (надалі – ПП "ЮФ "Евіденс") 01.08.2010 р. уклали договір про надання юридичних послуг, відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов’язання виконати роботи по поверненню суми заборгованості та відшкодуванню збитків, завданих порушенням зобов’язань ТОВ "Мегсифарм".

Положеннями п. 2.2 договору сторони визначили зміст зобов’язань ПП "ЮФ "Евіденс", а п. 3.1 – вартість послуг – 675,00 грн.

Платіжними дорученнями № 1027 від 12.08.2010 р. позивач сплатив на користь ПП "ЮФ "Евіденс" послуги по юридичному обслуговуванню у сумі 675,00 грн.

Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Аналогічні норми містяться і в ст. 22 Цивільного кодексу України.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода – наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника.

Положенням 7.1 спірного договору сторони погодили, що за порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує завдані даними діями, а рівно бездіяльністю збитки, в тому числі усі витрати, пов’язані з юридичним забезпеченням повернення заборгованості.

Таким чином, можливість здійснення позивачем витрат на отримання юридичної допомоги у спірних правовідносинах та їх наступне відшкодування відповідачем погоджена сторонами в договорі.

Відтак, апеляційний суд вважає правомірними вимоги позивача про відшкодування збитків – витрат, понесених позивачем у зв’язку із захистом та відновленням свого порушеного права, в розмірі 675,00 грн., саме на виконання договору про надання юридичних послуг від 01.08.2010р.

З проводу розподілу судових витрат колегія суддів відзначає наступне.

Провадження у даній справі порушено місцевим судом 19.08.2010 р., зокрема, за позовною вимогою про стягнення з відповідача основного боргу 35.779,14 грн.

Суму основного боргу відповідачем було погашено в розмірі 3.500,00 грн. до порушення провадження у справі та в розмірі 32.279,14 грн. після порушення провадження у справі.

З огляду на викладене, місцевий суд обґрунтовано припинив провадження стосовно стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 35.779,14 грн., у зв’язку з її сплатою після направлення позовної заяви до суду на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Як зазначалось вище, позивач в судовому засіданні від 13.09.2010 р. подав клопотання про зменшення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в зв’язку з повною сплатою суми боргу відповідачем, та просив стягнути з відповідача 5.088,04 грн., з яких 712,45 грн. пені, 3.577,91 грн. штрафу, 122,68 грн. 3% річних та 675 грн. - витрат, понесених у зв’язку із захистом та відновленням свого порушеного права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, за висновком колегії суддів, позов підлягає задоволенню у повному обсязі, спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, господарський суд покладає судові витрати за розгляд справи місцевим судом на відповідача у повному обсязі.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

4) змінити рішення.

За вище встановлених обставин апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека Біокон” підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2010 р. у справі № 56/230 – зміні в частині відмови у стягненні з відповідача 3.577,91 грн. штрафу.

Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню держане мито у розмірі 17,89 грн.

Також позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України державне мито у розмірі 187,11 грн., сплачене згідно з платіжним дорученням № 820 від 12.10.2010р. як внесене у розмірі, більшому, ніж передбачено законодавством за подання апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека Біокон” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2010 р. у справі № 56/230 змінити, виклавши п. 1 та п. 2 його резолютивної частини в наступній редакції:

„1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Біокон" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегсифарм" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12; код ЄДРПОУ 31113632, МФО 300982 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Біокон" (02098, м. Київ, вул. Березняківська, 29; код ЄДРПОУ 30263519, МФО 300249) штраф у розмірі 3577 (три тисячі п’ятсот сімдесят сім) грн. 91 коп., пеню у розмірі 712 (сімсот дванадцять) грн. 45 коп., 3 % річних у розмірі 122 (сто двадцять дві) грн. 68 коп., витрати, понесені у зв’язку із захистом та відновленням порушеного права, у розмірі 675 (шістсот сімдесят п’ять) грн. 00 коп., державне мито у розмірі 410 (чотириста десять) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 (двісті тридцять шість) грн.”

3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2010 р. у справі №56/230 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегсифарм" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12; код ЄДРПОУ 31113632, МФО 300982 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Біокон" (02098, м. Київ, вул. Березняківська, 29; код ЄДРПОУ 30263519, МФО 300249) держане мито у розмірі 17,89 грн..

5. Стягнути з Державного бюджету України (УДК Шевченківського району м. Києва, ЄДРПОУ: 26077968, банк: ГУДК у м. Києві, МФО:820019, Рахунок:31110095700011, код платежу за бюджетною класифікацією: 22090200, символ звітності банку:095) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека Біокон" (02098, м. Київ, вул. Березняківська, 29; код ЄДРПОУ 30263519, МФО 300249) зайво сплачене державне мито у розмірі 187,11 грн. згідно з платіжним дорученням № 820 від 12.10.2010 р.

6. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 56/230 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді