Ухвала суду № 126052592, 20.03.2025, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

в порядку ст. 331 ГПК України

"20" березня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2830/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувшизаяву (вх. № 5385 від 03.03.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "Міасин" про розстрочку виконання рішення

по справі

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міасин", м. Харків про стягнення 748 795,03 грн за участю представників:

відповідача (боржника) - Сільченко Т.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.11.2024 у справі №922/2830/24 позов Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міасин" на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" заборгованість в сумі 748795,03 грн (де: - 18695,64 грн без укладання договору з 01.10.2021 по 30.11.2021; - 721863,93 грн заборгованість за Індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 31.10.21 р. за період з 01.12.2021 року по 30.04.2023 року; - 451,36 грн абонентська плата за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 31.10.21р. за період з 01.12.2021 по 30.09.2023; - 7784,10 грн технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності за Публічним договором від 01.07.2022 за період з липня 2022 р. по 30.09.2023), судові витрати в розмірі 8985,54 грн та поштові витрати в розмірі 55,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міасин", не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 2892 Х).

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міасин" (вх. № 2892 Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 14.11.2024 у справі № 922/2830/24 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 14.11.2024 у справі №922/2830/24 було залишено без змін.

03 березня 2025 (вх. № 5385) на адресу Господарського суду Харківської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Міасин" про розстрочення виконання рішення Господарського суду Харківської області від 14.11.2024 у справі № 922/2830/24 про стягнення з ТОВ «МІАСИН» на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованості, витрат зі сплати судового збору та поштових витрати на загальну суму 757 835,57 грн. (сімсот п`ятдесят сім тисяч вісімсот тридцять п`ять гривень 57 копійок) на один рік від моменту ухвалення рішення Господарського суду Харківської області - до 14.11.2025 року, рівними частинами.

Ухвалою суду від 03.03.2025 прийнято заяву (вх. № 5385 від 03.03.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "Міасин" про розстрочку виконання рішення до розгляду та призначено її розгляд на "13" березня 2025 р. о 12:30.

Суд своєю ухвалою від 12.03.2025 повідомив учасників справи, що судове засідання по розгляду заяви (вх. № 5385 від 03.03.2025) призначеного на "13" березня 2025 р. о 12:30 не відбудеться з підстав перебування 13.03.2025 року судді І.П. Жигалкіна у відрядженні, таким чином засідання у справі щодо розгляду даної заяви відбудеться 20 березня 2025 року о(б) 10:30 год.

Представник Позивача (стягувача) у судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Надав до суду, через систему Електронний суд, заперечення (вх. №5625 від 04.03.2025) на заяву про розстрочку виконання рішення від 14.11.2024 по справі №922/2830/24, посилаючись на те, що Відповідачем у даній справі не доведено суду шляхом надання беззаперечних доказів обставин, які підтверджували б неможливість або утруднення виконання рішення суду у даній справі (зважаючи на загальну суми стягнення у даній справі), заявником не надано суду доказів можливих негативних наслідків для останнього при виконанні рішення Господарського суду Харківської області від 14.11.2024, відсутні докази неможливості у Відповідача (заявника) виконати судове рішення без надання розстрочки, з урахуванням того, що при вирішенні питання про розстрочення виконання рішення суд має враховувати, зокрема, матеріальні інтереси обох сторін, ступінь вини відповідача у виникненні спору. Таким чином на думку Позивача (стягувача) посилання Відповідача (боржника) на викладені в заяві підстави стосовно розстрочки виконання рішення не є підставою для звільнення відповідача від повного і негайного виконання рішення. Тобто, ТОВ "Міасин" не доведено, як реальної неможливості виконання рішення, так і реальної можливості виконати рішення суду у справі за умови надання розстрочки.

Також, Позивач (стягувач) посилається на те, що його визначено критично важливим суб`єктом в особливий час, основним пріоритетом, в діяльності якого - є забезпечення життєдіяльності міста Харкова, що може призвести до порушення права ще й всіх споживачів міста. Позивач в свою чергу підтверджує важливі підстави спричинення майну матеріальної і фінансової шкоди, у вигляді пошкоджень майна внаслідок військової агресії та критичну важливість діяльності.

Представник Відповідача (боржника) у судовому засіданні підтримує подану заяву про розстрочку виконання рішення Господарського суду Харківської області від 14.11.2024 у справі № 922/2830/24 про стягнення з ТОВ "Міасин" на користь КП "Харківські теплові мережі" заборгованості, витрат зі сплати судового збору та поштових витрати на загальну суму 757 835,57 грн. (сімсот п`ятдесят сім тисяч вісімсот тридцять п`ять гривень 57 копійок) на один рік від моменту ухвалення рішення Господарського суду Харківської області - до 14.11.2025 року, рівними частинами.

Обґрунтовуючи тим, що у Відповідача (боржника) не має можливості сплатити суму, стягнуту судом, єдиним платежем через складне фінансове становище. Відповідач, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, здійснює діяльність в сфері нерухомості: зокрема, 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного та орендованого майна (основний); 68.10 купівлі та продаж власного нерухомого майна; 68.31 агентства нерухомості; 68.32 - управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту.

У своїй заяві боржник зазначає про те, що складнощі в провадженні господарської діяльності у Відповідача виникли ще в зв`язку із оголошенням на території України карантину, тим самим спричинило відсутності потреби в оренді приміщень які належне Відповідачу розміщення закладів громадського харчування в умовах заборони вільного пересування та спілкування стало неприбутковим, тому договори оренди припинялись, а не укладались. Тобто господарська діяльність цього виду не приносила доходу. Отже з даний період і є початком періоду формування стягнутої Судом заборгованості. В той же час, використання спірного приміщення за основною метою його придбання для передавання в оренду в подальшому стало неможливим в період з 24.02.2022 року внаслідок військової агресії російської федерації проти України та оголошення в зв`язку із цим воєнного стану в Україні.

Боржник посилається на те, що місто Харків та Харківська область як знаходились, так і знаходяться на цей час під постійними ворожими обстрілами, що унеможливлювало здійснення користування орендованими приміщеннями, а відповідно і укладення договорів щодо такого користування та отримання оплати за ними Відповідачем.

Існуюча складна фінансова ситуація склалася у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року. Фактично того ж дня ТОВ "Міасин" довелось тимчасово призупинити свою господарську діяльність до моменту скасування воєнного стану в Україні, про що виданий наказ №01-22 від 24.02.2022. Щодо даних обставин, Відповідач посилається на податкові декларації за 2023 та 2024 роки.

В зв`язку із цим наразі Відповідач не має можливості сплатити всю заборгованість одним платежем. А виконавчі дії щодо примусового виконання судового рішення взагалі припинять цю можливість, оскільки Відповідач зразу позбавиться можливості користування банківськими рахунками та іншим майном. Хоча саме отримання коштів за передавання свого майна в користування іншим особам і дає можливість Відповідачу отримувати дохід та за його рахунок поступово погасити заборгованість, що утворилась. Крім того блокування рахунків у банківських установах створить додатковий фінансовий тягар на товариство.

Розглянувши заяву ТОВ "Міасин" про розстрочення виконання судового рішення Господарського суду Харківської області від 14.11.2024 у справі № 922/2830/24, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Вказані положення кореспондуються з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Відповідно до частин 1 та 2 статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Вказані положення кореспондують зі статтею 18 ГПК України.

Як передбачено статтею 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини на державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 р. у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003 р.). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 р. у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Савіцький проти України" (Заява № 38773/05) від 26.07.2012 р. судом наголошено, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 07.06.2005 р. у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84).

Механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо розстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Відтак, особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункту 1 статті 6 Конвенції.

Приписами статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404-VIII встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 р. по справі № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року по справі № 11-рп/2012).

Поряд з цим, господарським процесуальним законодавством передбачено механізм розстрочення виконання рішення за наявності певних умов.

Так, за приписами частини 1 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Як роз`яснено у пунктах 7.2., 7.1.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 р. № 9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

При цьому при вирішенні заяви сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення судом враховується те, що задоволення вказаних заяв можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (роз`яснення в частині 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 26.12.2003 р. № 14 „Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження").

Верховним Судом у постанові від 27.02.2019 р. по справі № 796/43/2018 наголошено, що при вирішенні питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Частиною 5 статті 331 ГПК України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ГПК України).

Відповідно до статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).

Так звертаючись з відповідною заявою до суду, заявником в якості доказів тяжкого фінансового стану та відсутності у нього коштів, було додано податкову декларацію платника єдиного податку третьої групи та фінансову звітність мікропідприємства за 2023 та 2024 роки.

В обґрунтування наявності зазначених обставин, які ускладнюють (унеможливлюють) виконання Господарського суду Харківської області від 14.11.2024 у справі №922/2830/24, заявником було обґрунтовано тим, що господарська діяльність не приносила прибутку з моменту оголошення на території України карантину, у зв`язку з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. А також внаслідок військової агресії російської федерації проти України та оголошення в зв`язку із цим воєнного стану в Україні, Таким чином Відповідач був вимушений призупинити свою господарську діяльність, оскільки відсутня фінансова складова та можливість здавати свої приміщення в оренду.

Отже обставини викладені в заяві (вх.№5385 від 03.03.2025) ТОВ "Міасин" змусили звернутися до суд з розстрочкою виконання рішення Господарського суду Харківської області від 14.11.2024 у справі № 922/2830/24 строком до 14.11.2025 року, рівними частинами.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

За умовами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарський суд зауважує, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик (стаття 42 та абзац 5 статті 44 ГК України).

Це означає, що за порушення договірних зобов`язань та інших правил здійснення господарської діяльності суб`єкт господарювання самостійно несе відповідальність, передбачену законодавством України.

Відсутність у боржника необхідних коштів, не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (частина 2 статті 218 ГК України).

У розумінні статті 617 ЦК України випадкові обставини у вигляді відсутності у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Обставини щодо важкого фінансового стану, на які посилається Відповідач, з урахуванням положень статті 331 ГПК України не являються тими виключними обставинами, які б надавали підстави для розстрочення виконання рішення суду, адже їх наявність (відсутність) прямо залежить від власної діяльності суб`єкта господарювання.

Розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини відсутність грошових коштів не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань (Справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 р. (заява №59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 р. (заява № 18357/91) та інші).

Отже, недостатність чи відсутність коштів не можна вважати безумовними винятковими обставинами, за наявності яких має бути здійснено розстрочення виконання судового рішення, а тому посилання заявника на скрутне фінансове становище не є достатньою підставою для звільнення від виконання господарського зобов`язання та розстрочення виконання рішення суду.

Так, суд зазначає, що розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін. Така правова позиція підтверджується постановою Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №920/199/16.

Необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочки.

Суд звертає увагу на визначений в рішеннях судів та відомий факт, що фінансування господарської діяльності КП Харківські теплові мережі здійснюється за рахунок платежів від надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води населенню, підприємствам, установам і організаціям.

Як на Відповідача (боржника/заявника) так й на Позивача (стягувача) негативно вплинула військова агресія, щодо їх фінансового становища.

Відомий факт, який не спростовується учасниками справи та підтверджується наданими Позивачем доказами, що останній зазнав значних руйнувань, а також що за період воєнного стану значно збільшилася заборгованість споживачів за теплову енергію, де загальна сума заборгованості споживачів за спожиту теплову енергію складає 9,3 млрд грн, у тому числі населення 8,3 млрд грн, бюджетних установ 100,8 млн грн, госпрозрахункових підприємств 800,2 млн грн, заборгованість місцевого та державного бюджету з компенсації пільг 92,8 млн грн. Питома вага теплової енергії, що споживалася населенням в 2024 році, складає 95,4% від загального обсягу поставленої КП «Харківські теплові мережі» теплової енергії споживачам.

З урахуванням того, що питома вага теплової енергії, що споживається населенням, складає 95,4% від загального обсягу теплової енергії, що КП "Харківські теплові мережі" постачає споживачам, зазначені нормативні акти на законодавчому рівні унеможливлюють виконання КП "Харківські теплові мережі" зобов`язань за укладеними господарсько-правовими угодами та позбавляють підприємство джерела погашення штрафних санкцій, які нараховують підприємству його контрагенти.

Суд враховує, що КП "Харківські теплові мережі" є найбільшим підприємством у місті Харкові, яке надає комунальні послуги у сфері теплопостачання та підприємством забезпечення життєдіяльності міста, а тому першочерговою задачею Позивача (стягувача) на теперішній час є проведення робіт щодо здійснення забезпечення задоволення суспільних потреб населення, підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності щодо якісної тепловій енергії, у тому числі відновлення пошкоджень та підготовка на майбутній опалювальний сезон.

Суд погоджується, що негайне звернення стягнення на кошти і майно боржника у виконавчому провадженні навіть якщо і може забезпечити виконання рішення у даній справі, однак з великою вірогідністю не буде сприяти ефективному відновленню та може порушити господарську діяльність боржника, або зможе призвести до банкрутства підприємства боржника, що також не бути сприяти можливості виконання рішення у справі.

При цьому суд оцінює те, що від військової агресії понесені збитки та матеріальний стан, у якому опинився не тільки боржник та стягувач, а й населення, підприємства, установи і організації. Таким чином на суд покладено тягар, де суд повинен враховувати всі обставини, дотримуючись балансу інтересів сторін, як доводи боржника, наведені у заяві про розстрочення виконання рішення суду так й порушене право стягувача.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 28 червня 2023 року у справі №210/4031/17 виклала свій висновок, невиконання судового акта - це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.

Однією з форм (способу) невиконання судового рішення є пряма й відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати.

Вирішення питання щодо надання чи відмови в наданні відстрочки та/або розстрочки виконання рішення суду є суб`єктивним правом суду, яке останній приймає на власний розсуд шляхом оцінки наданих сторонами доказів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Відповідно у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Водночас, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Отже, виходячи із наведеного вище, в основу судового рішення про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання.

При цьому, господарський суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Аналіз процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання відстрочки виконання рішення суду, вказує, що законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочку та розстрочку виконання судового рішення з об`єктивними, непереборними - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Відповідно до постанови Верхового Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 910/11949/21 відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав. Відповідно до приписів ст. ст. 74, 76-79 ГПК України саме на заявника покладається обов`язок доведення існування відповідних обставин.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Суд вважає, що з боку ТОВ "Міасин" не доведено, як реальної неможливості виконання рішення, так і реальної можливості виконати це рішення суду за умови надання розстрочки, при цьому суд зауважує, що з боку Відповідача (боржника) не надано жодного доказу, здійснення платежів, які б свідчили про намагання погасити наявну заборгованість.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що ТОВ "Міасин" у даній справі не доведено суду шляхом надання беззаперечних доказів обставин, які підтверджували б неможливість або утруднення виконання рішення суду у даній справі (зважаючи на загальну суми стягнення у даній справі), заявником не надано суду доказів можливих негативних наслідки для останнього при виконанні рішення Господарського суду Харківської області від 14.11.2024, відсутні докази неможливості у Відповідача (заявника) виконати судове рішення без надання розстрочки, з урахуванням того, що при вирішенні питання про розстрочення виконання рішення суд має враховувати, зокрема, матеріальні інтереси обох сторін, ступінь вини Відповідача у виникненні спору, суд не вбачає підстав для задоволення заяви.

Керуючись ст.ст. 331, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви (вх. № 5385 від 03.03.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "Міасин" про розстрочку виконання рішення - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення суддею та може бути оскаржена безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складання повного тексту ухвали відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повний текст ухвали складено та підписано 24.03.2025.

Суддя Жигалкін І.П.