Рішення № 12605133, 16.11.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.10 Справа № 4/52д/10

Суддя

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Чиста Вода-Бердянськ”, (71100, м. Бердянськ Запорізької області, пр. Пролетарський, 97)

До відповідача Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, (71100, м. Бердянськ Запорізької області, пл. І-ї Бердянської ради, 2)

Про визнання недійсним в частині абзацу л) підпункту 2.2.2 пункту 2 концесійного договору № 1 від 11.12.2008 р.

суддя Зінченко Н.Г.

За участю представників сторін:

Від позивача –Ігнатьєв Д.П., довіреність № 281 від 21.04.2009 р.;

Від відповідача –не з’явився ;

12.10.2010 р. до господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю “Чиста Вода-Бердянськ”, м. Бердянськ Запорізької області (ТОВ “Чиста Вода-Бердянськ”) з позовною заявою до Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, м. Бердянськ Запорізької області про визнання недійсним в частині абзацу л) підпункту 2.2.2 пункту 2 концесійного договору № 1 від 11.12.2008 р., укладеного Виконавчим комітетом Бердянської міської ради Запорізької області та ТОВ “Чиста Вода-Бердянськ”.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.10.2010 р. порушено провадження у справі № 4/52д/10, судове засідання призначено на 16.11.2010 р., у сторін витребувані документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

В судовому засіданні 16.11.2010 р. справу розглянуто, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.

За клопотанням представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Відповідач в судове засідання 16.11.2010 р. не з’явився, про визнання позову не заявив, відзив на позовну заяву та витребувані ухвалою суду документи і матеріали суду не надав, про поважність причин неявки суд не повідомляв. Про дату, час та місце розгляду справи № 4/52д/10 відповідач був повідомлений належним чином ухвалою суду від12.10.2010 р. про порушення провадження у справі № 4/52д/10.

Згідно п. 26.4.7-1 Роз’яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. “Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України” (з наступними змінами та доповненнями) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин, суд вирішив за можливе розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідача.

09.11.2010 р. на адресу господарського суду Запорізької області від відповідача в порядку ст. 79 ГПК України надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 4/52д/10 до розгляду справи № 21/252/10. Клопотання про зупинення провадження у справі мотивовано тим, що в провадженні господарського суду Запорізької області знаходиться справа № 21/252/10 за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Бердянської міської ради Запорізької області та Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області до ТОВ “Чиста Вода-Бердянськ” про розірвання концесійного договору № 1 від 11.12.2008 р. та зобов’язання повернути майно цілісного майнового комплексу. Отже, результати вирішення судом справи № 21/252/10 можуть суттєвим чином вплинути на правовідносини між сторонами у справі № 4/52д/10.

Розглянувши заявлене клопотання та дослідивши матеріали справи № 4/52д/10, судом клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 4/52д/10 відхилено, оскільки суд не вбачає підстав, які свідчать про неможливість вирішення по суті спору у справі № 4/52д/10 до розгляду господарським судом Запорізької області справи № 21/252/10.

Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на положеннях ст., ст. 16, 203, 215, 217 ЦК України, ст., ст. 9, 10 Закону України “Про концесії” і полягають в тому, що 11.12.2008 р. позивачем та відповідачем був укладений концесійний договір № 1 “Про надання в управління майна цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства “Бердянський Міськводоканал”, за умовами якого відповідач надав позивачу на 30 років в управління майно цілісного майнового комплексу ДКП “Бердянський Міськводоканал” з метою задоволення громадських потреб у сфері безперебійного, цілодобового водопостачання, водовідведення та очищення стічних вод за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов договору. В абзаці л) підпункту 2.2.2 пункту 2 концесійного договору № 1 від 11.12.2008 р. передбачено зобов’язання позивача не допускати заборгованості по оплаті за енергопостачання та покупну воду. Відповідно до ч. 9 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Частиною 1 ст. 10 Закону України “Про концесії” визначеного істотні умови договору концесії. Однак, серед цих істотних умов відсутня умова щодо недопускання заборгованості по оплаті за енергопостачання та покупну воду. Статтею 9 цього ж Закону встановлено, що Кабінетом міністрів України можуть бути затвердженні типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності. Постановою Кабінету міністрів України № 643 від 12.04.2000 р. затверджено Типовий концесійний договір, який також не містить такої умови, як обов’язку концесіонера не допускати заборгованості по оплаті за енергопостачання та покупну воду. Таким чином, позивач вважає, що в частині абзацу л) підпункту 2.2.2 пункту 2 концесійний договір № 1 від 11.12.2008 р. суперечить положенням Закону України “Про концесії”, а, отже, в цій частині підлягає визнанню судом не дійсним на підставі ст., ст. 203, 215 ЦК України. При цьому, позивач зазначає, що відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. З урахуванням викладеного, позивач просить суд позов задовольнити.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, вислухавши представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що 11.12.2008 р. Виконавчим комітетом Бердянської міської ради Запорізької області (відповідачем у справі) до ТОВ “Чиста Вода-Бердянськ” (позивачем у справі) був укладений концесійний договір № 1 “Про надання в управління майна цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства “Бердянський Міськводоканал”, зареєстрований у Виконавчому комітеті Бердянської міської ради Запорізької області 12.12.2008 р. за реєстровим № 5.

Згідно з п., п. 1.2, 1.3 концесійного договору № 1 від 1.12.2008 р. об’єкт концесії є об’єктом комунальної власності територіальної громади м. Бердянськ та майном цілісного майнового комплексу, що знаходиться на балансі державного комунального підприємства “Бердянський Міськводоканал”.

Відповідно до п.1.1 концесійного договору № 1 від 11.12.2008 р. відповідач (концесієдавець) надав позивачу (концесіонеру) на 30 років в управління майно цілісного майнового комплексу ДКП “Бердянський Міськводоканал” з метою задоволення громадських потреб у сфері безперебійного, цілодобового водопостачання, водовідведення та очищення стічних вод за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов договору.

Розділом 2 концесійного договору № 1 від 11.12.2008 р. визначені права та обов’язки сторін. Зокрема, абзацом л) підпункту 2.2.2 пункту 2 концесійного договору № 1 від 11.12.2008 р. передбачено, що позивач (концесіонер) зобов’язаний не допускати заборгованості по оплаті за енергопостачання та покупну воду.

Позивач вернувся до суду з даним позовом про визнання недійсним концесійного договору № 1 від 11.12.2008 р. в частині абзацом л) підпункту 2.2.2 пункту 2 з тих підстав, що в цій частині оспорюваний договір суперечить приписам ст. 10 Закону України “Про концесії” та положенням постанови Кабінету міністрів України № 643 від 12.04.2000 р. “Про затвердження Типового концесійного договору”, оскільки зазначеними законодавчими актами не передбачено, що концесійний договір повинен містити таку умову, як обов’язку концесіонера не допускати заборгованості по оплаті за енергопостачання та покупну воду.

Статтею 20 ГК України закріплено, що кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Таким чином, стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, приписами даної правової норми встановлено, що договір є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або він не визнаний судом недійсним.

Статтею 179 глави 20 ГК України передбачено загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов’язання. Зокрема, передбачено, що укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів держаної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 4 ст. 179 ГК України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

-          вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

-          примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

-          типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина 7 ст. 179 ГК України).

Згідно з ч. 3 ст. 184 ГК України укладення господарських договорів, в тому числі на основі примірних і типових договорів, повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

У відповідності до ч., ч. 1, 2, 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Аналогічний припис містить ст. 638 ЦК України.

Частиною 2 ст. 9 Закону України “Про концесії” № 997-XIV від 16.07.1999 р. встановлено, що концесійний договір вважається укладеним з дня досягнення домовленості з усіх істотних умов, які передбачені ч.1 ст. 10 цього ж Закону, і підписання сторонами тексту договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України “Про концесії” Кабінетом міністрів України можуть бути затверджені типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності.

Дослідивши в судовому засіданні зміст концесійного договору № 1 від 11.12.2008 р., укладеного Виконавчим комітетом Бердянської міської ради Запорізької області та ТОВ “Чиста Вода-Бердянськ”, суд дійшов висновку, що він повністю відповідає Типовому концесійному договору, який затверджений постановою кабінету міністрів України № 643 від 12.04.2000 р., в частині досягнення згоди щодо істотних умов договору такого виду.

Таким чином, з аналізу наведених норм чинного законодавства, суд вважає, що оспорюваний позивачем абзац л) підпункту 2.2.2 пункту 2 концесійного договору № 1 від 11.12.2008 р. жодним чином не суперечить положенням ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, оскільки, хоча ст. 10 Закону України “Про концесії” серед переліку істотних умов концесійного договору відсутня така умова, як обов’язок концесіонера не допускати заборгованості по оплаті за енергопостачання та покупну воду, однак в силу ч. 4 ст. 179 ГК України сторони при укладені концесійного договору № 1 від 11.12.2008 р. не були позбавлені права конкретизувати його умови, добавивши серед інших обов’язків концесіонера обов’язок щодо недопущення заборгованості по оплаті за енергопостачання та покупну воду.

Такий висновок суду повністю кореспондується з приписами ст. 3 ЦК України, якою серед інших загальних засад цивільного законодавства, передбачено свободу договору.

Стосовно доводів позивача, що абзац л) підпункту 2.2.2 пункту 2 концесійного договору № 1 від 11.12.2008 р. суперечить також положенням постанови Кабінету міністрів України № 643 від 12.04.2000 р. “Про затвердження Типового концесійного договору”, суд вважає безпідставними та недоведеними, виходячи з такого.

11.03.2009 р. Кабінетом міністрів України прийнято постанову № 418 “Про внесення змін до Типового концесійного договору”, згідно з якою Типовий концесійний договір, затверджений постановою Кабінету міністрів України № 643 від 12.04.2000 р., був доповнений пунктом 8-1 такого змісту: “У разі надання концесії на об’єкти, які використовуються для централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення і перебувають у комунальній власності, концесіонер зобов’язаний забезпечити: ....проведення розрахунків у повному обсязі за спожиті енергоносії”.

Відповідно до п. 15.1 концесійного договору № 1 від 11.12.2008 р. сторони домовилися, що договір укладено на 30 років (з 11.12.2008 р. по 11.12.2038 р.).

Отже, на правовідносини сторін за концесійним договором № 1 від 11.12.2008 р. розповсюджується дія пункту 8-1 Типового договору про концесії в редакції постанови Кабінету міністрів України № 418 від 11.03.2009 р., що спростовує доводи позивача про невідповідність абзацу л) підпункту 2.2.2 пункту 2 концесійного договору № 1 від 11.12.2008 р. положенням чинного законодавства.

Враховуючи вище наведене, з заявлених підстав позовні вимоги про визнання недійсним в частині абзацу л) підпункту 2.2.2 пункту 2 концесійного договору № 1 від 11.12.2008 р., укладеного Виконавчим комітетом Бердянської міської ради Запорізької області та ТОВ “Чиста Вода-Бердянськ”, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, в задоволені позову відмовляється повністю.

Враховуючи обставини справи та приписи ст., ст. 44, 49 ГПК України судові витрати в частині сплати 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу залишаються за позивачем.

У відповідності до роз’яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р. “Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” (з наступними змінами та доповненнями) порядок справляння та розмір ставок державного мита визначені в Декреті Кабінету міністрів України “Про державне мито”.

Відповідно до підпункту “б” пункту 2 ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 р. із позовних заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів державне мито встановлюється в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85,00 грн.).

Позивачем заявлено вимогу немайнового характеру про визнання недійсним в частині абзацу л) підпункту 2.2.2 пункту 2 концесійного договору № 1 від 11.12.2008 р., яка повинна бути оплачена державним митом в розмірі 85,00 грн.

Платіжним дорученням № 4853 від 12.10.2010 р., яке додано до позовної заяви вих. № 2182 від 12.10.2010 р.(вх. № 6712/09-05 від 12.10.2010 р.), позивачем сплачено 112,00 грн. державного мита.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги положення ст. 47 ГПК України, суд вважає наявними підстави для повернення позивачу з Державного бюджету України згідно зі ст. 8 Декрету Кабінету міністрів України від 21.01.1993 р. “Про Державне мито” державного мита в сумі 27,00 грн., зайво сплаченого платіжним дорученням № 4853 від 12.10.2010 р.

Керуючись ст., ст. 44, 47, 49, 68, 82-85 ГПК України, Декретом Кабінету міністрів України від 21.01.1993 р. “Про Державне мито” суд –

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Видати Товариству з обмеженою відповідальністю “Чиста Вода-Бердянськ”, (71112, м. Бердянськ Запорізької області, пр. Пролетарський, 97, код ЄДРПОУ 35200228) довідку на повернення з Державного бюджету України державного мита в сумі 27,00 грн., зайво сплаченого платіжним дорученням № 4853 від 12.10.2010 р.

Суддя Н.Г.Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення. Якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України “23” листопада 2010 р.