Рішення № 12604233, 09.11.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

09 листопада 2010 р. Справа 7/185-10

за позовом: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", м. Вінниця

до: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Еліт 19", м. Вінниця

про стягнення заборгованості за теплову енергію в сумі 11070,91 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники

позивача: Рибаченко І.В. - юрисконсульт, довіреність № 02/1150 від 01.09.2010 року, посв. № 03 видане 12.05.2008 року;

Резніченко Т.С. - юрисконсульт, довіреність № 02/676 від 13.05.2010 року, посвідчення № 84 видане 25.05.2010 року;

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області 13.09.2010 року надійшла позовна заява КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Еліт 19" про стягнення 11070,91 грн., з яких 5452,18 грн. заборгованості за надані послуги з теплопостачання, 630,98 грн. 3% річних, 4436,71 грн. інфляційних втрат та 551,04 грн. пені.

Ухвалою від 14.09.2010 року порушено провадження у справі № 7/185-10 та призначено до розгляду на 13.10.2010 року.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та ненаданням сторонами усіх необхідних для вирішення спору по суті головуючим було оголошено перерву до 15.10.2010 року.

В судове засідання 15.10.2010 року з'явилися представники позивача, які в повному обсязі підтримують суму позовних вимог.

Відповідач правом участі свого представника у судовому засіданні не скористався, відзиву на позовну заяву не надав.

Слід зауважити, що ухвалу суду від 14.09.2010 року відповідачу надіслано рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві (вул. Гонти, 19, м. Вінниця, 21100).

При цьому суд зазначає, що конверт з ухвалою, який надсилався на адресу відповідача на момент проведення судового засідання до суду не повернувся, що свідчить про його отримання відповідачем.

Слід вказати, що оголошуючи перерву до 15.10.2010 року позивач надав суду акт від 14.10.2010 року в якому зазначено про відмову керівника відповідача отримати повідомлення про час та місце судового засідання призначеного на 15.10.2010 року. Вказаний акт підписано працівником позивача (ОСОБА_1) та начальником ЖЕК № 15 (Азерін В.В.).

Окрім того, згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АЕ № 221218 станом на 13.10.2010 року місцезнаходженням відповідача є наступна адреса: вул. Гонти, 19, м.Вінниця, яка є ідентичною тій, що зазначена в позовній заяві і по якій було направлено ухвалу про порушення провадження у справі відповідачу.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на юридичну особу.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал від 14.09.2010 року яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 15.10.2010 року оголошувалась перерва до 09.11.2010 з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи.

За відсутності поданого представником позивача відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

07.12.2007 року між КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (Постачальник) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Еліт 19" (Споживач) було укладено договір на постачання та споживання теплової енергії № 187.

Згідно п.1.1 Договору КП ВМП "Вінницяміськтеплоенерго" бере на себе зобов'язання постачати Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Еліт 19" теплову енергію в договірних обсягах, а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити теплову енергію за встановленими тарифами в терміни передбачені цим договором.

Згідно п.3.2.2 Договору Споживач зобовязувався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і терміни, які передбачені Договором.

Відповідно до п. 6.3 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п. 6.4 Споживач за 10 днів до початку розрахункового періоду сплачує Постачальнику 70% вартості від зазначеного в договорі обсягу теплової енергії, передбаченого на розрахунковий період.

По закінченню розрахункового періоду, не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, Споживач повинен отримати загальний рахунок на оплату теплової енергії, спожитої у розрахунковому місяці та акт здачі-прийняття виконаних робіт в двох примірниках, для підписання, після чого один примірник акту повернути Постачальнику у 5-ти денний термін. Не отримання Споживачем рахунку не звільняє останнього від обов'язку сплатити за спожиту теплову енергію (п.6.5 Договору).

У разі непідписання акту здачі-прийняття виконаних робіт Споживачем, без надання Постачальнику викладених в письмовій формі обгрунтованих заперечень по акту або неповернення Споживачем підписаного акту здачі-прийняття виконаних робіт у 5-тиденний термін, акт вважається визнаним споживачем та є доказом кількості спожитої Споживачем у розрахунковому місяці теплової енергії належної якості (п.6.6 Договору).

Згідно п. 6.7 договору, остаточні розрахунки за спожиту теплову енергію повинні бути проведені Споживачем до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

До вказаного Договору сторонами також було підписано додаток № 1 (Обсяги та вартість теплової енергії, що постачається Споживачу).

Позивач взяті на себе зобов'язання за договором на постачання та споживання теплової енергії виконував належним чином, а саме за період з жовтня 2007 року по грудень 2008 року включно надав Споживачу послуг по наданню теплової енергії на загальну суму 54135,21 грн..

В підтвердження наведеного позивач надав суду акти здачі-приймання виконаних робіт надання послуг, рахунки за спожиту теплову енергію, виписку з журналу нарахувань і оплати тощо.

За посиланням позивача відповідач за отримані з теплопостачання послуги провів частковий розрахунок, а саме в розмірі 30859,39 грн..

В підтвердження проведених відповідачем розрахунків позивачем надано довідку про рух коштів за період з листопада 2007 року по жовтень 2010 року, виписку з журналу нарахувань і оплати тощо.

Окрім того із наданих позивачем документів вбачається, що ним здійснювався перерахунок боргу в сторону зменшення на суму 12431,70 грн..

Таким чином заборгованість відповідача за отриману теплову енергію складає 5452,18 грн..

Слід вказати, що сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.10.2008 року в якому сторони зафіксували розмір заборгованості в сумі 5793,04 грн., яка кореспондується із даними відображеними в розрахунку боргу, журналі нарахувань і оплати тощо.

Несплата відповідачем боргу спонукала позивача звернутись до суду з відповідним позовом про стягнення боргу.

Враховуючи викладене суд зазначає наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Беручи до уваги встановлені обставини та наведені вище приписи законодавчих норм суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 5452,18 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 4436,71 грн. інфляційних втрат, 630,98 грн. 3 % річних та 551,04 грн. пені за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п.7.2.3 договору сторонами передбачено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію зі споживача стягується пеня у розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення, якщо інше не передбачене законодавством.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства та умовам договору.

Провівши перевірку правильності наданих позивачем розрахунків судом виявлено помилки, які полягають в наступному.

Так, позивач розраховуючи пеню взяв для розрахунку загальну суму заборгованості, яка утворилась за період надання послуг з 01.10.2007 року по 31.12.2008 року. При цьому періодом за який проводилось нарахування пені позивач визначив з 05.01.2010 року по 05.07.2010 року.

Однак вказаний розрахунок пені є невірним і суперечить чинному законодавству виходячи з наступного.

Так, згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про необхідність відмови в позові в частині стягнення пені оскільки остання заявлена за період, який виходить за межі шестимісячного строку встановленого ч.6 ст.232 ГК України.

Суд зауважує, що відмова в стягненні пені заявленої за період з 05.01.2010 року по 05.07.2010 року не позбавляє права позивача звернутись з аналогічними позовними вимогами (стягнення пені) привівши у відповідність період нарахування пені до вимог ч.6 ст.232 ГК України.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат судом виявлено у ньому наявність помилок, які полягають в тому, що при розрахунку інфляційних втрат позивачем не враховувались місяці в яких індекс інфляції становив значення менше за 100 % (дефляція).

Провівши перерахунок інфляційних втрат за періоди визначені позивачем судом отримано 4352,87 грн. інфляційних втрат, що є меншим ніж заявив до стягнення позивач, з врахуванням чого у стягненні 83,84 грн. інфляційних втрат слід відмовити як заявлених безпідставно.

Перевіркою розрахунку 3 % річних судом не виявлено у ньому помилок з врахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3% річних, інфляційних та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку часткове задоволення позову з врахуванням часткової відмови в стягненні пені з мотивів наведених вище.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

09.11.2010 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Еліт 19", вул.Гонти,19, м. Вінниця, 21100 (інформація про реквізити-ідентифікаційний код - 34939351) на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", вул. 600-річчя, 13, м. Вінниця, 21100 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 33126849) - 5452 грн. 18 коп. боргу, 630 грн. 98 коп. 3% річних, 4352 грн. 87 коп. інфляційних втрат, 104 грн. 36 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 222 грн. 47 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. В стягненні 551 грн. 04 коп. пені та 83 грн. 84 коп. інфляційних втрат відмовити.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 09 листопада 2010 р.

віддрук.2 прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу - вул. Гонти, 19, м. Вінниця, 21100