Постанова № 12603242, 30.11.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 листопада 2010 року 12:05 № 2а-16128/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі судового засідання Руденко Н.В.

за участю представників:

позивача: Скакун О.П. (довіреність від 24.11.2919 р.)

відповідача: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Креатон-Бізнесстар»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

провизнання незаконними дій, відміну рішень про невизнання звітності та зобовязання прийняти податкову звітність, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Креатон-Бізнесстар»з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправними дій щодо невизнання в якості податкової звітності податкових декларацій з податку на додану вартість за квітень 2010 р., за травень 2010 р., за червень 2010 р., за липень 2010 р., за серпень 2010 р., а також з вимогами про відміну рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про невизнання зазначених декларацій та про зобовязання відповідача прийняти вищенаведені декларації.

Позивач зазначає, що у звязку з відмовою податкової служби у прийнятті його податкових декларацій з ПДВ за період квітень липень 2010 року, він направив вищенаведені декларації поштою. При цьому надалі від контрагентів йому стало відомо, що податкова служба не визнала зазначені декларації податковою звітністю.

Позивач зазначає, що 17.09.2010 року під час подачі декларації з ПДВ за серпень 2010 року та повторної подачі декларацій за квітень липень 2010 року, йому було відмовлено у прийнятті звітності, у звязку з чим він листом від 17.09.2010 р. № 500 направив лист-скаргу на імя начальника ДПІ із доданням всіх вищенаведених декларацій у відповідь на яку отримав повідомлення від 28.09.2010 року № 7187/10/28321 про невизнання податкової звітності позивача у звязку з тим, що вона, на думку податкового органу, містить недостовірну інформацію про місцезнаходження позивача.

Таким чином позивач вважає, що він виконав всі вимоги законодавства щодо складання та подання звітності, а отже дії відповідача щодо невизнання звітності є протиправними та просить задовольнити позов.

Відповідач в судове засідання 30 листопада 2010 року не зявився, заперечень проти позову не подав, причин неявки не повідомив, про день, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 15.11.2010 року.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ч. 4 ст. 128 КАС України розгляд справи не відкладався і справу розглянуто на підставі в наявних в ній доказів.

Позиція відповідача щодо невизнання податкової звітності позивача, як вбачається з його повідомлення від 28.09.2010 року № 7187/10/28321, полягає у тому, що декларації позивача містять недостовірну інформацію щодо місцезнаходження позивача. Як зазначено у цьому повідомленні, під час опрацювання податкової звітності позивача було встановлено, що фактичне місцезнаходження позивача не встановлено, про що свідчить інформація про стан в реєстраційних даних підприємства «Направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням».

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 30 листопада 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем докази, заслухавши пояснення представника позивача, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням додаткових пояснень позивача, наданих під час розгляду справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Креатон-Бізнесстар», зареєстроване як юридична особа Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 13.08.2007 року (свідоцтво про державну реєстрацію № 131636), йому присвоєно ідентифікаційний код 35332340. Підприємство зареєстроване за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 7 офіс 1.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 04.11.2010 року адреса підприємства співпадає з адресою у свідоцтві про державну реєстрацію та довідці з органів статистики від 15.08.2007 року, а також у довідці про взяття на облік платника податків форми № 4-ОПП від 15.08.2007 р. № 30205/29-207, відповідно до якої позивач зареєстрований як платник податків в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

Відповідно до цього витягу статус відомостей про юридичну особу «підтверджено», стан юридичної особи «зареєстроване».

Вирішуючи спір суд виходить з наступного.

Згідно із статтею 9 Закону України «Про систему оподаткування»платники податків і зборів (обовязкових платежів) зобовязані, зокрема, вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання протягом термінів, встановлених законами; подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, повязані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обовязкових платежів).

Згідно з підпунктом 1.11 ст. 1 Закону № 2181 під податковою декларацією розуміється документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обовязкового платежу).

Що стосується спірних правовідносин стосовно обставин подання позивачем податкової декларації з ПДВ за квітень 2010 року, суд зазначає наступне.

У звязку з відмовою відповідача у прийнятті зазначеної декларації, що не було спростовано відповідачем під час розгляду справи, позивач направив зазначену декларацію поштою 21.05.2010 р. (пятниця).

Зазначена декларація направлена цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення, на підтвердження чого надано також фіскальний чек від 21.05.2010 року. відповідно до опису вкладення позивачем також була направлена відповідачу заява від 20.05.2010 року № 20/05/2010-1 про неприйняття звітності.

Відповідно до п/п. 4.1.2. Закону № 2181 прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу.

Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію.

Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього підпункту, платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень підпунктом 4.1.7, не застосовується.

Тобто, подання вищенаведеної заяви є засвідченням факту неприйняття податкової декларації, в якій фіксується або певна посадова особа, яка відмовила у прийнятті декларації, та/або дата коли платнику відмовлено у прийнятті декларації.

Оскільки в даному випадку позивач направив зазначену декларацію (від 19.05.2010 р.) поштою після закінчення граничного строку її подання (21.05.2010 року замість 20.05.2010 р.), то, виходячи з положень п/п. 4.1.2., п/п. «а»п/п. 4.1.4., п/п. 4.1.7. Закону № 2181, декларація з ПДВ за квітень 2010 року не може вважатися поданою своєчасно (граничний строк - 20.05.2010 р.), виходячи з чого датою її подання до податкового органу є дата фактичного надходження цієї декларації до податкового органу від органу поштового звязку.

З огляду на вищенаведене у взаємозвязку з вимогами про визнання протиправними дій відповідача по невизнанню звітності позивача та про відміну рішення ДПІ про невизнання декларації з ПДВ за квітень 2010 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 5 п/п. 4.1.2. закону № 2181 податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Згідно з п. 4.3. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 166 (із змінами) та зареєстрованого в Мінюсті України 30.06.2005 р. за № 702/10982 (надалі Порядок), таке звернення надсилається поштою з повідомленням про його вручення.

Тобто, законом визначено вичерпний перелік підстав, а саме: відсутність обов'язкових реквізитів, непідписання звітності відповідними посадовими особами, відсутність відтиску печатки на звітності платника податків, які дають податковому органу право не визнати податкову декларацію, а також порядок інформування платника податків про прийняте податковим органом рішення.

Зазначені підстави не підлягають розширеному тлумаченню з огляду на приписи ч. 2 ст. 19 Конституції України.

При цьому, вирішуючи спір суд також виходить з того, що письмове повідомлення про невизнання звітності з пропозицією подати нову декларацію, відповідно до положень п/п. 4.1.2. Закону, є формою рішення органу державної податкової служби, яке може бути оскаржено в порядку апеляційного узгодження, який, відповідно до п/п. 1.20 Закону № 2181, включає в себе процедури адміністративного (в системі органів ДПС) або судового оскарження.

В даному випадку, з огляду положення п. 4.5. внутрівідомчих Методичних рекомендацій, затверджених наказом ДПА України № 827 від 31.12.2008 р. (із змінами), таке повідомлення направляється протягом трьох днів від дня отримання звітності.

Як встановлено під час розгляду справи, відповідач впродовж до 28.09.2010 р. будь-яких рішень про невизнання декларації позивача з ПДВ за квітень 2010 року не приймав та не направляв.

Лише 28.09.2010 року, у відповідь на лист-скаргу позивача від 17.09.2010 року № 500 разом з направленням якого позивач продублював подачу декларацій з ПДВ за період квітень липень 2010 року, відповідач ухвалив рішення у формі листа № 7187/10/28321 відповідно до якого податковим органом не визнано податковою звітністю податкові декларації позивача з ПДВ за період квітень серпень 2010 року у звязку з тим, що, за висновком податкового органу, податкові декларації містять недостовірну інформацію про місцезнаходження позивача.

У взаємозвязку з вищенаведеним, суд зазначає, що обовязковими реквізитами у правовому розумінні визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу.

Загальновизнаними елементами обовязкових реквізитів документа у правозастосовній практиці є: назва документа (форми), дата складання, назва особи (платника), яка склала документ, адреса цієї особи, підпис (найменування посади) особи, що подає документ, відтиск печатки (у визначених законом випадках), та інші дані, без яких неможливо ідентифікувати за зовнішніми ознаками документ та особу, яка його склала.

Як встановлено судом під час розгляду справи, податкова декларація з ПДВ за квітень 2010 року (від 19.05.2010 р.) підписана уповноваженою особою позивача, скріплена печаткою та містить всі обовязкові реквізити.

Зазначена декларація забезпечує вільне читання тексту, в ній відсутні підчистки, помарки, виправлення та дописки, в ній не має тексту або цифр, які неможливо прочитати внаслідок пошкодження аркушів, їх потертості, залиття чорнилом чи іншою рідиною.

Як встановлено під час розгляду справи, в цій декларації зазначено місцезнаходження позивача - м. Київ, вул. Володимирська, 7 офіс 1, що відповідає адресі позивача, визначеній у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 04.11.2010 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

З урахуванням наведеного, під час розгляду справи в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України відповідач не довів того, що місцезнаходження позивача, вказане в декларації з ПДВ за квітень 2010 року, є недостовірним по відношенню до інформації, яка міститься в ЄДР.

Як зазначено вище, відповідно до Витягу з ЄДР статус відомостей про позивача є підтвердженим, у т.ч. щодо місцезнаходження на час подання декларації.

За цією ж адресою позивач отримав повідомлення відповідача про невизнання звітності, а також направлену судом повістку.

В сукупності наведене дає суду підстави для висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для невизнання податкової декларації позивача з ПДВ за квітень 2010 року, у звязку з чим рішення відповідача про невизнання цієї декларації податковою звітністю не ґрунтується на вимогах законодавства та ухвалено без врахування фактичних обставин, є протиправним, а отже, враховуючи, що зазначена декларація направлена позивачем з порушенням граничного строку її подання (замість 20.05.2010 р. 21.05.2010 року), зазначена декларація підлягає врахуванню податковим органом датою її фактичного надходження до податкового органу при первинному її направленні поштою.

При цьому, в контексті застосування належного способу захисту прав позивача, суд зазначає, що оскільки в даному випадку позивач одночасно просить визнати протиправними дії відповідача щодо невизнання звітності та одночасно відмінити рішення відповідача щодо невизнання звітності, беручи до уваги те, що, як зазначено вище, повідомлення про невизнання звітності з пропозицією подати нову декларацію, відповідно до положень п/п. 4.1.2. Закону, є формою рішення податкової служби, суд, виходячи з повноважень, наданих ст. 11 КАС України, вважає за необхідне застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи, а саме суд - визнати протиправним рішення відповідача в частині невизнання податкової декларації з ПДВ позивача за квітень 2010 року, викладене у формі листа від 28.09.2010 року № 7187/10/28321.

Щодо позовних вимог стосовно зобовязання відповідача прийняти зазначену декларацію, суд зазначає наступне.

Оскільки рішення відповідача про невизнання податкової декларації з ПДВ за квітень 2010 року визнається судом протиправним, вона не набула статусу невизнаної, і зазначена декларація фактично надійшла до податкового органу та підлягає врахуванню останнім датою її фактичного надходження до податкового органу при її первинному направленні позивачем поштою, підстав для зобовязання відповідача повторно прийняти ту саму звітність немає, а отже в цій частині позовних вимог слід відмовити.

При цьому та обставина, що з листом від 17.09.2010 р. позивач продублював подачу цієї декларації, не спростовує висновків суду щодо оцінки обставин первинного подання декларації та висновків щодо протиправного невизнання цієї декларації при первинному поданні.

Що стосується спірних правовідносин щодо обставин подання позивачем податкової декларації з ПДВ за травень 2010 року, суд зазначає наступне.

Як зазначає позивач, у прийнятті зазначена декларація йому було відмовлено у звязку з чим позивач направив зазначену декларацію поштою 17.06.2010 р. цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення. Факт направлення цієї декларації підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком від 17.06.2010 р. Факт вручення 22.06.2010 р. даної декларації податковому органу підтверджується повідомленням про вручення, яке залучено до матеріалів справи.

Як зазначено вище, у випадку відмови у прийнятті декларації, платник податків відповідно до п/п.4.1.2. Закону № 2181, зобовязаний направити таку декларацію поштою та додати до неї заяву, в якій зазначається особа, яка відмовила у прийнятті декларації та/або дата такої відмови.

Така заява, є підтвердженням факту відмови у прийнятті декларації і за її відсутності факт відмови у прийнятті декларації не може вважатися доведеним.

Як встановлено судом, до вищенаведеної декларації позивач не надав вказаної заяви у звязку з чим вона, в силу положень п/п. 4.1.2., п/п. 4.1.7., п/п. «а»п/п. 4.1.4. Закону № 2181, не може вважатися поданою податковому органу в момент вручення поштового відправлення органу поштового звязку і підлягає врахуванню податковим органом за дати її фактичного надходження до податкового органу (22.06.2010 р.).

Щодо обставин невизнання цієї декларації податковим органом, суд зазначає, що впродовж до 28.09.2010 р. будь-яких рішень про невизнання декларації позивача з ПДВ за травень 2010 року відповідач не приймав та не направляв.

Лише 28.09.2010 року, у відповідь на лист-запит позивача від 17.09.2010 року № 500 разом з яким позивач продублював подачу декларацій з ПДВ за період квітня липня 2010 року, відповідач ухвалив рішення у формі листа № 7187/10/28321 відповідно до якого податковим органом не визнано податковою звітністю податкові декларації позивача з ПДВ за період квітня серпня 2010 року у звязку з тим, що, за висновком податкового органу, податкові декларації містять недостовірну інформацію про місцезнаходження позивача.

Тобто, щодо декларації з ПДВ за травень 2010 року відповідач визначив ті самі підстави невизнання, що і стосовно декларацій з ПДВ за період квітня серпня 2010 року.

Як встановлено судом під час розгляду справи, податкова декларація з ПДВ за травень 2010 року підписана уповноваженою особою позивача, скріплена печаткою та містить всі обовязкові реквізити.

Як встановлено під час розгляду справи, в цій декларації зазначено місцезнаходження позивача - м. Київ, вул. Володимирська, 7 офіс 1, що відповідає адресі позивача, визначеній у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 04.11.2010 року.

З урахуванням наведеного, під час розгляду справи в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України відповідач не довів того, що місцезнаходження позивача, вказане в декларації з ПДВ за травень 2010 року, є недостовірним по відношенню до інформації, яка міститься в ЄДР.

В сукупності наведене дає суду підстави для висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для невизнання податкової декларації позивача з ПДВ за травень 2010 року, у звязку з чим вищезгадане рішення відповідача про невизнання цієї декларації не ґрунтується на вимогах законодавства та ухвалено без врахування фактичних обставин та, відповідно до положень ст. 11 КАС України, визнається судом в цій частині протиправним, а декларація підлягає врахуванню податковим органом датою її фактичного надходження до податкового органу при первинному її направленні позивачем поштою.

Щодо позовних вимог стосовно зобовязання відповідача прийняти зазначену декларацію, суд зазначає наступне.

Оскільки рішення відповідача про невизнання податкової декларації з ПДВ за травень 2010 року визнається судом протиправним, оскільки вона не набула статусу невизнаної, і зазначена декларація фактично надійшла до податкового органу та підлягає врахуванню останнім датою її фактичного надходження до податкового органу при її первинному направленні позивачем поштою, підстав для зобовязання відповідача повторно прийняти ту саму звітність не має, а отже в цій частині позовних вимог слід відмовити.

При цьому та обставина, що з листом від 17.09.2010 р. позивач продублював подачу цієї декларації, не спростовує висновків суду щодо оцінки обставин первинного подання декларації та висновків щодо протиправного невизнання цієї декларації при первинному поданні.

Що стосується спірних правовідносин щодо обставин подання позивачем податкової декларації з ПДВ за червень 2010 року, судом встановлено, що зазначена декларація підписана/складена позивачем 19.07.2010 року.

Як зазначає позивач, у прийнятті зазначена декларація йому було відмовлено, у звязку з чим позивач направив зазначену декларацію поштою 20.07.2010 р. цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення. Факт направлення цієї декларації підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком від 20.07.2010 р.

Як зазначено вище, у випадку відмови у прийнятті декларації, платник податків відповідно до п/п. 4.1.2. Закону № 2181, зобовязаний направити таку декларацію поштою та додати до неї заяву, в якій зазначається особа, яка відмовила у прийнятті декларації та/або дата такої відмови.

Така заява, є підтвердженням факту відмови у прийнятті декларації і за її відсутності факт відмови у прийнятті декларації не може вважатися доведеним.

Як встановлено судом, до вищенаведеної декларації позивач не надав вказаної заяви у звязку з чим вона, в силу положень п/п. 4.1.2., п/п. 4.1.7., п/п. «а»п/п. 4.1.4. Закону № 2181, не може вважатися поданою в момент вручення поштового відправлення органу поштового звязку і підлягає врахуванню податковим органом за дати її фактичного надходження до податкового органу.

Щодо обставин невизнання відповідачем цієї декларації податковою звітністю, суд зазначає, що впродовж до 28.09.2010 р. будь-яких рішень про невизнання декларації позивача з ПДВ за червень 2010 року відповідач не приймав та не направляв.

Лише 28.09.2010 року, у відповідь на лист-запит позивача від 17.09.2010 року № 500 разом з яким позивач продублював подачу декларацій з ПДВ за період квітня липня 2010 року, відповідач ухвалив рішення у формі листа № 7187/10/28321 відповідно до якого податковим органом не визнано податковою звітністю податкові декларації позивача з ПДВ за період квітня серпня 2010 року у звязку з тим, що, за висновком податкового органу, податкові декларації містять недостовірну інформацію про місцезнаходження позивача.

Тобто, щодо декларації з ПДВ за червень 2010 року відповідач визначив ті самі підстави невизнання, що і стосовно декларацій з ПДВ за період квітня серпня 2010 року.

Як встановлено судом під час розгляду справи, податкова декларація з ПДВ за червень 2010 року підписана уповноваженою особою позивача, скріплена печаткою та містить всі обовязкові реквізити.

Як встановлено під час розгляду справи, в цій декларації зазначено місцезнаходження позивача - м. Київ, вул. Володимирська 7 офіс 1, що відповідає адресі позивача, визначеній у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 04.11.2010 року.

З урахуванням наведеного, під час розгляду справи в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України відповідач не довів того, що місцезнаходження позивача, вказане в декларації з ПДВ за червень 2010 року, є недостовірним по відношенню до інформації, яка міститься в ЄДР.

В сукупності наведене дає суду підстави для висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для невизнання податкової декларації позивача з ПДВ за червень 2010 року, у звязку з чим вищезгадане рішення відповідача про невизнання цієї декларації не ґрунтується на вимогах законодавства та ухвалено без врахування фактичних обставин та, відповідно до положень ст. 11 КАС України, визнається судом в цій частині протиправним, а декларація підлягає врахуванню податковим органом датою її фактичного надходження до податкового органу при первинному її направленні позивачем поштою.

Щодо позовних вимог стосовно зобовязання відповідача прийняти зазначену декларацію, суд зазначає наступне.

Оскільки рішення відповідача про невизнання податкової декларації з ПДВ за червень 2010 року визнається судом протиправним, вона не набула статусу невизнаної, і зазначена декларація фактично надійшла до податкового органу та підлягає врахуванню останнім датою її фактичного надходження до податкового органу при її первинному направленні позивачем поштою, підстав для зобовязання відповідача повторно прийняти ту саму звітність немає, а отже в цій частині позовних вимог слід відмовити.

При цьому та обставина, що з листом від 17.09.2010 р. позивач продублював подачу цієї декларації, не спростовує висновків суду щодо оцінки обставин первинного подання декларації та висновків щодо протиправного невизнання цієї декларації при первинному поданні.

Що стосується спірних правовідносин щодо обставин подання позивачем податкової декларації з ПДВ за липень 2010 року, судом встановлено, що зазначена декларація підписана/складена позивачем 19.08.2010 року.

Як зазначає позивач, у прийнятті зазначена декларація йому було відмовлено, у звязку з чим позивач направив зазначену декларацію поштою 20.08.2010 р. цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення. Факт направлення цієї декларації підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком від 20.08.2010 р. Факт вручення 26.08.2010 року цієї декларації відповідачу підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Як зазначено вище, у випадку відмови у прийнятті декларації, платник податків відповідно до п/п. 4.1.2. Закону № 2181, зобовязаний направити таку декларацію поштою та додати до неї заяву в якій зазначається особа, яка відмовила у прийнятті декларації та/або дата такої відмови.

Така заява, є підтвердженням факту відмови у прийнятті декларації і за її відсутності факт відмови у прийнятті декларації не може вважатися доведеним.

Як встановлено судом, до вищенаведеної декларації позивач не надав вказаної заяви у звязку з чим вона, в силу положень п/п. 4.1.2., п/п. 4.1.7., п/п. «а»п/п. 4.1.4. Закону № 2181, не може вважатися поданою в момент вручення поштового відправлення органу поштового звязку і підлягає врахуванню податковим органом за дати її фактичного надходження до податкового органу (26.08.2010 р.).

Щодо обставин невизнання цієї декларації податковим органом, суд зазначає, що впродовж до 28.09.2010 р. будь-яких рішень про невизнання декларації позивача з ПДВ за липень 2010 року відповідач не приймав та не направляв.

Лише 28.09.2010 року, у відповідь на лист-запит позивача від 17.09.2010 року № 500 разом з яким позивач продублював подачу декларацій з ПДВ за період квітень липень 2010 року, відповідач ухвалив рішення у формі листа № 7187/10/28321, відповідно до якого податковим органом не визнано податковою звітністю податкові декларації позивача з ПДВ за період квітня серпня 2010 року у звязку з тим, що, за висновком податкового органу, податкові декларації містять недостовірну інформацію про місцезнаходження позивача.

Тобто, щодо декларації з ПДВ за липень 2010 року відповідач визначив ті самі підстави, що і стосовно декларацій з ПДВ за період квітня серпня 2010 року.

Як встановлено судом під час розгляду справи, податкова декларація з ПДВ за липень 2010 року підписана уповноваженою особою позивача, скріплена печаткою та містить всі обовязкові реквізити.

Як встановлено під час розгляду справи, в цій декларації зазначено місцезнаходження позивача - м. Київ, вул. Володимирська, 7 офіс 1, що відповідає адресі позивача, визначеній у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 04.11.2010 року.

З урахуванням наведеного, під час розгляду справи в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України відповідач не довів того, що місцезнаходження позивача, вказане в декларації з ПДВ за липень 2010 року, є недостовірним по відношенню до інформації, яка міститься в ЄДР.

В сукупності наведені обставини дають суду підстави для висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для невизнання податкової декларації позивача з ПДВ за липень 2010 року, у звязку з чим вищезгадане рішення відповідача про невизнання цієї декларації не ґрунтується на вимогах законодавства та ухвалено без врахування фактичних обставин та, з урахуванням положень ст. 11 КАС України, визнається судом в цій частині протиправним, а декларація підлягає врахуванню податковим органом датою її фактичного надходження до податкового органу при первинному її направленні позивачем поштою.

Щодо позовних вимог стосовно зобовязання відповідача прийняти зазначену декларацію, суд зазначає наступне.

Оскільки рішення відповідача про невизнання податкової декларації з ПДВ за липень 2010 року визнається судом протиправним, оскільки вона не набула статусу невизнаної, і зазначена декларація фактично надійшла до податкового органу та підлягає врахуванню останнім датою її фактичного надходження до податкового органу при її первинному направленні позивачем поштою, підстав для зобовязання відповідача повторно прийняти ту саму звітність не має, а отже в цій частині позовних вимог слід відмовити.

При цьому та обставина, що з листом від 17.09.2010 р. позивач продублював подачу цієї декларації, не спростовує висновків суду щодо оцінки обставин первинного подання декларації та висновків щодо протиправного невизнання цієї декларації при первинному поданні.

Що стосується спірних правовідносин щодо обставин подання позивачем податкової декларації з ПДВ за серпень 2010 року, судом встановлено, що зазначена декларація підписана/складена позивачем 17.09.2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час розгляду справи, зазначена декларація не була прийнята у позивача відповідачем, з огляду на що позивач направив зазначену декларацію поштою 17.09.2010 року з листом-скаргою № 500 (на підтвердження факту відмови у прийнятті декларації), направлення яких підтверджується описом вкладення до поштового відправлення, фіскальним чеком від 17.09.2010 року та повідомленням про вручення цього відправлення відповідачу 27.09.2010 року.

Беручи до уваги те, що на підтвердження факту неприйняття декларації позивачем була подана відповідна заява разом з декларацією, виходячи з положень п/п. «а»п/п. 4.1.4., 4.1.2. Закону № 2181, зазначена декларація вважається своєчасно поданою, а саме в момент її вручення пошті 17.09.2010 року.

Щодо обставин невизнання цієї декларації податковим органом, суд зазначає, що 28.09.2010 року відповідач ухвалив рішення у формі листа № 7187/10/28321 відповідно до якого податковим органом не визнано податковою звітністю податкові декларації позивача з ПДВ за період квітня серпня 2010 року у звязку з тим, що, за висновком податкового органу, податкові декларації містять недостовірну інформацію про місцезнаходження позивача.

Тобто, щодо декларації з ПДВ за серпень 2010 року відповідач визначив ті самі підстави, що і стосовно декларацій з ПДВ за період квітня липня 2010 року.

Як встановлено судом під час розгляду справи, податкова декларація з ПДВ за серпень 2010 року підписана уповноваженою особою позивача, скріплена печаткою та містить всі обовязкові реквізити.

Як встановлено під час розгляду справи, в цій декларації зазначено місцезнаходження позивача - м. Київ, вул. Володимирська, 7 офіс 1, що відповідає адресі позивача, визначеній у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 04.11.2010 року.

З урахуванням наведеного, під час розгляду справи в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України відповідач не довів того, що місцезнаходження позивача, вказане в декларації з ПДВ за серпень 2010 року, є недостовірним по відношенню до інформації, яка міститься в ЄДР як достовірна інформація.

В сукупності наведене дає суду підстави для висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для невизнання податкової декларації позивача з ПДВ за серпень 2010 року, у звязку з чим вищезгадане рішення відповідача про невизнання цієї декларації не ґрунтується на вимогах законодавства та ухвалено без врахування фактичних обставин та, з урахуванням положень ст. 11 КАС України, визнається судом в цій частині протиправним, а декларація підлягає врахуванню податковим органом з дати її подання, якою вважається дата подання її пошті, а саме 17.09.2010 р.

Щодо позовних вимог стосовно зобовязання відповідача прийняти зазначену декларацію, суд зазначає наступне.

Оскільки дана декларація є своєчасно та фактично поданою і не набула статусу невизнаної, підстав для зобовязання відповідача повторно прийняти ту саму звітність немає, а отже в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Крім того, оцінюючи ту обставину, що відповідач лише 28.09.2010 року ухвалив рішення про невизнання всіх декларацій позивача з ПДВ за період квітня-серпня 2010 року, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, суд перевіряє, зокрема, чи прийнято рішення протягом розумного строку, що в даному випадку поширюється і на перевірку дій відповідача стосовно своєчасності повідомлення позивача про рішення про невизнання звітності. Даний критерій-принцип оцінювання дій/рішення відповідача передбачає, що прийняття рішення, вчинення дії своєчасно, тобто протягом розумного строку, означає не лише необхідність дотримання часових рамок, що визначені у нормативно-правових актах, а й ухвалення рішення або вчинення дії протягом розумного строку, без невиправданого для конкретної ситуації зволікання.

В даному випадку, суд приходить до висновку, що відповідач невиправдано затягував направлення позивачу рішення про невизнання його звітності з ПДВ за період квітня-серпня 2010 року.

Внаслідок такої бездіяльності відповідача порушено права позивача на отримання протягом розумного строку інформації про невизнання звітності, на підставі якої відбувається зміна у структурі податкових зобовязань платника податків в інформаційних системах (базах) органів ДПС, який (позивач) в даному випадку був позбавлений протягом строку надіслання йому відповідного рішення права на захист своїх прав на достовірну та повну інформацію щодо його податкових зобовязань перед бюджетом, а отже в даному випадку суд приходить до висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо направлення позивачу рішення про невизнання його податкової звітності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи з встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що під час розгляду справи не доведено правомірності невизнання податкової звітності позивача, у звязку з чим суд, з урахуванням положень ст. 11 КАС України, приходить до висновку про задоволення позову та застосування такого способу захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи, відновлює порушене право особи та кореспондується з приписами п/п. 4.1.2. Закону № 2181 щодо оскарження рішень (не дій) податкового органу про невизнання звітності, а саме: про визнання протиправним рішення відповідача про невизнання податкових декларацій позивача з ПДВ за період квітня-серпня 2010 року, яке викладене у формі листа від 28.09.2010 року № 7187/10/28321. В частині зобовязання відповідача прийняти зазначену звітність суд приходить до висновку, як зазначено вище, про відмову в задоволенні позову в цій частині з тих підстав, що дана звітність є фактично поданою і прийнятою відповідачем та підлягає врахування відповідачем в електронних базах даних з огляду на встановлену судом протиправність рішення про їх невизнання. На поверненні судового збору позивач не наполягав.

Керуючись вимогами ст. ст. 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва:

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Креатон-Бізнесстар»задовольнити частково.

2. Визнати протиправним рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, викладене у формі листа від 28.09.2010 року № 7187/10/28321, про невизнання як податкової звітності податкових декларацій товариства з обмеженою відповідальністю «Креатон-Бізнесстар»(код з ЄДР 35332340; адреса: 01004, м. Київ, вул. Володимирська 7 офіс 1) з податку на додану вартість за квітень 2010 року, за травень 2010 року, за червень 2010 року, за липень 2010 року, за серпень 2010 року.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 02 грудня 2010 р.