Постанова № 12603228, 25.11.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 листопада 2010 року 09:00 № 2а-12074/10/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

до Приватного підприємства „Будмонтажтехнолоджі”

Товариства з обмеженою відповідальністю „Юг-Капітал”

про стягнення коштів одержаних за нікчемною угодою

Суддя Смолій І.В.

Секретар с/з Колесник І.Ю.

представники :

від позивача : Кривобок Ю.М. п/к(дов. № 2263/9/10 від 28.04.10р.);

від відповідача 1: не зявився

від відповідача 2: не зявився

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 25.11.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з ПП „Будмонтажтехнолоджі” на користь ТОВ „Юг-Капітал”, кошти одержані за усним договором вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства у звязку з його нікчемністю у розмірі 10327208,35 грн. стягнути на користь державного бюджету України кошти у розмірі 10327208,35 грн.

Ухвалою суду від 19.08.10р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті на 06.09.10р.

Розгляд справи 06.09.10р., 05.10.10р., 19.10.10р., 09.11.10р., 15.11.10р. відкладався для витребування та приєднання до матеріалів доказів необхідних для повного та всебічного зясування обставин справи та забезпечення явки в судове засідання представників відповідачів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, змін та доповнень до позову не подав. В обґрунтування позовних вимог зіслався на обставини викладені в позовній заяві.

Представники відповідачів в судове засідання не зявлялись, про причину неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. За таких обставин та з врахуванням вимог ст. 128КАС України суд розглядає справу у відсутності відповідачів.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В:

17 червня 2010 р. складено Акт № 2167/23-621-36515656 про результати невиїзної документальної перевірки з питань правомірності нарахування та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість ПП „Будмонтажтехнолоджі” за період з 01.06.2009 р. по 30.04.2010 р.

Вказаним актом перевірки встановлено, що за період який перевірявся ПП „Будмонтажтехнолоджі” задекларовано податкових зобовязань з податку на додану вартість у сумі 0 грн.

Разом з тим при опрацюванні даних системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що контрагент в деклараціях за лютий, березень 2010р. заявлено обсяг придбання від ПП „Будмонтажтехнолоджі” на загальну суму 10327208,35 грн. крім того ПДВ 2065441,67 грн.

Зокрема актом перевірки встановлено, що між ПП „Будмонтажтехнолоджі” та ТОВ „Юг-Капітал” відбулись операції з продажу товарів (робіт, послуг) за лютий-березень 2010 р. на загальну суму 10327208,35 грн. крім того ПДВ на суму 2065441,67 грн.

Вищевказані дії підприємств не породжують виникнення податкових правовідносин та є протиправними з огляду на той факт, що договори між ПП „Будмонтажтехнолоджі” та його контрагентами є недійсними в силу закону, оскільки не відповідають загальними умовам дійсності правочину. Зокрема відсутнє вільне волевиявлення учасника провочину та його відповідність внутрішній волі.

Згідно ст. 203 Цивільного Кодексу, правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину. До зазначених умов відноситься: законність змісту правочину; наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільне волевиявлення учасника провочину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми вчинення правочину вимогам закону; спрямованість правочину; захист інтересів малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля є бажанням, наміром особи вчинити правочин, однак для вчинення правочину потрібна не тільки воля, а ще й доведення цієї волі до відома інших осіб. Отже, волевиявлення є способом, яким внутрішня воля особи дістає свій вираз зовні. Для чинності правочину волевиявлення його учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, тобто формування волевиявлення повинно бути вільним від факторів, що могли б викривити уяву особи про зміст правочину (омана, обман) або створити бачення наявності внутрішньої волі за її відсутності.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як встановлено судом, співробітниками ГВПМ ДПІ у м. Львові 14 травня 2010 р. було відібрано пояснення у засновника та директора ПП „Будмонтажтехнолоджі” ОСОБА_3. Відповідно до яких встановлено, що він не має жодного відношення до діяльності ПП „Будмонтажтехнолоджи”, документи фінансово-господарської звітності та податкову звітність ПП „Будмонтажтехнолоджі” не підписував а також не видавав жодних довіреностей на право підпису від свого імені.

Про те, що він є засновником та директором ПП „Будмонтажтехнолоджі” гр. ОСОБА_3 дізнався після того, як його викликали до податкової міліції.

Крім того, судом було встановлено, що ПП „Будмонтажтехнолоджі” не мало можливості фактично здійснювати господарські операції через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу. Також у ПП „Будмонтажтехнолоджі” відсутні необхідні умови для досягнення економічних результатів у звязку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Таким чином укладені договори між Відповідачами обєктивно призвели до порушення інтересів держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до пп. 19 п.1 ст.2 “Бюджетного кодексу України” від 21.06.2001р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України.

Податковими надходженнями згідно з п. 2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу “Визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обовязкові платежі”, згідно з ст. 2 Закону України “Про систему оподаткування” №1251-12 від 25.06.91р., "під податком … слід розуміти обовязковий внесок до бюджету відповідного рівня …, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування" та Конституції України, оскільки протизаконні дії Відповідача - 1 руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

При укладанні зазначеного договору, сторони не могли не усвідомлювати їх протиправність і суперечність їх мети інтересам держави і суспільства і прагнули настання протиправних наслідків у вигляді протиправного відшкодування податку на додану вартість, що потягнуло б за собою збитки у великих розмірах для державного бюджету.

Таким чином, правочин не відповідає моральним засадам суспільства, оскільки дії сторін спрямовані не на реальне виконання умов договору, а на настання наслідків у вигляді протиправного відшкодування податку на додану вартість, відповідно така мета в свою чергу, є завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Відповідно, даний правочин не відповідає обовязковим умовам чинності правочину, а саме ч. 1 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України і згідно ст. 215 даного Кодексу є недійсним (нікчемним), оскільки його недійсність встановлена законом таким чином визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи вищевикладене, договори між Відповідачами, є нікчемними. Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного договору не можуть виникати як податкові зобовязання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Укладення договорів та видача податкових накладних з порушенням вищевикладених вимог законодавства обєктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави її бюджетної системи, вимог Закону України «Про систему оподаткування»№1251-12 від 25.06.91р., Конституції України, оскільки протизаконні дії Відповідачів руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

При укладені зазначеного договору Відповідач-1 не міг не усвідомлювати його протиправність і суперечність його мети інтересам держави і суспільства і прагнув настання протиправних наслідків у вигляді несплати податків, що потягнуло б за собою збитки в великих розмірах для державного бюджету.

Судом також було встановлено, що за період з 01.06.2009р. по теперішній час ПП „Будмонтажтехнолоджі” задекларовано податкових зобовязань по податку на додану вартість у сумі 0,

Статтею 208. ГК України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Отже, положення ст. 208 ГК України відповідають ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

З аналізу викладених норм вбачається, що стягнення в дохід держави одержаного за господарськими зобовязаннями, вчиненим з метою, за відомо суперечними інтересам держави і суспільства, передбачене ст. 208 ГК України, є конфіскаційною санкцією, яка стягується виключно на підставі рішення суду, а тому підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою санкцією за своєю юридичною сутністю.

Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як встановлено судом, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва при зверненні до суду з позовом про стягнення з ПП „Будмонтажтехнолоджі” в дохід держави коштів, одержаних за усним договором, вчиненим з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, дотримано вимог ст. 250 ГК України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідачі суду не надали.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ДПІ у Дніпровському районі м. Києва підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь субєкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача субєкта владних повноважень, повязаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) згідно ч. 4 ст. 94 КАС України стягненню з відповідачів не підлягають.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163, 167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва задовольнити повністю.

2. Стягнути з ПП „Будмонтажтехнолоджі” (ЄДРПОУ 36515656) на користь ТОВ „Юг-Капітал”, кошти одержані за усним договором вчиненим з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільству у звязку з його нікчемністю у розмірі 10327208,35 грн.

3. Стягнути з ТОВ „Юг-Капітал” на користь державного бюджету України кошти у розмірі 10327208,35 грн.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.185-187 КАС України.

Суддя Смолій І.В.