Рішення № 125907312, 06.03.2025, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2025 р.Cправа № 902/1169/24

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни за участю секретаря судового засідання Ломачко А.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Державного підприємства "Укрвугілля", 01001, місто Київ, вул. Трьохсвятительська, будинок 11, офіс 19, ідентифікаційний код юридичної особи 43474633

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія Бізнес Групп", 21036, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, Хмельницьке шосе, будинок 82, ідентифікаційний код юридичної особи 40588797

про стягнення 510 732,60 гривень

за участю представників:

від позивача адвокат Царенко Є.П., згідно ордеру

від відповідача не з`явився

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 06.11.2024 року надійшла позовна заява №0821/06 від 05.11.2024 (вх. № 1222/24 від 06.11.2024) Державного підприємства "Укрвугілля" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія Бізнес Групп" про стягнення 510 732,60 гривень, у тому числі 357 687,77 гривень збитків, 124 852,25 гривень інфляційних втрат, 28 192,58 гривень 3% річних.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2024 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 11.11.2024 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 902/1169/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 10 грудня 2024 року о 12:00 год.

22.11.2024 до суду від позивача надійшло клопотання № б/н від 22.11.2024 (вх. № 01-34/11532/24) про долучення документів до матеріалів справи.

За наслідком судового засідання 10.12.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання у справі № 902/1169/24 на 24.12.2024 об 11:30, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою від 24.12.2024 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/1169/24, призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні 23.01.2025 року о 10:30.

За наслідком судового засідання 23.01.2025 суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи №902/1169/24 по суті до 11.02.2025 о 09:30, яку занесено до протоколу судового засідання.

10.02.2025 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення № 0081/06 від 05.02.2025 (вх. № 01-34/1325/25 від 10.02.2025).

Судове засідання 11.02.2025 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою від 19.02.2025 судом повідомлено позивача та відповідача про призначення судового засідання з розгляду справи № 902/1169/24 по суті на 06.03.2025 о 12:00.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник позивача. Відповідач правом участі у судовому засіданні уповноваженого представника не скористався, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся ухвалою суду від 19.02.2025.

Як вбачається із трекінгу поштового відправлення 0610232645949, надіслана за адресою місцезнаходження відповідача ухвала від 19.02.2025 повернута до суду із відміткою "невдала спроба вручення".

Судом також здійснено повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України про судове засіданні у справі № 902/1169/24, в якій відповідачем є ТОВ "Синергія Бізнес Групп".

Положеннями частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Направлення судом ухвали рекомендованою кореспонденцією на адресу учасника є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю суду. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Верховного Суду від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19.

Згідно частини 4 статті 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Частиною 1статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що учасників справи було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу учасникам справи створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів та неявка представника відповідача у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Відзиву відповідачем до суду не надано, будь-яких заяв, клопотань не надходило.

За приписами частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

За наслідком розгляду справи у судовому засіданні 06.03.2025 року суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та повідомив час проголошення вступної та резолютивної частин рішення в межах цього судового засідання.

У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

Державне підприємство "Укрвугілля" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія Бізнес Групп" про стягнення 510 732,60 гривень, у тому числі 357 687,77 гривень збитків, 124 852,25 гривень інфляційних втрат, 28 192,58 гривень 3% річних.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01.07.2021 року між ДП «Укрвугілля» та ТОВ "Синергія Бізнес Групп" було укладено договір перевезення автомобільним транспортом № 3/2021-п, відповідно до умов якого відповідач як перевізник взяв на себе зобов`язання за письмовим замовленням позивача як замовника отримувати та доставляти ввірений йому для перевезення вантаж (згідно з транспортною накладною) автомобільним транспортом безтарним способом в пункт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі в терміни встановлені договором, а замовник зобов`язався своєчасно оплатити належним чином та в повному обсязі перевізнику за послуги з перевезення.

За результатами наданих перевізником послуг перевезення в лютому 2022 року були складені та підписані обома сторонами акти надання послуг від 10.02.2022 р. № 11, від 10.02.2022 р. № 12, від 10.02.2022 р. № 13, від 21.02.2022 р. № 14, від 21.02.2022 р. № 15 та від 28.02.2022 р. № 17.

Позивач зазначив, що на підставі складених актів надання послуг відповідач був зобов`язаний скласти на зареєструвати в ЄРПН податкові накладні по кожній із господарських операцій з надання послуг перевезення у встановленому податковим законодавством України порядку, проте станом на 11.10.2024 р. реєстрацію податкових накладних в ЄРПН відповідач не здійснив, у зв`язку з чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на загальну суму 357 687,77 грн., що призвело до завдання позивачу збитків у розмірі 357 687,77 гривень.

Не виконання відповідачем передбаченого Податковим кодексом України обов`язку з реєстрації податкових накладних за наслідками здійснених між сторонами оподаткованих операцій стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення з відповідача 357 687,77 гривень збитків, 124 852,25 гривень інфляційних втрат, 28 192,58 гривень 3% річних.

Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв, клопотань або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв, у зв`язку з чим розгляд справи здійснено за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

01 липня 2021 року між Державним підприємством "Укрвугілля" (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія Бізнес Групп" (далі - відповідач, перевізник) було укладено договір перевезення вантажу автомобільним транспортом №3/2021-п (далі - договір) (т. 1 а.с. 11-12).

Згідно з пунктом 1.1. договору за цим договором перевізник бере на себе зобов`язання за письмовим замовленням замовника отримувати та доставляти ввірений йому для перевезення вантаж (згідно з транспортною накладною) автомобільним транспортом безтарним способом (іменовані надалі по тексту договору також «автомобільний транспорт», «транспортні засоби») в пункт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі в терміни встановлені договором, а замовник зобов`язується своєчасно оплатити належним чином та в повному обсязі перевізнику за послуги з перевезення.

Положеннями пунктів 5.3., 5.4. договору сторони погодили, що ціна послуг по перевезенню вантажів та інші операції й послуги, пов`язані з перевезенням, визначаються сторонами у додаткових угодах до договору, які є невід`ємною частиною цього договору. Оплата наданих перевізником послуг здійснюється замовником на 15-ий календарний день після виконання перевезення. Датою виконання перевезення є дата, яка зазначена в акті надання послуг перевезення.

За змістом пункту 9 даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2021 р.

У реквізитах договору зазначено, що перевізник та замовник є платниками податків на загальних підставах. Отже, на дату виникнення спірних правовідносин сторони були зареєстрованими в установленому порядку платниками податку на додану вартість.

Судом установлено, що на виконання умов пункту 5.3. договору між сторонами були складені та підписані додаткові угоди № 1-12, якими, зокрема погоджувалися умови щодо вантажу перевезення, маршруту переведення, ціни послуги з перевезення за визначеним додатковою угодою маршрутом перевезення. (т. 1 а.с. 13-19).

Додатковою угодою від 06.12.2021 року № 11 сторони погодили пункт 9.4. розділу 9. «Інші умови» договору змінити та викласти у наступній редакції: "9.4. Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2022 року".

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору перевезення вантажу автомобільним транспортом № 3/2021-п від 01.07.2021 між сторонами було складено акти надання послуг, відповідно до яких виконавцем було виконано роботи (надано послуги), зокрема послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом, а саме:

- акт надання послуг № 11 від 10.02.2022 на суму 803 491,74 гривень, у тому числі ПДВ 133 915,29 гривень;

- акт надання послуг№ 12 від 10.02.2022 на суму 194 816,02 гривень, у тому числі ПДВ 32 469,34 гривень;

- акт надання послуг № 13 від 10.02.2022 на суму 167 302,20 гривень, у тому числі ПДВ 27 883,70 гривень;

- акт надання послуг № 14 від 21.02.2022 на суму 130 588,63 гривень, у тому числі ПДВ 21 764,77 гривень;

- акт надання послуг № 15 від 21.02.2022 на суму 764 509,38 гривень, у тому числі ПДВ 127 418,23 гривень,

- акт надання послуг № 17 від 28.02.2022 на суму 85 418,64 гривень, у тому числі ПДВ 14 236,44 гривень (т. 1 а.с. 20-22 (зворотна сторона)).

Загальна сума ПДВ за вказаними актами складає 357 687,77 гривень.

Судом установлено, що позивачем здійснено оплату за надані відповідачем послуги за вказаними актами, що підтверджується платіжними дорученнями, реєстром платіжних доручень, актом звірки, карткою рахунку 631, що містяться у матеріалах справи.

Докази складення та реєстрації відповідачем податкових накладних за вказаними господарськими операціями у матеріалах відсутні.

Із матеріалів справи убачається, що 03.06.2022 позивач надіслав відповідачу лист № 0461/06 від 02.06.2022 у якому просив терміново здійснити реєстрацію в ЄРПН податкових накладних, у разі неможливості здійснити реєстрацію повідомити ДП «Укрвугілля» (т. 1 а.с. 144, 145).

16.06.2022 позивач повторно звернувся до відповідача із листом №0506/06 від 14.06.2022 з проханням здійснити реєстрацію податкових накладних в ЄРПН відповідно до вимог податкового законодавства України (т. 1 а.с. 31, 147 (зворотна сторона)).

Також позивачем було направлено відповідачу вимогу № 0754/06 від 15.10.2024 щодо сплати 357 687,77 гривень збитків, що виникли внаслідок нездійснення відповідачем реєстрації податкових накладних та інвентаризаційне повідомлення, акт звірки (т. 1 а.с. 25, 146, 147).

За твердженням позивача, відповідач відповіді на листи та вимогу не надав, нараховані позивачем збитки не сплатив.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача 357 687,77 гривень збитків та нарахованих на суму збитків 124 852,25 гривень інфляційних втрат і 28 192,58 гривень 3% річних.

Предметом доказування у цій справі є обставини щодо наявності/відсутності підстав для стягнення на користь позивача збитків, визначення їх розміру, а також нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.

Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом установлено, що на обгрунтування своїх вимог щодо стягнення з відповідача збитків позивач зазначив, що на підставі складених актів надання послуг відповідач був зобов`язаний скласти на зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі- ЄРПН) податкові накладні по кожній із господарських операцій з надання послуг перевезення у встановленому податковим законодавством України порядку, проте станом на 11.10.2024 р. реєстрацію податкових накладних в ЄРПН відповідач не здійснив, у зв`язку з чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на загальну суму 357 687,77 грн., що призвело до завдання позивачу збитків у розмірі 357 687,77 гривень.

Згідно із частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За змістом частини 2 статті 20 ГК України права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Частинами 1, 2, 3 статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно частини 1 статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Приписами частини 2 статті 224 ГК України визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 визначила, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. За висновками Великої Палати Верховного Суду (зокрема постанови від 19.05.2020 у справі N 910/719/19, від 29.09.2020 у справі N 688/2908/16-ц), зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори; сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема у постановах від 05.06.2019 у справі N 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі N 925/556/21) звертала увагу на те, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов`язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суд повинен встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин, які виражаються у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

При цьому протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Правова природа вимоги про відшкодування збитків (майнової шкоди) передбачає доведення позивачем наявності шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди та причинного зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбанням або виготовлення товарів та послуг.

За змістом пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної / розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні / розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (пункт 201.8. Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна / розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Із системного аналізу наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що саме на платника податку, який є продавцем товарів, робіт, послуг покладено обов`язок на дату виникнення податкових зобов`язань скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкове законодавство не передбачає складення та реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) покупцем послуг.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 виснувала, зокрема, що збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів / послуг, який з 1 січня 2015 року за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем у публічно-правових відносинах з державою обов`язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну.

Водночас, покупець не є стороною публічно-правових відносин між продавцем і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних. До моменту виникнення права на включення суми податку на додану вартість за операцію з придбання товарів/ послуг до складу податкового кредиту взаємодія держави і покупця зводиться лише до можливості покупця подати на продавця скаргу, що в силу пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України зумовлює лише обов`язок контролюючого органу провести документальну перевірку продавця, спонукати виконати який покупець не може.

Оскільки саме від продавця, який має законом визначений обов`язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов`язок), залежить реалізація покупцем означеного вище майнового інтересу, пов`язаного з одержанням права на податковий кредит з податку на додану вартість за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.

Отже, права покупця у випадку порушення продавцем свого обов`язку щодо належної реєстрації податкових накладних зводяться лише до можливості подання скарги, проте ініціювати проведення податкової перевірки контролюючим органом покупець не може.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 01.12.2023 у справі № 926/3347/22 виснував, що в контексті доказування такої складової цивільного правопорушення як протиправна поведінка заподіювача збитків, відсутність матеріалів податкової перевірки (акта або рішення) відповідного контролюючого органу, не може звільняти продавця від відповідальності за завдані покупцю майнові збитки, а господарський суд у такому випадку має як самостійно оцінити надані докази, зокрема ті, що стосуються реєстрації податкових накладних, так і самостійно здійснити оцінку дій чи бездіяльності продавця, у тому числі щодо порушення ним податкового законодавства.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 01.12.2023 у справі № 926/3347/22 зазначив, що як обов`язок платника податку скласти та зареєструвати податкову накладну, так і обов`язок особи, якою заподіяно шкоду, відшкодувати її (зокрема шляхом відшкодування збитків) передбачені законом (стаття 201 Податкового кодексу України, статті 1168, 1192 Цивільного кодексу України), а тому не можуть встановлюватись договором.

Судом установлено, що у матеріалах справи відсутні належні докази подання та реєстрації відповідачем податкових накладних на операції з постачання позивачу послуг, зазначених у актах надання послуг № 11, №12, №13 від 10.02.2022, № 14, № 15 від 21.02.2022, № 17 від 28.02.2022, внаслідок чого позивач не зміг реалізувати своє право на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплаченого у ціні вартості наданих відповідачем послуг у сумі 357 687,77 гривень та відповідно скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 357 687,77 гривень, що призвело до завдання позивачу збитків у розмірі 357 687,77 гривень.

Отже, має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення суми ПДВ до податкового кредиту позивачем та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21, від 31.01.2023 у справі № 904/72/22.

Суд зауважує, що фактичні обставини позову відповідачем не спростовано, доказів реєстрації податкових накладних в ЄРПН, доказів відсутності можливості своєчасно виконати свій податковий обов`язок щодо дотримання термінів реєстрації податкових накладних, відсутності вини у нездійсненні реєстрації податкових накладних відповідачем суду не надано.

Розмір завданих відповідачем збитків визначено з огляду на суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у складі вартості наданих послуг, згідно підписаних сторонами актів надання послуг, що містяться у матеріалах справи та визначено позивачем вірно.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у розмірі 357 687,77 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 124 852,25 гривень інфляційних втрат, 28 192,58 гривень 3% річних.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд враховує таке.

Відповідно до частин 1-2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або не грошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2024 року у справі № 914/2524/21 зазначено, що виходячи із систематичного аналізу вимог чинного законодавства упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Тобто, неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Приписами статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 виснувала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 відступила, зокрема, від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16 і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 липня 2021 року у справі № 686/22674/20-ц про те, що передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання у виді компенсації інфляційних втрат і 3 % річних може виникати тільки у договірних правовідносинах і не стосується правовідносин, що виникають у зв`язку із завданням шкоди, та її подальшим відшкодуванням (пункт 75).

Також у пункті 82 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що позивачка, у справі за позовом про відшкодування завданої їй майнової шкоди, обґрунтовуючи загальний грошовий розмір завданої їй шкоди, могла ставити питання про стягнення з держави 3 % річних й інфляційних втрат як частини відшкодування завданої шкоди.

Під час розгляду цієї справи, суд установив, що відповідач не виконав встановлений законом обов`язок з реєстрації податкових накладних, що викликало неможливість включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, неможливість зменшення податкового зобов`язання на вказану суму, яка є збитками позивача.

Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно вимога про нарахування, передбачених статтею 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, які є складовою відшкодування завданих позивачеві збитків є правомірною.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Згідно вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина 5 статті 254 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Приписами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;

для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та пунктом 199.1 статті 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені;

для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

Отже, за загальним правилом за актами надання послуг № 11, № 12, 13 від 10.02.2022 податкові накладні мали бути зареєстровані до 28.02.2022 року, за актами надання послуг № 14, № 15 від 21.02.2022, № 17 від 28.02.2022 до 15.03.2022 року.

Водночас, Державною податковою службою України у листі № 2330/3/99-00-20-02-05-09 від 05.05.2023 зазначено, що ЄРПН не функціонував з 24.02.2022 по 26.05.2022 року (т.1 а.с. 154).

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2120-IX підрозділ 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено пунктом 32-2 такого змісту:

"Тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, платники податку за операціями з придбання товарів/послуг, за якими в Єдиному реєстрі податкових накладних постачальниками не зареєстровано податкові накладні та/або розрахунки коригування до них, включають до складу податкового кредиту звітного періоду суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у складі вартості придбаних товарів/послуг, на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, складених (отриманих) платником податку за операціями з придбання товарів/послуг відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Протягом шести місяців після припинення або скасування дії воєнного стану платники зобов`язані забезпечити реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних всіх податкових накладних та розрахунків коригування, реєстрація яких відстрочена на період дії воєнного стану, а податковий кредит, задекларований платниками під час дії воєнного стану на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, підлягає обов`язковому уточненню (приведенню у відповідність) з урахуванням даних податкових накладних та розрахунків коригування, зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних".

Цим Законом підрозділ 10 розділу XX Податкового кодексу України був доповнений пунктом 69, згідно з яким тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану" від 12 травня 2022 року № 2260-IX внесено зміни до розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, зокрема пункт 32-2 підрозділу 2 викладено в такій редакції:

"32-2. Тимчасово, за податкові періоди лютий, березень, квітень, травень 2022 року за операціями з придбання товарів/послуг, за якими в Єдиному реєстрі податкових накладних постачальниками не зареєстровано податкові накладні та/або розрахунки коригування до них, платники податку включають до складу податкового кредиту звітного (податкового) періоду суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у складі вартості придбаних товарів/послуг, на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, складених (отриманих) платником податку за операціями з придбання товарів/послуг відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Також Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану" від 12 травня 2022 року № 2260-IX внесено зміни до підпункту 69.1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, яким зокрема передбачено, що платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов`язки щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових накладних, розрахунків коригування, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов`язків, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану" за умови реєстрації такими платниками податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних до 15 липня 2022 року, подання податкової звітності до 20 липня 2022 року та сплати податків та зборів у строк не пізніше 31 липня 2022 року.

Також цим Законом доповнено підпункт 69.1-1 такого змісту:

"69.1-1. Платники податку на додану вартість зобов`язані забезпечити у строки, встановлені підпунктом 69.1 цього пункту, реєстрацію податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, граничний термін реєстрації яких припадає на періоди, зазначені у підпункті 69.1 цього пункту, та уточнити (привести у відповідність) податковий кредит, задекларований платниками на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, з урахуванням даних податкових накладних та/або розрахунків коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних".

З урахуванням наведених норм, позивач за умови не реєстрації відповідачем податкових накладних у лютому та березні 2022 року мав право включити до складу податкового кредиту звітного періоду суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у складі вартості придбаних товарів/послуг, на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, складених (отриманих) платником податку за операціями з придбання товарів/послуг.

У свою чергу, у разі включення до складу податкового кредиту звітного періоду сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у складі вартості придбаних товарів/послуг, на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів відповідно до підпункту 69.1-1 платники податку на додану вартість зобов`язані уточнити (привести у відповідність) податковий кредит, задекларований платниками на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, з урахуванням даних податкових накладних та/або розрахунків коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних до 15 липня 2022 року.

Враховуючи, що відповідач не надав доказів відсутності у нього можливості своєчасно виконати свій податковий обов`язок з реєстрації податкових накладних, відповідач зобов`язаний був зареєструвати податкові накладні, граничний термін реєстрації яких припадає на лютий, березень 2022 року до 15 липня 2022 року.

З огляду на наведені норми, обгрунтованим є відлік періоду прострочення відповідачем виконання такого зобов`язання з 16.07.2022 року.

Як убачається із розрахунку 3% річних та інфляційних втрат здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на суми ПДВ, зазначені у актах надання послуг за кожним актом окремо, зокрема за актами № 11, 12, 13 за період з 01.03.2022 по 22.10.2024 та за актами № 14, 15, 17 за період з 16.03.2022 по 22.10.2024.

Загальна сума нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат становить 28 192,58 гривень 3% річних та 124 852,25 гривень інфляційних втрат.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, що нараховані в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку 3% річних та інфляційних втрат та визначенні періоду прострочення позивачем не враховано положень пп. 69.1 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України щодо граничного строку реєстрації податкових накладних термін реєстрації яких припадає на лютий, березень 2022 року до 15 липня 2022.

Суд зауважує, що з урахуванням граничного строку реєстрації податкових накладних позивач не зміг включити до складу податкового кредиту звітного (податкового) періоду суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у складі вартості придбаних послуг з 16.07.2022 року. Таким чином, період відліку нарахування 3% річних та інфляційних втрат починається з 16.07.2022 року.

За розрахунком суду сума 3% річних та інфляційних втрат за період з 16.07.2022 по 22.10.2024 року від суми визначеного у актах надання послуг ПДВ становить - 24 377,39 гривень 3% річних та 78 503,66 гривень інфляційних втрат.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягає задоволенню частково в сумі 24 377,39 гривень 3% річних та 78 503,66 гривень інфляційних втрат, у задоволенні решти вимог про стягнення 3% річних в сумі 3 815,19 гривень та 46 348,59 гривень інфляційних втрат слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 460 568,82 гривень, з яких 357 687,77 гривень збитків, 78 503,66 гривень інфляційних втрат, 24 377,39 гривень 3% річних, в іншій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, при зверненні із цією позовною заявою, необхідно було оплатити судовий збір виходячи зі ставки заявленої вимоги майнового характеру, встановленої законом та із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження розміру ставки судового збору. Позивачем мав бути сплачений судовий збір у розмірі 6 128,79 гривень (510 732,60 гривень х 1,5% х 0,8 = 6 128,79 гривень).

При зверненні до суду із вимогою про стягнення 510 732,60 гривень збитків позивачем згідно платіжних інструкцій № 275 від 18.10.2024 та № 309 від 04.11.2025 сплачено судовий збір у розмірі 6 128,80 гривень.

Згідно вимог пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин сплачена частина судового збору у розмірі 0,01 гривень (6 128,80 гривень - 6 128,79 гривень) підлягає поверненню платнику.

Враховуючи, що від ДП "Укрвугілля" не надходило відповідного клопотання про повернення судового збору, питання про повернення переплаченої суми судового збору (0,01 гривень) під час ухвалення рішення у справі судом не вирішується.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 129 України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволено частково, судові витрати зі сплати судового збору розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з яких судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 526,94 гривень покладаються на відповідача та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 601,85 гривень покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія Бізнес Групп" (21036, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, Хмельницьке шосе, будинок 82, ідентифікаційний код юридичної особи 40588797) на користь Державного підприємства "Укрвугілля" (01001, місто Київ, вул. Трьохсвятительська, будинок 11, офіс 19, ідентифікаційний код юридичної особи 43474633) 460 568,82 гривень (чотириста шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят вісім гривень, 82 копійки), з яких 357 687,77 гривень збитків, 78 503,66 гривень інфляційних втрат, 24 377,39 гривень 3% річних та 5 526,94 гривень (п`ять тисяч п`ятсот двадцять шість гривень, 94 копійки) судових витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 46 348,59 гривень інфляційних втрат та 3 815,19 гривень 3% річних - відмовити.

5. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 601,85 гривень покласти на позивача.

6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, у разі відсутності - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 17 березня 2025 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу, до електронного кабінету у системі ЄСІТС;

3- відповідачу, 21036, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, Хмельницьке шосе, будинок 82.